Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час(4x)
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час(4x)
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Поеми
Епоха новітніх динозаврів. Країна Плазунів.
З ЧАСІВ НЕЩОДАВНО МИНУЛИХ
«Менé, текéл, – о горе! – ве-парсин»…
О, Батьку-Атом, де твій Блудний Син?
В якій водневій, чи безводній аурі
виводить він Новітніх Динозаврів!
Отой найбільш облудний із синів
обрав собі Країну Плазунів,
піймав хмарину – і пускає дощ.
Чекай, країно! Буде тобі борщ…
«Іди, іди дощику,
зварим тобі борщику,
поставим тя в кутику
на вербовім прутику,
прутик буде ся вгинати,
дощик буде виливати…
Хлюп!»
– Моя дитино, чи смакує борщик?
(…Паде на спини Стронцієвий дощик…)
Хлюпоче радій, стронцій та уран,
Регоче Блудний Атом – Лжетитан:
Падуть краплини – сіра… жовта… біла…
А на спині у “homo” – Горб Дебіла.
О, “homosapiens”, о ким ти будеш завтра?
– Людиною?..
– Ні, тінню… дино… завра.
Зловіща тінь Новітнього Дебіла
утішить Лжетитана – і до біла
натрудить Атом велетом-Грибом
спину людиновиродка з Горбом.
ОДА ЛЖЕТИТАНОВІ,
ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ БЛУДНОМУ АТОМУ:
«Відміряв, зважив – красота!
Десятки тонн – не на кита,
на Динозаврисько-людину,
на глиносвіт, на світо-глину…
І ось за кільканадцять днів
на цім всесвітнім попелищі
велика армія Щурів
свій гімн урочисто просвище.
І, згрібши попіл від людей
в помийно-смітникову яму,
Потрійний Щур пискне : «Гряде!
Епоха з нами, Пацюками!»
А потім атомний бенкет
в нужді потопить, мов у річці,
і прорече гризун-поет
відоме: «Veni, vidi, vici»!
І будуть щуритись Щурі
і лізти з шкіри – підлі душі! –
а ще щербити пазурі
до новозмоченої суші,
а в підземельний свій архів
внесуть події знамениті –
Цивілізацію Щурів,
що вижила у цьому світі».
Хвалу Блудному Сину вознесімо –
він цілий світ поставив на коліна!
А ту країну, де він побував,
він тільки взяв – і п е р е п л а з у в а в:
Потрійний Щур… Дебіли-Динозаври…
(… і Леді й Сери з Мишачої аури).
МАРШ КРАЇНИ ПЛАЗУНІВ
«Леді і Сери з пухкенькими лапками,
досить махати тугенькими папками,
досить бити себе у груди,
досить бруду!
Лексика ваша аванґардова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і первооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова!
В горлі застрягли поширені гасла:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом,
в чергу за маком,
в чергу за гра-ці-є-ю,
в чергу за раком
і радіацією…
Лиш поза чергою й майже задурно ми
станемо гуртом за здохлими курами.
Може, хоч шлунок свій, трохи затруєний,
Лапками й шиями синіми здуримо.
Нумо, гастрити, шикуймось під гаслом:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом…
Знаки питальні за комами й крапками:
хто там попереду з пухлими лапками,
хто там попереду з шапками, шляпками, -
Леді і Сери з тугенькими папками.
Ваша розмова – вороняча змова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і першооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова»
Колоніє Блудного Лжетитана,
Плазуніє, яким ти Вакхом дана?..
Мутаніє, у доблесті, чи сказі
рихтуєш ти знамена птахоплазі,
трубиш на збір: до зброї – пера-руки!
Темніє бір. А там лиш Круки, Круки…
ДЕЩО ПРО ПТАХОПЛАЗИХ:
«Ви хто?
– Ми – Орли!
(а в підтексті: «ми – Круки,
ми очі держави і вуха, і руки,
улюбленці долі, вершків протеже»).
Міліція наша – не нас береже.
