Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Драма "Горизонт Хуфу". Візія VІІ "Оселя Хет-Ка-Пта"
На тлі зір досить чітко проглядаються колонади напівзруйнованого заупокійного храму фараона Хуфу.*108
Сюди щоночі прилітає його КРИЛАТА "БА", розпачливо шукає і мумію, і величне скульптурне "Ка" -- і не знаходячи, б'ється крильми об холодні храмові стіни та слізно жаліється про щось Мовчазному Сфінксу,*109 що непричетно споглядає її на алеї собі подібних.
Жалі крилатої "Ба" і лопотіння її крил напочатку відлунюють Алеєю Сфінксів, далі приглушено проминають вузькі тунелі "пілонів" -- плоских похилених храмових веж. Крилатій "Ба" байдуже до розкошів - розписів у проходах, вона, одержима летом, в розпачі натрапляє на погрозливі тверді культових обелісків і все вдивляється в обличчя статуй упокоєних ранньо-династійних*110 фараонів та їх почту, а також божественного сонму богів Великої і Малої Еннеади. Між богами Малої Еннеа́ди виринає благородне обличчя Імхоте́па*111 -- сина Птаха -- покровителя мистецтва храмобудови. Недалеко, поруч нього -- скульптурне "Ка" царевича Хеміу́на, великого Будівничого "Епохи будівників пірамід". Тут КРИЛАТА "БА" ХУФУ сповільнює літ, торкається крилами голови статуї і ронить сльозу, промовляючи;
"Крилата Ба шукає зникле Ка,
мій Будівничий, чи впізнаєш Ху́фу ..."
КРИЛАТА "БА" ХЕМІУНА німує. Треба летіти далі ...
За пілонами -- колонний двір для творців безкоштовної молитви*112 -- він відчутно пошкоджений, довкола сліди р у й н а ц і ї, а отже -- з н е в а г и.
Крилата "Ба" Хуфу заходиться голосним плачем ...
При завершальних колонах двору окреслюється вхід у "гіпостильну" колонну залу -- тут порядкують жреці і моляться нащадки царського роду -- молода парость "Дерева Ішед, або Хатхор".
У залі -- порожньо, тьмяне зоряне світло проникає через вікна у стелі, залишаючи на розписаних стінах ілюзію кольорових світлових фресок. Капітелі колон прикрашені в'язками папіруса і пуп'янками божественних лотосів. Стиль колонної зали ніби відтворює плавні Небесного Нілу: розвиті стебла папірусів підводяться над пуп'янками квітів, що розкриваються. Такий глибинний зміст символіки Дому Молитви -- молитва, породжена богом, як і бог, народжений із квітки лотоса.*113 Крилатий Сонячний Диск, зображений над дверима колонної зали, немовби вилітає із Очеретяних Небесних піль. І крилата "Ба" Хуфу щосвітанку теж вилітає звідти. Вона -- промінчик Сонячного Ра - Атума, знак в о с к р е с і н н я по смерті, умиротворення і в с е п р о щ е н н о ї божої благодаті. На які ж поневіряння приречена вона тепер: шукати і не знаходити, і бути як неприкаяній ...
Крилата "Ба" Хуфу досягає заповітної кімнати, де у священній Ладді Вічності -- "Ладді Мільйонів Літ" утаємничено возвеличується бог Птах, що с о т в о р и в світ зі с л о в а. Се ж його олюднене "Ка" охороняє оселі богів і людей у місті "Хет - Ка - Пта". Поруч нього -- ... порожні місця царственних володарів "божественних одкровеній" (статуї "Ка" Хуфу і Хафрі, ясна річ, відсутні). Серед "присутніх" у заповітній кімнаті -- скульптурне "Ка" Менкаури,*114 сина Хафрі, внука Хуфу, спадкоємця "тронного імені Ра": вслухайтесь бо "Хаф - Ра", "Менкау - Ра", "Небмаат - Ра", тощо ...
КРИЛАТА "БА" ХУФУ, помітивши "Ка" Менкаури,
подає голос удруге:
"Крилата Ба шукає зникле Ка,
внук Менкау́ра, де ховаєш Ху́фу ..."
І знову у відповідь -- мовчання. Утомивши крила, "Ба" Хуфу сідає на корму Ладді Вічності -- і завмирає.
... Поволі світає. Заупокійний храм Хуфу і таємна кімната "Ка" бога Птаха наповнюються духом життя. Сюди прямує Менкау - Ра з жрецями, аби віддати шану померлим і проспівати хвалу Сонцю, що допіру народжується.
МЕНКАУ-РА переступає таємничу кімнату у розпалі краси і сили. Молодий, вродливий, повний щиросердних задумів служіння богам обох Еннеад і народові "Та - Кемет". У його руках -- згорток папіруса з ієрогліфом "Хуфу" і букет свіжозірваних лотосів.
Перед величною постаттю "Ка" бога Птаха у Ладді Вічності Менкау - Ра упадає доземно, потім привстає, клякаючи на одне коліно ...
МЕНКАУ-РА:
Мен - Ка́' - У - Ра́' в Оселі "Хет - Ка - Пта́" ...
... Піднімається, наближається до скульптури бога і кладе згорток із квітами до Ладді, поруч із непоміченою Крилатою "Ба" Хуфу.
(МЕНКАУ-РА до "Ка" бога Птаха):
... У Барці Ра -- завітне ймення ... Хуфу ...
Крилата "Ба" ніби прокидається від тяжкого, химерного сну, а чи скидає із себе непосильну жалісливу ношу. Легко і радісно відривається вона від корми Ладді, підлітаючи вгору, ген аж під стелю заповітної кімнати, у косий просвіт прорізаного вікна.Вона поспішає у розчинені "Д в е р і Н е б е с н о г о Г о р и з о н т у", вона летить назустріч Сонцю - Ра "Хепрі", себто "Сонцю, що виникає" ...
Озирнувшись востаннє на внука Менкау - Ра у просвіті храмового вікна, Крилата "Ба" Хуфу втретє промовляє луною:
"Крилата Ба шукає зникле Ка!
Твоє ім'я -- це я!.. Промов: я --
Х у ф у ... у ... у ..."*115
... "Я -- Х у ф у - у - у", -- промовляє Менкаурі голос пташки із Неба.
... "Я -- Х у ф у - у - у", -- відлунює заупокійний храм.
... "Я -- Х у ф у - у - у", -- повторює "Горизонт Хуфу".
... "Я -- Х у ф у - у - у", -- гуде кам'яними устами пересохла криниця.
... "Я -- Х у ф у - у - у", -- вишумовує очеретами Хапі-Ніл. Вода у Нілі п р о з о р о - г о л у б а.
Ще мить -- і відлуння Крилатої "Ба" Хуфу поглине молитовний багатоголосний хор Землі "Та - Кемет", що співає гімн життєдайним променям Сонця.
Воно вже н а Г о р и з о н т і ...
9 липня - 19 серпня 2002р.
_______________________________________________________
106 Геб -- з найдавніших часів -- бог, що уособлює землю і її природні функції (плодороддя і розливи Нілу). Уявлявся, очевидно, в образі Змія, або людини зі зміїною головою. У Додинастійний період змії завжди пов'язувалися із землею і водою. В епоху Древнього Царства -- бог землі,один із богів Великої Дев'ятки -- Еннеади. Як бог Дуату -- батько і захисник Озіріса та померлого фараона.
107 згідно з найдревнішими віруваннями, зафіксованими у Текстах Пірамід, богиня Неба - Нут в образі Зоряної Корови щоранку народжувала від бога Землі Геба Золоте Сонячне Теля -- Ра. Рожевий відтінок світанкової Зорі -- "кров богині при родах".
108 Заупокійні храми -- місце поминання і принесення жертв душі "Ка" померлого". Первісно, у Єгипті заупокійні храми прибудовувалися до пірамід зі східної сторони. Пізніше, храми будували на лівому березі Нілу -- там, де під час розливів доходила вода (на "кордоні" життя і смерті).
109 Сфінкс -- символ, пов'язаний із сонячним культом. Зображав, як правило,конкретного фараона, інколи богів Гармахиса і Амона - Ра. Іконографія сфінкса у вигляді синкретичної істоти з левиним тілом і головою людини (рідше - з тілом бика, левиними лапами і головою людини) обумовлена тим, що в епоху Древнього Царства в офіціальні титули фараонів входили епітети - порівняння із силою бика і могутністю лева. Можливо, образ єгипетського сфінкса через посередництво греків ввійшов у християнську іконографію.
110 Фараони Раннього династійного періоду -- I (р.ц. 3000 до н.е. - 2770 до н.е.) Аха, або Мина, Джер, Уаджи, Ден, Аджиб, Семерхет, Каа; II (р.ц. 2770 до н.е. - 2640 до н.е.) Ранеб, Нінечер, Сенд, Перібсен, Хасехемуі.
111 Імхотеп -- історична особа, візир фараона Джосера (III династія, Древнє царство), зодчий, будівничий ступінчастої піраміди Джосера в Санкарі. Імовірний автор "Книги планів храму". В Пізній період переведений у сонм богів. В Єгипті шанувався як "Син бога Птаха", покровитель ремесел,мистецтва, мудрості, освіти і науки.
112 на відміну від "гіпостильної" колонної зали, вхід до якої був платним(жрецям уплачували пеню), у колонному дворі перед нею можна було молитися безкоштовно.
113 згідно із найдревнішими космогонічними міфами (міста Гермополя),бог Сонця - Ра народжується з лотоса, і лотос стає "Оком" бога. Бог ночує у лотосі, а вдень покидає його і облітає землю.
114 Менкаура -- р.ц. (2490 - 2471); внук Хуфу, син Хафрі, спадкоємець
"тронного імені Ра", що веде свій почин від I ранньо-династійного фараона Менеса, або Мини, звідси ім'я "Мен"-"Ка". Єгиптяни запам'ятали його справедливим, добрим та розумним фараоном. Легенди про нього записані Геродотом.
115 за древніми віруваннями єгиптян, людина живе доти (її душа "Ка"),доки ім'я покійного-"Рен" пам'ятають нащадки. Тому у тронних і нетронних іменах Стародавнього Єгипту повторюються і частково, і повністю імена померлих фараонів (до п'ятого коліна родинності, а в деяких випадках навіть тоді, коли нитка родинності втрачена).
КІНЕЦЬ
З авторського циклу "Міфологія Стародавнього Сходу". - Львів:Логос,2013.
http://irynavovk.blog.net.ua/
(Увійшло в двотомник "Сонцетони. Тон ІІ - Драматичний", - Львів: Сполом,2016).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Драма "Горизонт Хуфу". Візія VІ. "Червоний Ніл ""
