Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
2026.05.11
11:56
мою печаль художник
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
2026.05.11
01:47
Нема чого прибріхувати про вік,
а що треба, то це голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка не дозріваючого, а бутона.
А тебе цим часом тільки п
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ріка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріка
Цього разу Рата була спокійною, усеприймаючою, із внутрішньою глибинною прозорістю, як ото буває душа після очищаючих сліз і спокути. Здавалося, ріка відчувала мій настрій і навіть прислухалася до нього. Її живе тіло рухалося, перекочувалося плавким пластиліном, пульсувало, дихало. А я старалася не ранити його.
Весло ввійшло м'яко.. Здалося: ріка зітхнула. Здалося: вона чекала нас, як чекає мати своїх дітей, щоби нічого, тільки аби приїхали. Стало совісно за свої попередні слова: "Що? Знову на Рату?"
Коли було потамовано перше хвилювання від зустрічі, ріка простелила зеленаву скатертину, наставила жовтих глечиків, повних золотого вина, яке ще дегустували сині бабки, легкі й прозорі, як сама вода; невдовзі явилися і гуси; вони ставали в позу, витягували довгі шиї, плескали в долоні: "Просимо! Ласкаво просимо!"
Байдарки діловито задерли носи: "Ну! Як тут?", тицяючи їх то в густий очерет, то в плетиво довгих водоростей. Попри високі чорні покручі-ікебани пропливали мовчки. А що, як то і не дерева, сухі та побиті, а якісь зачакловані почвари чи динозаври? Он той, з довгою шиєю, об'їдає листя з дерев, а цей, леле, навіть пащу на нас роззявив. Байдарки не дихають, вони ледь шурхотять гладкою поверхнею: "Тш-ш-ш".
- Ха-ха-ха-ха-ха! - аж виляски. Це почвара схопила когось, лоскоче і тягне у свою нору. Ото тільки не зрозуміло, хто це регоче: оте страховисько чи його жертва. Врешті щаслива жертва виривається з чіпких обіймів і далі насолоджується пригодами.
Ріка веселіє: хлюпоче хвильками, підстрибує на білих камінцях, ніби молода кізонька, виляскує золотою рибкою: "Ану! Спіймай!" - " А от і спіймаю".
Байдарки і собі підгопкують на хвильках: "Дя-дя-ку-ку-є-є-мо-мо". Сміється ріка.
Весло ввійшло м'яко.. Здалося: ріка зітхнула. Здалося: вона чекала нас, як чекає мати своїх дітей, щоби нічого, тільки аби приїхали. Стало совісно за свої попередні слова: "Що? Знову на Рату?"
Коли було потамовано перше хвилювання від зустрічі, ріка простелила зеленаву скатертину, наставила жовтих глечиків, повних золотого вина, яке ще дегустували сині бабки, легкі й прозорі, як сама вода; невдовзі явилися і гуси; вони ставали в позу, витягували довгі шиї, плескали в долоні: "Просимо! Ласкаво просимо!"
Байдарки діловито задерли носи: "Ну! Як тут?", тицяючи їх то в густий очерет, то в плетиво довгих водоростей. Попри високі чорні покручі-ікебани пропливали мовчки. А що, як то і не дерева, сухі та побиті, а якісь зачакловані почвари чи динозаври? Он той, з довгою шиєю, об'їдає листя з дерев, а цей, леле, навіть пащу на нас роззявив. Байдарки не дихають, вони ледь шурхотять гладкою поверхнею: "Тш-ш-ш".
- Ха-ха-ха-ха-ха! - аж виляски. Це почвара схопила когось, лоскоче і тягне у свою нору. Ото тільки не зрозуміло, хто це регоче: оте страховисько чи його жертва. Врешті щаслива жертва виривається з чіпких обіймів і далі насолоджується пригодами.
Ріка веселіє: хлюпоче хвильками, підстрибує на білих камінцях, ніби молода кізонька, виляскує золотою рибкою: "Ану! Спіймай!" - " А от і спіймаю".
Байдарки і собі підгопкують на хвильках: "Дя-дя-ку-ку-є-є-мо-мо". Сміється ріка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
