ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Низовий
2017.02.21 20:27
Не второпав – потрапив туди,
де одні остолопи
мітингують,
не чують себе,
як завжди,
на узбіччі шляху до Європи.

Втратив чуба й позбувсь бороди,

Сергій Гупало
2017.02.21 19:56
У співі солов’я текло світання,
А він витьохкував себе і божеволів,
І порожнів. Це – звичка вельми давня.
Вона незмінна в поетичнім ореолі.

І соловей увечері та зранку
Насправді усміхає люд понурий, хащі.
А солов’їха рада. Вірна бранка

Ігор Шоха
2017.02.21 18:52
Ніч переписує наші взаємини
у потойбічному сні.
Ми віддаємося богу таємному,
що у тобі і в мені.

Ти у полоні моєму одвічному
невідворотних стихій.
Поки обоє ми танемо свічами,

Ксенія Озерна
2017.02.21 17:47
надвечірніх молінь вітрила
напинає зустрічний вітер
я немовби себе спинила
в тім краю, де немає літер
де не можна слова і вчинки
поділити на «за» і «проти»
де за кожну півмить зупинки
відкидаєш усі марноти

Серго Сокольник
2017.02.21 15:17
Світостворення мить-
Цей написаний Богом роман...
Світло ллється з пітьми,
Хоч усім заправляє пітьма.

Ухнув з мороку сич-
Зорепадом життя пролило.
І настали ЧАСИ

Мирослав Артимович
2017.02.21 14:28
Тужить душа по Інні.
Тіло жадає Яни.
От би утрьох на сіні –
був би від щастя п’яний!

М’яв би тіла дівочі:
Сіно ж – кохання ложе.
Завжди кохатись хочу –

Світлана Майя Залізняк
2017.02.21 12:54
…а ти прийшов. І на олтар поклав.
І бачив у мені десяту… першу…
Букет актиній вивергла імла.
Синок шептав:«Не кидай, бо розсерджусь!».

І я стікала віршем до рання…
І полотніли, кам`яніли гони…
Ти вечорів… Хиткий олтар здійняв:

Володимир Бойко
2017.02.21 11:20
Розлізся світом «русскій мір»,
Здавалось, більшого немає,
Нова Орда росла ушир,
Та здулася, немов пухир,
І помаленьку загниває.

Згубив потугу «русскій мір» –
Зайняти світ немає сили,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.21 10:51
Зоряні війни...
Хрустіння попкорну...
Вчора дивилися екшен із Борном.
Світ на межі катастрофи - хронічно.
Графіка, музика психоделічні.

Секс віртуальний, обійми гарячі.
Юнь запальна, сивочубі терплячі.

Ніна Виноградська
2017.02.21 10:14
Сучасний тераріум нашої влади —
Шипуче зміїне кубло,
Яке свої жала висовує радо
І робить з нещастя «бабло».

Кусає за воду і хліб, за квартплату,
За ліки, за сотні сиріт.
Народ попідтинням сидить винувато,

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.02.21 10:04
Натали вертелась перед зеркалом, готовясь на бал. У нее было замысловатой формы в резной раме согласно тому времени и стилю чудесное зеркало. В комнате было тепло. Где-то внизу, в подвале, трещали поленья, подогревая стены в бесчисленных дымоходах.

Юра Ерметов
2017.02.21 08:05
Хто раніше був високо -
Низько впав;
Хто терпів біду глибоко -
Знову встав.

Пам`ятати про падіння
І про власний гріх -
Знову стати на коліна,

Вікторія Торон
2017.02.21 04:22
Під незагойне, рване небо
де буря с посвистом гуде,
досади сповнений на себе,
хтось розтривожений іде
і, крок долаючи за кроком,
благає силу неземну
про рівновагу і про спокій,
і гармонійність осяйну.

Наталя Мазур
2017.02.21 01:19
Кужіль блакитний
Хмаринами
Небо пряде,
Шлях
До родини і дому
Тривав, наче вічність.
Він так чекав
На щасливий

Анатолій Криловець
2017.02.21 00:01
Тужить душа за інню.
Тіло жадає яня.
В сіні під небом синім
Милу розлесбіяню!

Сіно обох лоскоче.
В пристрасті до знемоги
Шепчеш: «Кохатись хочу» –

Анатолій Криловець
2017.02.20 23:58
Урочистішого пеана
Синь не знала ще кришталева:
Ти виходиш із океану
Так поважно, мов королева.

