ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.06.06 19:09
Пішли із сином якось ми до лісу,
Пройтися, може, ягід назбирать,
Хоч на те мало сподівались, звісно,
Ще ж не сезон. Та кошика узять
Сказала мама. Їй бо ліпше знати,
Ми з сином тільки в гості приїздим.
Вона ж тут прожила вже літ багато
І зимувала рі

Устимко Яна
2020.06.06 10:30
хмари як отари
пари і без пари
дляві та стоокі
вкупі й одинокі

хмари наче мари
чаполоті чари
срібні сиві сині

Сергій Губерначук
2020.06.06 08:36
Не пропаґуй мене, а занотовуй…
Прости прасотнею "прощай"!
І не влаштовуй сабантуй,
ба, навіть – примітивний чай.

Пройди позбавлений харизм
до сліз, усотаних у раж.
Наздожени наш кожен "-ізм",

Микола Соболь
2020.06.06 06:10
Застеляйте обрусом столи,
Наливайте кожному по вінця,
Бо сьогодні день такий коли –
У селі вшановуємо Трійцю.

М’ята і полин, і очерет
Прикрашає нині кожну хату…
Не гадайте долі наперед.

Олександр Панін
2020.06.05 23:19
Тікають щодуху Граблі,
А зуби у них чималі,
Неначе ікла -
Гострі, великі,
"Рятуйте!" - волають Граблі!

"Топтати воліють нас люди,
На нас наступають усюди,

Євген Федчук
2020.06.05 22:06
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.

Іван Потьомкін
2020.06.05 11:47
Якже швидко проминули ті дні незабутні...
Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
Дала грошi на машину – японську, новеньку.
Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
Він лишив мені борги й подавсь до Парас

Сергій Губерначук
2020.06.05 08:58
Ти відшукай мій голос у траві,
заввишки в світ.
Поклич на поміч дощ чи буревій
чи сто спекотних літ.

Нехай хоч трішки визирне земля
краєчком з-під трави,
щоб я вдихнув, як спершу немовля

Микола Соболь
2020.06.05 08:45
Природа бачить, чує та мовчить.
Невігласи не чують і не бачать,
Що від людини відвернулась вдача
Уже не за горами жасна мить…

Але тобі важливіша грошва.
Хай здохнуть всі та вся, лишаться гроші…
Навіщо тобі заповіді Божі?

Ярослав Чорногуз
2020.06.05 01:14
Люба, люба, днів печальних
Скільки ще лишилось нам?
Небо саваном прощальним
Вкрите. Хмарам і дощам

День за днем немає ліку.
Ніби траур одягла
Вся природа – свійська й дика,

Олександр Панін
2020.06.04 23:56
З циклу «Химерні Сновидіння»


Фрагмент невловимого
готичного сну…
Пізня осінь переходить
у весну.

Євген Федчук
2020.06.04 19:50
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.

Сергій Губерначук
2020.06.04 15:23
Знала в небі тільки Бога,
грішна йшла лише на сповідь,
мало гріш який давала
на розвагу чи на вільця.
А когось утамувавши,
а розклавши тіла роздріб
перед очі неївбивці,
жалкувала-жалкувала…

Алла Даниленко
2020.06.04 14:59
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене.
І нехай твою печаль вітром віднесе.
Ти чекай, коли дощить або сніг іде.
Забувають інших хай. Ти ж чекай мене.
Ти чекай мене, чекай, дивись у вікно.
Повернуся, скажуть всі,бо щастить давно.
Вір мені, я повернусь.

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Критика | Аналітика

 Пост Канта…
    ... поняття пост (від лат. post – далі, потім), тут-нас, начебто, цікавить те, що після, але в розумінні: “не після-часі”, - а в “після-понятті, але тепер”... Є така людська “заморочка” – бути... завжди-тепер-сьогодні - бути в курсі, але якось-так, щоб крок попереду, завжди завтра… Хоч, в цьому “пості” і… незаперечний абсурд проглядає: якось воно так вже після, що воно так, аж якось ще й попереду… Так і я колись думав, що досить просто бути в курсі Ніцше - Достоєвського - Камю і… ти уже, автоматично, пост Канта є. Але з'ясувалося що, як мінімум, потрібно зробити ще вичитку з самого Канта. Тут-то виявилося - заняття це, для мене, захопливим і, навіть, ще комунізм, як, тоді здавалось, очевидне, уже після Канта… і навіть, вже, посткомунізм, як беззаперечне… - це ще, насправді, далеко не після Канта… якщо сам ти не читав самого Канта… а як вже читав, то чому ж… не перед? Зрештою, що там брехати, ці-такі питання сам Кант і поставив (мені, вже, за посткомунізму)… і, що там казати - “всіляке після”, як і “всяке до” - “смакує” не до і не після, а під час - у самому процесі… вірніше “є” - насправді є… тільки й того, - що самим тим процесом (якоїсь відносності) і є… З того ж Канта й випливає… у процесі тої самої суцільної “відносності”: ”Усе, що є обґрунтованим в природі наших спроможностей - мусить бути доцільним, а через правильне вживання - бути одноголосним, бо розум, лиш, через розсудок (Mißverstand - пані розсудливість) спроможний вберегти, себе самого, від певного непорозуміння і, власне, той-потрібний напрямок руху спромогтись віднайти”. (Іммануїл Кант Критика чистого розуму... Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму, абзац другий).
    04.08.2016 р.
Логіка... не про правду-істину-Бога, тут ітиме (брешу)…
    … в грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу. Це вже, начебто - пізніше логіка, вже закріпивши за собою усвідомлення, як не крути, схоластичної (в розумінні: завжди-усюди-всіх повчати) дії очевидно-спекулятивної, зробилась (логіка) спроможністю діалектичною – таким собі мистецтвом… бесіди, чимось схожим, якщо іде про текст (як аргумент), щонайменше на білого вірша, якщо, вже не, заданої наперед, вимоги певних: ритму-рим, чи якогось-там майстерно-втаємниченого славослов’я - звернену на небеса врочисто-пафосну тавтологію-філософію-теологію – місію ораторну... А воно: все, що потребує майстерності та красивих одеж-макіяжу, та правильно поставленого голосу… вже, автоматично, підпадає під поняття мистецтва, що своєю чергою - відтоді, насправді, отримує, вже, інші критерії, котрі можуть, собі (йому) дозволити що хочуть, й не будуть, звичайно ж - перебирати реальними засобами заради ефемерного ефекту… тобто, передбачатимуть спекуляцію, зрештою, прихований обман… чим менше помітний - тим майстерніший і, коли вже, тут, знову заходить мова про, вже обман, то, автоматично, мова іде, вже про, начебто, якусь професійність, щонайменше – конкретно-літературну майстерність… і - начебто, вже тоді, явні хиби змісту: ой, здається щось то воно, наче, дуже брехливо тлумачитися може - ого, - робляться очевидними перевагами форми: а як то, воно, ой, красиво, все-те, тепер-тут, звучить-виглядає - ага… і, тут-ще-далі природно випливає (переконливий під-аргументик) і природно, тут-же, додається: красиве брехнею бути не може! Аніяк! І пішло - поїхало… вже прямісінько на не-бе-са… і якщо десь-щось не так, то, тоді-тут, - ще й винуватим буде тобі Бог - щось так!
Аргумент … а може то було, ще, до сформулювання самого поняття логіки (задля аргументації), чи ж то й раніше - ще до появи самих понять (якогось взагалі - заради), - коли ще всякий аргумент зводився, просто, до сили фізичної, - хто сильніший - того і… аргумент вагоміший... От, начебто, тому і… проза (тепер-тут слово), - щось таке, наче, на рівні грубої фізичної сили - хто важчого каменя (тоді-там слово-прозу життя) підніме…
    … отже (ще раз, вмисне, наголошую… що брешу) – не про Бога-істину... Якщо - вже діло зайшло на поняття і… поняття Бога бачиться, десь, за межами одної, грубої, фізичної спроможності… і тим більше (коли-тобі ще не зайшло на поняття, чи, нараз, за поняття, тобі, уже вийшло) - коли поняття Бога (по любому), таки, зводиться до, одної, грубої-фізичної сили… А воно ж, зрештою, - без грубого-фізичного аргументу... який там-тобі-коли Бог? Всякий логічний аргумент повинен бути фізично спроможним, - така, от, проза… Тож, навіть, не до правди іде, - лише до механічно-логістичних варіантів потрактування всякої-там дійсності, заради дохідливості розуміння баченого, чи-то - просто яснішого бачення, уже, констатованого нагромадження… І якщо, навіть, іде про чистісіньку діалектику, і тим більше - коли іде, таки, про ту саму діалектику, - мистецтво обману свідомості свідомістю в свідомості… А якщо, вже, справа стосується аргументації, якоїсь, переконливішої, то вже, може, краще (посилаючись на Канта) бути в, так званому, просторі буття (Dasein - там-тут буття) - коли просто безпосередня груба людська “проза”, з очевидними фізично-логічними потугами, аніж (посилаючись на того ж Канта) - божественно-теоретичний туман логічного обману в просторі існування (Existenz) , там-десь на рівні мистецтва (багато-хто переконаний - що то на рівні, вже, самого бога)?!.
    … а сам ряд: правда-істина-мораль (посилаючись на Канта) , визначає, щось-десь як необхідне (Notwendigkeit – потребо-рухоме) - поза усім (уже десь - на третьому поверсі, в просторі ідеалу), беручи, тут, до уваги вже й саму логіку з усією її спекулятивною мотивацією (усіма можливими поверхами логічних надбудов ото-то-того процесу) - уже парадоксальним чином, поза всяким аргументом, де, вже, всяке припасоване слово, тут-же, однозначно визначає, насправді, навіть не, якусь мізерно-буденну, правду а, міру високої спекуляції - логічної аргументації рівня мистецтва, отже - вже не приховуючи, що всякий раз треба і просто брехати і, навіть більше, - й не будеш знати коли, вже, брешеш… ба, - забудеш як-то казати, звичайну, не красиву прозу (тобто логіку), бо... як не крути, річ ітиме, завжди, про усе-нараз, не лише про, просто відчайдушну, спробу звести все до звичайної “прози” логічного аргументу, - а й про витончену "поезію" логічного обману… де всяка спроба подати чи то: приземлену правду, чи високу істину… може ховати, і таки ховає всякий раз, й звичайну, людську користь - потребу просто наїстися… але однак - тут-же може й надихнути… Будучи, чимось елементарно-простим, бути, заодно, й чимось безконечно складним та беззаперечно необхідним (Notwendigkeit) : світлий Бог у купі гною просто має право бути…
Адекватність … з поняття елементарного психологічного здоров’я - на питання Бога, - від нього (від Бога) куди? - Мусила б (адекватність) прирівняти людину до Бога, отак: або опустивши бога до людини, або піднявши Людину до Бога… Але то - завідомо марною справою є - будь-яка спроба аргументації, тут, отже - навіть чисто-логічно: питання, так званого атеїзму, відпадає, бо поняття адекватності має, щонайменше, стикувати дійсність з дійсністю, а поняття “нема” - до чого стикувати буде що? А твердження - “є”, автоматично робиться питанням тої ж адекватності – що ж, конкретно, є Бог?
    Для Бога… добре б мати, окрему, кабінку, але добре вже й те, що можна просто мовчати, тут, чи – щось собі казати нісенітне-е-е: ... а, оскільки, всякі, так звані, логічні твердження конкретної відсутності (за якоїсь там присутності) - свідчать про, насправді, - відсутність самої логіки вже на рівні понять… але, адекватність мов та “присутність” поза поняттям (а сама ж “відсутність” можлива виключно як поняття), завжди мусить бути, а хоч-би й в межах абсурду… для чого свідомості, повсякчас, треба твердо стояти на повній та беззаперечній достовірності “поняття відсутності” як, наче, матеріальної субстанції... не-що, вже, просто логічного поняття... Тобто радіти треба уже самій присутності поняття абсурду, зійшовши, зрештою, на відносність абсурду, як аргументу на користь логіки, перебуваючи, чи-то ще (чи-то вже) поза, просто, аргументу сили... тобто, що зробиш: поняття якоїсь “відносності” є найвагомішим аргументом конкретної адекватності... Так воно є завжди... і до Канта.
    03.08.2016 р.




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-08-10 10:45:16
Переглядів сторінки твору 1570
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.05.31 13:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2016-08-10 13:39:53 ]
клас!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-10 15:12:41 ]
... дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 21:00:05 ]
Кант радів би такому його трактуванню, бо воно найближче, як мені здається, до істин, які він стверджував. А загалом, Ярославе, на Кантовім грунті створюєш свою цікаву теорію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-12 09:28:50 ]
...не знаю як там Кант... я ж радий - дякую тобі!