ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.01.20 17:11
Рік 1979. Селище поблизу Комсомольска- на - Амурі… Люта зима. Мені незабаром тридцять. Гормони грають на повну. Працюю у самому престижному ресторані «Бригантина» на березі Амура музикантом. Граю на барабанах, співаю… ми популярні, вільних місць завжди бр

Лесь Українець
2017.01.20 15:43
Рим не став би йти до нас,
Візантія хитрувала.
Зовсім інші племена
По-латинськи узнавали.

Поки ми корів пасли
І кнурам хвости крутили,
Люди розумом росли,

Володимир Бойко
2017.01.20 15:25
Комусь щастить, обравши вірний шлях,
В дорозі ні на крок не оступитись,
А іншим – сотворивши ідеал,
Йому довіку віддано молитись.

Мигтять калейдоскопом у житті
Мільярди неймовірних комбінацій,
І, як не стережись, не обійти

Олександр Олехо
2017.01.20 14:54
Путі Господні вище… далі…
Прозорий замок угорі.
Напій безсмертя із Грааля
і посвіт срібної зорі.

Уздовж надії перегони.
Шукають щастя копачі.
Талан поділено на зони.

Ігор Шоха
2017.01.20 14:10
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову

Сергій Гупало
2017.01.20 14:06
Ой, осінь… І думки пливуть, як тихі риби.
Співай, оспівуй, не блазнюй -- пиши творіння.
З тобою ми, поете, поріднились ніби:
Сентиментальні -- близимо журбу осінню.

І звичний листопд нічого не підкаже,
А тільки відчуття нам оголити може.
У

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:44
Сум в долоні падає, як сніг.
З вуст холодні звуки - недієві.
Є на вибір: пряник і батіг.
От якби ж то я не на дієті!

От якби ж то роки молоді
Й ми обоє не такі уперті.
Вилами писали по воді

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:35
Іноді мені так солодко.
Іноді за себе соромно.
Щастя ти моє "гоморрове".
І содомське теж ти - горенько.

Спогади - рої докучливі,
Як мені від вас утомливо.
Ви зі мною досі - зручно вам.

Віта Парфенович
2017.01.20 12:13
Шторм в мені –
аж на дні –
піщинки догори –
всю бери!
І вогні
злітних смуг
запали!

Михайло Карасьов
2017.01.20 08:57
Таня Малярчук ще раніше звернула на себе увагу розкішною мовою своїх оповідань і розкутою, іронічною манерою самої оповіді. Роман «Забуття», який вийшов у видавництві Старого Лева, теж не залишився непоміченим серед книг 2016 року він став переможцем лі

Марта Январская
2017.01.20 07:12
А время течет, как сквозь пальцы, в прорехи секунд.
Журчит механизм, вдохновленный волной переделок.
Бутоны часов, в ожидании, что расцветут,
Теряют минут лепестки под давлением стрелок,
Которые ходят кругами – печальный удел.
Но что есть на круглой

Віктор Кучерук
2017.01.20 07:05
День мине, як сновидіння
Незабутня, дивна мить, –
Згасне пам’ятним світінням,
Тужним співом одбринить.
Промайне, неначе дощик,
Відійде – не назавжди, –
Бо не видно досі дошок
Непоборної біди.

Ярослав Чорногуз
2017.01.20 00:19
Безвітряно-завмерлий сад
І легкий* смуток в гості кличе…
Його розвіюють синички,
У гіллі пурхаючи в лад.

Отут, між снігової вати,
Якби узяв зерна, либонь,
Я міг би їх погодувати

Світлана Майя Залізняк
2017.01.19 22:44
В сулію набрано води.
Свята із ночі, живодайна.
І віра є ... вряди-годи,
Що дух підніметься на "майна".

Хитаю мудрості візок.
Чого лише немає в купі:
Намисто, цвяшки, ланцюжок...

