ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.04.20 21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике. Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять

Вікторія Лимарівна
2018.04.20 16:30
Слова… Вони вміло розбуджують вмить.
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.

Слова… Вони стислі бувають, гірк

Оксана Дністран
2018.04.20 09:38
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.

До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп

Леся Геник
2018.04.20 09:29
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.

А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно

Олександр Сушко
2018.04.20 09:15
Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.

До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,

Сонце Місяць
2018.04.20 06:34
Насправді тебе поймає тільки все разом, без окремості. Пилюга на вулицях мабуть та, що був сніг. За пилюгою звичним гіпертекстом шедеври у миттєвості вавилонській, надалі безхмарній

Марґо Ґейко
2018.04.19 22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.

Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,

Ігор Деркач
2018.04.19 20:21
У мене є дитяче запитання
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?

Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.

Микола Дудар
2018.04.19 13:55
Сегмент жаровні… жару повно
І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима

Адель Станіславська
2018.04.19 09:18
Так мало людей, до яких не зникає довіра.
Лиш жменька людей, до яких не минає любов.
Так часто між світла - і сумно, і пісно, і сіро...
І тяжко збуватись своїх добровільних оков.

Прив'язок своїх... що до муки, й до болю, до... крику.
О ні, то н

Олександр Сушко
2018.04.19 07:26
У нас прагматичне сторіччя,
Працюють дитина, спудей.
Пописує геній про вічне,
А я - про звичайних людей.

Поети живуть в закарлюках,
Трясуть над папером чуби.
У брата ж порепані руки -

Сонце Місяць
2018.04.19 03:38
возвеселімося

габебіт гумус нас
безсилих та
дум спіро сперо ~
лунарний джаз
пристойне пекло
shall we

Лесь Українець
2018.04.19 02:52
Ой не треба мені слави,
Не треба відзнаки,
Не тому я по вокзалах
Блуджу, як собака,

Щоб у мученики церква
Мене записала,
Поки в попа черево

Шон Маклех
2018.04.18 23:02
Сучасне)

Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

Бавляться люди серцями
Наче м’ячиками:
Кидаю своє серце – ловіть!
Ловіть, любителі ностальгічних поезій,

Іван Потьомкін
2018.04.18 16:41
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Ігор Шоха
2018.04.18 14:10
Весна, не упускаючи моменту,
і поле гріє, і дощі дає,
аби винаймачі цієї ренти
отримали до осені своє.

Зима одразу скочила у літо
ярами і лісами у луги,
і талою водицею умиті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Поеми

 Епоха новітніх динозаврів. Країна Плазунів.

«Менé, текéл, ве-парсин –
Відміряний, зважений, поділений,
або відданий персам»
(Арамейське письмо. Приказка епохи
загибелі Вавілону)

РАДІАЦІЙНА АЛЕГОРІЯ
З ЧАСІВ НЕЩОДАВНО МИНУЛИХ

«Менé, текéл, – о горе! – ве-парсин»…
О, Батьку-Атом, де твій Блудний Син?
В якій водневій, чи безводній аурі
виводить він Новітніх Динозаврів!

Отой найбільш облудний із синів
обрав собі Країну Плазунів,
піймав хмарину – і пускає дощ.
Чекай, країно! Буде тобі борщ…

«Іди, іди дощику,
зварим тобі борщику,
поставим тя в кутику
на вербовім прутику,
прутик буде ся вгинати,
дощик буде виливати…
Хлюп!»

– Моя дитино, чи смакує борщик?
(…Паде на спини Стронцієвий дощик…)

Хлюпоче радій, стронцій та уран,
Регоче Блудний Атом – Лжетитан:
Падуть краплини – сіра… жовта… біла…
А на спині у “homo” – Горб Дебіла.
О, “homosapiens”, о ким ти будеш завтра?

– Людиною?..
– Ні, тінню… дино… завра.

Зловіща тінь Новітнього Дебіла
утішить Лжетитана – і до біла
натрудить Атом велетом-Грибом
спину людиновиродка з Горбом.

