Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ріка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріка
Цього разу Рата була спокійною, усеприймаючою, із внутрішньою глибинною прозорістю, як ото буває душа після очищаючих сліз і спокути. Здавалося, ріка відчувала мій настрій і навіть прислухалася до нього. Її живе тіло рухалося, перекочувалося плавким пластиліном, пульсувало, дихало. А я старалася не ранити його.
Весло ввійшло м'яко.. Здалося: ріка зітхнула. Здалося: вона чекала нас, як чекає мати своїх дітей, щоби нічого, тільки аби приїхали. Стало совісно за свої попередні слова: "Що? Знову на Рату?"
Коли було потамовано перше хвилювання від зустрічі, ріка простелила зеленаву скатертину, наставила жовтих глечиків, повних золотого вина, яке ще дегустували сині бабки, легкі й прозорі, як сама вода; невдовзі явилися і гуси; вони ставали в позу, витягували довгі шиї, плескали в долоні: "Просимо! Ласкаво просимо!"
Байдарки діловито задерли носи: "Ну! Як тут?", тицяючи їх то в густий очерет, то в плетиво довгих водоростей. Попри високі чорні покручі-ікебани пропливали мовчки. А що, як то і не дерева, сухі та побиті, а якісь зачакловані почвари чи динозаври? Он той, з довгою шиєю, об'їдає листя з дерев, а цей, леле, навіть пащу на нас роззявив. Байдарки не дихають, вони ледь шурхотять гладкою поверхнею: "Тш-ш-ш".
- Ха-ха-ха-ха-ха! - аж виляски. Це почвара схопила когось, лоскоче і тягне у свою нору. Ото тільки не зрозуміло, хто це регоче: оте страховисько чи його жертва. Врешті щаслива жертва виривається з чіпких обіймів і далі насолоджується пригодами.
Ріка веселіє: хлюпоче хвильками, підстрибує на білих камінцях, ніби молода кізонька, виляскує золотою рибкою: "Ану! Спіймай!" - " А от і спіймаю".
Байдарки і собі підгопкують на хвильках: "Дя-дя-ку-ку-є-є-мо-мо". Сміється ріка.
Весло ввійшло м'яко.. Здалося: ріка зітхнула. Здалося: вона чекала нас, як чекає мати своїх дітей, щоби нічого, тільки аби приїхали. Стало совісно за свої попередні слова: "Що? Знову на Рату?"
Коли було потамовано перше хвилювання від зустрічі, ріка простелила зеленаву скатертину, наставила жовтих глечиків, повних золотого вина, яке ще дегустували сині бабки, легкі й прозорі, як сама вода; невдовзі явилися і гуси; вони ставали в позу, витягували довгі шиї, плескали в долоні: "Просимо! Ласкаво просимо!"
Байдарки діловито задерли носи: "Ну! Як тут?", тицяючи їх то в густий очерет, то в плетиво довгих водоростей. Попри високі чорні покручі-ікебани пропливали мовчки. А що, як то і не дерева, сухі та побиті, а якісь зачакловані почвари чи динозаври? Он той, з довгою шиєю, об'їдає листя з дерев, а цей, леле, навіть пащу на нас роззявив. Байдарки не дихають, вони ледь шурхотять гладкою поверхнею: "Тш-ш-ш".
- Ха-ха-ха-ха-ха! - аж виляски. Це почвара схопила когось, лоскоче і тягне у свою нору. Ото тільки не зрозуміло, хто це регоче: оте страховисько чи його жертва. Врешті щаслива жертва виривається з чіпких обіймів і далі насолоджується пригодами.
Ріка веселіє: хлюпоче хвильками, підстрибує на білих камінцях, ніби молода кізонька, виляскує золотою рибкою: "Ану! Спіймай!" - " А от і спіймаю".
Байдарки і собі підгопкують на хвильках: "Дя-дя-ку-ку-є-є-мо-мо". Сміється ріка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
