ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер ти ледь подолуєш емалі
і кіптяву плити, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Микола Соболь
2017.05.26 14:15
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

Юрко Бужанин
2017.05.26 14:09
У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах хапати...
Захотілось їй цим літом

Любов Бенедишин
2017.05.26 12:12
Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Юрій Ерметов
2017.05.26 08:38
А іноді люди,
деякі
або просто якісь,
викликають
на самому дні
заплутані, змучені
або, навпаки,
вибухаючі

Олександр Сушко
2017.05.26 07:23
Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ярослав Чорногуз
2017.05.25 23:35
Нещодавно зима, нам здавалось вона
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, пролетіла весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Ігор Шоха
2017.05.25 22:46
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Наталя Мазур
2017.05.25 22:28
Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,

Наталя Мазур
2017.05.25 22:22
Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
І я почувалася, мов переможений джин,
Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
Бо мури високі і сонця у вікнах не

Наталя Мазур
2017.05.25 22:21
І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.

А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,

Олександра Камінчанська
2017.05.25 21:42
Листи без адреси зворотної, сиві путі,
Карти таро розшифровано, тільки зчитуй.
Тремтячими пальцями книги листаєш святі,
Шукаєш душі в оправдання скупу молитву…

І вчора, і завтра, і навіть колись – по нас,
Вершитимуть вежі – грішні, святим на втіху.

Іван Потьомкін
2017.05.25 19:39
Як гарно, коли дорослі діти
Не вдовольняються скайпом,
А йдуть без примусу до нас, батьків,
І лічать дні, коли в родиннім ґроні
За чаєм з коржиками та варенням
Почнеться бесіда про музику й книжки,
А далі –шахові баталії з онуком,
Де, крім самих

Володимир Маслов
2017.05.25 16:29
Скажи, навіщо цей парад,
коли триває маскарад,
в якому Іловайськ беруть в «котел»,
коли оскалена орда
все те, за що стояв Майдан,
на чорну землю спалену кладе?

З останніх сил реве мотор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31

Христина Букатчук
2016.01.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Критика | Аналітика

 Не одним рейтингом живий поет

« Караюсь, мучусь, але не каюсь…»

