Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Аргумент три... Чотири аргумент...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аргумент три... Чотири аргумент...
(спроба простої логічної схеми)
Реальність...
... однак, мені, зійде тепер на сумнів: Якась сумнівна та реальність є. Все миготить - міняється летить... Свідомість всього не встигає охопити й одне напевне знає, що сумнівається реально... А все сумнівне - наче камінь в котрому засумнівалася реальність, що він насправді камінь – прах... порохи тепер... Коли таку реальність осягаю умом та оглядаю – ото-то смітничок... тепер ще й інтернет... щоб порох людських душ десь мав всідатись... сфото-фо-графую “щось бекіні”, ляпну – думаю – ага, десь там собі подінеться... бо там – безодня, типу.
Неправильно, старих нас, досі вчили, що смітник погано... лиш треба хлам той попалити та закопати та насадити кущиків всіляких... а там... прийде добра зима... то й замете все білим снігом і душа возра... Душа ж то знає, що той білий сніг – то прах води... і що вона, душа, прахом теж уже припала добре... порохами всіляких там Шевченків та Кантів... та Лесь Українок... і що кожна-всяка душенька, тепер-вже, має своє безконечне право на всілякі-власні порохи... в реальності...
От думаю собі – помру... кудись подіну-ся, а хоч на смітничок минулого - тай спо-о-окій... Але нема минулого і не хоче світ дівати-ся... за щораз цупкіше тримає купи доокола все, глянь: за ногами тягнеться тепер до хати з інтернету... якесь там “Лєнін - порно”… та лайно собаче... сумнівна реальність - сумнівна... вірніше реальна сумнівність - реальна... за щораз.
Така то вже зараза та реальність...
... все вона зверху та зверху... ще пів біди, як ідеться про якусь конкретну матерію... та про звичайний собі атеїзм. Але те, що ми насправді маємо, тепер, за матерію – тепер суцільна фантазія самої ж матерії про саму ж матерію (в комп’ютері - а ми ж то думали, що тільки в людській голові), ще й незнищенна вона, згідно тих-її фантазій... а той атеїзм – виявилось - один суцільний доказ Бога, ще з самого початку, як якась, ну зовсім не логічна, спроба позбутись Неприсутнього а далі – все химерніша й химерніша потреба доказувати відсутність відсутнього, що, навіть в межах матеріалістичної логіки, - доказів, завідомо, не потребує... Нема-є, той нема – чо верещиш? І що, насправді там, шкребе порожню душу того атеїста, то є – потребою показати комусь, свою-власну, дулю... навсього.
Той самий сумнів, котрий тре камінь в порохи - тепер на дні морському шар за шаром пресує ті порохи на камінь... і хай сумніваєшся ти обґрунтовано – реально говорити можеш лиш про природу свого сумніву, бо перед тим щоб щось відкинути...
Така вже та реальність – тепер і зверху так*!
*Тепер...
... кажуть про сьогоднішній вимір часу. - Десь те, що буде – ось те, що було... таке наше хибне уявлення дійсності - час. Насправді ж, що буде – що було, усе тепер є.
“... und die Vernunft zeigt hier ein doppeltes, einander widerstreitendes Interesse... - ... і розум показує тут один подвійний, взаємно-суперечливий інтерес...” (І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму).
17.12.2016 р.
Чотири аргумент...
(спроба простої логічної схеми)
Із 1000 Дверей - 999 Ілюзія,
Одні - Реальність
За бажаннями
Нічого ми не бачим,
Бо це-світ ілюзій,
Не життя,
Забирає всю нашу
Увагу,
А у двох світах
Відразу - ну, ніяк.
Мольфар*
Варіативність...
...це технічне слово, здавалось би, й не римується, навіть... і в філософії у Канта, дотично, можна цитувати як численну різноманітність єдиного: “... deren einige (die vorzüglich spekulativ sind), der Ungleichartigkeit gleichsam feind, immer auf die Einheit der Gattung hinaussehen, die anderen (vorzüglich empirische Köpfe) die Natur unaufhörlich in so viel Mannigfaltigkeit zu spalten suchen... - ... його деякі (переважно спекулятивні посилання), маючи неоднорідність за ворожу, завжди на єдність ґатунку (родів, видів) посилаються, інакші (переважно досвідні голови) готові природу безперервно на численну різноманітність розколюючи шукати...” (І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму).
Та коли застосовувати до поняття реального визначення тепер (навмисне оминаючи поняття часу), то та, всяка там, різноманітність є тепер лише варіативністю одного й того самого тепер...
Але реальність – то така зараза – усе що є, чи тисяча ілюзій – чи мільйон - усе тепер** реальність так!
*Василь Мольфар - Ілюзія-Реальність https://www.facebook.com/868881799863548/videos/vb.868881799863548/1184831344935257/?type=2&theater¬if_t
** Тепер...
... кажуть про сьогоднішній вимір часу. - Десь те, що буде – ось те, що було... таке наше хибне уявлення дійсності - час. Насправді ж, що буде – що було, усе тепер є.