Вам казку про пекло:
пройдіться проспектом,
скажіть два-три слова
на захист Проекту*,
супроти політики КПРС –
і вам не побачити більше небес
ні жовтоблакитних,
ні чисто червоних,
бо ті, що в цивільних
і ті, що в погонах,
розсиплять на спини ґумове драже…
Міліція наша – не нас береже.
То дійсність, чи казка?
Беретик, чи маска?
Вам треба емоцій –
на мітинг, будь-ласка:
– Ганьба до сумління,
що з пап’є-маше!
Міліція наша – не нас береже.
То хто ж ви – Орли, чи оперені Круки,
і де ваші Очі і Вуха, і Руки…
Невже ви і справді той «люмпен», невже
Міліція наша – не нас береже!»
– Нам все одно, – свистітиме в Нікуди.
О звірино, у пір’ячку облуди!
О годі, годі тої звірини,
бо ще годок – і дійде до війни.
І буде бій – запеклий і кривавий:
заради честі – не заради слави.
І Лжетитан оскалиться блудливо:
(– Плазун згадав про Честь свою, о диво!)
Блудливий Атом випотрошить Душу
і бездиханним викине на сушу.
О, пити, пити… Морок огорта…
(…На Грішне Тіло сходить Тінь Хреста.)
ДОКОРИ СУМЛІННЯ:
«Ви не убили, ні, ви не убили!
Ви з острахом поклони довго били.
Кому… Йому – Розп’ятому Пророку?
Чи згубному Всевидящему Оку,
його Всевладі і його Всесилі…
Такі покірні і безвинно-милі,
і непорушні, мов би кам’яні,
що до вподоби стали Сатані…
О, Вакханаліє! Тепер не допоможе
тобі ні маска, ані Око Гоже,
тепер не лицедій, а лицезрій
на карколомну круговерть подій,
на суть усіх каліцтв, усіх облуд…
Сюди ж!
Гляди ж!
Гряди ж, Страшенний Суд!»
– Який той Суд і хто у ньому Судді?
– Кому молитись, чи Христу, чи Будді?
– А як позбутись лютих катувань?
– А як добути святості з Писань?
– А як хорал заграти з семи струн?
Плазун і на Суді Страшнім – п л а з у н!
СТРАШНИЙ СУД:
«Ми – Язви Плоті, Думки і Душі.
Ми – Стерви, Черви… Точим ми і гноїм.
Не візьмеш нас на голі бариші:
гріхи людські повернуться во зло їм.
Воздай Вогню їм і воздай Води,
Хай б’є, трясе, палить і морить Мором.
Воздай за все… Ні слухом щоб, ні зором,
Ні нюхом не занюхав їх сліди.
Хай згине Стадо ницих П л а з у н і в:
Безлике, Безхребетне, Без’язике…
І нині й прісно. І во вічні віки
Нам Дух Святий цю помсту заповів».
О Голубе, Крилате Тіло Неба,
карай Рабів, та не клени, не треба!
Утіш, благослови оту країну,
узри у ній Вдовицю-Україну,
Самотини жалобонько вдовина…
(– У Плазуни забрали мого Сина!)
О, Україно, не твоя вина,
що замість Сина – маєш Плазуна.
«Менé, текéл», - о боже, - «ве-парсин»…
(У спинах – Стронцій. От і сплазнув Син).
– О, сину, сину… Де твоя спина?
Крячàти** сину – доля П л а з у н а.
Тобі ж рамена дала Україна!
– Нема рамен – «крячи… рачкуй… тварино»…
Поляки, угри, німці-прусаки,
татари, турки, зайди-босяки…
А ти між них – Ярмо Вола, мій сину…
Крячати звикнеш – згубиш Україну!
…І рушить Віл, і легко буде Возу
котитися до вражого обозу.
А Віл крячати – і мовчати буде,
і ремигати під стовпом Іуди:
Декретами, зірками, кумачами
і збруцькими масними калачами,
і вибухом червоних революцій,
і хлібом черствим у брудній пилюці,
і черепом грудного немовляти,
яким відпила божевільна мати,
а ще… Хрестом Берези серед бору,
а ще… а ще… Руїнами Собору!
Віл зареве… Спаде з очей омана:
– Я чесний Правнук гетьмана Богдана!
Волатиме до Неба: «да святиться»!
Нехай святиться і нехай проститься
моє Ярмо і тричі клятий Віз,
якого я під батогами віз
до божища іуд… Я провинився:
хоч зневажав, а все-таки молився,
і прикладався до стовпа іуд…
Куди ж мені?
– До МАТЕРІ – на Суд!
А в України – прощення в очах:
– Устань, мій Сину! Годі… на Крячах…***
ДУША ПЛАЗУНА.ПРОЩА:
«… І ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль,
і з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – П л а з у н. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!
… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі».
Голгофа Віку. Хрест для Плазуна.
Плазун Розп’ятий – чом не дивина!
Не за Крячі розп’ятий, за Рамена:
болять рамена і печуть Стремена…
Останнє слово Прощі долина:
--Прийми, Голгофо, Тіло Плазуна.
*Тут ідеться про всенародне обговорення Проекту Незалежності України
**крячати – архаїчне: повзати, синонім до «рачкувати».
***крячі – архаїчне: рамена.
1989 рік.
(Зі збірки «…І все ж – неопалима». – Львів:Логос,2001)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Епоха новітніх динозаврів. Країна Плазунів.
«Менé, текéл, ве-парсин –
Відміряний, зважений, поділений,
або відданий персам»
(Арамейське письмо. Приказка епохи
загибелі Вавілону)
РАДІАЦІЙНА АЛЕГОРІЯ
З ЧАСІВ НЕЩОДАВНО МИНУЛИХ
«Менé, текéл, – о горе! – ве-парсин»…
О, Батьку-Атом, де твій Блудний Син?
В якій водневій, чи безводній аурі
виводить він Новітніх Динозаврів!
Отой найбільш облудний із синів
обрав собі Країну Плазунів,
піймав хмарину – і пускає дощ.
Чекай, країно! Буде тобі борщ…
«Іди, іди дощику,
зварим тобі борщику,
поставим тя в кутику
на вербовім прутику,
прутик буде ся вгинати,
дощик буде виливати…
Хлюп!»
– Моя дитино, чи смакує борщик?
(…Паде на спини Стронцієвий дощик…)
Хлюпоче радій, стронцій та уран,
Регоче Блудний Атом – Лжетитан:
Падуть краплини – сіра… жовта… біла…
А на спині у “homo” – Горб Дебіла.
О, “homosapiens”, о ким ти будеш завтра?
– Людиною?..
– Ні, тінню… дино… завра.
Зловіща тінь Новітнього Дебіла
утішить Лжетитана – і до біла
натрудить Атом велетом-Грибом
спину людиновиродка з Горбом.
ОДА ЛЖЕТИТАНОВІ,
ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ БЛУДНОМУ АТОМУ:
«Відміряв, зважив – красота!
Десятки тонн – не на кита,
на Динозаврисько-людину,
на глиносвіт, на світо-глину…
І ось за кільканадцять днів
на цім всесвітнім попелищі
велика армія Щурів
свій гімн урочисто просвище.
І, згрібши попіл від людей
в помийно-смітникову яму,
Потрійний Щур пискне : «Гряде!
Епоха з нами, Пацюками!»
А потім атомний бенкет
в нужді потопить, мов у річці,
і прорече гризун-поет
відоме: «Veni, vidi, vici»!
І будуть щуритись Щурі
і лізти з шкіри – підлі душі! –
а ще щербити пазурі
до новозмоченої суші,
а в підземельний свій архів
внесуть події знамениті –
Цивілізацію Щурів,
що вижила у цьому світі».
Хвалу Блудному Сину вознесімо –
він цілий світ поставив на коліна!
А ту країну, де він побував,
він тільки взяв – і п е р е п л а з у в а в:
Потрійний Щур… Дебіли-Динозаври…
(… і Леді й Сери з Мишачої аури).
