Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Космос 10...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Космос 10...
(роздуми невігласа)
“...і, начебто, цим, завів математику у тупик (до потреби рахувати реальність без числа)...”. (“Космос 9...” Абзац другий).
Ідеальні поняття...
... такі поняття, в реальному, людьми - сприймаються за реальні. Наприклад: поняття числа та часу. Рахуючи будь-що, будь-де - рахується число одиниць... перед тим визначається поняття одиниці – наприклад – одиниця яблука... якщо! воно (яблуко) певного сорту, розміру, не гниле, не червиве... і так далі. Відомо: двох однакових яблук немає... Ба! Навіть два електрони в атомі літають по різних орбітах... і все, решта, перебуває у постійному русі – все ж... може бути виражене в порівнянні з ідеальним числом... Бути виражене числом... окремих одиниць - одиниць окремого. При цьому самої одиниці яблука, колись, не буде, а число буде – бо воно в просторі ідеальному - в ідеальній системі відносності, що для свідомості є теж станом реальності. Число потрібне, щоб вирахувати саму відносність реального до... у ідеальному...
Так, Ейнштейном, ідеальне поняття часу, у його (Ейнштейна) схемі відносності, ставиться поряд матерії та простору як рівноправні... Але ж... саме ідеальність понять часу та числа дозволяють рахувати реальність простору - зіставляючи його з ідеальним та виводячи, далі, поняття кількості речовини та швидкості її руху... та чого, тобі, завгодно! Завдяки ідеальності, а це значить, найперше – непорушності... приставляючи, щось, до стабільно-ідеального ми бачимо (його) рухомо-реальне і можемо його рахувати... А Ейнштейн – спочатку за допомогою ідеального поняття часу, в схемі відносності руху до простору, вирахував (в ідеальному понятті числа) реальну швидкість світла... а далі, у власній системі відносності, виставив простір-рух-час як рівноправні – отже ідеальний час став залежним... взаємно-залежним в начебто реальному де, щонайменше, одна складова, очевидно, ідеальна...
І усе, насправді, полетіло в шкереберть (для мене). Зрештою, той час, у тій схемі відносності - про котрий (час), тут, стверджується, що він (час) може мінятися в залежності від швидкості руху об’єкта... Хоч, тут, його (час) й можна вираховувати математично... - Але це уже, якесь, інше поняття... а не час (для мене)!
Стосунки реального з ідеальним відбуваються... реальне може стати ідеальним – ідеальне реальним... залишаючись, при тому, ідеальне ідеальним – реальне реальним в схемі відносності усього до усього...
Зрештою – а що-звідки я знаю... як то-воно насправді?
01.04.2017 р.
“...і, начебто, цим, завів математику у тупик (до потреби рахувати реальність без числа)...”. (“Космос 9...” Абзац другий).
Ідеальні поняття...
... такі поняття, в реальному, людьми - сприймаються за реальні. Наприклад: поняття числа та часу. Рахуючи будь-що, будь-де - рахується число одиниць... перед тим визначається поняття одиниці – наприклад – одиниця яблука... якщо! воно (яблуко) певного сорту, розміру, не гниле, не червиве... і так далі. Відомо: двох однакових яблук немає... Ба! Навіть два електрони в атомі літають по різних орбітах... і все, решта, перебуває у постійному русі – все ж... може бути виражене в порівнянні з ідеальним числом... Бути виражене числом... окремих одиниць - одиниць окремого. При цьому самої одиниці яблука, колись, не буде, а число буде – бо воно в просторі ідеальному - в ідеальній системі відносності, що для свідомості є теж станом реальності. Число потрібне, щоб вирахувати саму відносність реального до... у ідеальному...
Так, Ейнштейном, ідеальне поняття часу, у його (Ейнштейна) схемі відносності, ставиться поряд матерії та простору як рівноправні... Але ж... саме ідеальність понять часу та числа дозволяють рахувати реальність простору - зіставляючи його з ідеальним та виводячи, далі, поняття кількості речовини та швидкості її руху... та чого, тобі, завгодно! Завдяки ідеальності, а це значить, найперше – непорушності... приставляючи, щось, до стабільно-ідеального ми бачимо (його) рухомо-реальне і можемо його рахувати... А Ейнштейн – спочатку за допомогою ідеального поняття часу, в схемі відносності руху до простору, вирахував (в ідеальному понятті числа) реальну швидкість світла... а далі, у власній системі відносності, виставив простір-рух-час як рівноправні – отже ідеальний час став залежним... взаємно-залежним в начебто реальному де, щонайменше, одна складова, очевидно, ідеальна...
І усе, насправді, полетіло в шкереберть (для мене). Зрештою, той час, у тій схемі відносності - про котрий (час), тут, стверджується, що він (час) може мінятися в залежності від швидкості руху об’єкта... Хоч, тут, його (час) й можна вираховувати математично... - Але це уже, якесь, інше поняття... а не час (для мене)!
Стосунки реального з ідеальним відбуваються... реальне може стати ідеальним – ідеальне реальним... залишаючись, при тому, ідеальне ідеальним – реальне реальним в схемі відносності усього до усього...
Зрештою – а що-звідки я знаю... як то-воно насправді?
01.04.2017 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