Т. Шевченко

Не каюсь і я, тому що навчився вибачатись, коли, може, й немає за що. Баталії між особистостями – іноді як гроза з чистого неба. Ну, буває. Я і раніше з доброю іронією говорив собі, що поети – то великі діти. Буває затьмарення розуму, коли одному щось здалось, а іншому показалось. Можливо, що ця буря в стакані води десь комусь і потрібна була, аби показати, як повинні істинні українці, «наламавши дров», вчасно схаменутись і біля вогню із тієї купи дров розпалити люльку миру.
Так, багато чого запального і безрозсудного ми принесли у своє доросле життя із дитинства. Запобігти цьому було б легко, якби частіше згадували дитячу казочку про двох цапків на вузькій кладочці. Мені в подібних випадках допомагає материнська настанова, – будь меншим і все буде добре. Наводжу це як життєвий досвід і маю надію, що ми і без покаяння будемо прощені небом кожен у своїй вірі.
Щодо вір, то моя полягає в тому, що Творець всього сущого один, незалежно від того, як Його іменують – Даждьбог чи Саваоф, Перун чи Яхве. А щодо особистостей, то важливо сприймати їх в цілому і якщо загальна картина позитивна, то й тимчасові недоліки можна пробачити, коли побачиш, як воно є, а не як виглядає.
Звичайно, що не просто відновити ту довіру один до одного, як це було раніше. Як кажуть одесити у відомому анекдоті: «Гости ушли, но осадок остался». З такого низького старту уже пізно розраховувати на марафон, щоб до фінішу зблизити свої позиції до щиро дружніх. І я не можу обіцяти, що не помічатиму на цій дистанції прототипів ЛГ із серії гомо совєтікус, нарцисів, нуворишів і т.п. із боязні, що хтось образиться, впізнавши себе за якимось ознаками орла, стерв'ятника, білого чи чорного птаха.
Тепер скажу кілька слів по темі, яка турбує Ярослава і напевне не тільки його.
Відносно амбіцій. Вони в мене не більші, ніж у будь-кого на цьому сайті. Ні в пророки, ні поводирі ніхто мене не кликав і в моєму віці було б смішно нариватись на таке поприще. У нас є світочі нації і це уже на віки́. Єдиною ознакою того, що Шоха – «лицо приближённое к императору» є те, що мій профайл майстерно пошкоджений. Я не можу туди внести зміни, щоб заховатись, наприклад, під якимось благородним НІКом типу Себастьян Бах і тому залишаюсь тим, що комусь як серпом по одному місцю. Я не можу показати, що моїми вчителями являються
Т. Шевченко, Л. Костенко і В. Стус. Замість мого писку фігурує скромна «тропинка к могилке». Пропагандист Кісільов запитав би: «Совпадєніє?» і відповів би: «Нє думаю». І якщо РМ не може з цим нічого вдіяти, то це означає, що там попрацювали хакери, які натякають, що моя творчість дуже не подобається народу. А от якби я писав тільки про кохання і природу, як це робили знамениті європейські придворні шути, то це було б якраз те, що треба для високої поезії десь в Пальмірі чи на парнасі, але не в сучасній Україні.
Відносно рейтингів. Основний із них виділений зеленим кольором. Це те число, яким може в певних межах маніпулювати будь-який автор, особливо початківець, який раптом пробився у статус R2. І цей коефіцієнт, і цей статус у мене стоять на місці і нікуди особливо не рухаються і не перевищують середньостатистичного значення. Це означає, що я не зловживаю тією можливістю, яка є у кожного – перестрибнути через чиюсь більш талановиту голову. Цей коефіцієнт зростає по експоненті і будь-яка людина, не обділена даром аналізу і логічного мислення розуміє, що чим більше опубліковано віршів, тим менша швидкість зростання цього коефіцієнту. Всі інші числа – то похідні від лукавого і мало хто звертає на них увагу. Хто дуже хоче вибитись в лідери, хай повидаляє всі свої шедеври, напише один вірш під назвою: «Фермата гімну Радянського союзу», отримає за нього 6 балів і коли всі його коефіцієнти будуть зашкалювати, нехай ходить щасливий. Але якщо у автора кілька сотень віршів і все стоїть на місці, то це означає тільки одне, що потрібно апелювати до Всевишнього, а не до Редакції Майстерень.
