ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лесь Українець
2017.09.25 09:59
Сирої дощової днини
У тихому вагоні
Тепло ковдра ноги гріє
І чай смакує, як ніколи.

А зі мною ввічливим
Усі чемні дуже,
Випадкові зустрічні

Олександр Жилко
2017.09.25 08:27
Розібрати безлад у голові
від кого тікати,
до чого йти.

Кадр за кадром засвіченою плівкою
рухатись по минулому,
ніби картою дивних пропорцій,
чудернацьких проекцій.

Микола Соболь
2017.09.25 06:00
Аура осіннього дощу
Віяла розлогими шляхами.
Наберу собі у пригорщу –
Срібла, розрахуюся з боргами.

Цю краплинку людям за добро,
Ця для тих, що бережуть у серці…
Заховаю трохи у цебро,

Серго Сокольник
2017.09.24 22:10
Любов минула. Сірий смуток, ліг
На віти снів, похилені безсило...
...ти прихились, до мене притули
Своє вологе і жадане тіло!..

Ми знову поєднаємо серця,
Немов тоді, коли були щасливі,
Із потаємних виймемо дверцят

Мирослава Шевченко
2017.09.24 21:41
Il pleure dans mon coeur
Comme il pleut sur la ville ;
Quelle est cette langueur
Qui pntre mon coeur ?

bruit doux de la pluie
Par terre et sur les toits !
Pour un coeur qui s'ennuie,

Ігор Шоха
2017.09.24 21:23
коли проснуться люди до зорі
і їх покличе каятись Марія
настане мир у кожному дворі
і може вдруге явиться Месія
коли проснуться люди на зорі
якщо за обрій полум'я завіє
і передохнуть змії упирі
а на Дону прокинеться надія

Олександр Олехо
2017.09.24 16:53
у шторм поламане стерно
і навігація до біса
все шкереберть але кіно
механік п’яний от гульвіса
ще крутить в час коли не п’є
у трюмі наче в кінозалі
вгорі борвій знамена рве
а тут лунає «тралі-валі»

Микола Дудар
2017.09.24 16:40
І де ж ота хвалебна твердь?…
Переспіви повітря милозвучні
Розмиті береги нарешті вщерть
Хвилює лейб-мотив бесаме мучо…
І де ж ота хвалебна рать -
На всі часи їх гуркіт войовничий?..
Палац… фуршет… ось так святкує знать -
На краєвидах душ, що смерті

Ігор Шоха
2017.09.24 16:19
Щасливі сім'ї, ой, не часті –
і невеликі, і малі,
та економимо на щасті,
забуті генами землі.

***
У першому коханні
шукаємо основ,

Ірина Вовк
2017.09.24 10:29
Таки не по-буденному вершить
над нами суд блаженна веремія –
Нам жить і задихатися ... і жить,
по-іншому не можем, чи не вмієм?
Пропащі ми – над яром летимо,
над товщами, гнітючо навісними ...
Для чого живемо – куди йдемо! –
обмерзлі душі з крила

Сонце Місяць
2017.09.24 01:08
моцарт усе ніяк за реквієм не сяде
щось в ньому убивають вальси ті
а хто він є тим більше по житті
від музики окремо ~ тільки вади

в його меню занюховий паштет
шато демонтеклер із витримкою навіть
куди тепер стопи свої направить

Олександр Сушко
2017.09.24 00:25
Біля клубу дід пасе козу.
А мене гризуть важкі печалі.
Бо ж народ вподобав ковбасу -
Майже пусто у помпезній залі.

Двадцять душ окучує поет,
Сил немає слухати це "чудо".
Декламує задом наперед -

Олександр Олехо
2017.09.23 19:43
Сюжети снів приходять уві сні.
Іде вистава у порожній залі.
Герой один у марення на дні.
Але який! У Божому кварталі
рятує не індиго – цілий світ
і, навіть, трохи більше… Забагато,
як на одного, праведних побід:
усі для миру, жодної – Ерато.

Ігор Шоха
2017.09.23 16:10
Сіє-віє мрякою погода.
Не чекає згоди у народу.
Ранками – туманами ріки,
вечорами – бурею зі сходу
спеку надолужує природа
розою вітрів на всі боки.

На дуель запізнюється осінь.

Ігор Шоха
2017.09.23 16:01
Нові рекорди ставить осінь.
Четвертий рік іде війна.
Які мімози у морози,
така й реформа затяжна.

Ніщо так довго не триває
як обіцяння, – все мине.
Вогню без диму не буває.

