ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.06.24 10:05
Ця ніч – у п о в н і. Свіжоп'яна кров
по краплі крапля зблискує калинно...
Невинна душе, тішся, мов дитина,
допоки дух твій смерч не поборов.
Ще на твої розкрилені орбіти
не вибрехав з яруги чорний лис,
і ще в нетлінній зелені праліс
манить тебе р

Ірина Вовк
2017.06.24 09:57
Заполони мене, одвічна птахо,
високій пробі тонкості пера...
Це наче пломеніє дітвора
не знаючи ні болю, ані страху...
Над плахою чуттєвих катастроф,
над цвітом невідлюблено зів'ялим –
рятуймо душі від безглуздих спалень!
праотчим кличем висне Сав

Вячеслав Семенко
2017.06.23 23:29
Серед ночі плач та крик
жалібними нотами -
вітер віє, рип та рип,
грається воротами.

Очі виховательки
вікнами побитими,
за дверима вже роки

Микола Дудар
2017.06.23 19:48
Оце так ніч - дива суцільні…
все як по нотах: кава… «цьом»
торкався губ її весільних
а наче пив столітній ром…
і захмелів і втратив розум
ех, прощавай весь білий світ!!!
на вік сп’янів з одної дози
і заразив тим родовід

Володимир Маслов
2017.06.23 19:28
Знайомі і ролі, і маски,
розіграно вдруге спектакль,
та тільки не справдилась казка,
не вийшло, як з Кримом, однак...

На мапі позначена сірим,
обпечена словом «АТО»,
ти – шкура невбитого звіра,

Микола Соболь
2017.06.23 15:58
Жбуляє небо блискавиці.
У серці зачаївся щем.
Бо залишився наодинці
У полі під рясним дощем.

Стою і мокну я уперто
І справа зовсім не у тім…
Сьогодні вперше чув, відверто –

Олена Багрянцева
2017.06.23 11:01
Ти знайдешся колись.
Запливеш у шифоновий вечір.
Загойдаєш мій дім білим смерком суничних розмов.
Будеш гріти мене, пригортаючи сонячно плечі.
Ніжну квітку немов.

У волосся моє заплетеш помаранчеве літо.
Станеш блюзом легким, залоскочеш в обіймах

Олександр Сушко
2017.06.23 10:48
Звичка

Для нас чуже добро - суцільна мука.
І ліпиться воно до наших лап.
А як спіймають злодія за руку,
То винуватий, звісно, що кацап.

Не нам писали заповіді Божі,

Ірина Вовк
2017.06.23 08:46
Мій чуйний Лелю пізньої весни,
Мій буйний хмелю втомленого літа,
Купайлоньку, сьогодні я – Леліта,
А завтра відійду у сни, у сни.

Я ще цей день і ніч переживу…
Засвічуся, освідчуся, а потім –
Немов бліда Морена у скорботі

Ірина Вовк
2017.06.23 08:39
Княгине, ще твій серпень не пробив!
Ще на вінці женців ти не просила.
Іще журавка воду не носила,
Іще журавлик трав не покосив…
Навпроти, красень Місяць-Молодик
на тебе визира сліпучим Оком,
і білоткані ризи над потоком
пильнує з очеретів Водяник…

Ірина Вовк
2017.06.22 19:22
Іван Франко поглиблено цікавився сходознавством, аби в процесі сходознавчих студій поглиблювати свої знання з української історичної лінгвістики та лексикології і доказати невігласам та політиканам, що коріння праукраїнської мови має ті ж часові виміри, щ

Ліна Масляна
2017.06.22 14:15
Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зав

Любов Бенедишин
2017.06.22 13:15
Цей океан безмежжя і блакиту…
Долонею прикрию пів вікна –
і вже здається,
що пливу над світом
в кімнаті,
де життя моє мина.

А хмари – повз.

Ірина Вовк
2017.06.22 09:42
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Міс

Микола Соболь
2017.06.22 06:57
Мов янголи, які серед людей! –
Свою роботу виконали сміло,
Коли земля і небо – все горіло...
Життя Ви видирали у смертей!