Дух забило. Я слів не вмію…
Тож очима і серцем стежу.
Зачарований, лиш німію:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05

Рту Рту
2015.12.31

Нарцис Оріана
2015.11.11

Клименко Петро Петро
2015.08.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Поеми

 Фатум (завершальна частина)
Четверта дія

На сценічному екрані зображення підгаєцького римо-католицького костелу Пресвятої Трійці. Внизу трохи ліворуч обладнують місце страти польські вояки. На авансцені, всівшись у крісло, позує художнику польний коронний гетьман Ян Собєський. За спиною художника приглядаються до мольберта поручник Владислав Вільчковський та полковник Александр Поляновський.

Художник

Почну з очей.

Владислав Вілчьковський

З чола почати варто –
високе, грізне в гетьмана воно!

Художник

Такої, пане? Гратимемо в карти:
на стіл туза – і успіху танок?
(замислившись)
В моїй роботі безліч є такого,
що варте всіх земних благоговінь…
Узявши пензель… ніби бачу Бога
в той час, коли людину творить Він.
Услід за Богом два кільця наповню
безмежністю і світлом, і вогнем…

Владислав Вільчковський

П’янючий зранку?

Ян Собєський (сміючись)

Мовити тактовно,
щоб чортом пан не змалював мене!

Художник

Не доторкнуся фальші, бо ж за Богом…
Чи вже забули, що я тут повів?
(відступивши від мольберта)
Ескіз вдається. Інші риси строгі…
О, з ними раду дам і поготів…

Ян Собєський (полковнику і поручнику)

Чого стояти в пана за спиною?
Для королеви пишеться портрет…
(гойднувшись)
Хитке сьогодні крісло піді мною
і не тому, звичайно, що старе…

Александер Поляновський

Ви про ясир татарський. Дозвіл дати
наважилися якось на таке.

Ян Собєський

Татарин мирний той, котрий багатий,
узяв поживу – й геть.

Александер Поляновський

Поки банкет
у короля зі свитою з нагоди
розколу в кревних наших ворогів,
кого поляк в аркані там обходить?
А стрепенуться – зашморги тугі
в’язатимуть на шиї наші згодом.

Ян Собєський

Іще буде в кулак сопіти Двір,
бо козаки рішучі в цім поході:
і зрадам, і біді – наперекір!

Владислав Вільчковський (художникові)

У кріслі – гетьман! Пане, метушись!
Мурликаєш сонливо на траві.

Александер Поляновський (іронічно, штовхнувши художника)

Приїхали! Вклоняємося! Честь!
Чи має пан олію в голові?

Художник

Та як сказати… Спочиває око,
яким огляну заново ескіз…

Ян Собєський (Александрові Поляновському, сміючись)

Отак розмова повернулась боком,
що сам себе у дурнях ти привіз.

Александер Поляновський

Та він… цей маляр тут наплодив тіней
поверх очей, під носом, на щоці.
Ви на ескізі, гетьмане, камінний….

Ян Собєський (продовжуючи сміятись)

Не поспішай, благаю, у знавці…

Сміх польного коронного гетьмана раптово обривається, коли натрапляє очима на Гриця Малюка та селян, яких привели на місце страти. За мить перед гетьманом вигулькують Єва і Ядвіга.

Владислав Вільчковський (гетьману, зупинивши жінок)

Ці пані пильні розгадали змову,
до ватажків молодша привела....

Ян Собєський

Знайшов недавно згублену підкову,
то ж таланить мені… Вогонь, зола
вивершують моє гетьманське щастя,
хоч утікай од нього в пилюгу.
(Владиславу Вільчковському)
Спитай, чого бажають ця грудаста
і ця, літами зігнута в дугу,
та й обдаруй, поки немає страти,
якій вони – початком. Обдаруй!

Ядвіга

Сьогодні… тут… жадаю бути катом.
(із жалем у голосі)
Та хто допустить до меча стару?

Александер Поляновский (в сторону)

Старезна з глузду з’їхала. ..
(вдавано серйозно)
Бабусю,
вдягайте маску, пару рукавиць…
Не кожен ката нині знати мусить.
Такі часи… Бува, що й доля – ниць.

Владислав Вільчковський

Ану сюди для дійства обладунки,
обнова пасуватиме старій.

Вояки хутко вдягають Ядвігу. В масці, плащі й рукавицях, нахилена вперед так, що руки заледве не торкаються долівки, скидається на потворну істоту.

Александер Поляновський (підморгнувши гетьману)

Командую… Усі довкола – струнко!
І честь віддати цій… якійсь марі…

Регіт вояків, поручника, полковника і гетьмана обурює Єву, проте вона вдає, що їй теж смішно..

Єва (зриваючи з Ядвіги обновки)

Куди в такому віці до роботи,
що спритнику дається не завжди.
Ще стоїте, а вже покрились потом…
Спочиньте краще…
(гордовито)
Я пожну плоди
рішучості своєї…
(Яну Собєському)
О, вельможний,
полячка чесна – то держави блиск,
то все… величне, славне, мудре, гоже…

Ян Собєський

Тут час не терпить. Говори про зиск…

Єва (зніяковівши)

Ну, злотих би за послугу.

Ядвіга

Цеберко.

Єва

Хати бунтівників.

Ядвіга

Худобу всю.

Ян Собєський

Од тих жінок у мене шкіра терпне.
Як ті татари, видерли б ясу!

Єва

Шляхетський титул, може…

Ядвіга

Заслужили!

Ян Собєський

Перелік припинили б ви оцей…
Шепнули: ватажок…

Ядвіга

Моєї Єви
ганебний чоловічок. Так, пігмей,
що велич Польщі псячив безрозсудно.

Ян Собєський (хитруючи)

Щоб за пігмея вимагати благ…

Ядвіга

Козацька кров! Козацьке серце в грудях!
У прах його!

Єва (несамовито)

У прах! У прах! У прах!

Владислав Вілчковський

Злякались, що дістанеться мізерне…

Александер Поляновський

Аж затремтіли чортові жінки.

Художник

Який портрет! Як зобразили скверну!
З очей почато… Тіней завитки…

Чути гамір, що доноситься з далини – гучніше й гучніше. Усі, крім Яна Собєського, неабияк стривожені.

Владислав Вілчковський (вказуючи рукою)

Там козаки!

Александер Поляновський

Розвідники нахабні.
редути наші якось обійшли.

Владислав Вілчковський (зупинивши погляд на гетьманові)

Рубати їх?

Ян Собєський

Зв’язати ручки звабі!
До мене, панство, люди ці – посли!

Александер Поляновський

Запрошені? Ну, звісно – все гладенько
на їхньому шляху. Провідником
один із наших.

Владислав Вілчковський (приклавши долоню до чола)

Матко!.. Дорошенко!
Ух, козарлюга – кров із молоком!
На поєдинок викличу зухвальця:
хай випадок вирішує… Мені –
зорю щасливу виманити б пальцем!
(витираючи рукавом чоло)
А вдасться козарлюзі…Фу, спітнів.

Ян Собєський (підвівшись із крісла)

Козацький гетьман? О, таким візитом
подивував, бо пан або пропав…
Я теж не раз був королем відкритим
на шахівниці сутички…Сліпа
мене тоді здіймала доля вище
усіх поразок – не вела убік,
туди, де криком розриваєш тишу,
що для душі лікарством.

Александер Поляновський (в сторону)

Тік-тік-тік…
Годинник польський виб’є Дорошенку
останні миті… Ох, нагода! Цить!..

Художник (в сторону)

Мідяк на діл упав і тихо дзенькнув,
а це ж прикмета – каверза не спить.

Доносяться звуки прибуття вершників. Невдовзі перед Яном Собєським зупиняються Петро Дорошенко, Степан Немирич, Солтенко та кілька козаків. Деякий час, зустрівшись очима, мовчать і поляки, і українці.. Першим озивається український гетьман.

Петро Дорошенко (польному коронному гетьману)

Вельмишановний, дихає війною
публічна страта Малюка й селян.
Не буде миру!

Ян Собєський (своїм полковнику і поручнику)

Кроком руш за мною.
(українцям, крокуючи)
Розмова ця – всього лиш немовля,
рости якому за бажанням долі…

Польні гетьман, полковник і поручник виходять.

Степан Немирич

Пішла на раду шляхта. Чи не так?

Солтенко

Вузький же світ! Та у вузькому колі
до пісні смерть подібна.

Петро Дорошенко (вийшовши на авансцену)

Зради знак
перед очима знову…

Гасне сценічне освітлення. Троє катів, вихоплених прожекторами, оточують Петра Дорошенка.

Перший кат

Від химери
тобі вітання, гетьмане…

Петро Дорошенко

Облиш!
Незмінними в нахабної манери –
до зрадництва й мене штовхає.
(катові, гнівно)
Киш,
нав’язлива потворо, з тіней родом!

Перший кат

Відмовся од селян, од Малюка…
Помруть і все… А ти врятуєш згодом
полки!

Другий кат

Полки!

Третій кат

Полки!

Перший кат

Тверда рука
не може затремтіти від емоцій,
котрі у грудях… хай би і вогнем.

Другий кат

Більмо, напевно, в гетьмана на оці,
не бачить вигоди. Своєї гне.

Третій кат

Ну, не подумав – на дибки одразу,
тут лігво ворога – усе прости….

Петро Дорошенко

Ці троє хитрих гірші од зарази:
у прірву тягнуть, бо на те й кати.
(сахнувшись катів, що потягнулися до горла)
Мерзотні, пориваються душити…

Світло прожектора відкриває глядачам Теодора Ловецького і Костя Цимбаліста.

Кость Цимбаліст

Ішли спокійно. Натовпи. Костел
І раптом… щезло все. Ми ніби квити
з життям реальним… Інше є зате –
у потойбічних обрисах…
(священику, вказуючи на катів)
Мій отче,
знаннями потаємними – у ціль?
З катами я зустрінусь неохоче:
якісь такі… як спозаранку хміль…

Теодор Ловецький

По гетьмана прийшли вони.

Кость Цимбаліст

Примарні?..
Зі снів облудних дрантя це старе?

Теодор Ловецький

У власнім світі вб’ють його безкарно –
у нашім од недуги він умре.
Зв'язок світів…

Кость Цимбаліст

Який гудзує зрада…

Теодор Ловецький

Вона найбільше!
(таємничо)
Змовкни, друже мій…
(катам, наблизившись до них)
Ослабли руки? Схильні до тиради,
сьогодні ви нашкодили пітьмі…
(грізно)
Пітьму здіймаю подихом і зором,
вустами Розенкрейца я велю:
породжене зрадливістю, в покорі
перетворися хутко на золу!

На сценічному екрані – велике полум’я . Доки глядач спостерігає його, зникають кати, Теодор Ловецький і Кость Цимбаліст. На сцені, знову потужно освітленій, козацькі старшини, козаки, художник, Єва та Ядвіга, які стояли нерухомо, відколи відбувалося дійство на авансцені. Гетьман повертає до них.

Петро Дорошенко

Здавалося, помру. Було б невчасно…

Степан Немирич

О, пунктуальність – гірша із чеснот,
якщо про смерть ведемо мову, власне,
в якої ми – улюбленці…

Солтенко (роздратовано)

Ти ж… рот
перехрести, щоб нині не накаркав,
чи затули долонею його.

Художник

Зчепились тут… І там, я чую, сварка –
Собєський мовби лупить батогом…

Ядвіга (глянувши в сторону, де з мішками на голові, очікуючи страти, стоять Гриць Малюк і селяни)

Задовга церемонія. .. Здурію!
Смертей! Смертей! Ще зять живий! Чому?

Художник

Мені ось… натякали на олію…
Старій залийте в голову-пітьму.

Єва (художникові, взявши за руку Ядвігу)

На пана ми ображені… Вульгарний!
І як такий прижився при Дворі?

Художник

Бувало, пекло малював – бездарно,
на справжні типажі отут набрів...

Польські вояки, увійшовши з різних сторін, виводять художника і жінок та оточують прибулих українців. Після цього з’являються польний коронний гетьман, полковник і поручник.

Ян Собєський (українцям)

Буяти вічно Речі Посполитій,
допоки є у сонця добрий путь.

Степан Немирич (Солтенку, кивнувши на Александра Поляновського і Владислава Вільчковського)

Маршалок* заспокоює сердитих.

Солтенко

Чи українців заганяє в кут?..

Ян Собєський

Я вірний королю! Король цінує
поважну шляхту, підданих і слуг,
і тих, що схибили нестямно, всує…

Петро Дорошенко

Не схибили – скипіли од наруг!
Білоцерківська шляхта – за межею:
грабунки земляків моїх щодня…

Ян Собєський

Залогу в місті зменшу, бо від неї
засіється нова - стрімка війна.

Петро Дорошенко

Ні, Біла Церква місто не єдине,
де в українця воленьки – катма.

Ян Собєський

Маршалка слово! Доберуся… Вплину
на шляхту, від якої там зима…

Петро Дорошенко

В містах козацьких, селах військ коронних
не бачити б. Військами не сміти...

Ян Собєський

Усі прохання сейм наш узаконить.

Петро Дорошенко (вказуючи на місце страти)

Ясновельможний, спершу хай кати,
які, либонь, мене злякати мають,
засуджених відпустять – назавжди…

Солтенко (Степану Немиричу)

Ну й язичок у гетьмана: до раю
спровадить – до ворожки не ходи.

Степан Немирич

Тому й живі ми тут – усім ескортом,
відірваним од війська і малим,
що Дорошенко не боїться й чорта
і вибиває справно клином клин.

Ян Собєський

Я милую усіх…

Кати відпускають Гриця Малюка й селян. Врятовані кидаються в обійми козаків, але завмирають, коли польний коронний гетьман озивається знову.

Ян Собєський

Козацьке військо,
з яким війна закінчена уже,
бажаємо під руку королівську.

Петро Дорошенко

Із ворогів одразу в протеже!

Солтенко (Степанові Немиричу)

У слуги себто… Шпилькою вколоти
уміє гетьман кожного й усіх…

Степан Немирич

Обидва знають гетьмани достоту:
в бою ніхто б тепер не переміг,
без армії своєї не зоставшись…
Такий ось парадокс…

Солтенко

То ж гру ведуть,
щоб небуття арканами назавше
не вполонило хутко їхній люд…

Ян Собєський

Що мовлено – закріпимо у пактах.

Петро Дорошенко

Од нас підпише пакт – гіркий талан…

Степан Немирич

Собєський – мудрий! Наварила б шляхта,
якби не цей… таки поважний пан…

Сцену залишають українські та польські чільники, за ними – всі інші. Звучить тужлива українська мелодія. На авансцені – Теодор Ловецький та Кость Цимбаліст.

Кость Цимбаліст

Під булаву одну вкраїнські землі –
без підданства! Таємні ті знання
про це, мій отче, мовлять?..

Теодор Ловецький (заглибившись у собі)

Темно… Темно…
І світло так…
Зародить і стерня
на правді українській у майбутнім.
Поляки й українці проженуть
ропух мохнатих зі своїх розпуттів…

Кость Цимбаліст

Лихі ропухи… Бачив не одну…

Теодор Ловецький

Московія полізе у грязюку,
майбутнє – в ночви… Самозабуття…
І очі підведуть її, і руки –
у прірву, глупа, вихлюпне дитя…

Завіса

* Військове звання Яна Собєського.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-08-11 13:00:04
Переглядів сторінки твору 695
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.726
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Композиції для сцени
ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2017.02.21 20:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 13:22:44 ]
Вітаю Вас, Богдане, із завершенням такої фундаментальної праці! А мені треба повернутися до продовження № 3.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 16:50:39 ]
Олено, дуже радий, що завітали і відгукнулися. Великий за об'ємом твір іншого автора далеко не завжди є можливість прочитати, тому вдячний Вам, що знаходите час.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 13:42:20 ]
Дозріла річ, хоча автору, як редактору, напевне ще доведеться попрацювати. Наприклад, якщо в кінці зроблено пророчий стрибок у сьогодення, то не гріх було б його показати у ширших масштабах - щодо Росії і з позицій "доброти" шляхти - щодо Польщі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 17:01:01 ]
Ігорю, дякую! Звичайно, до книжного варіанту ця драматична поема буде ще довго "вистоюватися", як це завжди буває у літераторів. Щодо пророцтва в кінці поеми... Воно коротке, бо, на мою думку, це вже інша історія. Пророцтво не придумане мною. Таке існує насправді.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-11 17:05:12 ]
... ще треба буде, добре, вникнути в ціле, мені... поки-що впевнено скажу:то є дзвінкоголосо та виразно!
Щасти тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-08-11 19:02:13 ]
Ярославе, дякую!