Любов Бенедишин
2017.09.23 13:45
Щира публіка, типаж –
Шарм, харизма, антураж.
Бісер слів. Зневаги твань.
Чудеса розчарувань

23.09.2017
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ді Чубай
2017.08.22

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Містер Альфред
2017.07.22

Сергій Щєпкін
2017.07.02

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (7)
Тому дуже втішилася Паранька, коли нарешті настала незалежність. Повторювала і повторювала, що легше буде жити тепер, не треба у колгоспах свого віка губити, не треба боятися, що хтось поночі у шибку затарабанить і голу-босу на мороз витягне.
Лишень бідкалася, що не діждав Йван того видіти.
А ще брали її нині страхи Господні, коли чула про біду на Сході. Бо як не боятися Параньці того, коли знає добре, що то війна, снаряди, вибухи та людські жертви. Не важити на війну може тільки той, хто ніколи її не видів, хто на власній шкірі не відчув її вогненних батогів. А Паранька ще й по нині всім тілом здригається, коли літак над обійстям пролетить. Серце у грудях ніби в тугу грудку зіжметься, а потім ще довго калатає і калатає, наганяючи страшні спогади на стареньку.
Бо як забути Параньці ті дні, коли ще дітваком не раз за півкроку від смерті стояла? Було, йде собі, а тут невідь звідки свист здійметься та бабахати зачне. Мала Паранька впаде на земллю, притулиться до пожовклої трави і лиш молиться, молиться.
Може тільки й молитва всокотила Параньку тоді, у буремні, неспокійні дні. І не один снаряд не долетів з Рокити до неї, а як і долетів, то впав за кілька метрів, не розірвавшись. Певно Божа сила не давала йому розірватися. Бо чекало Параньку десь у далині довге, широке поле з багатьма життєвими вирвами…

Молиться Паранька щодня за те, аби мир настав, витирає гіркі сльози за дітьми своїми. Бо чужих дітей не буває! А оно скільки їх сьогодні гине. І знову триклятий москаль в тому винен, знову йому мало, ординською навалою сунеться на квітучі городи України. Страшно їй тої війни, ой страшно.
Та не за себе боїться, а лишень за дітей своїх. Бо й що старенькій – он уже останній штих на її полі видніється, ще трохи і добіжить кінця її життєва нивка. Заправить Паранька тоді крайній рядочок з городниною та й переступить за розплугу у білу невість. Складуть на останок старечі, покручені руки на грудях, спочинуть вони від роботи нарешті, а серце від жури обереться.
Давно вже злагодилася до того Паранька. Он у шафі акуратненька купка з одягом лежить, у який мають її нарядити до відходу. Та хусточок різноцвіті квадратики, аби за простибі дати. Бо ціле життя Паранька молиться за когось, а там, диви, й за неї хто щирий «Отче наш» зговорить. І може легше стане її зболеній, вицвілій душі на тому світі від чужої щирої молитви, а крило здужіє, аби й відти захистити діточок своїх від життєвої бурі. Бо материне серце не може не гадкувати за чадом своїм, де б не було, та най би й у засвіті!

А поки ще не зароблений останній штих прижиттєвий, просить ласки у неба на добро для всього світу. Просить Бога, аби хоронив усіх людських дітей та й її рідних не зобидив. А ще дякує щоднини за се дорогоцінне поле, що наділив їй Всевишній, бо й не гадала Паранька, що аж дев’ятий десяток міняти буде. Оно озирнеться, а початку її нивинки не видно, не заздріє скиби першої своїм короткозорим оком. Чи гадала жінка, що скільки перейде на своєму віку, що скільки роботи перебере? «Та коби всий вік змога робити і коло роботи вмерти» - думає Паранька і просить собі тої ласки у Господа.

Тим часом Параньчине полечко буйно зеленіє та всякої городнинки добре насіння виколихує. У сонячній купелі купається, полотенцем легкого вітру витирається. Яснолистими квітами до свята косичиться. На світанку тихим шелестом молиться та чистою росою причащається. А Паранька стоїть на межі косичистій, любується полечком гойним тай сльози відрадні у зморшках ховає, та Богу хвалебну оду пошерхлими вустами возносить за велику благодать небесну – не зоставити її, Параньку, без сего родючого клаптика, що хоч і вимагає мозолів та поту, але й не дає пропасти, безслідно загубитися у сім небілім світі…

Січень 2015 р.

ПС: Маю відраду, що змогла написати цю оповідку ще при житті бабусі. Дякую своїй дорогій сестричці, що підтримала мене і спонукувала віддати бабусі цей текст. Неразово, було, потелефонуємо до неї, спитаємо, що робить, а вона - “читаю своє Параньчине поле”... Тай схлипне...
Найцінніше, що лишилося тепер нам - то пам*ять, то її, таке дорогоцінне поле-життя...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-14 11:55:32
Переглядів сторінки твору 250
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.025 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.029 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 07:21
Автор у цю хвилину відсутній