ОДА ЛЖЕТИТАНОВІ,
ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ БЛУДНОМУ АТОМУ:

«Відміряв, зважив – красота!
Десятки тонн – не на кита,
на Динозаврисько-людину,
на глиносвіт, на світо-глину…
І ось за кільканадцять днів
на цім всесвітнім попелищі
велика армія Щурів
свій гімн урочисто просвище.
І, згрібши попіл від людей
в помийно-смітникову яму,
Потрійний Щур пискне : «Гряде!
Епоха з нами, Пацюками!»
А потім атомний бенкет
в нужді потопить, мов у річці,
і прорече гризун-поет
відоме: «Veni, vidi, vici»!
І будуть щуритись Щурі
і лізти з шкіри – підлі душі! –
а ще щербити пазурі
до новозмоченої суші,
а в підземельний свій архів
внесуть події знамениті –
Цивілізацію Щурів,
що вижила у цьому світі».

Хвалу Блудному Сину вознесімо –
він цілий світ поставив на коліна!
А ту країну, де він побував,
він тільки взяв – і п е р е п л а з у в а в:
Потрійний Щур… Дебіли-Динозаври…

(… і Леді й Сери з Мишачої аури).

МАРШ КРАЇНИ ПЛАЗУНІВ

«Леді і Сери з пухкенькими лапками,
досить махати тугенькими папками,
досить бити себе у груди,
досить бруду!

Лексика ваша аванґардова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і первооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова!
В горлі застрягли поширені гасла:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом,
в чергу за маком,
в чергу за гра-ці-є-ю,
в чергу за раком
і радіацією…

Лиш поза чергою й майже задурно ми
станемо гуртом за здохлими курами.
Може, хоч шлунок свій, трохи затруєний,
Лапками й шиями синіми здуримо.
Нумо, гастрити, шикуймось під гаслом:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом…

Знаки питальні за комами й крапками:
хто там попереду з пухлими лапками,
хто там попереду з шапками, шляпками, -
Леді і Сери з тугенькими папками.

Ваша розмова – вороняча змова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і першооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова»

Колоніє Блудного Лжетитана,
Плазуніє, яким ти Вакхом дана?..
Мутаніє, у доблесті, чи сказі
рихтуєш ти знамена птахоплазі,
трубиш на збір: до зброї – пера-руки!
Темніє бір. А там лиш Круки, Круки…

ДЕЩО ПРО ПТАХОПЛАЗИХ:

«Ви хто?
– Ми – Орли!

(а в підтексті: «ми – Круки,
ми очі держави і вуха, і руки,
улюбленці долі, вершків протеже»).
Міліція наша – не нас береже.

Вам казку про пекло:
пройдіться проспектом,
скажіть два-три слова
на захист Проекту*,
супроти політики КПРС –
і вам не побачити більше небес
ні жовтоблакитних,
ні чисто червоних,
бо ті, що в цивільних
і ті, що в погонах,
розсиплять на спини ґумове драже…
Міліція наша – не нас береже.

То дійсність, чи казка?
Беретик, чи маска?
Вам треба емоцій –
на мітинг, будь-ласка:
– Ганьба до сумління,
що з пап’є-маше!
Міліція наша – не нас береже.

То хто ж ви – Орли, чи оперені Круки,
і де ваші Очі і Вуха, і Руки…
Невже ви і справді той «люмпен», невже
Міліція наша – не нас береже!»

– Нам все одно, – свистітиме в Нікуди.
О звірино, у пір’ячку облуди!
О годі, годі тої звірини,
бо ще годок – і дійде до війни.
І буде бій – запеклий і кривавий:
заради честі – не заради слави.
І Лжетитан оскалиться блудливо:

(– Плазун згадав про Честь свою, о диво!)

Блудливий Атом випотрошить Душу
і бездиханним викине на сушу.
О, пити, пити… Морок огорта…

(…На Грішне Тіло сходить Тінь Хреста.)

