Айсберг відколовся від Ґренландії чи-то ба Антарктиди
і задрейфував:
таким був початок битви,
який одразу веде до кінця.
Здалека від берегів і морських шляхів
близився він до Гольфстріму.
Невже час данини жертви біді
настане так ждано і різко?
Дрібна тріщинка — як символ загибелі —
вдарила просто у душу.
Скільки ще потрібно символів,
щоб зрозуміти: баланс порушений?
Що далі, то ближче до Екватору,
що далі, то шлях все більше строкатий.
Чи дозволиш ти комусь назвати тебе аматором?
Заради цього готовий душу продати?
А ти все тонеш і тонеш,
позаду — гарячі й холодні води,
на тобі живого місця не залишилось зовсім,
хоч ти й живий. І так буде доти,
доки шукатимеш штормів замість штилів,
відбиватимешся від тиші до берегів,
хотітимеш краху, втрачатимеш силу;
доки гориш.
Тріщини перетворюються в шрами,
шрами показують досвід,
досвід інших — земля під людськими ногами
або водяна тиша.
Від тебе залишилась крапля,
а ти не пройшов і півшляху.
Твоя сутність — тепер лиш частина краху.
Ти і сам — суцільний крах.
Нехай ти — ніщо
і нічого не залишилось від твоєї льодяної мантії,
але десь всередині віриться, що додрейфуєш до
Антарктиди чи-то ба Ґренландії.

2016