Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борщ
Петро почув запах з порогу й одразу чкурнув до столу – а там вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.
Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…
Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..
Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.
Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:
- Це залежність.
- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:
- Лікуйте мене!
- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.
- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.
…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.
Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.
Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:
- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
