ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.12.08 00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.

Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,

Борис Костиря
2025.12.07 22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.

Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився

Іван Потьомкін
2025.12.07 22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?

Микола Дудар
2025.12.07 22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…

Віктор Насипаний
2025.12.07 18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в

Євген Федчук
2025.12.07 12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.

Тетяна Левицька
2025.12.07 08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.

Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —

Віктор Кучерук
2025.12.07 06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...

Мар'ян Кіхно
2025.12.07 04:57
Володимиру Діброві

О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,

Борис Костиря
2025.12.06 22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.

Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,

Богдан Манюк
2025.12.06 15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний. «Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з

С М
2025.12.06 05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?

Борис Костиря
2025.12.05 22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.

Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,

Юрій Лазірко
2025.12.05 17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя

приспів:

Артур Курдіновський
2025.12.05 15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.

Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,

Сергій Губерначук
2025.12.05 14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.

Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Поеми

 Епоха новітніх динозаврів. Країна Плазунів.

«Менé, текéл, ве-парсин –
Відміряний, зважений, поділений,
або відданий персам»
(Арамейське письмо. Приказка епохи
загибелі Вавілону)

РАДІАЦІЙНА АЛЕГОРІЯ
З ЧАСІВ НЕЩОДАВНО МИНУЛИХ

«Менé, текéл, – о горе! – ве-парсин»…
О, Батьку-Атом, де твій Блудний Син?
В якій водневій, чи безводній аурі
виводить він Новітніх Динозаврів!

Отой найбільш облудний із синів
обрав собі Країну Плазунів,
піймав хмарину – і пускає дощ.
Чекай, країно! Буде тобі борщ…

«Іди, іди дощику,
зварим тобі борщику,
поставим тя в кутику
на вербовім прутику,
прутик буде ся вгинати,
дощик буде виливати…
Хлюп!»

– Моя дитино, чи смакує борщик?
(…Паде на спини Стронцієвий дощик…)

Хлюпоче радій, стронцій та уран,
Регоче Блудний Атом – Лжетитан:
Падуть краплини – сіра… жовта… біла…
А на спині у “homo” – Горб Дебіла.
О, “homosapiens”, о ким ти будеш завтра?

– Людиною?..
– Ні, тінню… дино… завра.

Зловіща тінь Новітнього Дебіла
утішить Лжетитана – і до біла
натрудить Атом велетом-Грибом
спину людиновиродка з Горбом.

ОДА ЛЖЕТИТАНОВІ,
ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ БЛУДНОМУ АТОМУ:

«Відміряв, зважив – красота!
Десятки тонн – не на кита,
на Динозаврисько-людину,
на глиносвіт, на світо-глину…
І ось за кільканадцять днів
на цім всесвітнім попелищі
велика армія Щурів
свій гімн урочисто просвище.
І, згрібши попіл від людей
в помийно-смітникову яму,
Потрійний Щур пискне : «Гряде!
Епоха з нами, Пацюками!»
А потім атомний бенкет
в нужді потопить, мов у річці,
і прорече гризун-поет
відоме: «Veni, vidi, vici»!
І будуть щуритись Щурі
і лізти з шкіри – підлі душі! –
а ще щербити пазурі
до новозмоченої суші,
а в підземельний свій архів
внесуть події знамениті –
Цивілізацію Щурів,
що вижила у цьому світі».

Хвалу Блудному Сину вознесімо –
він цілий світ поставив на коліна!
А ту країну, де він побував,
він тільки взяв – і п е р е п л а з у в а в:
Потрійний Щур… Дебіли-Динозаври…

(… і Леді й Сери з Мишачої аури).

МАРШ КРАЇНИ ПЛАЗУНІВ

«Леді і Сери з пухкенькими лапками,
досить махати тугенькими папками,
досить бити себе у груди,
досить бруду!

Лексика ваша аванґардова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і первооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова!
В горлі застрягли поширені гасла:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом,
в чергу за маком,
в чергу за гра-ці-є-ю,
в чергу за раком
і радіацією…

Лиш поза чергою й майже задурно ми
станемо гуртом за здохлими курами.
Може, хоч шлунок свій, трохи затруєний,
Лапками й шиями синіми здуримо.
Нумо, гастрити, шикуймось під гаслом:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом…

Знаки питальні за комами й крапками:
хто там попереду з пухлими лапками,
хто там попереду з шапками, шляпками, -
Леді і Сери з тугенькими папками.

Ваша розмова – вороняча змова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і першооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова»

Колоніє Блудного Лжетитана,
Плазуніє, яким ти Вакхом дана?..
Мутаніє, у доблесті, чи сказі
рихтуєш ти знамена птахоплазі,
трубиш на збір: до зброї – пера-руки!
Темніє бір. А там лиш Круки, Круки…

ДЕЩО ПРО ПТАХОПЛАЗИХ:

«Ви хто?
– Ми – Орли!

(а в підтексті: «ми – Круки,
ми очі держави і вуха, і руки,
улюбленці долі, вершків протеже»).
Міліція наша – не нас береже.

Вам казку про пекло:
пройдіться проспектом,
скажіть два-три слова
на захист Проекту*,
супроти політики КПРС –
і вам не побачити більше небес
ні жовтоблакитних,
ні чисто червоних,
бо ті, що в цивільних
і ті, що в погонах,
розсиплять на спини ґумове драже…
Міліція наша – не нас береже.

