ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.12.12 21:06
У найтемніші
моторошні ночі
пригадуються найясніші
дні
які й раніше
снилися мені
у далині
жіночі

Олександр Сушко
2017.12.12 17:36
Ех, молоде-гаряче, рветься в бій.
Штовхає в спину у зірках барило.
- Давай, братва, хутчій окопи рий!
У результаті - хрест, вінок, могила.

Для степу роблять бронекатери,
Гармати облаштовують на щуки.
Гей, налітай! Цукерочку бери!

Іван Потьомкін
2017.12.12 17:31
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Олександр Сушко
2017.12.12 17:20
Політична тусня. Крики, рейвах, бедлам,
Оселедці вигукують: - Мі-ха-а-а-а!
Умочаю перо у старенький калам:
Обирають нового халіфа.

Попередні герої дрімають в кутку.
Нова іграшка. Вельми цікава.
Прилетів генецвале на цицю м’яку,

Олександр Сушко
2017.12.12 17:16
На баобабі світом нудить шпак.
Під ним гарчать від люті кілька бестій.
Гризуть левиці антилопі карк,
А я живу у їхній жовтій шерсті.

Тут затишно. І ворогів нема,
Жую усмак дебелу волосину.
Кохання – море, бо самичок тьма,

Анонім Я Саландяк
2017.12.12 14:09
Космос (для фейсбука) 12.5 (роздуми невігласа) Теорія (ідея) реальності... ... хай так: або, лише, сама субстанція (так звана матерія), або, вже, - субстанція, простір та ідея. Перший варіант іншому не суперечить, бо – всі три поняття могли б мі

Домінік Арфіст
2017.12.12 13:56
є у Саваофа – арфа і голгофа…

1
на землю лягаю… не ниць – горілиць…
а там – журавлі … я гукаю… гукаю…
на кого чекаю? у чому я каюсь?
скрижалі Твої кам’яні – спотикаюсь…

Сергій Гупало
2017.12.12 10:15
Мистецтво – ліки, – думка серце крає.
Важке життя моє осяяв чемний план.
До музи йду аж ген, до виднокраю.
Чи пан тепер я? А чи просто графоман?

Багато маю хутірців і станцій.
Не йду між крапельками – через ріки йду.
Я знаю більше станцій, н

Олексій Кацай
2017.12.12 06:10
Заблукавши в часу океані
і безмежних світлових роках,
я живу в свинцевому тумані
на летючих ртутних островах
досі невідкритої планети,
вдалині від різнобарв’я стріх,
космодромів, бань і мінаретів.
Вдалині від спогадів твоїх.

Світлана Майя Залізняк
2017.12.11 23:17
А домінанта котячих -
вгризтися в горло чи бока.
Лисці смугастенький м'ячик
любо котити... й навтьоки...

Шерсть облизати - і ніжно
муркнути просьбу край тину.
Сила несе центробіжна

Мирослава Шевченко
2017.12.11 23:03
Стліває тихо на світанні
Далеке сяйво зір останніх...
Серед розкиданих світів
Я не знайшов свого пристанку
І в самоті блукав до ранку,
І пове

Олександр Сушко
2017.12.11 17:43
Я - скалозуб. Весела птаха.
Усяке скаче з-під пера.
Пішов на фронт - вернувсь без даху:
Життя людське не сміх - жура.

Щасливих мало в морі хворих.
Той - одинокий, той - сліпий.
А дзвони вперто б'ють на сполох:

Ігор Шоха
2017.12.11 16:23
Погоду роблять мороз-енк-и,
аж репає моя земля:
ті самі «антитимошенки»
і «противсіхи»-одноденки
пандороящика кремля.

***
Нувориші – і ґазди, і ґаздині

Олександр Сушко
2017.12.11 16:00
Гризуться пси. Вояки терті.
Уміють вкласти у гроби.
Ми ж - пішаки на дошці смерті,
Усі заляжем під горби.

"Вперед!", "Ура!" , "Ату!" і "Слава!"
Ревуть розчахнуті роти.
А я кажу, що ця потрава

Олександра Христич
2017.12.11 14:58
Прийшла зима у місто,
Перемела шляхи.
Тепер все біле чисте,
Засніжені дахи.

Хурделиця пустує,
Гойдає ліхтарі.
Сьогодні заночує

Маркіяна Рай
2017.12.11 14:11
Білим маревом вкрита дорога -
То не сніг, - то моя душа.
Я стелюсь навпростець до Бога,
Щоб ласкаво мене втішав.

Ох, сьогодні я геть охляла.
Лей, лей, лей, лиш би хто не взрів.
По мені чиясь ніжка гуляла,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Кузан (1963) / Критика | Аналітика

 Яка солодка ти мені, неспита чашо…

Мить живеш – так, наче з деревини,
Обірвавшись, вниз летить листок.