Червоний хрест для снайпера то – ціль!
У полі Вас не зупинили кулі,
І залпи «граду» також оминули…

Ігор Шоха
2017.06.21 22:14
Остогидли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Вовк
2017.06.10

Полу Профік
2017.06.06

Наталя Ярема Стисло
2017.05.26

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Вікторія Гнепа
2017.04.05

Зоряна Інша
2017.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Рубцов (1965) / Проза

 Ромашка
Неспішне гоління перед дзеркалом у душовій – наче яка розкіш після тих незвичайних хвилювань… Два з половиною роки минуло, а нестандартна ідея тільки тепер виникла, коли там, у люстрі, я побачив себе, вимитого і виголеного, задоволеного результатом дня. А війна, між іншим, не завершилася. І ось, приблизно, таке спало на думку, що ніколи не вигадав би, не постукай ця війна до мого і нашого порога. Що мені? Спокійний вечір у місті, в яке я закоханий по вуха (як у жінку, хоча Київ – він). Тьху! Побічні думки: місто – взагалі воно, але, з іншого боку, столиця – таки вона. Ну все, устаканилось. Я її кохаю, столицю, тобто, моєї країни. І просинаюся в ній, і засинаю, і стою у душовій кімнатці трохи не одягнений, у капцях, значить. Вишкрібаю лезом обличчя. І тут прилітає думка: влітку чотирнадцятого у мене не було часу милуватися собою (хоч милування собою недостойна чоловіка справа), але ж, отут, перед люстром, бачу себе від маківки мало не до середини стегон і не поспішаючи ганяю піну по мармизі. Маю право, ні? Ну, то так, але як там інші? Не кажу вже про бійців на позиціях, та у місті ж, у своєму Донецьку, день у день повторювалася процедура швидкісного миття тіла, яке за день набиралося з гарячої атмосфери літа хімічними сполуками не надто бажаними для здоров’я. Дві речі, які викликали найбільшу тривогу на війні: відвідини туалету і ванної. Під час миру ніхто й не подумає про це. Але… Розумієте?
Наш мікрорайон накривало часто. Якщо не накривало, вистріли, вибухи чулися постійно. А коли вже сипалося десь поблизу, тоді я, за давньою армійською звичкою людини, що втомилася боятись, лягав між двома стінами у коридорі, відкривав рот, щоб не луснули барабанні перетинки і доручав свою долю Всевишньому. На ніч діставав з-під трюмо імпровізоване ліжко, розгортав на підлозі і до ранку, як на підводному човні: куди діватись? Якась зараза сконструювала градівську ракету таким чином, що у польоті вона настільки неприємно шерехтить! Не так гучно, як цілеспрямовано у мозок. Здається, ракета має влучити саме в голову. Звук наближається здалеку. Наростає, наростає, наростає. Хочеться швидше: хрясь! І нема. А ні. Намотує нерви на кулак. Якби от порівняти зі стоматологом, що наближається до тебе з жахливими лещатами, причому стоматолог глухий, а тому працює без наркозу. Повний пакет «Граду» - сорок ракет. Ви вже знаєте це, мабуть. Щоправда, не всякий раз він пуляє по повному пакету. Але вони летять щільно. Ти дивуєшся, що черговий сюрприз впав за кількадесят метрів, хоча летів точно у маківку, а вже чути наступний. Різниця між звуком пуску до падіння у нашому дворі становила близько шести секунд. Цього мало, щоб стоячі негліже у ванній вскочити у штани. Ніхто ж не хоче бути знайдений у такому розпусному вигляді. Обов’язково хтось із сусідів зафільмує це на мобільник і ти вже герой усіх засобів інформації. Жмуру по цимбалах, живому – ні. Я у цей момент найбільше тривожився, наближаючись до туалету, або ванної. До імовірної смерті ставився байдуже. Не хотілося, щоб отак-о. А як вгадаєш? Нічні прильоти відучили спати а-ля Адам навіть у найбільшу спеку. Хрін з нею, зі спекою! У нижній білизні спиш, наче немовля у бронепамперсі.
Війна відучила нас робити маленькі глупства. Весь час мобілізований, за винятком тих самих моментиків. Постійно напоготові. Рухаєшся містом – никаєш навсібіч, зважаючи на речі, здатні тебе захистити: бордюр, чи там ямка яка. Ти швидко стаєш профі. Ніколи не їздиш ліфтом, відкритий простір перетинаєш швидко, від поверху до поверху перебігаєш якомога швидше. На сходовому майданчику, куди не долетить скло вибитої шибки вельми спокійніше перестояти «плюси». Тож, давай-давай, до дев’ятого вісім перегонів через дві сходинки. Відсапався на другому – прислухайся і далі, вперед! Та уважніше на поворотах! Ясно, до квартири добігає не людина – кінь у милі. Тре митися, твою дивізію! І, скинувши поруч із ванною останній захист, відчуваєш себе вразливим. Чи не тепер почнеться? Узяти би всезнаючу ромашку і поворожити на щастя: влучить, не влучить, влучить, не влучить…
Я обтираюсь рушником, докоряючи собі: пригрівся під спокійними зорями і збайдужів, втратив чуйку. А там і совість підпливе нечутливістю до чужого страху, до чужого болю. То що, може на Схід, на пошуки чарівної ромашки?