Микола Дудар
2017.01.19 20:04
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо

Ігор Шоха
2017.01.19 17:16
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Душа Квітка
2017.01.13

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.01.11

Арсен Віщун
2016.12.31

Инґвар Кораберґ
2016.12.10

Юдіф Клімт
2016.11.30

Ольга Гаврилюк
2016.11.29

Мирослава Шевченко
2016.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (7)
Тому дуже втішилася Паранька, коли нарешті настала незалежність. Повторювала і повторювала, що легше буде жити тепер, не треба у колгоспах свого віка губити, не треба боятися, що хтось поночі у шибку затарабанить і голу-босу на мороз витягне.
Лишень бідкалася, що не діждав Йван того видіти.
А ще брали її нині страхи Господні, коли чула про біду на Сході. Бо як не боятися Параньці того, коли знає добре, що то війна, снаряди, вибухи та людські жертви. Не важити на війну може тільки той, хто ніколи її не видів, хто на власній шкірі не відчув її вогненних батогів. А Паранька ще й по нині всім тілом здригається, коли літак над обійстям пролетить. Серце у грудях ніби в тугу грудку зіжметься, а потім ще довго калатає і калатає, наганяючи страшні спогади на стареньку.
Бо як забути Параньці ті дні, коли ще дітваком не раз за півкроку від смерті стояла? Було, йде собі, а тут невідь звідки свист здійметься та бабахати зачне. Мала Паранька впаде на земллю, притулиться до пожовклої трави і лиш молиться, молиться.
Може тільки й молитва всокотила Параньку тоді, у буремні, неспокійні дні. І не один снаряд не долетів з Рокити до неї, а як і долетів, то впав за кілька метрів, не розірвавшись. Певно Божа сила не давала йому розірватися. Бо чекало Параньку десь у далині довге, широке поле з багатьма життєвими вирвами…

Молиться Паранька щодня за те, аби мир настав, витирає гіркі сльози за дітьми своїми. Бо чужих дітей не буває! А оно скільки їх сьогодні гине. І знову триклятий москаль в тому винен, знову йому мало, ординською навалою сунеться на квітучі городи України. Страшно їй тої війни, ой страшно.
Та не за себе боїться, а лишень за дітей своїх. Бо й що старенькій – он уже останній штих на її полі видніється, ще трохи і добіжить кінця її життєва нивка. Заправить Паранька тоді крайній рядочок з городниною та й переступить за розплугу у білу невість. Складуть на останок старечі, покручені руки на грудях, спочинуть вони від роботи нарешті, а серце від жури обереться.
Давно вже злагодилася до того Паранька. Он у шафі акуратненька купка з одягом лежить, у який мають її нарядити до відходу. Та хусточок різноцвіті квадратики, аби за простибі дати. Бо ціле життя Паранька молиться за когось, а там, диви, й за неї хто щирий «Отче наш» зговорить. І може легше стане її зболеній, вицвілій душі на тому світі від чужої щирої молитви, а крило здужіє, аби й відти захистити діточок своїх від життєвої бурі. Бо материне серце не може не гадкувати за чадом своїм, де б не було, та най би й у засвіті!

А поки ще не зароблений останній штих прижиттєвий, просить ласки у неба на добро для всього світу. Просить Бога, аби хоронив усіх людських дітей та й її рідних не зобидив. А ще дякує щоднини за се дорогоцінне поле, що наділив їй Всевишній, бо й не гадала Паранька, що аж дев’ятий десяток міняти буде. Оно озирнеться, а початку її нивинки не видно, не заздріє скиби першої своїм короткозорим оком. Чи гадала жінка, що скільки перейде на своєму віку, що скільки роботи перебере? «Та коби всий вік змога робити і коло роботи вмерти» - думає Паранька і просить собі тої ласки у Господа.

Тим часом Параньчине полечко буйно зеленіє та всякої городнинки добре насіння виколихує. У сонячній купелі купається, полотенцем легкого вітру витирається. Яснолистими квітами до свята косичиться. На світанку тихим шелестом молиться та чистою росою причащається. А Паранька стоїть на межі косичистій, любується полечком гойним тай сльози відрадні у зморшках ховає, та Богу хвалебну оду пошерхлими вустами возносить за велику благодать небесну – не зоставити її, Параньку, без сего родючого клаптика, що хоч і вимагає мозолів та поту, але й не дає пропасти, безслідно загубитися у сім небілім світі…

Січень 2015 р.

ПС: Маю відраду, що змогла написати цю оповідку ще при житті бабусі. Дякую своїй дорогій сестричці, що підтримала мене і спонукувала віддати бабусі цей текст. Неразово, було, потелефонуємо до неї, спитаємо, що робить, а вона - “читаю своє Параньчине поле”... Тай схлипне...
Найцінніше, що лишилося тепер нам - то пам*ять, то її, таке дорогоцінне поле-життя...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-14 11:55:32
Переглядів сторінки твору 154
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.013 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.016 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.01.14 16:04
Автор у цю хвилину відсутній