ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Чому злякалися джмелики?
У неї широко розплющені очі, таких собі два блакитних озерця, у які вливається світ, одразу весь: блакитне безмежжя неба, пелехаті квіти, крислата яблуня з густо натиканими на неї яблучками, які чомусь заповзялися по черзі стрибати додолу, на траву, і ще стільки всякої дивовижі, що одразу і не запам’ятаєш. Вікторія міцно вчепилася кулачками за мій одяг, аби не впасти ("Маленька, я ж тебе тримаю!") і всотує, вбирає в себе весь довколишній світ.
У неї широко розплющені очі, обрамлені віночками м’яких вій. Здивовані. Бо вона – немовлятко. Вона сама – цілий великий світ, щойно відкритий і непізнаний нами, дорослими. Пригортаю це дитя до себе, притуляюся так, неначе би хотіла перейти з однієї планети на іншу, з одного світу в інший, влитися в нього, розчинитися, ввібрати в себе кожен подих і погляд; забути навіть про свої очі, а вбирати довкілля отими широко розплющеними здивованими озерцями немовляти.
Три важких волохатих джмелі діловито порпаються у дзвониках, розгойдуючи їх.
– Гойда-да! – наспівую в такт отого розгойдання і тішуся, просто так, бо легко в душі.
Вікторія, уважно роздивляється джмелів. Вона вже знає оте «гойда-да», бо й на каруселці так. Усміхається лише кутиками вуст. Ну неначе вона – доросла, а дитя – я.
– Гойда-да! – виколисую візочок, вмощуючись у затінку.- Люлі-лю, моє золоте внучатко.Люлі-лю...
І приходить до мене світ широким, безкраїм полем. І росте висока трава, по пояс, по плечі, понад голову. І я, мала, дивлюся знизу вверх. Грицики, буркун, петрові батоги торкаються хмар і гойдають їх, гойдають, гойдаються самі, а я клацаю фотоапаратом, виловлюю сонячні зблиски і зайчики, а потім сама розчиняюся в тому гойданні, перетворюючись на рослину-стебелину. Яке ім’я тобі до вподоби: Шавлія? Медунка? Чемериця?
Чую, як душа перетікає у те зелене хитаве сотворіння, уже мої ноги – то корені, що тягнуть із землі живущі соки, очі – не очі, а зіркоподібні квіти, а руки – то в’юнкі ліани, вони виловлюють нитки, що позвисали з неба і розгойдують чи то хмари, чи то білі подушки…
…чи то джмелів. Їхнє монотонне гудіння увиразнюється в якусь мелодію, причепливу, вимогливу, схожу на…
…телефонний гудок. Схоплююся:
– Алло!
Тон розмови –голосний, офіційно-діловий, тон владних богів Всесвіту.
Вікторія вихоплює чужі їй хвилі і резонує здриганням. Блакиткі озерця розхлюпують сонливу погідність, що вже було торкалася-хилилася. Зі синіх дзвоників випорскують джмелі й зникають у білому мареві літа. Дитятко схлипує, схлипує…
– Ні-ні, моя пташечко, усе добре. Спи-спи. Люлі-лю. Це просто ми так ... розмовляємо.
«Ми так розмовляємо, побрязкуючи зброєю колючих і холодних слів», – ця думка раптово обпікає мою свідомість. – Це тон нелюбові, який відчула дитина, тон байдужого дорослого світу».
– Люлі-лю, люлі-лю.
Знову шукаю оті нитки, що розгойдують хмарини, що я їх розгубила. Допоможи мені, моє золоте немовляточко. Ти знаєш краще за мене, як дихають трави, куди біжать хмаринки, чому злякалися джмелики і полинули шукати інших квітів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому злякалися джмелики?
У неї широко розплющені очі, таких собі два блакитних озерця, у які вливається світ, одразу весь: блакитне безмежжя неба, пелехаті квіти, крислата яблуня з густо натиканими на неї яблучками, які чомусь заповзялися по черзі стрибати додолу, на траву, і ще стільки всякої дивовижі, що одразу і не запам’ятаєш. Вікторія міцно вчепилася кулачками за мій одяг, аби не впасти ("Маленька, я ж тебе тримаю!") і всотує, вбирає в себе весь довколишній світ.
У неї широко розплющені очі, обрамлені віночками м’яких вій. Здивовані. Бо вона – немовлятко. Вона сама – цілий великий світ, щойно відкритий і непізнаний нами, дорослими. Пригортаю це дитя до себе, притуляюся так, неначе би хотіла перейти з однієї планети на іншу, з одного світу в інший, влитися в нього, розчинитися, ввібрати в себе кожен подих і погляд; забути навіть про свої очі, а вбирати довкілля отими широко розплющеними здивованими озерцями немовляти.
Три важких волохатих джмелі діловито порпаються у дзвониках, розгойдуючи їх.
– Гойда-да! – наспівую в такт отого розгойдання і тішуся, просто так, бо легко в душі.
Вікторія, уважно роздивляється джмелів. Вона вже знає оте «гойда-да», бо й на каруселці так. Усміхається лише кутиками вуст. Ну неначе вона – доросла, а дитя – я.
– Гойда-да! – виколисую візочок, вмощуючись у затінку.- Люлі-лю, моє золоте внучатко.Люлі-лю...
І приходить до мене світ широким, безкраїм полем. І росте висока трава, по пояс, по плечі, понад голову. І я, мала, дивлюся знизу вверх. Грицики, буркун, петрові батоги торкаються хмар і гойдають їх, гойдають, гойдаються самі, а я клацаю фотоапаратом, виловлюю сонячні зблиски і зайчики, а потім сама розчиняюся в тому гойданні, перетворюючись на рослину-стебелину. Яке ім’я тобі до вподоби: Шавлія? Медунка? Чемериця?
Чую, як душа перетікає у те зелене хитаве сотворіння, уже мої ноги – то корені, що тягнуть із землі живущі соки, очі – не очі, а зіркоподібні квіти, а руки – то в’юнкі ліани, вони виловлюють нитки, що позвисали з неба і розгойдують чи то хмари, чи то білі подушки…
…чи то джмелів. Їхнє монотонне гудіння увиразнюється в якусь мелодію, причепливу, вимогливу, схожу на…
…телефонний гудок. Схоплююся:
– Алло!
Тон розмови –голосний, офіційно-діловий, тон владних богів Всесвіту.
Вікторія вихоплює чужі їй хвилі і резонує здриганням. Блакиткі озерця розхлюпують сонливу погідність, що вже було торкалася-хилилася. Зі синіх дзвоників випорскують джмелі й зникають у білому мареві літа. Дитятко схлипує, схлипує…
– Ні-ні, моя пташечко, усе добре. Спи-спи. Люлі-лю. Це просто ми так ... розмовляємо.
«Ми так розмовляємо, побрязкуючи зброєю колючих і холодних слів», – ця думка раптово обпікає мою свідомість. – Це тон нелюбові, який відчула дитина, тон байдужого дорослого світу».
– Люлі-лю, люлі-лю.
Знову шукаю оті нитки, що розгойдують хмарини, що я їх розгубила. Допоможи мені, моє золоте немовляточко. Ти знаєш краще за мене, як дихають трави, куди біжать хмаринки, чому злякалися джмелики і полинули шукати інших квітів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію