ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.03 11:58
Не віриться, що листя жовте
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.

Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога

Віктор Кучерук
2026.04.03 05:54
Туман розвіявся, мов дим,
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.

Євген Федчук
2026.04.02 19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.

Артур Сіренко
2026.04.02 16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн

Охмуд Песецький
2026.04.02 13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.

Борис Костиря
2026.04.02 13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.

Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю

Юрій Гундарів
2026.04.02 09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…

Бра

Віктор Кучерук
2026.04.02 05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.

Артур Курдіновський
2026.04.02 05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.

Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати

С М
2026.04.01 21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл

Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився

Іван Потьомкін
2026.04.01 20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.

хома дідим
2026.04.01 19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги

Борис Костиря
2026.04.01 13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.

Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,

М Менянин
2026.04.01 13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?

Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові

Юхим Семеняко
2026.04.01 11:32
  Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст

Артур Сіренко
2026.03.31 21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Поеми

 Епоха новітніх динозаврів. Країна Плазунів.

«Менé, текéл, ве-парсин –
Відміряний, зважений, поділений,
або відданий персам»
(Арамейське письмо. Приказка епохи
загибелі Вавілону)

РАДІАЦІЙНА АЛЕГОРІЯ
З ЧАСІВ НЕЩОДАВНО МИНУЛИХ

«Менé, текéл, – о горе! – ве-парсин»…
О, Батьку-Атом, де твій Блудний Син?
В якій водневій, чи безводній аурі
виводить він Новітніх Динозаврів!

Отой найбільш облудний із синів
обрав собі Країну Плазунів,
піймав хмарину – і пускає дощ.
Чекай, країно! Буде тобі борщ…

«Іди, іди дощику,
зварим тобі борщику,
поставим тя в кутику
на вербовім прутику,
прутик буде ся вгинати,
дощик буде виливати…
Хлюп!»

– Моя дитино, чи смакує борщик?
(…Паде на спини Стронцієвий дощик…)

Хлюпоче радій, стронцій та уран,
Регоче Блудний Атом – Лжетитан:
Падуть краплини – сіра… жовта… біла…
А на спині у “homo” – Горб Дебіла.
О, “homosapiens”, о ким ти будеш завтра?

– Людиною?..
– Ні, тінню… дино… завра.

Зловіща тінь Новітнього Дебіла
утішить Лжетитана – і до біла
натрудить Атом велетом-Грибом
спину людиновиродка з Горбом.

ОДА ЛЖЕТИТАНОВІ,
ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ БЛУДНОМУ АТОМУ:

«Відміряв, зважив – красота!
Десятки тонн – не на кита,
на Динозаврисько-людину,
на глиносвіт, на світо-глину…
І ось за кільканадцять днів
на цім всесвітнім попелищі
велика армія Щурів
свій гімн урочисто просвище.
І, згрібши попіл від людей
в помийно-смітникову яму,
Потрійний Щур пискне : «Гряде!
Епоха з нами, Пацюками!»
А потім атомний бенкет
в нужді потопить, мов у річці,
і прорече гризун-поет
відоме: «Veni, vidi, vici»!
І будуть щуритись Щурі
і лізти з шкіри – підлі душі! –
а ще щербити пазурі
до новозмоченої суші,
а в підземельний свій архів
внесуть події знамениті –
Цивілізацію Щурів,
що вижила у цьому світі».

Хвалу Блудному Сину вознесімо –
він цілий світ поставив на коліна!
А ту країну, де він побував,
він тільки взяв – і п е р е п л а з у в а в:
Потрійний Щур… Дебіли-Динозаври…

(… і Леді й Сери з Мишачої аури).

МАРШ КРАЇНИ ПЛАЗУНІВ

«Леді і Сери з пухкенькими лапками,
досить махати тугенькими папками,
досить бити себе у груди,
досить бруду!

Лексика ваша аванґардова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і первооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова!
В горлі застрягли поширені гасла:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом,
в чергу за маком,
в чергу за гра-ці-є-ю,
в чергу за раком
і радіацією…

Лиш поза чергою й майже задурно ми
станемо гуртом за здохлими курами.
Може, хоч шлунок свій, трохи затруєний,
Лапками й шиями синіми здуримо.
Нумо, гастрити, шикуймось під гаслом:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом…

Знаки питальні за комами й крапками:
хто там попереду з пухлими лапками,
хто там попереду з шапками, шляпками, -
Леді і Сери з тугенькими папками.

Ваша розмова – вороняча змова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і першооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова»

Колоніє Блудного Лжетитана,
Плазуніє, яким ти Вакхом дана?..
Мутаніє, у доблесті, чи сказі
рихтуєш ти знамена птахоплазі,
трубиш на збір: до зброї – пера-руки!
Темніє бір. А там лиш Круки, Круки…

ДЕЩО ПРО ПТАХОПЛАЗИХ:

«Ви хто?
– Ми – Орли!

(а в підтексті: «ми – Круки,
ми очі держави і вуха, і руки,
улюбленці долі, вершків протеже»).
Міліція наша – не нас береже.

Вам казку про пекло:
пройдіться проспектом,
скажіть два-три слова
на захист Проекту*,
супроти політики КПРС –
і вам не побачити більше небес
ні жовтоблакитних,
ні чисто червоних,
бо ті, що в цивільних
і ті, що в погонах,
розсиплять на спини ґумове драже…
Міліція наша – не нас береже.

