(роздуми невігласа)
Велике хвилювання...
    ... сталося в механіці, коли учена свідомість, конкретно, добралася до атомів та впритул підійшла до поняття світла* - так званих квантів... А до тої миті хвилювання, у механіці, було хвилюванням стабільних часток у певному нестабільному (рухомому) полі, чи це хвилі на воді – чи завихрення планет-зірок у гравітації небесних полів... А тут тобі на – завихрення самого завихрення, бо вже далі: усякої матерії частка-корпускул-квант є - хвилькою...
    А перед тим, начебто, за хвилювання малося саме явище самого хвилювання, бо вода, в своїй суті, начебто тут й ні до чого – хоча ще й як до чого – бурі на морі без води не буває, але вода без бурі, начебто буває?.. І от виявилось що... сама вода, ба! Навіть сам камінь, на квантовому (атомному) рівні, то: частинка-хвилька - буря... І тут, начебто, з поняття матеріального, нараз, випадає поняття нерухомого-стабільного-визначеного, вже тепер, начебто, щось нерухоме - є виключно ідеальним поняттям... Тепер, начебто (а так відбувається завжди), свідомість мусить тлумачити матеріальне, за щораз, в відносності до ідеального: годинник для одного рухомого предмета, годинник для іншого рухомого предмета (в роздумах Ейнштейна про залежність часу від швидкості світла), і годинник для стороннього, непорушного (отже ідеального), суб’єкта... беручи умовні предмети з годинниками як стабільні (ідеальні) на рухомому... а суб’єкт (сам Ейнштейн) з своїм годинником, в силу природи матерії, стабільним бути може лише як ідеальний... Отже, як тут не хвилюватись – одна, тобі, лиш відносність за реальність.

    *Знайшов в Інтернеті: “корпускулярно-хвильовий дуалізм був покладений Бором... відтворює логічне співвідношення між двома способами опису або наборами уявлень, які, хоча і виключають один одного, обидва необхідні для вичерпного опису”. А настирливі математики тут як тут – “Джон Белл: P(a,c)-P(b,a)-P(b,c)≤1”. А далі: “групі європейських фізиків під керівництвом Рональда Хенсона (Ronald Hanson) з Технологічного університету Делфта (Нідерланди) вдалося здійснити повноцінну перевірку нерівності Белла, навчивши електрони та фотони "обмінюватись" станом заплутаності. Дві віддалені на 1,3 км. лабораторії з допомогою майже 250 пар заплутаних фотонів та електронів змогли показати що нерівність Белла дійсна і...” , хоча – що це має значити? Насправді це була формула (P(a,c)-P(b,a)-P(b,c)≤1) для перевірки давнього спору (Ейнштейна з Бором), десь на рівні наукового анекдоту, і в результаті тої перевірки виявилось (опускаючи дрібниці, бо я ледве-ледве розумію саму суть), що вийшло число більше одиниці і тому Ейнштейн помилявся... а Бор ні! Хоча...
    Але, надіємось – людська свідомість, і тут, знайде свою вигоду.
06.04.2017 р.