Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Людина в сірому
У серпні 1982 року я здійснив свою чергову подорож в Ольстер – в графство Антрім, відвідав місто Балікастл – ірландською Балє ан Хашлєн (ірл.- Baile an Chaisleán). З метою зовсім не тою, що ви подумали. У містечку Балікастл (такому мальовничому і веселому) щороку на початку серпня відбуваються ярмарок Ламмас, що виник від давнього ірландського свята Лугназад – свято урожаю, що давні язичники присвячували Лугу – богу всіх ремесел і мистецтв. На тому ярмарку можна було в ті (не такі вже й далекі) часи побачити дуже багато цікавого і почути цікавий вуличних музик. Крім того я любив блукати безлюдними пагорбами біля Балікастлу – до гір та скель Фер Гед (ірландською Бін Мор - Bhinn Mhór – «Велика Скеля») та Торр Гед (ірландською Кьонн ан Тойр – Cionn an Toir – «Над Хащами»). Це горді мальовничі скелі, що височать над морем – таким холодним, солоним і бурхливим. Я блукав тими скелями і пагорбами, погода псувалась, з моря налітав поривами сильний вітер, що хитав траву та верес, доносився гуркіт хвиль, що марно б’ють скелі вже не одне тисячоліття... Насувалась буря. Навколо було безлюддя – в тих місцях мало хто ходить, рідко хто зазирає на ці понурі пагорби і дивиться в синю далину на острів Рахлін. Я блукав і думав про те, скільки трагічних і страшних продій ірландської історії розгортались тут, як тужив і горював на цих скелях ірландський ватажок Сомайрле Буде Мак Домнайлл – Семерлед Жовта Голова, коли людей його клану – жінок і дітей вирізали на острові Рахлін англійські офіцери Дрейк та Норісс. Ще думав про Дейдре та синів Уснеха, що теж колись давно тут топтали верес... Раптом я побачив недалеко від себе людину в сірому плащі – старого чоловіка з довгим сивим волоссям і бородою, що стояв на вершині пагорба і дивився в море. Я вирішив підійти до нього і спитати, чому доля Дейдре була такою сумною. Але коли я наблизився до нього майже впритул, він несподівано зник – як крізь землю провалився. Я ще довго блукав тими сумними пустищами, а коли повернувся в містечко Балікастл, я розказав про цю зустріч місцевому знавцю старовини Коллахану Кларку. Він подивився на мене якимось дивним поглядом, задумався, а потім сказав: «Шон, ти зустрів не аби кого – ти зустрів на цих пагорбах істоту із потойбічного світу – Людину в Сірому. Його бачили на скелях Фер Гед багато разів – і сто років тому, і двісті років тому, і триста. Він часто з’являється на скелях перед штормом і дивиться в нескінченність моря...» «Хто ж він такий? Про Мананнана Мак Ліра є легенда, що він теж завжди ходив в сірому плащі...» «Не знаю, не знаю...» Я часто згадував ту історію і якось написав таке:
Я загубився
В полі квітучого вересу
Біля пагорбів,
Де блукає Людина в Сірому,
Я топтав траву
Левадами чорних овець
Я запитував (себе – прочанина):
Чому на полі рожевого оксамиту,
Такому осінньому (завжди)
Ніхто не блукає крім привида –
Такого самотнього, як апостол
Пастухів ірландських оленів.
А мені шепотів вітер
(той, що хитає верес):
«Бо це поле мертвих,
Безпритульних штукарів-схимників,
Музик арфи минулого,
Та сопілки мовчання вічного,
І хто блукати наважиться
На пустищі вождів гордих,
Що не пишались нічим окрім Волі,
Що дружили тільки зі мною – вітром,
Що тужили тільки родаками,
Що йшли – не верталися,
Що танцювали тільки джигу,
Яку танцюють тільки перед темрявою
Тою, споконвічною...»
А мені трава шепотіла:
«Я росту тут, хоч мене і топчуть,
Я живу тут, хоч це поле забуте,
Я пам’ятаю все, бо більше нікому...»
А мені шепотіли камені:
«Все минає і неминуче теж
Минає...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людина в сірому
«Я загубився в мертвих полях,
Йшов невідомо куди, прямо вперед,
З криком, що линув з дна божевільно серця...»
