Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Космос 10...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Космос 10...
(роздуми невігласа)
“...і, начебто, цим, завів математику у тупик (до потреби рахувати реальність без числа)...”. (“Космос 9...” Абзац другий).
Ідеальні поняття...
... такі поняття, в реальному, людьми - сприймаються за реальні. Наприклад: поняття числа та часу. Рахуючи будь-що, будь-де - рахується число одиниць... перед тим визначається поняття одиниці – наприклад – одиниця яблука... якщо! воно (яблуко) певного сорту, розміру, не гниле, не червиве... і так далі. Відомо: двох однакових яблук немає... Ба! Навіть два електрони в атомі літають по різних орбітах... і все, решта, перебуває у постійному русі – все ж... може бути виражене в порівнянні з ідеальним числом... Бути виражене числом... окремих одиниць - одиниць окремого. При цьому самої одиниці яблука, колись, не буде, а число буде – бо воно в просторі ідеальному - в ідеальній системі відносності, що для свідомості є теж станом реальності. Число потрібне, щоб вирахувати саму відносність реального до... у ідеальному...
Так, Ейнштейном, ідеальне поняття часу, у його (Ейнштейна) схемі відносності, ставиться поряд матерії та простору як рівноправні... Але ж... саме ідеальність понять часу та числа дозволяють рахувати реальність простору - зіставляючи його з ідеальним та виводячи, далі, поняття кількості речовини та швидкості її руху... та чого, тобі, завгодно! Завдяки ідеальності, а це значить, найперше – непорушності... приставляючи, щось, до стабільно-ідеального ми бачимо (його) рухомо-реальне і можемо його рахувати... А Ейнштейн – спочатку за допомогою ідеального поняття часу, в схемі відносності руху до простору, вирахував (в ідеальному понятті числа) реальну швидкість світла... а далі, у власній системі відносності, виставив простір-рух-час як рівноправні – отже ідеальний час став залежним... взаємно-залежним в начебто реальному де, щонайменше, одна складова, очевидно, ідеальна...
І усе, насправді, полетіло в шкереберть (для мене). Зрештою, той час, у тій схемі відносності - про котрий (час), тут, стверджується, що він (час) може мінятися в залежності від швидкості руху об’єкта... Хоч, тут, його (час) й можна вираховувати математично... - Але це уже, якесь, інше поняття... а не час (для мене)!
Стосунки реального з ідеальним відбуваються... реальне може стати ідеальним – ідеальне реальним... залишаючись, при тому, ідеальне ідеальним – реальне реальним в схемі відносності усього до усього...
Зрештою – а що-звідки я знаю... як то-воно насправді?
01.04.2017 р.
“...і, начебто, цим, завів математику у тупик (до потреби рахувати реальність без числа)...”. (“Космос 9...” Абзац другий).
Ідеальні поняття...
... такі поняття, в реальному, людьми - сприймаються за реальні. Наприклад: поняття числа та часу. Рахуючи будь-що, будь-де - рахується число одиниць... перед тим визначається поняття одиниці – наприклад – одиниця яблука... якщо! воно (яблуко) певного сорту, розміру, не гниле, не червиве... і так далі. Відомо: двох однакових яблук немає... Ба! Навіть два електрони в атомі літають по різних орбітах... і все, решта, перебуває у постійному русі – все ж... може бути виражене в порівнянні з ідеальним числом... Бути виражене числом... окремих одиниць - одиниць окремого. При цьому самої одиниці яблука, колись, не буде, а число буде – бо воно в просторі ідеальному - в ідеальній системі відносності, що для свідомості є теж станом реальності. Число потрібне, щоб вирахувати саму відносність реального до... у ідеальному...
Так, Ейнштейном, ідеальне поняття часу, у його (Ейнштейна) схемі відносності, ставиться поряд матерії та простору як рівноправні... Але ж... саме ідеальність понять часу та числа дозволяють рахувати реальність простору - зіставляючи його з ідеальним та виводячи, далі, поняття кількості речовини та швидкості її руху... та чого, тобі, завгодно! Завдяки ідеальності, а це значить, найперше – непорушності... приставляючи, щось, до стабільно-ідеального ми бачимо (його) рухомо-реальне і можемо його рахувати... А Ейнштейн – спочатку за допомогою ідеального поняття часу, в схемі відносності руху до простору, вирахував (в ідеальному понятті числа) реальну швидкість світла... а далі, у власній системі відносності, виставив простір-рух-час як рівноправні – отже ідеальний час став залежним... взаємно-залежним в начебто реальному де, щонайменше, одна складова, очевидно, ідеальна...
І усе, насправді, полетіло в шкереберть (для мене). Зрештою, той час, у тій схемі відносності - про котрий (час), тут, стверджується, що він (час) може мінятися в залежності від швидкості руху об’єкта... Хоч, тут, його (час) й можна вираховувати математично... - Але це уже, якесь, інше поняття... а не час (для мене)!
Стосунки реального з ідеальним відбуваються... реальне може стати ідеальним – ідеальне реальним... залишаючись, при тому, ідеальне ідеальним – реальне реальним в схемі відносності усього до усього...
Зрештою – а що-звідки я знаю... як то-воно насправді?
01.04.2017 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
