... поняття пост (від лат. post – далі, потім), тут-нас, начебто, цікавить те, що після, але в розумінні: “не після-часі”, - а в “після-понятті, але тепер”... Є така людська “заморочка” – бути... завжди-тепер-сьогодні - бути в курсі, але якось-так, щоб крок попереду, завжди завтра… Хоч, в цьому “пості” і… незаперечний абсурд проглядає: якось воно так вже після, що воно так, аж якось ще й попереду… Так і я колись думав, що досить просто бути в курсі Ніцше - Достоєвського - Камю і… ти уже, автоматично, пост Канта є. Але з'ясувалося що, як мінімум, потрібно зробити ще вичитку з самого Канта. Тут-то виявилося - заняття це, для мене, захопливим і, навіть, ще комунізм, як, тоді здавалось, очевидне, уже після Канта… і навіть, вже, посткомунізм, як беззаперечне… - це ще, насправді, далеко не після Канта… якщо сам ти не читав самого Канта… а як вже читав, то чому ж… не перед? Зрештою, що там брехати, ці-такі питання сам Кант і поставив (мені, вже, за посткомунізму)… і, що там казати - “всіляке після”, як і “всяке до” - “смакує” не до і не після, а під час - у самому процесі… вірніше “є” - насправді є… тільки й того, - що самим тим процесом (якоїсь відносності) і є… З того ж Канта й випливає… у процесі тої самої суцільної “відносності”: ”Усе, що є обґрунтованим в природі наших спроможностей - мусить бути доцільним, а через правильне вживання - бути одноголосним, бо розум, лиш, через розсудок (Mißverstand - пані розсудливість) спроможний вберегти, себе самого, від певного непорозуміння і, власне, той-потрібний напрямок руху спромогтись віднайти”. (Іммануїл Кант Критика чистого розуму... Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму, абзац другий).
    04.08.2016 р.
Логіка... не про правду-істину-Бога, тут ітиме (брешу)…
    … в грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу. Це вже, начебто - пізніше логіка, вже закріпивши за собою усвідомлення, як не крути, схоластичної (в розумінні: завжди-усюди-всіх повчати) дії очевидно-спекулятивної, зробилась (логіка) спроможністю діалектичною – таким собі мистецтвом… бесіди, чимось схожим, якщо іде про текст (як аргумент), щонайменше на білого вірша, якщо, вже не, заданої наперед, вимоги певних: ритму-рим, чи якогось-там майстерно-втаємниченого славослов’я - звернену на небеса врочисто-пафосну тавтологію-філософію-теологію – місію ораторну... А воно: все, що потребує майстерності та красивих одеж-макіяжу, та правильно поставленого голосу… вже, автоматично, підпадає під поняття мистецтва, що своєю чергою - відтоді, насправді, отримує, вже, інші критерії, котрі можуть, собі (йому) дозволити що хочуть, й не будуть, звичайно ж - перебирати реальними засобами заради ефемерного ефекту… тобто, передбачатимуть спекуляцію, зрештою, прихований обман… чим менше помітний - тим майстерніший і, коли вже, тут, знову заходить мова про, вже обман, то, автоматично, мова іде, вже про, начебто, якусь професійність, щонайменше – конкретно-літературну майстерність… і - начебто, вже тоді, явні хиби змісту: ой, здається щось то воно, наче, дуже брехливо тлумачитися може - ого, - робляться очевидними перевагами форми: а як то, воно, ой, красиво, все-те, тепер-тут, звучить-виглядає - ага… і, тут-ще-далі природно випливає (переконливий під-аргументик) і природно, тут-же, додається: красиве брехнею бути не може! Аніяк! І пішло - поїхало… вже прямісінько на не-бе-са… і якщо десь-щось не так, то, тоді-тут, - ще й винуватим буде тобі Бог - щось так!
Аргумент … а може то було, ще, до сформулювання самого поняття логіки (задля аргументації), чи ж то й раніше - ще до появи самих понять (якогось взагалі - заради), - коли ще всякий аргумент зводився, просто, до сили фізичної, - хто сильніший - того і… аргумент вагоміший... От, начебто, тому і… проза (тепер-тут слово), - щось таке, наче, на рівні грубої фізичної сили - хто важчого каменя (тоді-там слово-прозу життя) підніме…
    … отже (ще раз, вмисне, наголошую… що брешу) – не про Бога-істину... Якщо - вже діло зайшло на поняття і… поняття Бога бачиться, десь, за межами одної, грубої, фізичної спроможності… і тим більше (коли-тобі ще не зайшло на поняття, чи, нараз, за поняття, тобі, уже вийшло) - коли поняття Бога (по любому), таки, зводиться до, одної, грубої-фізичної сили… А воно ж, зрештою, - без грубого-фізичного аргументу... який там-тобі-коли Бог? Всякий логічний аргумент повинен бути фізично спроможним, - така, от, проза… Тож, навіть, не до правди іде, - лише до механічно-логістичних варіантів потрактування всякої-там дійсності, заради дохідливості розуміння баченого, чи-то - просто яснішого бачення, уже, констатованого нагромадження… І якщо, навіть, іде про чистісіньку діалектику, і тим більше - коли іде, таки, про ту саму діалектику, - мистецтво обману свідомості свідомістю в свідомості… А якщо, вже, справа стосується аргументації, якоїсь, переконливішої, то вже, може, краще (посилаючись на Канта) бути в, так званому, просторі буття (Dasein - там-тут буття) - коли просто безпосередня груба людська “проза”, з очевидними фізично-логічними потугами, аніж (посилаючись на того ж Канта) - божественно-теоретичний туман логічного обману в просторі існування (Existenz) , там-десь на рівні мистецтва (багато-хто переконаний - що то на рівні, вже, самого бога)?!.
    … а сам ряд: правда-істина-мораль (посилаючись на Канта) , визначає, щось-десь як необхідне (Notwendigkeit – потребо-рухоме) - поза усім (уже десь - на третьому поверсі, в просторі ідеалу), беручи, тут, до уваги вже й саму логіку з усією її спекулятивною мотивацією (усіма можливими поверхами логічних надбудов ото-то-того процесу) - уже парадоксальним чином, поза всяким аргументом, де, вже, всяке припасоване слово, тут-же, однозначно визначає, насправді, навіть не, якусь мізерно-буденну, правду а, міру високої спекуляції - логічної аргументації рівня мистецтва, отже - вже не приховуючи, що всякий раз треба і просто брехати і, навіть більше, - й не будеш знати коли, вже, брешеш… ба, - забудеш як-то казати, звичайну, не красиву прозу (тобто логіку), бо... як не крути, річ ітиме, завжди, про усе-нараз, не лише про, просто відчайдушну, спробу звести все до звичайної “прози” логічного аргументу, - а й про витончену "поезію" логічного обману… де всяка спроба подати чи то: приземлену правду, чи високу істину… може ховати, і таки ховає всякий раз, й звичайну, людську користь - потребу просто наїстися… але однак - тут-же може й надихнути… Будучи, чимось елементарно-простим, бути, заодно, й чимось безконечно складним та беззаперечно необхідним (Notwendigkeit) : світлий Бог у купі гною просто має право бути…
Адекватність … з поняття елементарного психологічного здоров’я - на питання Бога, - від нього (від Бога) куди? - Мусила б (адекватність) прирівняти людину до Бога, отак: або опустивши бога до людини, або піднявши Людину до Бога… Але то - завідомо марною справою є - будь-яка спроба аргументації, тут, отже - навіть чисто-логічно: питання, так званого атеїзму, відпадає, бо поняття адекватності має, щонайменше, стикувати дійсність з дійсністю, а поняття “нема” - до чого стикувати буде що? А твердження - “є”, автоматично робиться питанням тої ж адекватності – що ж, конкретно, є Бог?
    Для Бога… добре б мати, окрему, кабінку, але добре вже й те, що можна просто мовчати, тут, чи – щось собі казати нісенітне-е-е: ... а, оскільки, всякі, так звані, логічні твердження конкретної відсутності (за якоїсь там присутності) - свідчать про, насправді, - відсутність самої логіки вже на рівні понять… але, адекватність мов та “присутність” поза поняттям (а сама ж “відсутність” можлива виключно як поняття), завжди мусить бути, а хоч-би й в межах абсурду… для чого свідомості, повсякчас, треба твердо стояти на повній та беззаперечній достовірності “поняття відсутності” як, наче, матеріальної субстанції... не-що, вже, просто логічного поняття... Тобто радіти треба уже самій присутності поняття абсурду, зійшовши, зрештою, на відносність абсурду, як аргументу на користь логіки, перебуваючи, чи-то ще (чи-то вже) поза, просто, аргументу сили... тобто, що зробиш: поняття якоїсь “відносності” є найвагомішим аргументом конкретної адекватності... Так воно є завжди... і до Канта.
    03.08.2016 р.