То дійсність, чи казка?
Беретик, чи маска?
Вам треба емоцій –
на мітинг, будь-ласка:
– Ганьба до сумління,
що з пап’є-маше!
Міліція наша – не нас береже.

То хто ж ви – Орли, чи оперені Круки,
і де ваші Очі і Вуха, і Руки…
Невже ви і справді той «люмпен», невже
Міліція наша – не нас береже!»

– Нам все одно, – свистітиме в Нікуди.
О звірино, у пір’ячку облуди!
О годі, годі тої звірини,
бо ще годок – і дійде до війни.
І буде бій – запеклий і кривавий:
заради честі – не заради слави.
І Лжетитан оскалиться блудливо:

(– Плазун згадав про Честь свою, о диво!)

Блудливий Атом випотрошить Душу
і бездиханним викине на сушу.
О, пити, пити… Морок огорта…

(…На Грішне Тіло сходить Тінь Хреста.)

ДОКОРИ СУМЛІННЯ:

«Ви не убили, ні, ви не убили!
Ви з острахом поклони довго били.
Кому… Йому – Розп’ятому Пророку?
Чи згубному Всевидящему Оку,
його Всевладі і його Всесилі…
Такі покірні і безвинно-милі,
і непорушні, мов би кам’яні,
що до вподоби стали Сатані…

О, Вакханаліє! Тепер не допоможе
тобі ні маска, ані Око Гоже,
тепер не лицедій, а лицезрій
на карколомну круговерть подій,
на суть усіх каліцтв, усіх облуд…
Сюди ж!
Гляди ж!
Гряди ж, Страшенний Суд!»

– Який той Суд і хто у ньому Судді?
– Кому молитись, чи Христу, чи Будді?
– А як позбутись лютих катувань?
– А як добути святості з Писань?
– А як хорал заграти з семи струн?

Плазун і на Суді Страшнім – п л а з у н!

СТРАШНИЙ СУД:

«Ми – Язви Плоті, Думки і Душі.
Ми – Стерви, Черви… Точим ми і гноїм.
Не візьмеш нас на голі бариші:
гріхи людські повернуться во зло їм.
Воздай Вогню їм і воздай Води,
Хай б’є, трясе, палить і морить Мором.
Воздай за все… Ні слухом щоб, ні зором,
Ні нюхом не занюхав їх сліди.
Хай згине Стадо ницих П л а з у н і в:
Безлике, Безхребетне, Без’язике…
І нині й прісно. І во вічні віки
Нам Дух Святий цю помсту заповів».

О Голубе, Крилате Тіло Неба,
карай Рабів, та не клени, не треба!
Утіш, благослови оту країну,
узри у ній Вдовицю-Україну,
Самотини жалобонько вдовина…

(– У Плазуни забрали мого Сина!)

О, Україно, не твоя вина,
що замість Сина – маєш Плазуна.
«Менé, текéл», - о боже, - «ве-парсин»…

(У спинах – Стронцій. От і сплазнув Син).

– О, сину, сину… Де твоя спина?
Крячàти** сину – доля П л а з у н а.
Тобі ж рамена дала Україна!
– Нема рамен – «крячи… рачкуй… тварино»…

Поляки, угри, німці-прусаки,
татари, турки, зайди-босяки…
А ти між них – Ярмо Вола, мій сину…

Крячати звикнеш – згубиш Україну!

…І рушить Віл, і легко буде Возу
котитися до вражого обозу.
А Віл крячати – і мовчати буде,
і ремигати під стовпом Іуди:

Декретами, зірками, кумачами
і збруцькими масними калачами,
і вибухом червоних революцій,
і хлібом черствим у брудній пилюці,
і черепом грудного немовляти,
яким відпила божевільна мати,
а ще… Хрестом Берези серед бору,
а ще… а ще… Руїнами Собору!

Віл зареве… Спаде з очей омана:

– Я чесний Правнук гетьмана Богдана!
Волатиме до Неба: «да святиться»!
Нехай святиться і нехай проститься
моє Ярмо і тричі клятий Віз,
якого я під батогами віз
до божища іуд… Я провинився:
хоч зневажав, а все-таки молився,
і прикладався до стовпа іуд…

Куди ж мені?

– До МАТЕРІ – на Суд!
А в України – прощення в очах:

– Устань, мій Сину! Годі… на Крячах…***

ДУША ПЛАЗУНА.ПРОЩА:

«… І ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль,
і з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – П л а з у н. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!

… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі».

Голгофа Віку. Хрест для Плазуна.
Плазун Розп’ятий – чом не дивина!
Не за Крячі розп’ятий, за Рамена:
болять рамена і печуть Стремена…

Останнє слово Прощі долина:

--Прийми, Голгофо, Тіло Плазуна.


*Тут ідеться про всенародне обговорення Проекту Незалежності України
**крячати – архаїчне: повзати, синонім до «рачкувати».
***крячі – архаїчне: рамена.

1989 рік.

(Зі збірки «…І все ж – неопалима». – Львів:Логос,2001)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-18 09:30:41
Переглядів сторінки твору 1422
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / 0  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.03.31 10:15
Автор у цю хвилину відсутній