17 травня 2017 року





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-05-18 21:16:00
Переглядів сторінки твору 164
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.149 / 5.5  (4.848 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 4.831 / 5.5  (4.541 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.06.21 17:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-05-18 22:48:09 ]
Оце читала і думала, що правду про війну може написати тільки людина, котра була в ній. Стиль твору зовсім не нагадує Хемінгуея, а от описання війни через звичайне життя, через буденність і отакі дрібнички... ну пробач, що так вже кажу, от де правда. Гола. Яка є. Без пафосу і соплів, котрими страждають твори про війну людей, котрі тільки уявляють війну.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-05-18 22:54:23 ]
Бачиш, а я до цих пір тільки вірші твої читала. Вони такі чисті і хороші (а от виставлених на ПМ не бачила, на мій сором).
Але проза сильніша в рази. І легка на сприйняття попри всю серйозність.
Вітаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Рубцов (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-18 22:58:04 ]
Це об'єктивно так, бо вигадувати нічого не потрібно. Залишається виконати останнє завдання: скомпонувати слова, щоб було читабельно. Я не такий вже майстер слова, тому пишу мало, коли вже проблема розіпре ізсередини. Заради справедливості: трапляються талантища, спроможні інтуїтивно, чи на основі документальних свідчень створювати полотна, до яких не прискіпаєшся. То вже справжні письменники, що володіють всіма інструментами літератури. Дякую за увагу!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ерметов (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-18 23:51:12 ]
А знаєте, Ігоре, яка в мене нещодавно промайнула думка?
Вона стосується складнощів психологічної реабілітації справжніх героїв, що пройшли крізь справжнє пекло війни та повертаються до мирного життя.
Занадто багато неправди буває у нашому "мирному" житті – й переважно саме прихованої неправди...
І що у нашому "мирному" житті так не вистачає саме бійців, які б і свій героїзм, і готовність до самопожертви привнесли у нескінченні мікровійни з нахабами, зрадниками та провокаторами: у соціумі, на роботі та навіть у мистецтві...
Нехай би мене хтось назвав "наїжаченою" людиною, але стільки справжніх ворогів та зрадників моралі, мови та честі зустрічається довкола, що іноді здається, що війна ніколи не закінчується!..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Рубцов (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-19 07:01:34 ]
Звісно, так. Вороги на війні не з'являються нізвідки. Просто вони отримують можливість реалізувати свої внутрішні проблеми, явні чи приховані. Зі мною працювали люди: один мав схильність до садизму, інший до зради власної країни на користь іншої. І напочатку війни вони відразу проявили себе. Перший незабаром приїхав відвідати колег по роботі на віджатому джипі. Другий з колорадською стрічкою на зап'ястку почувався щасливим. Інші реально грошима почали підтримувати терористів. І таке інше. Те саме я бачу і у Києві. Причому у надмірній кількості.