МАРШ КРАЇНИ ПЛАЗУНІВ
«Леді і Сери з пухкенькими лапками,
досить махати тугенькими папками,
досить бити себе у груди,
досить бруду!
Лексика ваша аванґардова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і первооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова!
В горлі застрягли поширені гасла:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом,
в чергу за маком,
в чергу за гра-ці-є-ю,
в чергу за раком
і радіацією…
Лиш поза чергою й майже задурно ми
станемо гуртом за здохлими курами.
Може, хоч шлунок свій, трохи затруєний,
Лапками й шиями синіми здуримо.
Нумо, гастрити, шикуймось під гаслом:
в чергу за м’ясом,
в чергу за маслом…
Знаки питальні за комами й крапками:
хто там попереду з пухлими лапками,
хто там попереду з шапками, шляпками, -
Леді і Сери з тугенькими папками.
Ваша розмова – вороняча змова:
каша розрухи під сосом «будова».
І відбудова, і перебудова,
корінь єдиний і першооснова,
магія звична незвичного слова,
от вам і вийшла Перебудова»
Колоніє Блудного Лжетитана,
Плазуніє, яким ти Вакхом дана?..
Мутаніє, у доблесті, чи сказі
рихтуєш ти знамена птахоплазі,
трубиш на збір: до зброї – пера-руки!
Темніє бір. А там лиш Круки, Круки…
ДЕЩО ПРО ПТАХОПЛАЗИХ:
«Ви хто?
– Ми – Орли!
(а в підтексті: «ми – Круки,
ми очі держави і вуха, і руки,
улюбленці долі, вершків протеже»).
Міліція наша – не нас береже.
Вам казку про пекло:
пройдіться проспектом,
скажіть два-три слова
на захист Проекту*,
супроти політики КПРС –
і вам не побачити більше небес
ні жовтоблакитних,
ні чисто червоних,
бо ті, що в цивільних
і ті, що в погонах,
розсиплять на спини ґумове драже…
Міліція наша – не нас береже.
То дійсність, чи казка?
Беретик, чи маска?
Вам треба емоцій –
на мітинг, будь-ласка:
– Ганьба до сумління,
що з пап’є-маше!
Міліція наша – не нас береже.
То хто ж ви – Орли, чи оперені Круки,
і де ваші Очі і Вуха, і Руки…
Невже ви і справді той «люмпен», невже
Міліція наша – не нас береже!»
– Нам все одно, – свистітиме в Нікуди.
О звірино, у пір’ячку облуди!
О годі, годі тої звірини,
бо ще годок – і дійде до війни.
І буде бій – запеклий і кривавий:
заради честі – не заради слави.
І Лжетитан оскалиться блудливо:
(– Плазун згадав про Честь свою, о диво!)
Блудливий Атом випотрошить Душу
і бездиханним викине на сушу.
О, пити, пити… Морок огорта…
(…На Грішне Тіло сходить Тінь Хреста.)
ДОКОРИ СУМЛІННЯ:
«Ви не убили, ні, ви не убили!
Ви з острахом поклони довго били.
Кому… Йому – Розп’ятому Пророку?
Чи згубному Всевидящему Оку,
його Всевладі і його Всесилі…
Такі покірні і безвинно-милі,
і непорушні, мов би кам’яні,
що до вподоби стали Сатані…
О, Вакханаліє! Тепер не допоможе
тобі ні маска, ані Око Гоже,
тепер не лицедій, а лицезрій
на карколомну круговерть подій,
на суть усіх каліцтв, усіх облуд…
Сюди ж!
Гляди ж!
Гряди ж, Страшенний Суд!»
– Який той Суд і хто у ньому Судді?
– Кому молитись, чи Христу, чи Будді?
– А як позбутись лютих катувань?
– А як добути святості з Писань?
– А як хорал заграти з семи струн?
Плазун і на Суді Страшнім – п л а з у н!
СТРАШНИЙ СУД:
«Ми – Язви Плоті, Думки і Душі.
Ми – Стерви, Черви… Точим ми і гноїм.
Не візьмеш нас на голі бариші:
гріхи людські повернуться во зло їм.