То дійсність, чи казка?
Беретик, чи маска?
Вам треба емоцій –
на мітинг, будь-ласка:
– Ганьба до сумління,
що з пап’є-маше!
Міліція наша – не нас береже.

То хто ж ви – Орли, чи оперені Круки,
і де ваші Очі і Вуха, і Руки…
Невже ви і справді той «люмпен», невже
Міліція наша – не нас береже!»

– Нам все одно, – свистітиме в Нікуди.
О звірино, у пір’ячку облуди!
О годі, годі тої звірини,
бо ще годок – і дійде до війни.
І буде бій – запеклий і кривавий:
заради честі – не заради слави.
І Лжетитан оскалиться блудливо:

(– Плазун згадав про Честь свою, о диво!)

Блудливий Атом випотрошить Душу
і бездиханним викине на сушу.
О, пити, пити… Морок огорта…

(…На Грішне Тіло сходить Тінь Хреста.)

ДОКОРИ СУМЛІННЯ:

«Ви не убили, ні, ви не убили!
Ви з острахом поклони довго били.
Кому… Йому – Розп’ятому Пророку?
Чи згубному Всевидящему Оку,
його Всевладі і його Всесилі…
Такі покірні і безвинно-милі,
і непорушні, мов би кам’яні,
що до вподоби стали Сатані…

О, Вакханаліє! Тепер не допоможе
тобі ні маска, ані Око Гоже,
тепер не лицедій, а лицезрій
на карколомну круговерть подій,
на суть усіх каліцтв, усіх облуд…
Сюди ж!
Гляди ж!
Гряди ж, Страшенний Суд!»

– Який той Суд і хто у ньому Судді?
– Кому молитись, чи Христу, чи Будді?
– А як позбутись лютих катувань?
– А як добути святості з Писань?
– А як хорал заграти з семи струн?

Плазун і на Суді Страшнім – п л а з у н!

СТРАШНИЙ СУД:

«Ми – Язви Плоті, Думки і Душі.
Ми – Стерви, Черви… Точим ми і гноїм.
Не візьмеш нас на голі бариші:
гріхи людські повернуться во зло їм.
Воздай Вогню їм і воздай Води,
Хай б’є, трясе, палить і морить Мором.
Воздай за все… Ні слухом щоб, ні зором,
Ні нюхом не занюхав їх сліди.
Хай згине Стадо ницих П л а з у н і в:
Безлике, Безхребетне, Без’язике…
І нині й прісно. І во вічні віки
Нам Дух Святий цю помсту заповів».

О Голубе, Крилате Тіло Неба,
карай Рабів, та не клени, не треба!
Утіш, благослови оту країну,
узри у ній Вдовицю-Україну,
Самотини жалобонько вдовина…

(– У Плазуни забрали мого Сина!)

О, Україно, не твоя вина,
що замість Сина – маєш Плазуна.
«Менé, текéл», - о боже, - «ве-парсин»…

(У спинах – Стронцій. От і сплазнув Син).

– О, сину, сину… Де твоя спина?
Крячàти** сину – доля П л а з у н а.
Тобі ж рамена дала Україна!
– Нема рамен – «крячи… рачкуй… тварино»…

Поляки, угри, німці-прусаки,
татари, турки, зайди-босяки…
А ти між них – Ярмо Вола, мій сину…

Крячати звикнеш – згубиш Україну!

…І рушить Віл, і легко буде Возу
котитися до вражого обозу.
А Віл крячати – і мовчати буде,
і ремигати під стовпом Іуди:

Декретами, зірками, кумачами
і збруцькими масними калачами,
і вибухом червоних революцій,
і хлібом черствим у брудній пилюці,
і черепом грудного немовляти,
яким відпила божевільна мати,
а ще… Хрестом Берези серед бору,
а ще… а ще… Руїнами Собору!

Віл зареве… Спаде з очей омана:

– Я чесний Правнук гетьмана Богдана!
Волатиме до Неба: «да святиться»!
Нехай святиться і нехай проститься
моє Ярмо і тричі клятий Віз,
якого я під батогами віз
до божища іуд… Я провинився:
хоч зневажав, а все-таки молився,
і прикладався до стовпа іуд…

Куди ж мені?

– До МАТЕРІ – на Суд!
А в України – прощення в очах:

– Устань, мій Сину! Годі… на Крячах…***

ДУША ПЛАЗУНА.ПРОЩА:

«… І ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль,
і з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – П л а з у н. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!

… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі».

Голгофа Віку. Хрест для Плазуна.
Плазун Розп’ятий – чом не дивина!
Не за Крячі розп’ятий, за Рамена:
болять рамена і печуть Стремена…

Останнє слово Прощі долина:

--Прийми, Голгофо, Тіло Плазуна.


*Тут ідеться про всенародне обговорення Проекту Незалежності України
**крячати – архаїчне: повзати, синонім до «рачкувати».
***крячі – архаїчне: рамена.

1989 рік.

(Зі збірки «…І все ж – неопалима». – Львів:Логос,2001)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-18 09:30:41
Переглядів сторінки твору 1346
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / 0  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2025.08.05 11:53
Автор у цю хвилину відсутній