(Еміль Верхарн)
У серпні 1982 року я здійснив свою чергову подорож в Ольстер – в графство Антрім, відвідав місто Балікастл – ірландською Балє ан Хашлєн (ірл.- Baile an Chaisleán). З метою зовсім не тою, що ви подумали. У містечку Балікастл (такому мальовничому і веселому) щороку на початку серпня відбуваються ярмарок Ламмас, що виник від давнього ірландського свята Лугназад – свято урожаю, що давні язичники присвячували Лугу – богу всіх ремесел і мистецтв. На тому ярмарку можна було в ті (не такі вже й далекі) часи побачити дуже багато цікавого і почути цікавий вуличних музик. Крім того я любив блукати безлюдними пагорбами біля Балікастлу – до гір та скель Фер Гед (ірландською Бін Мор - Bhinn Mhór – «Велика Скеля») та Торр Гед (ірландською Кьонн ан Тойр – Cionn an Toir – «Над Хащами»). Це горді мальовничі скелі, що височать над морем – таким холодним, солоним і бурхливим. Я блукав тими скелями і пагорбами, погода псувалась, з моря налітав поривами сильний вітер, що хитав траву та верес, доносився гуркіт хвиль, що марно б’ють скелі вже не одне тисячоліття... Насувалась буря. Навколо було безлюддя – в тих місцях мало хто ходить, рідко хто зазирає на ці понурі пагорби і дивиться в синю далину на острів Рахлін. Я блукав і думав про те, скільки трагічних і страшних продій ірландської історії розгортались тут, як тужив і горював на цих скелях ірландський ватажок Сомайрле Буде Мак Домнайлл – Семерлед Жовта Голова, коли людей його клану – жінок і дітей вирізали на острові Рахлін англійські офіцери Дрейк та Норісс. Ще думав про Дейдре та синів Уснеха, що теж колись давно тут топтали верес... Раптом я побачив недалеко від себе людину в сірому плащі – старого чоловіка з довгим сивим волоссям і бородою, що стояв на вершині пагорба і дивився в море. Я вирішив підійти до нього і спитати, чому доля Дейдре була такою сумною. Але коли я наблизився до нього майже впритул, він несподівано зник – як крізь землю провалився. Я ще довго блукав тими сумними пустищами, а коли повернувся в містечко Балікастл, я розказав про цю зустріч місцевому знавцю старовини Коллахану Кларку. Він подивився на мене якимось дивним поглядом, задумався, а потім сказав: «Шон, ти зустрів не аби кого – ти зустрів на цих пагорбах істоту із потойбічного світу – Людину в Сірому. Його бачили на скелях Фер Гед багато разів – і сто років тому, і двісті років тому, і триста. Він часто з’являється на скелях перед штормом і дивиться в нескінченність моря...» «Хто ж він такий? Про Мананнана Мак Ліра є легенда, що він теж завжди ходив в сірому плащі...» «Не знаю, не знаю...» Я часто згадував ту історію і якось написав таке:Я загубився
В полі квітучого вересу
Біля пагорбів,
Де блукає Людина в Сірому,
Я топтав траву
Левадами чорних овець
Я запитував (себе – прочанина):
Чому на полі рожевого оксамиту,
Такому осінньому (завжди)
Ніхто не блукає крім привида –
Такого самотнього, як апостол
Пастухів ірландських оленів.
А мені шепотів вітер
(той, що хитає верес):
«Бо це поле мертвих,
Безпритульних штукарів-схимників,
Музик арфи минулого,
Та сопілки мовчання вічного,
І хто блукати наважиться
На пустищі вождів гордих,
Що не пишались нічим окрім Волі,
Що дружили тільки зі мною – вітром,
Що тужили тільки родаками,
Що йшли – не верталися,
Що танцювали тільки джигу,
Яку танцюють тільки перед темрявою
Тою, споконвічною...»
А мені трава шепотіла:
«Я росту тут, хоч мене і топчуть,
Я живу тут, хоч це поле забуте,
Я пам’ятаю все, бо більше нікому...»
А мені шепотіли камені:
«Все минає і неминуче теж
Минає...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