Воздай Вогню їм і воздай Води,
Хай б’є, трясе, палить і морить Мором.
Воздай за все… Ні слухом щоб, ні зором,
Ні нюхом не занюхав їх сліди.
Хай згине Стадо ницих П л а з у н і в:
Безлике, Безхребетне, Без’язике…
І нині й прісно. І во вічні віки
Нам Дух Святий цю помсту заповів».
О Голубе, Крилате Тіло Неба,
карай Рабів, та не клени, не треба!
Утіш, благослови оту країну,
узри у ній Вдовицю-Україну,
Самотини жалобонько вдовина…
(– У Плазуни забрали мого Сина!)
О, Україно, не твоя вина,
що замість Сина – маєш Плазуна.
«Менé, текéл», - о боже, - «ве-парсин»…
(У спинах – Стронцій. От і сплазнув Син).
– О, сину, сину… Де твоя спина?
Крячàти** сину – доля П л а з у н а.
Тобі ж рамена дала Україна!
– Нема рамен – «крячи… рачкуй… тварино»…
Поляки, угри, німці-прусаки,
татари, турки, зайди-босяки…
А ти між них – Ярмо Вола, мій сину…
Крячати звикнеш – згубиш Україну!
…І рушить Віл, і легко буде Возу
котитися до вражого обозу.
А Віл крячати – і мовчати буде,
і ремигати під стовпом Іуди:
Декретами, зірками, кумачами
і збруцькими масними калачами,
і вибухом червоних революцій,
і хлібом черствим у брудній пилюці,
і черепом грудного немовляти,
яким відпила божевільна мати,
а ще… Хрестом Берези серед бору,
а ще… а ще… Руїнами Собору!
Віл зареве… Спаде з очей омана:
– Я чесний Правнук гетьмана Богдана!
Волатиме до Неба: «да святиться»!
Нехай святиться і нехай проститься
моє Ярмо і тричі клятий Віз,
якого я під батогами віз
до божища іуд… Я провинився:
хоч зневажав, а все-таки молився,
і прикладався до стовпа іуд…
Куди ж мені?
– До МАТЕРІ – на Суд!
А в України – прощення в очах:
– Устань, мій Сину! Годі… на Крячах…***
ДУША ПЛАЗУНА.ПРОЩА:
«… І ти опам’ятаєшся колись
ще пам’яттю загубленого русла,
коли байдуже і безплідно згусне
у спориші чиясь убога мисль,
і з відчаєм загиблих поколінь
ти зранених не підведеш колін,
ти скованих не приховаєш рук,
розп’ятих рук не виказаний рух.
Тебе зігнуть, зітнуть і розіпнуть,
і безхребетним зроблять, без’язиким, -
іди… Куди?! З таким потворним ликом
тобі одна вготована лиш путь:
вперед… вперед – на дальні лісозвали,
вперед… вперед – під кулі і мечі.
Ти віриш у духмяні калачі,
допоки тебе блазнем не назвали.
Не маєш права вірити. Не вір!
Жалоба по тобі – брудна неслава.
Ти не людина. Ти – П л а з у н. Ти – Звір!
на хліб і віру звір не має права!
… І ти впадеш чи згинеш на Хресті
під Небом неосквернено високим.
Його блакитне непідкупне Око
простить тобі знівечені путі.
Простить тобі непам’ять і неславу,
і на твоїм знекровленім плечі
оплаче Небо жалібну оправу
і покладе духмяні калачі».
Голгофа Віку. Хрест для Плазуна.
Плазун Розп’ятий – чом не дивина!
Не за Крячі розп’ятий, за Рамена:
болять рамена і печуть Стремена…
Останнє слово Прощі долина:
--Прийми, Голгофо, Тіло Плазуна.
*Тут ідеться про всенародне обговорення Проекту Незалежності України
**крячати – архаїчне: повзати, синонім до «рачкувати».
***крячі – архаїчне: рамена.
1989 рік.
(Зі збірки «…І все ж – неопалима». – Львів:Логос,2001)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