ДОКОРИ СУМЛІННЯ:

«Ви не убили, ні, ви не убили!
Ви з острахом поклони довго били.
Кому… Йому – Розп’ятому Пророку?
Чи згубному Всевидящему Оку,
його Всевладі і його Всесилі…
Такі покірні і безвинно-милі,
і непорушні, мов би кам’яні,
що до вподоби стали Сатані…

О, Вакханаліє! Тепер не допоможе
тобі ні маска, ані Око Гоже,
тепер не лицедій, а лицезрій
на карколомну круговерть подій,
на суть усіх каліцтв, усіх облуд…
Сюди ж!
Гляди ж!
Гряди ж, Страшенний Суд!»

– Який той Суд і хто у ньому Судді?
– Кому молитись, чи Христу, чи Будді?
– А як позбутись лютих катувань?
– А як добути святості з Писань?
– А як хорал заграти з семи струн?

Плазун і на Суді Страшнім – п л а з у н!

СТРАШНИЙ СУД:

«Ми – Язви Плоті, Думки і Душі.
Ми – Стерви, Черви… Точим ми і гноїм.
Не візьмеш нас на голі бариші:
гріхи людські повернуться во зло їм.
Воздай Вогню їм і воздай Води,
Хай б’є, трясе, палить і морить Мором.
Воздай за все… Ні слухом щоб, ні зором,
Ні нюхом не занюхав їх сліди.
Хай згине Стадо ницих П л а з у н і в:
Безлике, Безхребетне, Без’язике…
І нині й прісно. І во вічні віки
Нам Дух Святий цю помсту заповів».

О Голубе, Крилате Тіло Неба,
карай Рабів, та не клени, не треба!
Утіш, благослови оту країну,
узри у ній Вдовицю-Україну,
Самотини жалобонько вдовина…

(– У Плазуни забрали мого Сина!)

О, Україно, не твоя вина,
що замість Сина – маєш Плазуна.
«Менé, текéл», - о боже, - «ве-парсин»…

(У спинах – Стронцій. От і сплазнув Син).

– О, сину, сину… Де твоя спина?
Крячàти** сину – доля П л а з у н а.
Тобі ж рамена дала Україна!
– Нема рамен – «крячи… рачкуй… тварино»…

Поляки, угри, німці-прусаки,
татари, турки, зайди-босяки…
А ти між них – Ярмо Вола, мій сину…

Крячати звикнеш – згубиш Україну!

…І рушить Віл, і легко буде Возу
котитися до вражого обозу.
А Віл крячати – і мовчати буде,
і ремигати під стовпом Іуди:

Декретами, зірками, кумачами
і збруцькими масними калачами,
і вибухом червоних революцій,
і хлібом черствим у брудній пилюці,
і черепом грудного немовляти,
яким відпила божевільна мати,
а ще… Хрестом Берези серед бору,
а ще… а ще… Руїнами Собору!

Віл зареве… Спаде з очей омана:

– Я чесний Правнук гетьмана Богдана!
Волатиме до Неба: «да святиться»!
Нехай святиться і нехай проститься
моє Ярмо і тричі клятий Віз,
якого я під батогами віз
до божища іуд… Я провинився:
хоч зневажав, а все-таки молився,
і прикладався до стовпа іуд…

Куди ж мені?

– До МАТЕРІ – на Суд!
А в України – прощення в очах:

– Устань, мій Сину! Годі… на Крячах…***

ДУША ПЛАЗУНА.ПРОЩА:

«… І ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль,
і з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – П л а з у н. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!

… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі».

Голгофа Віку. Хрест для Плазуна.
Плазун Розп’ятий – чом не дивина!
Не за Крячі розп’ятий, за Рамена:
болять рамена і печуть Стремена…

Останнє слово Прощі долина:

--Прийми, Голгофо, Тіло Плазуна.


*Тут ідеться про всенародне обговорення Проекту Незалежності України
**крячати – архаїчне: повзати, синонім до «рачкувати».
***крячі – архаїчне: рамена.

1989 рік.

(Зі збірки «…І все ж – неопалима». – Львів:Логос,2001)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-18 09:30:41
Переглядів сторінки твору 242
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.989 / 5.5  (4.935 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 12:25
Автор у цю хвилину відсутній