Анатолій Криловець

Образ твору Рідні тобі поети відлітають у вирій. Ні, вони не помирають. Просто припиняють творити, спілкуватися з тобою неримовано. Просто не дзвонять, не кажуть: «Привіт!»… А їхні твори чомусь прочитуються тоді по-іншому. Раптом починаєш вловлювати інший зміст, недоступний тобі тоді, коли автор був поруч. Усе ніби на місці – ніхто не поміняв жодного слова, але… З’являється підтекст, виникають нові образи, приховані від тебе раніше невидимою пеленою життя, обіймами щастя…

Нехай в любові я згорю,
Розсиплюсь прахом над землею.
Та все ж я запалив зорю,
І ця зоря була моєю.

Анатолій Криловець усе життя писав про кохання. Він боготворив, обожнював жінку, уособлюючи її з тим найвищим творцем-творінням, яке дає життя.

Це недозволене кохання
Таким вогнем вогненним дише.
Спали всі сумніви й вагання,
Мій подумки згрішенний гріше!..

Ще в силі я іти крізь біди
І в долі не просить пощади.
Моє пожадливе лібідо
Ще прагне жінки, а не влади.

Та вже життя мені не жити,
На повні груди не дихнути.
Це так, немов спекотне літо,
Яке потрібно перебути.

Коли ці рядки читалися минулого травня, чи минулого серпня, коли ми з Анатолієм мали спільні виступи, чи, навіть у день закоханих цього неспокійного 2017 року… Коли вони перечитувалися, то сприймалося більше оте, що у першій частині. Чи оте, хлопчачо-батярське з другої частини: «Моє пожадливе лібідо Ще прагне жінки, а не влади.» А тепер у них присутній холод потойбіччя. Хоча мова йде про спекотне літо… Чи про весну, яка не прийшла:

А весна, здається, не прийшла.
Скільки ждати ще її і поки?
Гріє душу споминів зола.
Тихо ворохобиться неспокій.

Не бува чудес і чудасій.
Хай життя снується казка сіра.
Сплив у вічність Теплий Олексій,
А тепла не відпускає вирій.

Все життя – мов авітаміноз.
Ніжністю б, любов’ю лікувати.
Можна вивчить шість десятків поз
І не научитися кохати.

…Як в часи старі, доцифрові,
Крутиш у минуле кінострічку.
Геракліта б’ють по голові
Ті ж граблі… Удруге зась у річку!

4 квітня 2012 р.

А ще якесь дивне передчуття неминучості. До речі, теж написане у тому ж квітні 2012-го року.

Бути світлом – безперестанно.
А я вичерпаю тепло,
Хай у тебе мене не стане,
Мов колись, коли не було.

Я не стану тобі в обузу,
Щоб нести кожен день біду.
Думав, що надихаю Музу,
Вийшло, що пожадав… П-піду…

Суще все до пори, до часу,
Домагальцю з загальних черг.
…В тихім світлі нема образи,
Тільки в грудях чомусь пече.

28 квітня 2012 р.

Звідки це? Адже життєрадісність та оптимізм Анатолія зашкалювали. Щирий, завжди із відкритим обличчям, повернений до людей, до друзів, до світла, до сонця. Усміхнений, іронічний, жартівливий

Чоловік

Лишилось ще з дитячих літ
(Про юність нічого й казати):
Увесь стрункий жіночий світ
Жагуче хочеш обійняти.

Благословенна вічна хіть –
Не тіла, а душі потреба.
В майбутнє з тьми тисячоліть
Шалений крик летить до неба:

З одною – з усіма пошлюб!..
О, де ти, справжності основа?..
Всім однолюбам однолюб,
Всім казановам Казанова.

Але, не дивлячись на це – така бентега у поетичних рядках. Така незатребуваність почуттів. Стільки нерозділеної любові!
Розумом непрошений – лиш очей запросини.
Скільки вересневого в грудях ще тепла!
Простягаю дівчині яблуко із осені.
Тільки б прийняла його, тільки б узяла.

У травневу молодість не пущу я холоду.
Хоч і беззаконник я, та шаную цвіт.
Ти візьми це яблуко. Скільки в ньому солоду!
…Ув очах вагається кароокий світ.

Такий у його віршах іконопис любовних переживань! Стільки розпуки і жалю! Така музична неосяжність!
Свята великомученице скрипко,
Мелодією душу розколи…
Я часто зливсь. Я плакав дуже рідко.
Коли від щастя плакав я? Коли?!.

Смичок злітає, і співає рана.
Я скрипку до грудей собі тулю.
Моя кохана – скрипко тонкостанна,
Повік себе від тебе не зцілю.

Грай, скрипко, проминущі щастя звуки
І вічну муку світлого жалю…
Слова спливли. Але жагучі руки
Співатимуть, як я тебе люблю.

Комусь із великих любов являлася тричі. До Анатолія Криловця вона приходила двічі. Чи до його літературного героя? Але про це вже не скаже ніхто. Тільки його вірші привідкриють таємницю поетового серця.

Це кохання друге як спокута.
Проклени – благослови стократ.
Істина гірка, немов цикута.
Казанова мудрий, як Сократ.

Ще гримлять в душі ті самі грози
І краса чарує молода.
За юнацький пристрасний нерозум
Зрілість помірковану віддам.

