Ти не знаєш сказання про діву Ліліт,
З ким мав щастя Адам в раю первозданнім,
Але ти одна з тих, чиє серце болить
За душею крилатою та садами.

Ти про Єву чувала, певно ж, не раз,
Про матір мaтерів, що вогонь берегла,
Та з якоюсь тривогою все ж. І щораз,
Наче безум смішний оповідь ця була.

У Ліліт – недоступних сузір’їв вінець,
У краях сонця діамантові світять,
А що в Єви –город ще й отара овець,
Лад у хаті щодня і доглянуті діти.

До пуття ще не відаєш ти, хто ти є.
Єва ти чи Ліліт? О, коли ж на поріг
Стане той, котрий жадібне серце твоє
В зачарований грот однесе без доріг.

Під уступами гір він уміє блукать
І спускатись уміє із урвищ на дно,
Метеор його серце, а не квітка якась.
В душі його зоряно від жадань і думок.

Якщо треба, він царство підкорить тобі,
Якщо треба, зі злодійською піде сумою,
Та завжди і повсюди – від Єви Ліліт,-
Він тебе збереже від тебе самої.


Николай Гумилев «Ева или Лилит»

Ты не знаешь сказанья о деве Лилит,
С кем был счастлив в раю первозданном Адам,
Но ты все ж из немногих, чье сердце болит
По душе окрыленной и вольным садам.

Ты об Еве слыхала, конечно, не раз,
О праматери Еве, хранящей очаг,
Но с какой-то тревогой… И этот рассказ
Для тебя был смешное безумье и мрак.

У Лилит — недоступных созвездий венец,
В ее странах алмазные солнца цветут:
А у Евы — и дети, и стадо овец,
В огороде картофель, и в доме уют.

Ты еще не узнала себя самоё.
Ева — ты иль Лилит? О, когда он придет,
Тот, кто робкое, жадное сердце твое
Без дорог унесет в зачарованный грот.

Он умеет блуждать под уступами гор
И умеет спускаться на дно пропастей,
Не цветок — его сердце, оно — метеор,
И в душе его звездно от дум и страстей.

Если надо, он царство тебе покорит,
Если надо, пойдет с воровскою сумой,
Но всегда и повсюду — от Евы Лилит, —
Он тебя сохранит от тебя же самой.