ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
А з клепсидри сиплеться пісок.
Над минулим пройденим печалюсь,

Олександр Сушко
2019.05.20 05:21
Та годі вже плиту ялозить!
Її годину тому тер.
Ходім кохатися у лози,
У ліжку щось воно не те.

Риплять замучені пружини,
Не пір'я - пил у подушках.
Удвох під кущиком калини

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,

Віктор Кучерук
2019.05.19 08:34
Вчепився дощ у сіру хмару
І поночіло на землі,
І грім протяжливо ударив,
Вслід сяйву блискавки в імлі.
Води нестримної краплини,
В одне єднаючи тіла, -
Мутили бачену картину
За тьмяним світлом шпарки скла...

Ванда Савранська
2019.05.19 08:21
Бузок, ви скажете, не диво,
Та поєднання – дивина:
Гранітні скелі,
Рось грайлива,
Бузок,
кохання
і весна…

Ванда Савранська
2019.05.19 08:14
В запашну весну занурююсь
поволі я,
В аромати трав, нарцисів
і бузку.
Ось і сакури розквітли,
і магнолія –
І містечко прийняло
красу таку!

Тетяна Левицька
2019.05.19 07:57
Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.

Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,

Микола Дудар
2019.05.18 19:56
Пекельний дощ вже кілька діб...
Хмаринний гнів - буденна святість
А на печі сторічний дід
Щасливий що у своїй хаті…
І не біда, на самоті
Плететься краще павутиння
Ще невідомо хто спотів
Чи він, чи сховане у скрині…

Надія Тарасюк
2019.05.18 19:51
Химерний автобус на віддалі зонтика.
Автобус…
Химерний…
У сонця на тлі.
Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
Химерний автобус без кінця
І без простору,

Ярослав Чорногуз
2019.05.18 15:33
А небо знов таке сумне,
Укрите сірою габою.
І огортає враз мене
Вселенська туга – за тобою.

Вистрілює Амура лук,
Стріла у серці, у моєму.
Кривавлять рану сто розлук

Світлана Майя Залізняк
2019.05.18 14:43
Трохи правди в оман заміс
не завадить,
але ж не хоче...
Друг чи недруг мені приніс
опаперене проти ночі.

...вихваляли...
казали: ню...

Вероніка Новікова
2019.05.18 11:31
І хотіла би все сказати, але мовчу.
Ця весна, ти зважай, не кожному по плечу.
Де спадає з очей не морок, але ріка,
Там моя у твою впадає, як рід, рука.

Я сказала би: будь до мене, опісля теж.
Всі, хто мають піти — підуть. Але ти поклич.
Десь у мар

Олександр Сушко
2019.05.18 11:13
В душі любові сяє чистий промінь
Веселкою в квітучому саду.
Гармонія та лад живуть у домі,
Хоча писалось інше на роду.

Лихої долі вилито причастя,
За спиною ніхто вже не кляне.
Вгніздилася у серці пташка щастя

Любов Бенедишин
2019.05.18 09:28
Усміхаюсь, а серце плаче,
вечори – в самоті й журбі.
Я кохаю тебе.
Це значить –
я бажаю добра тобі.
Тож, відрадо моя травнева,
слів не треба і стріч не треба.
І даремні мої печалі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бандура (1950) / Публіцистика