Дерево пізнання як спокуса.
Тихий рай типовий, як тюрма.
Знаю: буде так, як бути мусить.
Права вже на помилку нема.

Розумом себе не обманути,
Вічносте, підсунься і прости.
Ця солодка мить ковтка цикути –
Світла хвиля в морі самоти.

Чого-чого, а самоти йому не бракувало. Як не бракує її кожному із справжніх поетів. Але самота для нього – це не мука. Це можливість усамітнитися і усвідомлювати, вкотре переживати пережите, думати про сенс життя взагалі, підносити його до рівня філософії…

Це життя – це смерті визрівання,
Що її ти у собі несеш.
Мчиш понад безоднею на грані,
Та хіба від себе утечеш?

Це любові згарище схололе
(Іскри в ньому вичахли усі).
Тільки ніж тупий у грудях коле –
Йде і йде навколо, по осі.

Цю любов та взяти й поміняти,
Та щоб ярим криком – в безбереж!
…Боже, це ж усе життя втікати,
Поки сам себе не здоженеш.

Чи він себе наздогнав? Чи віднайшов себе у вирі любові? Чи то любов наздогнала його і він не зміг пережити тієї зустрічі?...

Шлюб такий – синонім целібату,
Дров рубання в горобину ніч.
Аж до третіх півнів їх рубати,
Поки не закриє ранок віч.

Як гнітить важка стерильність вати!
Вкотре вже повторений урок:
Це ж любити – наче ґвалтувати,
Наче вірш завчати назубок.

Ніч суцільну з часу круговерті
Визволить світанок небуття.
Рано цю любов назвати смертю,
Пізно вже назвать її життям.

З висоти незбагненного досвіду, з-за межі, за яку йому вдалося колись заглянути внутрішнім поглядом, поет звертається до жінки так, ніби промовляє до самого життя:

Я від тебе хочу небагато.
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.

Небагато… Та і що він міг узяти від життя за якихось 56?... Писання дисертації, виховання сина, створення нових відділень в улюбленій Острозькій академії, проблеми на роботі і вдома, видання книг, кардинальні зміни у житті, ще проблеми, видання українсько-канадського альманаху, знову проблеми, проблеми, проблеми… І раптом підступний інсульт.

…Як аморально буйно ліс росте.
Грядуть нові хрести і домовини!

26 червня 2016 р.

Ще і року не минуло з часу написання цих слів. А вже

Нема назад коханій вороття.
А тіні мертвих темно-бузинові.
Шумить безмовно річка забуття,
Навіки розлучаючи з любов’ю...

Легенда сива з темені зрина...
А мо’, це сон, а може, це примара?
О ні, я чув: зірвалася струна
Чийогось серця... Лиш бринить кіфара...

Сумно… Згадуєш про Поета і думаєш про себе його словами:

Це життя легке, немов пір’їнка.
Дмухне час – і подих віднесе…

Але більше згадуєш про нього. Про зустрічі в Острозі, Львові, Рівному, Києві… Про розмови на теми літератури і життя… Про життя, яке він любив до нестями.

Як самогубцю глибина,
Манили вічі.
І серце тенькнуло: вона
Її – у вічність!

Чуттів моїх високий біль,
Сльозино в оці!
Не перебродить буйний хміль
У кислий оцет.

Уп’ється інший при вині
Твоїм назавше.
Яка солодка ти мені,
Неспита чашо!

Чаша залишилася неспитою. І залишилися щирі вірші, яким віриш, які залишаться з тобою допоки житимеш ти.

Сповняться і мрії, і надії.
Лиш потрібно дуже захотіти.
…Я тебе затримати не смію.
Я тебе не зможу відпустити.

Василь Кузан, друг





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-05-03 22:16:42
Переглядів сторінки твору 578
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.134 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.202 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2017.12.02 10:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-05-03 22:46:06 ]
"Хай у тебе мене не стане"... так ці слова затримали...

Добре написали, Василю.
На днях в "Літклубі" хтось сказав "Нас так мало". Берегти б одне одного. Поки живі. Бажано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2017-05-04 13:46:04 ]
Хто це розуміє - той береже...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2017-05-03 23:29:03 ]
так прикро... хай Йому Там буде легко...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2017-05-04 13:46:31 ]
Жити б і жити...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-05-03 23:51:18 ]
Так і він був поет кохання, як і ми з тобою, Василю, виявляється! Сильні цитати і твої думки. Як прикро, що нашого полку поменшало. Згадалися мені Анатолієві високі оцінки саме моєї еротичної поезії і його дружні поради щодо поводження з музами...
Шкода, що ніколи не спілкувався із ним у реалі, але його побратимська енергетика і на віддалі була мені завше рідною!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2017-05-04 13:48:02 ]
Золотий був чоловік. Справжній, щирий, добрий...
А поезія його залишиться


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марта Январская (Л.П./М.К.) [ 2017-05-04 18:19:39 ]
Спасибо!.. Царствие небесное Анатолию!...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2017-05-06 14:06:18 ]
Плачемо разом...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-05-05 10:10:16 ]
Проникливий погляд услід...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2017-05-06 14:05:31 ]
А міг іще жити та жити...