Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
/
ЛхжД
Дівчина з обкладинки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина з обкладинки
- Перепрошую, біля вас не зайнято? - зверху вниз на мене запитально дивилась юна струнка красуня у вишуканому купальнику, що наче зійшла з обкладинки гламурного журналу. Краплі морської води вкривали ледь засмагле дівоче тіло.
Здавалось, різнобарвні веселки проблискували у кожній з них.
Вона настільки зненацька з'явилась з густої юрби відпочивальників, що я не встиг помітити, звідки і коли саме. Ганьба мені!
Мій промах не вибачає навіть те, що сьогодні на пляжі з самого ранку аншлаг: сонце нарешті виглянуло з-за хмар після двох довгих тижнів штормової негоди.
- Ні, звісно, прошу, влаштовуйтесь, - відповів я розгублено, трохи піднявшись і спершись на лікті.
- Дякую! - усміхнулась дівчина, - потримайте це місце для мене, будь ласка, поки я швиденько збігаю за одягом, - і знову зникла в юрбі. Я провів її поглядом, затримавши його на довгих ногах та звабливих округлостях сідниць незнайомки.
За мить, повернувшись із пляжною сумкою в одній руці і ледь вологим рушником в іншій, білявка постелила останній і зручно вмостилась горілиць поруч мене на двомісному лежаку. Заплющила очі і підставила красиве обличчя та ідеально збудоване тіло гарячому сонцю.
Я тихенько повернувся на бік, спираючись на лікоть, підклав зігнуту долоню під підборіддя і заходився вивчати чудовий екземпляр людської породи, що так несподівано з'явився поряд. Правильний класичний профіль, ледь припухлі губи, які враз нестерпно захотілось поцілувати, гарна зачіска, зроблена, певно, призером, а то й переможцем міжнародних конкурсів перукарського мистецтва. Отримавши вдосталь насолоди від споглядання рис прекрасного обличчя, пройшовся поглядом по звабливих опуклостях невеликих грудей з гострими сосками, наполовину прикритих дорогою матерією і, зачарований лініями тонкої дівочої талії, прикипів поглядом до низу купальника, точніше, до тоненької прогалини між його верхнім краєм і впадиною животика.
Несподівано для мене красуня розплющила очі і, впіймавши мій погляд, який я не встиг відвести, лукаво усміхнулась.
- Ну що, детальне вивчення моїх анатомічних особливостей закінчено? - весело запитала вона.
- Теоретично - так, але не завадило б трохи і практики, - заскочений зненацька, пожартував я у відповідь і зашарівся.
- Овва, які ми прудкі! - засміялась незнайомка, - І коли плануються практичні заняття?
- Чим швидше, тим краще, - ледь-ледь підняв я градус жарту, уважно слідкуючи за виразом обличчя дівчини - чого доброго, образившись, вона може зникнути швидше, аніж з'явилась, а мені б цього так не хотілось!
- Ну і чого ми чекаємо? - з готовністю підтримала білявочка мій жарт, в той час як її очі на мить запломеніли неймовірною звабою.
- А й справді... Гаття, в-йо, бо дощ, коні мокнуть! - перейшов я на сільську тематику і вдав, що піднімаюсь з лежака.
- Невже знову дощ? - весело засміялось дівча, широко розплющивши блакитні очі, і лукаво запитало, - До речі, а ми знайомі?..
- My name is Валерій! - чинно представився я, простягаючи їй широку долоню.
- Very nice, мy name is Марина! - підтримала мою нову гру послідовниця культу Венери, вклавши свою ніжну долоньку у мою правицю.
- Навзаєм! - радісно усміхаючись, відповів я і запропонував, - То що, йдемо?..
Помітивши її легеньке, наче хвилі під морським бризом, вагання, додав аргументації, наполегливо дивлячись в очі супутниці:
- Поки будемо роздумувати, не помітимо, як сонце зайде за небосхил, день скінчиться, непомітно промайне ніч, а там і до кінця відпустки рукою подати - і ось тоді ми гірко пожалкуємо за втраченими можливостями, але буде вже надто пізно...
- Ну добре, добре, умовив! - перейшовши на "ти", несподівано легко пристала на мою пропозицію звабливиця, і сміливо продовжила, - До кого - до тебе чи до мене?..
- До мене! - ошелешений її несподіваною згодою, на автоматі відповів я.
- А чому саме до тебе?.. - грайливо допитувалась Марина, тішачись з мого розгубленого і щасливого вигляду.
- Ну, - задумався я, - хоча б тому, що в мене неймовірний краєвид із вікна дванадцятого поверху - видно і гори, і море, деколи і круїзні лайнери або військові кораблі на горизонті.
- А, ну це все міняє, - грайливий настрій зник із її обличчя і вона пильно глянула мені в очі, перевіряючи, чи правильно зрозуміла натяк. Я відповів довгим ствердним поглядом.
Моя нова знайома, стараючись нічим не видати свого хвилювання, непомітно озирнулась навкруги і піднялась з лежака, залишивши рушника на ньому. Взявшись за руки, наче закохана парочка, ми, не вдягаючись, швидко покинули пляж.
16.07.17
Здавалось, різнобарвні веселки проблискували у кожній з них.
Вона настільки зненацька з'явилась з густої юрби відпочивальників, що я не встиг помітити, звідки і коли саме. Ганьба мені!
Мій промах не вибачає навіть те, що сьогодні на пляжі з самого ранку аншлаг: сонце нарешті виглянуло з-за хмар після двох довгих тижнів штормової негоди.
- Ні, звісно, прошу, влаштовуйтесь, - відповів я розгублено, трохи піднявшись і спершись на лікті.
- Дякую! - усміхнулась дівчина, - потримайте це місце для мене, будь ласка, поки я швиденько збігаю за одягом, - і знову зникла в юрбі. Я провів її поглядом, затримавши його на довгих ногах та звабливих округлостях сідниць незнайомки.
За мить, повернувшись із пляжною сумкою в одній руці і ледь вологим рушником в іншій, білявка постелила останній і зручно вмостилась горілиць поруч мене на двомісному лежаку. Заплющила очі і підставила красиве обличчя та ідеально збудоване тіло гарячому сонцю.
Я тихенько повернувся на бік, спираючись на лікоть, підклав зігнуту долоню під підборіддя і заходився вивчати чудовий екземпляр людської породи, що так несподівано з'явився поряд. Правильний класичний профіль, ледь припухлі губи, які враз нестерпно захотілось поцілувати, гарна зачіска, зроблена, певно, призером, а то й переможцем міжнародних конкурсів перукарського мистецтва. Отримавши вдосталь насолоди від споглядання рис прекрасного обличчя, пройшовся поглядом по звабливих опуклостях невеликих грудей з гострими сосками, наполовину прикритих дорогою матерією і, зачарований лініями тонкої дівочої талії, прикипів поглядом до низу купальника, точніше, до тоненької прогалини між його верхнім краєм і впадиною животика.
Несподівано для мене красуня розплющила очі і, впіймавши мій погляд, який я не встиг відвести, лукаво усміхнулась.
- Ну що, детальне вивчення моїх анатомічних особливостей закінчено? - весело запитала вона.
- Теоретично - так, але не завадило б трохи і практики, - заскочений зненацька, пожартував я у відповідь і зашарівся.
- Овва, які ми прудкі! - засміялась незнайомка, - І коли плануються практичні заняття?
- Чим швидше, тим краще, - ледь-ледь підняв я градус жарту, уважно слідкуючи за виразом обличчя дівчини - чого доброго, образившись, вона може зникнути швидше, аніж з'явилась, а мені б цього так не хотілось!
- Ну і чого ми чекаємо? - з готовністю підтримала білявочка мій жарт, в той час як її очі на мить запломеніли неймовірною звабою.
- А й справді... Гаття, в-йо, бо дощ, коні мокнуть! - перейшов я на сільську тематику і вдав, що піднімаюсь з лежака.
- Невже знову дощ? - весело засміялось дівча, широко розплющивши блакитні очі, і лукаво запитало, - До речі, а ми знайомі?..
- My name is Валерій! - чинно представився я, простягаючи їй широку долоню.
- Very nice, мy name is Марина! - підтримала мою нову гру послідовниця культу Венери, вклавши свою ніжну долоньку у мою правицю.
- Навзаєм! - радісно усміхаючись, відповів я і запропонував, - То що, йдемо?..
Помітивши її легеньке, наче хвилі під морським бризом, вагання, додав аргументації, наполегливо дивлячись в очі супутниці:
- Поки будемо роздумувати, не помітимо, як сонце зайде за небосхил, день скінчиться, непомітно промайне ніч, а там і до кінця відпустки рукою подати - і ось тоді ми гірко пожалкуємо за втраченими можливостями, але буде вже надто пізно...
- Ну добре, добре, умовив! - перейшовши на "ти", несподівано легко пристала на мою пропозицію звабливиця, і сміливо продовжила, - До кого - до тебе чи до мене?..
- До мене! - ошелешений її несподіваною згодою, на автоматі відповів я.
- А чому саме до тебе?.. - грайливо допитувалась Марина, тішачись з мого розгубленого і щасливого вигляду.
- Ну, - задумався я, - хоча б тому, що в мене неймовірний краєвид із вікна дванадцятого поверху - видно і гори, і море, деколи і круїзні лайнери або військові кораблі на горизонті.
- А, ну це все міняє, - грайливий настрій зник із її обличчя і вона пильно глянула мені в очі, перевіряючи, чи правильно зрозуміла натяк. Я відповів довгим ствердним поглядом.
Моя нова знайома, стараючись нічим не видати свого хвилювання, непомітно озирнулась навкруги і піднялась з лежака, залишивши рушника на ньому. Взявшись за руки, наче закохана парочка, ми, не вдягаючись, швидко покинули пляж.
16.07.17
Примітки:
- My name is... (англ.) - Мене звати...
- Very nice, мy name is... (англ.) - Дуже приємно, мене звати...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Про розділові знаки (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Перебірлива принцеса (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Перебірлива принцеса (поетична пародія)"
Про публікацію
