ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Гулієва
2018.01.21 14:09
Відчуваєш: цей біль росте в тобі разом з вірою.
І нічого не вдієш : хоч ріж себе, хоч - вішай.
Та слова, що з душі, як одіж із тіла, зірвано,
дозрівають гіркими ягодами у віршах.

Відчуваєш цей біль так тонко, немов незаймана
відчуває присутність пе

Олександр Жилко
2018.01.21 12:12
З часом світліє та мить, коли
як у воду в старість влетиш.
Впадеш з каменем прив'язаним
до душі, наповненим усім тим
що ти пройшов і що пережив.
Хоча й спробував всякого ремесла,
розписав світ з голови до ніг —
ніг Господа і голови доньки.

Іван Потьомкін
2018.01.21 09:40
Жили собі в дружбі хазяям на втіху
Півень та віслюк. Не відали лиха.
Та якось сорока принесла їм звістку:
«Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
І товстих шукає, щоб було що їсти».
«Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
З’їсть мене найпершого прок

Микола Соболь
2018.01.21 07:34
Наворожи мені зима –
Казкові дні, сніги останні,
Уста любимої, кохані
Очі. Зійде – тьма…
І що? Боятися навіси?
Літа уже не для гульвіси,
А входу-виходу нема.
Люблю. І моє серце – Данко

Микола Соболь
2018.01.21 07:33
Свобода пахне кров’ю (не покорою!)
Зросте людина інша в незалежності.
Не вічне проголошене «Авророю», –
У пострілу завжди дві протилежності.
Вандали, бузувіри неотесані –
Недопалки ікон, церков пожарища…
Іудами у сан – Святий піднесені
Не мученики

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Сергій Гупало
2018.01.20 13:14
Сню і мрію, бо збулось…
Іншого не хочеться.
Не русалка йде у Рось –
Жіночка-пророчиця.

Хай без мене поживе
Наодинці з дійсністю,
І жадане БМВ

Сергій Гупало
2018.01.20 13:05
Ти у росах розгледів містичність –
Не сховаєш нестримну сльозу.
І привнесену долю трагічну
Передбачиш, як птах, у грозу.

В нагороду тобі – просвітління:
Визріває потужний секрет,
Що вчорашні налякані тіні

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (7)
Тому дуже втішилася Паранька, коли нарешті настала незалежність. Повторювала і повторювала, що легше буде жити тепер, не треба у колгоспах свого віка губити, не треба боятися, що хтось поночі у шибку затарабанить і голу-босу на мороз витягне.
Лишень бідкалася, що не діждав Йван того видіти.
А ще брали її нині страхи Господні, коли чула про біду на Сході. Бо як не боятися Параньці того, коли знає добре, що то війна, снаряди, вибухи та людські жертви. Не важити на війну може тільки той, хто ніколи її не видів, хто на власній шкірі не відчув її вогненних батогів. А Паранька ще й по нині всім тілом здригається, коли літак над обійстям пролетить. Серце у грудях ніби в тугу грудку зіжметься, а потім ще довго калатає і калатає, наганяючи страшні спогади на стареньку.
Бо як забути Параньці ті дні, коли ще дітваком не раз за півкроку від смерті стояла? Було, йде собі, а тут невідь звідки свист здійметься та бабахати зачне. Мала Паранька впаде на земллю, притулиться до пожовклої трави і лиш молиться, молиться.
Може тільки й молитва всокотила Параньку тоді, у буремні, неспокійні дні. І не один снаряд не долетів з Рокити до неї, а як і долетів, то впав за кілька метрів, не розірвавшись. Певно Божа сила не давала йому розірватися. Бо чекало Параньку десь у далині довге, широке поле з багатьма життєвими вирвами…

Молиться Паранька щодня за те, аби мир настав, витирає гіркі сльози за дітьми своїми. Бо чужих дітей не буває! А оно скільки їх сьогодні гине. І знову триклятий москаль в тому винен, знову йому мало, ординською навалою сунеться на квітучі городи України. Страшно їй тої війни, ой страшно.
Та не за себе боїться, а лишень за дітей своїх. Бо й що старенькій – он уже останній штих на її полі видніється, ще трохи і добіжить кінця її життєва нивка. Заправить Паранька тоді крайній рядочок з городниною та й переступить за розплугу у білу невість. Складуть на останок старечі, покручені руки на грудях, спочинуть вони від роботи нарешті, а серце від жури обереться.
Давно вже злагодилася до того Паранька. Он у шафі акуратненька купка з одягом лежить, у який мають її нарядити до відходу. Та хусточок різноцвіті квадратики, аби за простибі дати. Бо ціле життя Паранька молиться за когось, а там, диви, й за неї хто щирий «Отче наш» зговорить. І може легше стане її зболеній, вицвілій душі на тому світі від чужої щирої молитви, а крило здужіє, аби й відти захистити діточок своїх від життєвої бурі. Бо материне серце не може не гадкувати за чадом своїм, де б не було, та най би й у засвіті!

А поки ще не зароблений останній штих прижиттєвий, просить ласки у неба на добро для всього світу. Просить Бога, аби хоронив усіх людських дітей та й її рідних не зобидив. А ще дякує щоднини за се дорогоцінне поле, що наділив їй Всевишній, бо й не гадала Паранька, що аж дев’ятий десяток міняти буде. Оно озирнеться, а початку її нивинки не видно, не заздріє скиби першої своїм короткозорим оком. Чи гадала жінка, що скільки перейде на своєму віку, що скільки роботи перебере? «Та коби всий вік змога робити і коло роботи вмерти» - думає Паранька і просить собі тої ласки у Господа.

Тим часом Параньчине полечко буйно зеленіє та всякої городнинки добре насіння виколихує. У сонячній купелі купається, полотенцем легкого вітру витирається. Яснолистими квітами до свята косичиться. На світанку тихим шелестом молиться та чистою росою причащається. А Паранька стоїть на межі косичистій, любується полечком гойним тай сльози відрадні у зморшках ховає, та Богу хвалебну оду пошерхлими вустами возносить за велику благодать небесну – не зоставити її, Параньку, без сего родючого клаптика, що хоч і вимагає мозолів та поту, але й не дає пропасти, безслідно загубитися у сім небілім світі…

Січень 2015 р.

ПС: Маю відраду, що змогла написати цю оповідку ще при житті бабусі. Дякую своїй дорогій сестричці, що підтримала мене і спонукувала віддати бабусі цей текст. Неразово, було, потелефонуємо до неї, спитаємо, що робить, а вона - “читаю своє Параньчине поле”... Тай схлипне...
Найцінніше, що лишилося тепер нам - то пам*ять, то її, таке дорогоцінне поле-життя...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-14 11:55:32
Переглядів сторінки твору 299
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.036 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.074 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.01.17 13:21
Автор у цю хвилину відсутній