Відносно так званої прозорості. Абсолютно правильний коефіцієнт, який запобігає надмірній кількості приголосних у словосполученнях. Збіг приголосних(а не голосних) тут особливої ролі не грає. То вже на совісті автора, який слідкує за милозвучністю своїх текстів. Італійська і англійська мови випереджають українську за цим показником напевне за рахунок артиклів, які вимовляються відкритими складами. Тому збіг голосних, які не заважають артикуляції, але за які мене критикують, напевне все-таки не являються якоюсь особливою вадою.
Інша справа, коли мовиться про стилі, характерні для того чи іншого автора. Іноді за кількома рядками можна відрізнити, що належить перу
М. Залізняк, а що – почерку Л. Бенедишин чи
Я. Чорногуза. Я навмисне називаю авторів, яких не можна запідозрити у занадто лояльному ставленні до мене. Частіше навіть дуже навпаки. Але я їх ціную за те, що у кожного(-ої) з них є свій стиль і кожен із цих стилів відрізняється від інших своєю вишуканістю. Я вважаю(хоч знаю, що на мою думку мало хто зважає), що поет просто зобов'язаний дотримуватись чогось притаманного тільки йому. Принаймні це в якійсь мірі захищає від плагіату. І якщо моєму стилю властива прозорість тексту, то, напевне, це не найгірше, що може бути в поезії. Це не заважає мені бути самим собою в тій чи іншій ролі ЛГ і не примушує спекулювати на одній темі війни і політики, нібито інші теми в меншій мірі увиті лаврами. Як і кожен свідомий українець, я мушу бути на вістрі часу, відпрацьовуючи даровані мені Творцем здібності. Маяковський називав себе асенізатором і, напевне, в поезії і такі потрібні. А якщо комусь треба, щоб у небі хтось запалював зорі, а на снігу розквітали квіти, то можливість забезпечити це дається кожному у тій ніші, яку він собі обрав. Ніхто нікому не забороняє обирати свої орієнтири, а якщо не виходить, пишіть по-шохівськи, по-залізняківськи і рано чи пізно кожен досягне того рівня чи успіху, який дратує його(її) у інших.
Відносно об'єктивності оцінювання. Тут я хотів би звернути увагу РМ на необхідність незначного корегування програми. На мій погляд було б доцільним, щоб зараховувалась тільки та оцінка, яка визначається як середній бал не менше ніж 2-3-х коментаторів із обов'язковим відображенням повного їхнього списку. Тоді не потрібно буде воювати із панібратством, зменшиться кількість бажаючих «пройтись по тылам противника» і головне, що вималюється на цьому горизонті щось більш-менш об'єктивне.
Що стосується русизмів. Ніхто від них не застрахований, тому що і свідомість, і підсвідомість кожного формувались у відповідному середовищі. Є архаїзми, старослов’янські слова, які іноді додають віршеві необхідний колорит. То чому ми повинні віддавати їх «за здорово живёшь» нашому дорогому старшому брату? А от що стосується укороченої форми дієслів, то це все таки швидше суржик, калька з російської, а не діалектизми чи щось подібне, які в розмовному середовищі не дуже то й поширені , але зате розширюють поетам простір для римування. Тому посилатись на класиків не коректно. Українській мові у таких дієсловах більш притаманні відкриті склади із закінченнями -є, -и, а не -ем, -ть тощо.
Не вважаю своє бачення істиною в останній інстанції. Критикуйте, вносьте свої пропозиції, але, будь-ласка, без образ, що хтось тут влаштувався тролем, аби виморити великих поетів.
Принагідно прошу вибачення у тих авторів, вірші яких я осмілювався правити чи виправляти, не будучи на їхню думку компетентним у цьому. Це не від гонору, а від щирого уболівання за поезію, якою вона уявляється мені. Якщо ви бачили її по-своєму, я ніколи не наполягав на своїй думці. Обіцяю більше не травмувати таким чином занадто чутливі натури, але не можу обіцяти залишити у спокої тих, хто може більше або інше, ніж демонструє. В цьому випадку вибачаюсь наперед, якщо це буде видаватись недоречним або не дай, Боже, насмішкуватим.
Ну я такий. Я ще сміюсь,
коли живу, а не існую,
коли й не хочу, а почую:
«…………………………»

А далі доримовуйте, як кому заманеться.
На завершення думаю, що би ще пообіцяти.
Обіцяю два місяці, ні – два тижні нікого не «тролити», особливо тих, кому приходить в голову, що мені таке може прийти в голову.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-02-18 12:02:19
Переглядів сторінки твору 526
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (6.233 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.369 / 5.74)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.823
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2017.05.26 18:03
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-02-18 13:17:27 ]
"Ніхто нікому не забороняє обирати свої орієнтири, а якщо не виходить, пишіть по-шохівськи, по-залізняківськи і рано чи пізно кожен досягне того рівня чи успіху, який дратує його(її) у інших".
Цитую

От лише сумніваюся...чи вийде писати по-Залізняківськи авторові не залізному, а пластмасовому...порцеляновому...чи з, даруйте...пап`є-маше.
Щодо коротких форм дієслів, С. Козаченко писала таке:


"Кумпан, обертас, трутизна, отрій, мольфар, супокій, раїна, грімниця, лезво, літоростки, камедетеча, літеплий, житечний, аспідний, баклажанно, крів, вироїться, дзумкіт, офіра, машкара, свічадо, єство… Правда ж, гарно? Ці слова, вибрані з кількох перших сторінок «Птахокардії», незвичні, можуть здатися незрозумілими, але звучать по-українськи. Бо вони таки українські.
У наш час, коли словниковий запас більшості людей катастрофічно міліє, коли молодь не розуміє в оригіналі не лише Сковороди, а й Шевченка, а й сучасних авторів – просто не знаючи слів (як не згадати сумнозвісну Еллочку!)… У цей час С.-М.Залізняк робить усе для збагачення нашої з вами мови, доносячи до нинішнього, часто сліпоглухонімого до поезії читача оті стародавні перлини, аби не втратити рідної мови остаточно. Ця титанічна робота, ця закоханість у скарби української мови, хранительки народу, – подвиг. Адже сьогодні, як ніколи, на 21 році «незалежності», мова наша перебуває, здається, у гірших умовах, ніж тоді, коли її століттями офіційно забороняли. Тепер не забороняють. Але загибель видима. Тож і боротьба має бути видимою і всенародною. А на вістрі її повинні йти митці.
Ще одна яскрава ознака мови віршів Залізняк – використання діалектизмів. Серед них найулюбленіші – короткі форми інфінітивів та особових дієслів, що є ознакою полтавсько-київського діалекту: «Я вмію обмолочувать зерно,/ На паляницю класти дрібку солі,/ Я вмію дитинча своє люлять/ І прагненням величного яритись,/ Я вмію мужа із морів чекать…».
Ці самі короткі форми неодноразово ставали предметом дискусій українського поетичного бомонду. Багато сучасних поетів вважають їх неприйнятними, посилаючись на норми української літературної мови. Закидали використання коротких форм дієслів, особливо інфінітивів, і Світлані. Можливо, через незнання особливостей нашого діалекту вважаючи їх русизмами. Письменники з інших регіонів України не відмовляються від джерел – широко черпають зі своїх діалектів коштовності рідної мови. Таке ж право маємо й ми, полтавці.
А ще: почитайте Шевченка. Хіба він не взірець для всіх нас? Так, поетичне мовлення пішло далеко вперед, розвинулося, вдосконалилося. Ми вже не дозволимо собі так часто, як тогочасні поети, вживати, скажімо, дієслівні чи навіть однотипні рими. Принаймні, намагаємося. Але короткі форми дієслів – прекрасний засіб урізноманітнення римотворення та розширення виражальних засобів поезії, до речі, майже недоступний прозі (крім випадків мовної індивідуалізації персонажів). Використання їх потребує дотримання певного стилю і створює неповторний мовний колорит:
Мій прадід – українець, не хохол.
Мій син плекає спадок – Міці стержень.
Ми виживем – поміж хортів і шершнів!
Не знищить рід тьма-тьменна підошов".......
.............................................
Я не вступаю в дискусії давненько - і почуваюся ліпше.

Успіхів у підкоренні парнасів...(пишу з малої).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-02-19 22:51:21 ]
Зрозуміло. Ви ще можете допустити, що на парнас якось з допомогою Пегаса я додибаю, а от на гору Парнас уже не викарабкаюсь, якщо зліплений із пап’є-маше? Тішу себе думкою, що на роль принаймні дерев’яного я ще потягну. :)
Щодо С. Козаченко нічого не маю проти. Колись я теж експериментував, назбиравши копицю слів, які ніде не зустрічав більше, ніж у своєму селі, і пробував із цього щось ліпити. Нічого путнього не вийшло. Очевидно тут потрібен якийсь особливий дар володіння словом. Не погано це виходить і в Богдана Манюка з його гуцульськими бранзолетками, у Роксолани Вірлан з її говіркою першої хвилі діаспори, у того ж Шона Маклеха з його снивами із кельтської давнини. Можна було б і продовжувати. Але вмістити все це в український словник напевне було б проблематично. Я розумію, що є різні словники і ввійти у той дивний світ музейної старовини завжди знайдуться бажаючі. Тому – дерзайте.
А от щодо явної кальки з рос. мови, в тому числі упом’янутої короткої дієслівної форми, то тут сучасні літературні словники, в тому числі Word, дають однозначну відповідь, що потрібно вважати класичним зразком. Для прикладу візьмемо: на Полтавщині – говорять, балакають, а на Київщині в глибинці – гово́рят, балакают. Колізія вирішена на користь польтавчан. Звичайно, що консенсусу в такий примітивний спосіб ми не знайдемо. Хай це вирішують академіки без нас.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-02-18 13:29:29 ]
(потім я замінила рядок, де підошов...задля точної рими і в книзі:
Мій прадід – українець, не хохол.
Мій син плекає спадок – Міці стержень.
Ми виживем – поміж хортів, тлі, шершнів,
Безверхих шкіл і вмовклих радіол.

Усім, хто цікавиться моєю оригінальною творчістю, пропоную придбати зібрання творів, яке я шліфувала 6 років.
"Птахокардія" - 600 сторінок.
Авторська редакція 2015 року. На моїй сторінці тут написано, як це зробити.

Озвалася я лише тому, що кілька разів моє ім"я згадується незлим, тихим словом))))) у коментарях та дописах на ПМ за останні дні.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-02-19 22:55:44 ]
А от в контексті наведеної Вами строфи по-шохівськи було б так:
Ми виживемо – поміж тлі і шершнів,
аби подох ординець і могол.

Це не так колоритно, але правдиво і з вірою в комуністичне завтра. Ви розумієте, що це жарт-арт.
З "Птахокардією" маю надію колись ознайомитись.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-02-19 13:23:04 ]
Так, кожен з нас лишається самим собою, таким, як є, але справа полягає в тому, щоб намагатися змінитися в кращий бік усе-таки, піднявшись над своїм "его".
Вже багато сказано, я хочу саме для Вас, Ігоре, сконцентрувати Вашу увагу на одному. Через що почався цей сир-бор? Через недостатнє Ваше вміння ТОЧНО висловлювати свої думки, що вони викликають при читанні дво- і троякість. Саме через те я і радив Вам менше писати, а більше шліфувати. Оце те, над чим Вам найбільше треба працювати.
Мене колись вразила Ліна Костенко єдино точним словом при описі того, як мої брати язичники-древляни розривали князя Ігоря дубами за надмірну зажерливість - акт справедливості чинили.
Так от в момент розірвання - жахлива картина звісно, але там було вжито єдино точне слово - що навколо кров"ю "ЗАМОРОСИЛО" - Ліна Костенко не могла цього бачити, могла тільки уявити. І як геніально уявила і відтворила! Це у збірці "Неповторність" за 1980 рік. Я був тоді студентом журналістики і ми зачитувалися цією книгою.
Бажаю і Вам в кожному окремому випадку знаходити єдино правильне і точне слово. Тоді не виникатиме отаких суперечок!

З повагою


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-02-20 00:01:18 ]
Дякую, Ярославе, за мудрі поради. Прийму їх до уваги, але надіюсь, Ви не образитесь, якщо я трошки не погоджусь з Вами. В публіцистиці - так, однозначність висловленої думки обов'язкова, а от в риториці(поетиці) і в більшості її рубрик і жанрів цього правила дотримуватись не обов'язково, а скоріше навпаки, чим більше смислів, сенсів, змісту ховається за метафорою, гіперболою, епітетом, тим ближче до цієї самої поезії і якраз наведене Вами Лінине ЗАМОРОСИЛО щонайкраще це ілюструє. У кожного читача виникають свої асоціації на один і той же образ. Інакше - для чого вести мову про якісь тропи, оксюморони і т.п. і притворятись, що висока поезія не продиктована із того всесвітнього сховища, яке в науці називається ноосфера, а в релігії - егрегор? Друга справа, що не все, що буває, називають поезією достатньо високе. Але в цьому випадку давати якісь поради я не осмілюсь.
Є поети, які вважають, що правити те, що нібито було навіяно зверху, ні в якому разі не можна. Тут я з Вами погоджуюсь, тому що - піди знай, ким і звідки воно навіяне.
З повагою, І.Ш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-02-19 23:35:41 ]
До шановного І. Шохи. У мене немає антипатії до Вас, повірте.

"а на Київщині в глибинці – гово́рят, балакают".

Ніколи не чула говорят, балакают - у Яготині Київської області, певно, це не глибинка).

Щодо "дерзайте".

Нещодавно на ФБ написав Василь Марсюк, що у мене "абсолютне відчування рідної мови". Я схильна вірити. Тим паче, не лише він так вважає. Є літературний портрет авторства С. Козаченко, есеї, рецензії.
"У Вас абсолютне відчування рідної мови (оригінальна - самобутня), не зважаючина те, що варіюєте сотнями нових іноземних термінів. Це ще один бік Вашої сили"(В. Марсюк).

Я б хотіла припинити дискусію, тим паче, не напрошувалася коментувати, мене згадували Ви:
Писали, що хтось може віршувати по-Залізняківськи, якщо не випрацює власного стилю.
Переконана, що не зможе. Я самобутня.
Моя з`ява може лише...тішити).
Діагностувати...хто з чого...я не бралася.
"Ви ще можете допустити, що на парнас якось з допомогою Пегаса я додибаю, а от на гору Парнас уже не викарабкаюсь, якщо зліплений із пап’є-маше? Тішу себе думкою, що на роль принаймні дерев’яного я ще потягну. :)"
цитую Ваше.
У Ваші чоловічі розмови більше не втручаюся.

З повагою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Данчак Надія Мартинова (Л.П./Л.П.) [ 2017-04-18 09:30:38 ]
Добавилося до "ума", якого вже немає... Дуже хороша розмова...