Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.05
10:22
королівські лучники
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
2026.07.05
06:00
ЕПІЛОГ: СРІБНА ЗОРЯ НАД ГАЛЛІЄЮ
Останні роки Анни були схожі на тихий золотий вечір після буремного дня. Вона більше не втручалася у дрібні придворні інтриги. Її срібна голова була зайнята іншим – вона будувала монастирі, замовляла книги в далеких зем
2026.07.04
21:21
люцифер сем кіт сіаму
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Мене, зшитого за незнаними лекалами,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
2026.07.04
07:56
За мною вслід плететься щодоби,
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Людина в сірому
У серпні 1982 року я здійснив свою чергову подорож в Ольстер – в графство Антрім, відвідав місто Балікастл – ірландською Балє ан Хашлєн (ірл.- Baile an Chaisleán). З метою зовсім не тою, що ви подумали. У містечку Балікастл (такому мальовничому і веселому) щороку на початку серпня відбуваються ярмарок Ламмас, що виник від давнього ірландського свята Лугназад – свято урожаю, що давні язичники присвячували Лугу – богу всіх ремесел і мистецтв. На тому ярмарку можна було в ті (не такі вже й далекі) часи побачити дуже багато цікавого і почути цікавий вуличних музик. Крім того я любив блукати безлюдними пагорбами біля Балікастлу – до гір та скель Фер Гед (ірландською Бін Мор - Bhinn Mhór – «Велика Скеля») та Торр Гед (ірландською Кьонн ан Тойр – Cionn an Toir – «Над Хащами»). Це горді мальовничі скелі, що височать над морем – таким холодним, солоним і бурхливим. Я блукав тими скелями і пагорбами, погода псувалась, з моря налітав поривами сильний вітер, що хитав траву та верес, доносився гуркіт хвиль, що марно б’ють скелі вже не одне тисячоліття... Насувалась буря. Навколо було безлюддя – в тих місцях мало хто ходить, рідко хто зазирає на ці понурі пагорби і дивиться в синю далину на острів Рахлін. Я блукав і думав про те, скільки трагічних і страшних продій ірландської історії розгортались тут, як тужив і горював на цих скелях ірландський ватажок Сомайрле Буде Мак Домнайлл – Семерлед Жовта Голова, коли людей його клану – жінок і дітей вирізали на острові Рахлін англійські офіцери Дрейк та Норісс. Ще думав про Дейдре та синів Уснеха, що теж колись давно тут топтали верес... Раптом я побачив недалеко від себе людину в сірому плащі – старого чоловіка з довгим сивим волоссям і бородою, що стояв на вершині пагорба і дивився в море. Я вирішив підійти до нього і спитати, чому доля Дейдре була такою сумною. Але коли я наблизився до нього майже впритул, він несподівано зник – як крізь землю провалився. Я ще довго блукав тими сумними пустищами, а коли повернувся в містечко Балікастл, я розказав про цю зустріч місцевому знавцю старовини Коллахану Кларку. Він подивився на мене якимось дивним поглядом, задумався, а потім сказав: «Шон, ти зустрів не аби кого – ти зустрів на цих пагорбах істоту із потойбічного світу – Людину в Сірому. Його бачили на скелях Фер Гед багато разів – і сто років тому, і двісті років тому, і триста. Він часто з’являється на скелях перед штормом і дивиться в нескінченність моря...» «Хто ж він такий? Про Мананнана Мак Ліра є легенда, що він теж завжди ходив в сірому плащі...» «Не знаю, не знаю...» Я часто згадував ту історію і якось написав таке:
Я загубився
В полі квітучого вересу
Біля пагорбів,
Де блукає Людина в Сірому,
Я топтав траву
Левадами чорних овець
Я запитував (себе – прочанина):
Чому на полі рожевого оксамиту,
Такому осінньому (завжди)
Ніхто не блукає крім привида –
Такого самотнього, як апостол
Пастухів ірландських оленів.
А мені шепотів вітер
(той, що хитає верес):
«Бо це поле мертвих,
Безпритульних штукарів-схимників,
Музик арфи минулого,
Та сопілки мовчання вічного,
І хто блукати наважиться
На пустищі вождів гордих,
Що не пишались нічим окрім Волі,
Що дружили тільки зі мною – вітром,
Що тужили тільки родаками,
Що йшли – не верталися,
Що танцювали тільки джигу,
Яку танцюють тільки перед темрявою
Тою, споконвічною...»