17.12.2016 р.
Реальність...
... однак, мені, зійде тепер на сумнів: Якась сумнівна та реальність є. Все миготить - міняється летить... Свідомість всього не встигає охопити й одне напевне знає, що сумнівається реально... А все сумнівне - наче камінь в котрому засумнівалася реальність, що він насправді камінь – прах... порохи тепер... Коли таку реальність осягаю умом та оглядаю – ото-то смітничок... тепер ще й інтернет... щоб порох людських душ десь мав всідатись... сфото-фо-графую “щось бекіні”, ляпну – думаю – ага, десь там собі подінеться... бо там – безодня, типу.
Неправильно, старих нас, досі вчили, що смітник погано... лиш треба хлам той попалити та закопати та насадити кущиків всіляких... а там... прийде добра зима... то й замете все білим снігом і душа возра... Душа ж то знає, що той білий сніг – то прах води... і що вона, душа, прахом теж уже припала добре... порохами всіляких там Шевченків та Кантів... та Лесь Українок... і що кожна-всяка душенька, тепер-вже, має своє безконечне право на всілякі-власні порохи... в реальності...
От думаю собі – помру... кудись подіну-ся, а хоч на смітничок минулого - тай спо-о-окій... Але нема минулого і не хоче світ дівати-ся... за щораз цупкіше тримає купи доокола все, глянь: за ногами тягнеться тепер до хати з інтернету... якесь там “Лєнін - порно”… та лайно собаче... сумнівна реальність - сумнівна... вірніше реальна сумнівність - реальна... за щораз.
Така то вже зараза та реальність...
... все вона зверху та зверху... ще пів біди, як ідеться про якусь конкретну матерію... та про звичайний собі атеїзм. Але те, що ми насправді маємо, тепер, за матерію – тепер суцільна фантазія самої ж матерії про саму ж матерію (в комп’ютері - а ми ж то думали, що тільки в людській голові), ще й незнищенна вона, згідно тих-її фантазій... а той атеїзм – виявилось - один суцільний доказ Бога, ще з самого початку, як якась, ну зовсім не логічна, спроба позбутись Неприсутнього а далі – все химерніша й химерніша потреба доказувати відсутність відсутнього, що, навіть в межах матеріалістичної логіки, - доказів, завідомо, не потребує... Нема-є, той нема – чо верещиш? І що, насправді там, шкребе порожню душу того атеїста, то є – потребою показати комусь, свою-власну, дулю... навсього.
Той самий сумнів, котрий тре камінь в порохи - тепер на дні морському шар за шаром пресує ті порохи на камінь... і хай сумніваєшся ти обґрунтовано – реально говорити можеш лиш про природу свого сумніву, бо перед тим щоб щось відкинути...
Така вже та реальність – тепер і зверху так*!
*Тепер...
... кажуть про сьогоднішній вимір часу. - Десь те, що буде – ось те, що було... таке наше хибне уявлення дійсності - час. Насправді ж, що буде – що було, усе тепер є.
“... und die Vernunft zeigt hier ein doppeltes, einander widerstreitendes Interesse... - ... і розум показує тут один подвійний, взаємно-суперечливий інтерес...” (І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму).
17.12.2016 р.
Чотири аргумент...
(спроба простої логічної схеми)
Із 1000 Дверей - 999 Ілюзія,
Одні - Реальність
За бажаннями
Нічого ми не бачим,
Бо це-світ ілюзій,
Не життя,
Забирає всю нашу
Увагу,
А у двох світах
Відразу - ну, ніяк.
Мольфар*
Варіативність...
...це технічне слово, здавалось би, й не римується, навіть... і в філософії у Канта, дотично, можна цитувати як численну різноманітність єдиного: “... deren einige (die vorzüglich spekulativ sind), der Ungleichartigkeit gleichsam feind, immer auf die Einheit der Gattung hinaussehen, die anderen (vorzüglich empirische Köpfe) die Natur unaufhörlich in so viel Mannigfaltigkeit zu spalten suchen... - ... його деякі (переважно спекулятивні посилання), маючи неоднорідність за ворожу, завжди на єдність ґатунку (родів, видів) посилаються, інакші (переважно досвідні голови) готові природу безперервно на численну різноманітність розколюючи шукати...” (І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про регулятивне вживання ідей чистого розуму).
Та коли застосовувати до поняття реального визначення тепер (навмисне оминаючи поняття часу), то та, всяка там, різноманітність є тепер лише варіативністю одного й того самого тепер...
Але реальність – то така зараза – усе що є, чи тисяча ілюзій – чи мільйон - усе тепер** реальність так!
*Василь Мольфар - Ілюзія-Реальність https://www.facebook.com/868881799863548/videos/vb.868881799863548/1184831344935257/?type=2&theater¬if_t
** Тепер...
... кажуть про сьогоднішній вимір часу. - Десь те, що буде – ось те, що було... таке наше хибне уявлення дійсності - час. Насправді ж, що буде – що було, усе тепер є.
17.12.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
