ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Ерметов
2017.04.23 16:30
А не лиш у Парижі квітнуть вікна,
І здіймає пгони власні душа;
Ах, яка вона студена – зима,
Не відпускає й хапає за лікті...

А терпиш іноді до прозріння,
До спадання завіс із плеч –
Зустрічаєш лагідно і спокійно

Світлана Майя Залізняк
2017.04.23 15:38
Бувають різні дні, букетики, невдачі.
Ось дівчинка-піранья зустрілася - дрібна...
Пильнуй, прокусить все: п`яту, долоню, м`ячик.
Пошлеш її - нещасну. Наступний вже пірна...

Насниться ще не раз маршрут глибоководний.
Читатимеш у зливу бульбисті смс.

Серго Сокольник
2017.04.22 23:44
маленька філософська поема***

Доля без дорікання
В камені... Жанна Дарк
Вкотре зі здивуванням
Переглядає, як
Муху прадавню гарно
Капсулював бурштин...

Олександр Жилко
2017.04.22 21:04
Я дебютую в двадцятих роках
маленькою книжкою віршів.
Двадцять шість коротких історій
поміж золотавих форзаців.
Бо двадцяті роки твердо стоять
на пустих сторінках антологій,
бо неминуча спрага для них
ці темні пробіли заповнити.

Юрій Ерметов
2017.04.22 17:45
Почему что-то мучает
и зовёт?
Кто же и где она –
иль ждёт?

Бьётся упрямо мечта,
кричит!..
Вьётся зигзагом судьба,

Олександр Сушко
2017.04.22 16:13
Оказія відбулась за столом ,
Сиджу похмурий, і прямий мов тичка.
У плоть устрягла й коле як жало
Маленька але дуже гостра шпичка.

Її руками витягнути зась -
Угрузла вглиб, вилазити не хоче.
І наче на пательні той карась

Сергій Сірий
2017.04.22 14:45
Із-за хмарки вийшло
Сонечко ласкаве:
Зашарілись вишні,
Розімліли трави...
Колоски пшениці
Сонечко зігріло,
На гніздо синиці
Променем присіло.

Юрій Ерметов
2017.04.22 12:41
Ты не хочешь слушать музыку –
ты хочешь слушать тишину...
Она живёт в тебе, кричит –
тянет и зовёт ко дну...

Все певцы и музыканты мира
не способны заглушить её звук!..
Ты так надеешься на кого-то,

Іван Потьомкін
2017.04.22 11:10
Сусідами були багатир і бідняк. У багатія було стільки овець, що й полічить не сила. А в бідняка – одна-однісінька вівця. Але ж яка! Їла з його руки, пила з його кухля. А ще -полюбляла тулитись до його щоки. Словом, була бідоласі, мов донька. Щоран

Нінель Новікова
2017.04.22 09:31
Білі лебеді
Сяють на темній воді.
Холодна весна…

2017

Микола Соболь
2017.04.22 05:25
Ченці то звісно не солдати,
Та і вони в лиху годину
Ставали землі захищати,
За вольну неньку – Україну.
А нині бачу їх в оскалі,
Лютують, що скажені звірі,
Ченці проти країни стали,
Вони московської бо віри.

Олександра Камінчанська
2017.04.21 21:52
Батько сіяв пшеницю озиму, вклонявся землі,
У Бога просив урожайного, щедрого року…
Ми, такі безпечальні, ще зовсім дітиська малі,
Раділи за таткове: «Дякую, Боже!...нівроку…».

Далі босими п’ятами йшли по колючій стерні,
Мама вслід нам кричала: «Бо

Юрій Ерметов
2017.04.21 15:35
І не відмовляйся,
будь-ласка!..
Ти ж бо – заслуговуєш...
Усе стає таким
однозначним –
наче когось й не
вмовиш!..

Олександр Сушко
2017.04.21 14:43
На самоті пишу свої пісні
Під супровід старенької гітари.
Дива тоді ввижаються мені,
І відчуваю я себе мольфаром.

У слові - крик. Або гаряча кров.
У ноті - спів, чи гуркоти металу.
Щемливий звук - це зраджена любов,

Лесь Українець
2017.04.21 14:20
Навчайтеся добре, діти,
На високий рівень,
Тоді підете робити
За три тищі гривень.

Бо програму написали
Щурі кабінетні,
І це все фінансувалось

Лариса Пугачук
2017.04.21 13:11
о як мало треба для зваби
зваблення
люблення

мить — i бринить мить
i тонке рве
i униз йде
млiсть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Вікторія Гнепа
2017.04.05

Зоряна Інша
2017.03.02

Дейер Аеліта ван
2017.03.01

Ксенія Соколовська
2017.02.23

Геннадій Бакаєв
2017.02.11

Аліса Ком
2017.01.26

Орися Мельничук
2017.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Борщ
Петро почув запах з порогу й одразу чкурнув до столу – а там вже парував велетенський таріль. Борщ.

Петро кивнув дружині, а вона посміхнулася та мовчки лишила його наодинці зі стравою. Для нього борщ – ліпший смаколик, хліб насущний.

Петро вмостився на стільці, схопив ложку, набрав повнісіньку та повільно прийняв у себе рідину. Наче лава, сунула вона горлянкою, а Петро вже був деінде. Він лежав на м’якесенькій смарагдовій траві під віковою вишнею, небо ультрамарином спалахувало крізь щільне листя, все довкола оповив золотавий туман. Аж від сонця линула пісня – навіть не пісня, одна щемлива нота, і душа Петрова солодко нею мліла, заколисана чи не до смерті, ба навіть далі. Петро помер, воскрес і тепер був у раю…

Тоді сьорбнув удруге. Вишня обернулася Чумацьким шляхом, а Петро сунув тим шляхом у неосяжному просторі. Ні, не Петро – то його щаслива душа набула форми сузір’я Возничого, правила душею нідебічного возу, а того тягнула душа Єдинорога. Ех, далекий шлях!..

Петро сьорбнув утретє, і геть все полетіло шкереберть. Чорний слиз тягнув його все глибше, кров у венах стигла кригою, гіркота стала сенсом буття, яке ось-ось мало закінчитися в цьому всесвітньому багнищі… Петро силоміць плюнув, в очах його заясніло, він побачив перед собою таріль, в якому пінилася й ворушилася смердюча смарагдова рідина. Борщ укис.

Петро глянув на годинника – так він вже тут третю добу досиджує! Він рвучко підвівся й кинувся – сходи-сходи-сходи, вулиці-вулиці-вулиці – Петро летів, втративши глузд і дихання, а за ним линула, його переслідувала та сама щемлива нота, яку він почув після першої ложки. Тільки от тепер це був суцільний жах.
Лікар оглянув Петра, а тоді сказав йому пошепки, боязко озираючись на вікно:

- Це залежність.

- Від… борщу? – також пошепки запитав Петро. Лікар кивнув, і Петро впав перед ним долілиць, охопив брудні чоботи лікаря обома руками й заволав:

- Лікуйте мене!

- Невиліковне, - відрізав лікар. А тоді відштовхнув ногою руки Петра, підвівся, пішов у куток і за мить повернувся. Він щось втовкмачував в Петрову правицю, той глянув – дерев’яний кілок.

- Дружина твоя – відьма. Ось твій порятунок. Йди, зроби все, як слід! – і лікар випхав Петра з кабінету.

…Петро почув запах з порогу. Він зазирнув у кухню – а там на столі вже парував велетенський таріль. Борщ.

Петро відчув, що волю його ось-ось буде зламано, смикнувся, а ну ж-бо, де мій кілок. Аж тут і дружина; посміхнулася йому, і кілок випав з обм’яклої руки долі. Петро знесилено бухнувся на стілець, тремтячою рукою взяв ложку, черпнув нею з таріля та потягнув до рота, розплескавши дорогою чи не половину. Червоні плямки на скатертині розповзалися, рухалися, розквітали маками, півоніями, трояндами, бриніли кольорами, здіймалися в повітря, кружляли півпрозорими тривимірними, в нашому світі небаченими рослинами та істотами.

Петро заплющив очі та прийняв у себе палаючу рідину, і вже за мить знову опинився на м’якенький смарагдовій траві під віковою вишнею, пливучи в ясне безхмарне небо одною щасливою нотою:

- Б-о-о-о-о-о-о-р-р-р-щ…

2016





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-12-29 17:17:48
Переглядів сторінки твору 129
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.440 / 5.5  (4.282 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 4.111 / 5.5  (3.919 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2017.04.04 07:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2017-01-31 10:25:16 ]
Гарно. Можна було би назвати "Борщ як український психоделік".
Чи є слово "нідебічний"? Можливо, "нетутешній"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Максим Тарасівський (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-31 10:31:37 ]
Дякую, Вікторіє. Тут, мабуть, психоделічність не стільки від борщу, скільки від тієї відьми, що ним опікується. Щодо "нідебічний" - вигадав отаке от слово, або позначити відмінність від "потойбічного" і "сюдибічного", "посейбічного"; нідебічний не належить певному "боку", скрізь - і ніде. Якщо б грався з "тутешністю", мабуть, зробив би щось на кшталт "нідетешність", але "недібічність" видається мені кращим варіантом. Мабуть, вплинув на мене жарт Довлатова: Посторонним сюда нельзя! - А потусторонним? - ну, і ось так воно десь і пішло.