А мені трава шепотіла:
«Я росту тут, хоч мене і топчуть,
Я живу тут, хоч це поле забуте,
Я пам’ятаю все, бо більше нікому...»
А мені шепотіли камені:
«Все минає і неминуче теж
Минає...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людина в сірому
«Я загубився в мертвих полях,
Йшов невідомо куди, прямо вперед,
З криком, що линув з дна божевільно серця...»
(Еміль Верхарн)
У серпні 1982 року я здійснив свою чергову подорож в Ольстер – в графство Антрім, відвідав місто Балікастл – ірландською Балє ан Хашлєн (ірл.- Baile an Chaisleán). З метою зовсім не тою, що ви подумали. У містечку Балікастл (такому мальовничому і веселому) щороку на початку серпня відбуваються ярмарок Ламмас, що виник від давнього ірландського свята Лугназад – свято урожаю, що давні язичники присвячували Лугу – богу всіх ремесел і мистецтв. На тому ярмарку можна було в ті (не такі вже й далекі) часи побачити дуже багато цікавого і почути цікавий вуличних музик. Крім того я любив блукати безлюдними пагорбами біля Балікастлу – до гір та скель Фер Гед (ірландською Бін Мор - Bhinn Mhór – «Велика Скеля») та Торр Гед (ірландською Кьонн ан Тойр – Cionn an Toir – «Над Хащами»). Це горді мальовничі скелі, що височать над морем – таким холодним, солоним і бурхливим. Я блукав тими скелями і пагорбами, погода псувалась, з моря налітав поривами сильний вітер, що хитав траву та верес, доносився гуркіт хвиль, що марно б’ють скелі вже не одне тисячоліття... Насувалась буря. Навколо було безлюддя – в тих місцях мало хто ходить, рідко хто зазирає на ці понурі пагорби і дивиться в синю далину на острів Рахлін. Я блукав і думав про те, скільки трагічних і страшних продій ірландської історії розгортались тут, як тужив і горював на цих скелях ірландський ватажок Сомайрле Буде Мак Домнайлл – Семерлед Жовта Голова, коли людей його клану – жінок і дітей вирізали на острові Рахлін англійські офіцери Дрейк та Норісс. Ще думав про Дейдре та синів Уснеха, що теж колись давно тут топтали верес... Раптом я побачив недалеко від себе людину в сірому плащі – старого чоловіка з довгим сивим волоссям і бородою, що стояв на вершині пагорба і дивився в море. Я вирішив підійти до нього і спитати, чому доля Дейдре була такою сумною. Але коли я наблизився до нього майже впритул, він несподівано зник – як крізь землю провалився. Я ще довго блукав тими сумними пустищами, а коли повернувся в містечко Балікастл, я розказав про цю зустріч місцевому знавцю старовини Коллахану Кларку. Він подивився на мене якимось дивним поглядом, задумався, а потім сказав: «Шон, ти зустрів не аби кого – ти зустрів на цих пагорбах істоту із потойбічного світу – Людину в Сірому. Його бачили на скелях Фер Гед багато разів – і сто років тому, і двісті років тому, і триста. Він часто з’являється на скелях перед штормом і дивиться в нескінченність моря...» «Хто ж він такий? Про Мананнана Мак Ліра є легенда, що він теж завжди ходив в сірому плащі...» «Не знаю, не знаю...» Я часто згадував ту історію і якось написав таке:Я загубився
В полі квітучого вересу
Біля пагорбів,
Де блукає Людина в Сірому,
Я топтав траву
Левадами чорних овець
Я запитував (себе – прочанина):
Чому на полі рожевого оксамиту,
Такому осінньому (завжди)
Ніхто не блукає крім привида –
Такого самотнього, як апостол
Пастухів ірландських оленів.
А мені шепотів вітер
(той, що хитає верес):
«Бо це поле мертвих,
Безпритульних штукарів-схимників,
Музик арфи минулого,
Та сопілки мовчання вічного,
І хто блукати наважиться
На пустищі вождів гордих,
Що не пишались нічим окрім Волі,
Що дружили тільки зі мною – вітром,
Що тужили тільки родаками,
Що йшли – не верталися,
Що танцювали тільки джигу,
Яку танцюють тільки перед темрявою
Тою, споконвічною...»
А мені трава шепотіла:
«Я росту тут, хоч мене і топчуть,
Я живу тут, хоч це поле забуте,
Я пам’ятаю все, бо більше нікому...»
А мені шепотіли камені:
«Все минає і неминуче теж
Минає...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
