Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Кодола-гойдалка
Ця невигадана пригода сталася зі мною багато років тому, коли навчався у середніх класах cільської школи. Пам’ять вибіркова, на жаль, щось забулося, приміром, ім’я дівчини – старшокласниці, але все инше – незгладиме!
Отож. Осіннього сонячного дня, на великій перерві, більшість школярів заполонили спортивний майданчик, розташований на пагорбі через дорогу. Там розкинулося футбольне поле, трохи нерівне, з нахилом до ставка (часто м’яч скочувався прямо у воду) і баскетбольний майданчик. А ще висів товстий канат, сплетений із конопляного прядива, приємний на дотик. Він був закріплений дуже високо на перекладині між двома осокорами, а внизу мав великий подвійний вузол.
Старша від мене симпатична дівчина осідлала отой вузол і, схестивши ноги та тримаючись руками за канат, попросила мене розгойдати її. Я залюбки погодився. Ще б пак – старша, а вибрала мене, неопереного хлопчиська! Взявшись за канат, я бігав туди-сюди, розгойдуючи, а далі, вловлюючи ритм, підштовхував обережно у спину. Вона високо злітала, і вітер надимав її шкільну сукню вітрилом, оголюючи коліна. Їй вочевидь дуже подобалося, бо смішки не вщухали і вона просила ще і ще. Коли я зупинив гойдалку, геть розпашіла дівчина подякувала мені і запитала: « А ти зумієш вилізти по канату з допомогою лише рук?». Опустивши очі, відповів: «Та я пробував колись, але спромігся лише до середини, бо канат товстий і долонями важко охопити». – « Ну ти ж сильний. Спробуй. Ти зможеш – для мене». А далі з бісиками в очах додала: «А я тебе підтримаю!»
Не задумуючись, поліз. Дівчина підстрибувала внизу, плескала в долоні і вигукувала: «Ну давай! Лишилось ще трішки! Ти зможеш!» У ту мить, коли я зрозумів, що все ж піднімусь на цю вершину, від великої напруги тілом перейшли ще незвідані раніше судоми – солодкі такі! Вхопившись за поперечину і закинувши ногу, я вмостився на ній. Відчуття тріумфу заповнило все моє єство. Поглядом кондора озирнувся. Якимись маленькими видавалися школярі – наче мурахи, ба, й будівля довоєнної школи – занизькою. Може, я б ще довгенько тішив своє себелюбство, але тут пролунав дзвінок на урок. Дівчина кликала, щоб я мерщій спускався, бо запізнимося. Я знизився вмить, обпікаючи долоні. Промовивши: «Ти – молодець» і, поцілувпавши у щоку, вхопила мне за руку, і ми побігли. Мені хотілося бігти хоч до горизонту…
Мине десяток років і, перебуваючи в короткій відпустці перед службою у війську, я приїду в село та завітаю до рідної школи на прохання директора, щоб розповісти учням про навчання у виші та роботу. У коридорі на стіні побачу стенд із яскравим оглавом: «Спортивні рекорди школи». Там знайду і своє ім’я та вид спорту – метання гранати. На жаль, на стенді не значилось такого виду, як «лазання по канату»… Як виявилось, на спортмайданчику не було вже і каната! Лишився лише огризок завдовшки з метр, який розсупонився і від сонця, снігу та дощу – посивів. Сизі волокна космами погойдувались на вітрі, ніби жіночі коси. І вже не осягнути і не торкнутися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кодола-гойдалка
Ця невигадана пригода сталася зі мною багато років тому, коли навчався у середніх класах cільської школи. Пам’ять вибіркова, на жаль, щось забулося, приміром, ім’я дівчини – старшокласниці, але все инше – незгладиме!Отож. Осіннього сонячного дня, на великій перерві, більшість школярів заполонили спортивний майданчик, розташований на пагорбі через дорогу. Там розкинулося футбольне поле, трохи нерівне, з нахилом до ставка (часто м’яч скочувався прямо у воду) і баскетбольний майданчик. А ще висів товстий канат, сплетений із конопляного прядива, приємний на дотик. Він був закріплений дуже високо на перекладині між двома осокорами, а внизу мав великий подвійний вузол.
Старша від мене симпатична дівчина осідлала отой вузол і, схестивши ноги та тримаючись руками за канат, попросила мене розгойдати її. Я залюбки погодився. Ще б пак – старша, а вибрала мене, неопереного хлопчиська! Взявшись за канат, я бігав туди-сюди, розгойдуючи, а далі, вловлюючи ритм, підштовхував обережно у спину. Вона високо злітала, і вітер надимав її шкільну сукню вітрилом, оголюючи коліна. Їй вочевидь дуже подобалося, бо смішки не вщухали і вона просила ще і ще. Коли я зупинив гойдалку, геть розпашіла дівчина подякувала мені і запитала: « А ти зумієш вилізти по канату з допомогою лише рук?». Опустивши очі, відповів: «Та я пробував колись, але спромігся лише до середини, бо канат товстий і долонями важко охопити». – « Ну ти ж сильний. Спробуй. Ти зможеш – для мене». А далі з бісиками в очах додала: «А я тебе підтримаю!»
Не задумуючись, поліз. Дівчина підстрибувала внизу, плескала в долоні і вигукувала: «Ну давай! Лишилось ще трішки! Ти зможеш!» У ту мить, коли я зрозумів, що все ж піднімусь на цю вершину, від великої напруги тілом перейшли ще незвідані раніше судоми – солодкі такі! Вхопившись за поперечину і закинувши ногу, я вмостився на ній. Відчуття тріумфу заповнило все моє єство. Поглядом кондора озирнувся. Якимись маленькими видавалися школярі – наче мурахи, ба, й будівля довоєнної школи – занизькою. Може, я б ще довгенько тішив своє себелюбство, але тут пролунав дзвінок на урок. Дівчина кликала, щоб я мерщій спускався, бо запізнимося. Я знизився вмить, обпікаючи долоні. Промовивши: «Ти – молодець» і, поцілувпавши у щоку, вхопила мне за руку, і ми побігли. Мені хотілося бігти хоч до горизонту…
Мине десяток років і, перебуваючи в короткій відпустці перед службою у війську, я приїду в село та завітаю до рідної школи на прохання директора, щоб розповісти учням про навчання у виші та роботу. У коридорі на стіні побачу стенд із яскравим оглавом: «Спортивні рекорди школи». Там знайду і своє ім’я та вид спорту – метання гранати. На жаль, на стенді не значилось такого виду, як «лазання по канату»… Як виявилось, на спортмайданчику не було вже і каната! Лишився лише огризок завдовшки з метр, який розсупонився і від сонця, снігу та дощу – посивів. Сизі волокна космами погойдувались на вітрі, ніби жіночі коси. І вже не осягнути і не торкнутися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
