
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Чому злякалися джмелики?
У неї широко розплющені очі, таких собі два блакитних озерця, у які вливається світ, одразу весь: блакитне безмежжя неба, пелехаті квіти, крислата яблуня з густо натиканими на неї яблучками, які чомусь заповзялися по черзі стрибати додолу, на траву, і ще стільки всякої дивовижі, що одразу і не запам’ятаєш. Вікторія міцно вчепилася кулачками за мій одяг, аби не впасти ("Маленька, я ж тебе тримаю!") і всотує, вбирає в себе весь довколишній світ.
У неї широко розплющені очі, обрамлені віночками м’яких вій. Здивовані. Бо вона – немовлятко. Вона сама – цілий великий світ, щойно відкритий і непізнаний нами, дорослими. Пригортаю це дитя до себе, притуляюся так, неначе би хотіла перейти з однієї планети на іншу, з одного світу в інший, влитися в нього, розчинитися, ввібрати в себе кожен подих і погляд; забути навіть про свої очі, а вбирати довкілля отими широко розплющеними здивованими озерцями немовляти.
Три важких волохатих джмелі діловито порпаються у дзвониках, розгойдуючи їх.
– Гойда-да! – наспівую в такт отого розгойдання і тішуся, просто так, бо легко в душі.
Вікторія, уважно роздивляється джмелів. Вона вже знає оте «гойда-да», бо й на каруселці так. Усміхається лише кутиками вуст. Ну неначе вона – доросла, а дитя – я.
– Гойда-да! – виколисую візочок, вмощуючись у затінку.- Люлі-лю, моє золоте внучатко.Люлі-лю...
І приходить до мене світ широким, безкраїм полем. І росте висока трава, по пояс, по плечі, понад голову. І я, мала, дивлюся знизу вверх. Грицики, буркун, петрові батоги торкаються хмар і гойдають їх, гойдають, гойдаються самі, а я клацаю фотоапаратом, виловлюю сонячні зблиски і зайчики, а потім сама розчиняюся в тому гойданні, перетворюючись на рослину-стебелину. Яке ім’я тобі до вподоби: Шавлія? Медунка? Чемериця?
Чую, як душа перетікає у те зелене хитаве сотворіння, уже мої ноги – то корені, що тягнуть із землі живущі соки, очі – не очі, а зіркоподібні квіти, а руки – то в’юнкі ліани, вони виловлюють нитки, що позвисали з неба і розгойдують чи то хмари, чи то білі подушки…
…чи то джмелів. Їхнє монотонне гудіння увиразнюється в якусь мелодію, причепливу, вимогливу, схожу на…
…телефонний гудок. Схоплююся:
– Алло!
Тон розмови –голосний, офіційно-діловий, тон владних богів Всесвіту.
Вікторія вихоплює чужі їй хвилі і резонує здриганням. Блакиткі озерця розхлюпують сонливу погідність, що вже було торкалася-хилилася. Зі синіх дзвоників випорскують джмелі й зникають у білому мареві літа. Дитятко схлипує, схлипує…
– Ні-ні, моя пташечко, усе добре. Спи-спи. Люлі-лю. Це просто ми так ... розмовляємо.
«Ми так розмовляємо, побрязкуючи зброєю колючих і холодних слів», – ця думка раптово обпікає мою свідомість. – Це тон нелюбові, який відчула дитина, тон байдужого дорослого світу».
– Люлі-лю, люлі-лю.
Знову шукаю оті нитки, що розгойдують хмарини, що я їх розгубила. Допоможи мені, моє золоте немовляточко. Ти знаєш краще за мене, як дихають трави, куди біжать хмаринки, чому злякалися джмелики і полинули шукати інших квітів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому злякалися джмелики?
У неї широко розплющені очі, таких собі два блакитних озерця, у які вливається світ, одразу весь: блакитне безмежжя неба, пелехаті квіти, крислата яблуня з густо натиканими на неї яблучками, які чомусь заповзялися по черзі стрибати додолу, на траву, і ще стільки всякої дивовижі, що одразу і не запам’ятаєш. Вікторія міцно вчепилася кулачками за мій одяг, аби не впасти ("Маленька, я ж тебе тримаю!") і всотує, вбирає в себе весь довколишній світ.
У неї широко розплющені очі, обрамлені віночками м’яких вій. Здивовані. Бо вона – немовлятко. Вона сама – цілий великий світ, щойно відкритий і непізнаний нами, дорослими. Пригортаю це дитя до себе, притуляюся так, неначе би хотіла перейти з однієї планети на іншу, з одного світу в інший, влитися в нього, розчинитися, ввібрати в себе кожен подих і погляд; забути навіть про свої очі, а вбирати довкілля отими широко розплющеними здивованими озерцями немовляти.
Три важких волохатих джмелі діловито порпаються у дзвониках, розгойдуючи їх.
– Гойда-да! – наспівую в такт отого розгойдання і тішуся, просто так, бо легко в душі.
Вікторія, уважно роздивляється джмелів. Вона вже знає оте «гойда-да», бо й на каруселці так. Усміхається лише кутиками вуст. Ну неначе вона – доросла, а дитя – я.
– Гойда-да! – виколисую візочок, вмощуючись у затінку.- Люлі-лю, моє золоте внучатко.Люлі-лю...
І приходить до мене світ широким, безкраїм полем. І росте висока трава, по пояс, по плечі, понад голову. І я, мала, дивлюся знизу вверх. Грицики, буркун, петрові батоги торкаються хмар і гойдають їх, гойдають, гойдаються самі, а я клацаю фотоапаратом, виловлюю сонячні зблиски і зайчики, а потім сама розчиняюся в тому гойданні, перетворюючись на рослину-стебелину. Яке ім’я тобі до вподоби: Шавлія? Медунка? Чемериця?
Чую, як душа перетікає у те зелене хитаве сотворіння, уже мої ноги – то корені, що тягнуть із землі живущі соки, очі – не очі, а зіркоподібні квіти, а руки – то в’юнкі ліани, вони виловлюють нитки, що позвисали з неба і розгойдують чи то хмари, чи то білі подушки…
…чи то джмелів. Їхнє монотонне гудіння увиразнюється в якусь мелодію, причепливу, вимогливу, схожу на…
…телефонний гудок. Схоплююся:
– Алло!
Тон розмови –голосний, офіційно-діловий, тон владних богів Всесвіту.
Вікторія вихоплює чужі їй хвилі і резонує здриганням. Блакиткі озерця розхлюпують сонливу погідність, що вже було торкалася-хилилася. Зі синіх дзвоників випорскують джмелі й зникають у білому мареві літа. Дитятко схлипує, схлипує…
– Ні-ні, моя пташечко, усе добре. Спи-спи. Люлі-лю. Це просто ми так ... розмовляємо.
«Ми так розмовляємо, побрязкуючи зброєю колючих і холодних слів», – ця думка раптово обпікає мою свідомість. – Це тон нелюбові, який відчула дитина, тон байдужого дорослого світу».
– Люлі-лю, люлі-лю.
Знову шукаю оті нитки, що розгойдують хмарини, що я їх розгубила. Допоможи мені, моє золоте немовляточко. Ти знаєш краще за мене, як дихають трави, куди біжать хмаринки, чому злякалися джмелики і полинули шукати інших квітів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію