ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«ПРО ЩО МОЖЕ РОЗПОВІСТИ КАРТИНА?...».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ПРО ЩО МОЖЕ РОЗПОВІСТИ КАРТИНА?...».
(Потік роздумів, які з’явилися завдяки картині «Під полониною», авторства ВАСИЛЯ ДУБА).
В одному із мітів йдеться про плем’я карпів, яке перебувало на землі з гордою назвою - Карпатська Русь. Хорив і Щек дійшовши до Карпатських гір, засновували там міста, Щек затримався у Карпатах, а Хорив з вояцтвом пішов далі і став родоначальником племені хорватів…. А окремі міти через віки виявлялися нічим іншим, як історичною правдою минувшини, доволі згадати Шлімана і Трою…
Існували у далекій давнині шумерські міста Ур і Кош (Кіш), мова цих міст була праукраїнською (сензар), слово кіш до сьогодні збереглося – місце перебування, постій. Так от, зображення бога Леля знайдено при розкопках Ура і виставлено на показ в музеях Багдада, та головне (Л. Силенко), - орнамент на виставлених інструментах в Багдаді – типовий орнамент ГУЦУЛІВ! Він зовсім не характерний для арабського стилю, зате відповідає особливостям орнаменталістики західних теренів України.
У одного з науковців – історіософів є згадка про те, що навіть запорозькі козаки мали певну прив’язку до Карпат, бо звалися колись чорногорами…
Малярське зображення природного довкілля на картинах Василя Дуба «розгортається» за сприяння явного і прихованого переплетення з мітами. Глибинна психологія і міт знаходяться у тісному поєднанні, бо міт робить явним життя колективного несвідомого, на якому ставить наголос заледве не кожен творчо мислячий письменник (не графоман) і художник – експресіоніст теж.
Василь Дуб – справжній рідний син зеленого Закарпаття, його твори підкреслюють зрощеність митця зі світом природи. І є таки в тому глибокий сенс, що у кожної людини існує дерево – відповідник, себто, вона має особисте дерево. Анімістичне зображення дерев вкорінене своїми початками в культ предків.
У повісті Василя Домонтовича (що був не тільки письменником, а й істориком культури, археологом, філософом), під назвою « Без грунту» одним з персонажів змальований малознаний у нас маляр і архітектор Степан Линник, сучасник Ю. Нарбута. У творі дається опис однієї з робіт Линника, який дуже міцно відчував «варязькість»… Це одна з тих рис характеру, якої так бракує українцям віками, при тому, вона (ця риса) спостерігається у мешканців гористої частини Закарпаття – вони загартовані і витривалі, мають тверду вдачу, при непростих умовах життя долають труднощі не нарікаючи, вміють помічати і цінувати прояви краси повсюдно. Горяни люди сильні…
Картина «Під полониною» (село Кострино). На передньому плані перед нами – світло зелене тло пагорба, на котрому нібито крокують знизу догори ошатні копички сіна, копички видніються і вдалині. Справа поза ними вже пожовклі кущі і дерева, а зліва, ще зеленкувата рослинність. Поміж цим природним багатством розкинулися будиночки і хатки, вони захищені горами зусібіч. А понад усім – гірські хребти і вершини, замаяні: синіми, брунатними, червонуватими кольорами, навіть барвою подібною до какао з молоком. Що може бути вище гір? Небо Карпатії, хмарини блакитно – сірі і біленькі, на якусь мить спинилися у своїй плавбі по небокраю. Вереснева пора у Карпатах нагадує про пантеїзм, про природу, як втілення божества…
Дуже вагомими, особливо нині, коли без жалю нищаться ліси Карпат є слова К.Г. Юнга: «В міру розвитку наук світ стає все менше людяним. Людина почуває себе ізольованою в космосі, оскільки її зв’язки з природою розірвані, а емоційне «підсвідоме єднання» з явищами природи втрачено. Останні поступово втратили своє символічне значення. Грім більше не голос розгніваного бога, а блискавка – не зброя його відплати, змії не являються втіленням мудрості, а гірські печери не служать притулком великим демонам. Каміння, рослини і тварини більше не розмовляють з людиною, та й сама вона не звертається до них, як раніше. Думаючи що її почують. Нема більше зв’язку з природою, нема і тієї глибокої емоційної енергії, що виникає від цього символічного єднання…».
Зовсім інакший світ, протилежний від застережень видатного психолога можна побачити на картинах закарпатського живописця….
А село Кострино, Великоберезнянського району розташоване у гірській частині долини річки Уж. Давнє поселення, перша писемна згадка про нього датується 1409 роком, хоча датою заснування села вважають рік 1549 –й. Населення небагацько, трохи більше однієї тисячі людей. У Кострині знаходиться видатна пам’ятка української архітектури, - класична бойківська, тризрубна дерев’яна церква, перевезена з Львівщини у 1703-му році. У церкві є унікальний іконостас, написаний на липових дощечках. Недалечко від села знаходяться два лісові заказники – Уличанка та Дубова.
Віктор Кирунчик (науковець) переконаний, що: «Хто з любов’ю звертає свою увагу, погляд на те, де він взявся, де він став тим, ким є, вже лише цим проявляє свою вдячність за один факт свого існування. Історія роду, рідного міста стає його власною історією. Він вітає душу свого народу, як власну душу. Він отримує здатність проникати в істинну суть подій, здатність інстинктивно читати суть історій минулого. Оживає бог Род…. Твоє існування то справа спадку…».
Кредо життя Василя Дуба наступне: «Душею і серцем я твій Верховино…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
.
В одному із мітів йдеться про плем’я карпів, яке перебувало на землі з гордою назвою - Карпатська Русь. Хорив і Щек дійшовши до Карпатських гір, засновували там міста, Щек затримався у Карпатах, а Хорив з вояцтвом пішов далі і став родоначальником племені хорватів…. А окремі міти через віки виявлялися нічим іншим, як історичною правдою минувшини, доволі згадати Шлімана і Трою…
Існували у далекій давнині шумерські міста Ур і Кош (Кіш), мова цих міст була праукраїнською (сензар), слово кіш до сьогодні збереглося – місце перебування, постій. Так от, зображення бога Леля знайдено при розкопках Ура і виставлено на показ в музеях Багдада, та головне (Л. Силенко), - орнамент на виставлених інструментах в Багдаді – типовий орнамент ГУЦУЛІВ! Він зовсім не характерний для арабського стилю, зате відповідає особливостям орнаменталістики західних теренів України.
У одного з науковців – історіософів є згадка про те, що навіть запорозькі козаки мали певну прив’язку до Карпат, бо звалися колись чорногорами…
Малярське зображення природного довкілля на картинах Василя Дуба «розгортається» за сприяння явного і прихованого переплетення з мітами. Глибинна психологія і міт знаходяться у тісному поєднанні, бо міт робить явним життя колективного несвідомого, на якому ставить наголос заледве не кожен творчо мислячий письменник (не графоман) і художник – експресіоніст теж.
Василь Дуб – справжній рідний син зеленого Закарпаття, його твори підкреслюють зрощеність митця зі світом природи. І є таки в тому глибокий сенс, що у кожної людини існує дерево – відповідник, себто, вона має особисте дерево. Анімістичне зображення дерев вкорінене своїми початками в культ предків.
У повісті Василя Домонтовича (що був не тільки письменником, а й істориком культури, археологом, філософом), під назвою « Без грунту» одним з персонажів змальований малознаний у нас маляр і архітектор Степан Линник, сучасник Ю. Нарбута. У творі дається опис однієї з робіт Линника, який дуже міцно відчував «варязькість»… Це одна з тих рис характеру, якої так бракує українцям віками, при тому, вона (ця риса) спостерігається у мешканців гористої частини Закарпаття – вони загартовані і витривалі, мають тверду вдачу, при непростих умовах життя долають труднощі не нарікаючи, вміють помічати і цінувати прояви краси повсюдно. Горяни люди сильні…
Картина «Під полониною» (село Кострино). На передньому плані перед нами – світло зелене тло пагорба, на котрому нібито крокують знизу догори ошатні копички сіна, копички видніються і вдалині. Справа поза ними вже пожовклі кущі і дерева, а зліва, ще зеленкувата рослинність. Поміж цим природним багатством розкинулися будиночки і хатки, вони захищені горами зусібіч. А понад усім – гірські хребти і вершини, замаяні: синіми, брунатними, червонуватими кольорами, навіть барвою подібною до какао з молоком. Що може бути вище гір? Небо Карпатії, хмарини блакитно – сірі і біленькі, на якусь мить спинилися у своїй плавбі по небокраю. Вереснева пора у Карпатах нагадує про пантеїзм, про природу, як втілення божества…
Дуже вагомими, особливо нині, коли без жалю нищаться ліси Карпат є слова К.Г. Юнга: «В міру розвитку наук світ стає все менше людяним. Людина почуває себе ізольованою в космосі, оскільки її зв’язки з природою розірвані, а емоційне «підсвідоме єднання» з явищами природи втрачено. Останні поступово втратили своє символічне значення. Грім більше не голос розгніваного бога, а блискавка – не зброя його відплати, змії не являються втіленням мудрості, а гірські печери не служать притулком великим демонам. Каміння, рослини і тварини більше не розмовляють з людиною, та й сама вона не звертається до них, як раніше. Думаючи що її почують. Нема більше зв’язку з природою, нема і тієї глибокої емоційної енергії, що виникає від цього символічного єднання…».
Зовсім інакший світ, протилежний від застережень видатного психолога можна побачити на картинах закарпатського живописця….
А село Кострино, Великоберезнянського району розташоване у гірській частині долини річки Уж. Давнє поселення, перша писемна згадка про нього датується 1409 роком, хоча датою заснування села вважають рік 1549 –й. Населення небагацько, трохи більше однієї тисячі людей. У Кострині знаходиться видатна пам’ятка української архітектури, - класична бойківська, тризрубна дерев’яна церква, перевезена з Львівщини у 1703-му році. У церкві є унікальний іконостас, написаний на липових дощечках. Недалечко від села знаходяться два лісові заказники – Уличанка та Дубова.
Віктор Кирунчик (науковець) переконаний, що: «Хто з любов’ю звертає свою увагу, погляд на те, де він взявся, де він став тим, ким є, вже лише цим проявляє свою вдячність за один факт свого існування. Історія роду, рідного міста стає його власною історією. Він вітає душу свого народу, як власну душу. Він отримує здатність проникати в істинну суть подій, здатність інстинктивно читати суть історій минулого. Оживає бог Род…. Твоє існування то справа спадку…».
Кредо життя Василя Дуба наступне: «Душею і серцем я твій Верховино…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" “АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП: мистецтво створювати окрему дійсність”."
• Перейти на сторінку •
"«ІВАН ІЛЬКО: новий період творчості»."
• Перейти на сторінку •
"«ІВАН ІЛЬКО: новий період творчості»."
Про публікацію