 Мова як інструмент колонізації в руках Кремля

Впродовж усього часу входження українських етнічних земель в склад московії, або як вони себе називають росії, одночасно із розміщенням своїх військових залог, гарнізонів, військових баз, московити насаджували свою мову, погляд на історію та свою культуру, а особливо своє азійське безкультур'я та жорстокість.
Відомо понад 470 московських державних документів, що забороняли українську мову, або, як в часи срср, звужували її функціонування.
Не будемо тут розглядати, як українці боролися проти мовно-колонізаторського насилля за понад 360 років, бо це окрема історія. Важливо зрозуміти чому московія це робила і в який спосіб.
На самому початку своєї експансії в населені українцями землі московити старались методично зачищати наші культурно-освітні вогнища, що концентрувались в церковно-освітніх установах, монастирях. Таке проникнення в вогнища української освіти, що базувалась там в часи підписання так званих переяславських статтей московського протекторату України 1654 року, мало на меті поступову русифікацію аж до повного витіснення з ужитку української мови. Це дуже добре видно на прикладі тих суто українських етнічних земель, , що в даний час знаходяться під контролем нинішньої москвинської влади- Краснодарський та Ставропільський краї, прикордоння Білгородщини, Курщини, Вороніжчини, підмосквинського Донбасу, Приамур'я та далекосхідного Зеленого Клину. Доречі, після жовтневого більшовицького перевороту 1917 року на останніх двох названих територіях більшість населення складали виселені туди українці, які прагли до створення Далекосхідної України. І лише жорстоке військове придушення центром імперії завадило цьому.
Діючи підступно й методично по знищенню української мови і культури в нашому краї, московити за царських часів добились значної русифікації великих і середніх українських міст, які, проте, не складали більшості нашого українського населення. Українство було міцно затиснуте в лещата шовіністичного імперського звіра, але українські села, які становили більшість нашого люду, залишались по суті українськими. Тому з приходом до влади нових русифікаторів- москвинських комуністів, першочерговим їх завданням було виявити а потім знищити світочів українства. За цим задумом було розпочато так звану коренізацію в більшовицькій імперії, що нібито запроваджувала поширення української мови, відродження нашої культури на території тодішньої Української РСР під проводом місцевих більшовиків, що складались переважно з московитів, євреїв і частково українських перевертнів.
Та тривав цей процес дуже коротко, який закінчився десь одразу в 1930-31 роках масовими культурницькими репресіями. Проте розстріл наших національних світочів, які тоді повірили москвинській коренізації, не вдовольнив людожерські апетити москвинських імпершовіністів, і вони задумали винищити саме осердя українства- наше село, а в його особі і нашу мову, що почувала себе там ще досить затишно.
Так 1932 року розпочався небачений у світі за своїми обсягами планомірний, впродовж майже двох років процес фізичного винищення біля семи мільйонів етнічних українців в українських селах. Підкреслимо, населення наших сіл складалося на 95-99% з етнічних українців, мовою яких, звичайно, була українська. Тепер ми справедливо називаємо цей жахливий для нашого народу період Голодомором. Голодомор України визнали всі основні країни Европейської та Американської цивілізації. Властиво всі держави, які ведуть свою політику незалежно від мовковії. Цілком природно, що москвини, їхня держава взагалі, як винуватці жахливого знищення мільйонів українців, категорично не визнають, що це був голодомор, тим більше, що він був геноцидом, посилаючись на те, що тоді був голод в інших підколоніальних московії землях.
Завезення на місце вимерлого українського населення люмпенізованої маси з самої московії докорінно змінило демографічну ситуацію в нашому краї на користь московського етносу, а заодне й мовної ситуації. Особливо це відбилося на територіях Луганщини та Донеччини. Меншою мірою- на прилеглих до них областях-Запорізькій, Харківській, Дніпровській, Сумській, Херсонській, Миколаївській, Одеській.
І лише Західну Україну та Закарпаття оминула ця страшна доля тотального фізичного знищення, які тоді були в складі інших держав. Хоча уряди цих держав також проводили політику асиміляції стосовно українців. Проте не вдавались до таких антилюдських звірств, як це зробила московія.
Так почалася тотальна русифікація нашого краю згори, і невідомо чим би це закінчилося, якби цей процес не перервала Друга світова війна.
Одразу у післявоєнний час московити мали на меті позбутись українців шляхом повного їх виселення в Сибір, та тривала національно-визвольна війна Української Повстанської Армії проти нових- вже тепер знову московських окупантів. На придушення УПА було кинуто після 1944 року майже весь четвертий український фронт армій срср, які закінчили похід до українських Карпат та на південний захід.
Одразу після звільнення територій від німців московія запроваджує на цих землях черговий голодомор українців у, правда, дещо меншому масштабі. Замість мови колишніх польських, угорських, румунських окупантів запроваджує московські школи та інші освітні заклади. Примітно, що навіть в тих самих приміщеннях, де велась освіта мовами колишніх окупантів.
Увесь післявоєнний період совітської окупації України було подальше поступове витіснення української мови з ужитку, але найбільшої інтенсивності, як не дивно, цей процес має в нинішні дні. Якщо в совітський період наша мова в Україні лунала майже на рівні з мовою московитів у ЗМІ (про зміст та ідеологічну складову навіть не варто згадувати- вони були антиукраїнськими), то на сьогодні мова ЗМІ, державних установ, комерційних, приватних структур- майже на дві третини мосвинська, а подекуди, як от в Києві- тотально мова нинішнього окупанта. І це при тому, що йде неоголошенна війна з щоденними жертвами.
На новітній виклик путінській окупації, в тому числі мовній окупації піднявся весь український народ, попереду якого йшли наші добровольці. На захист нашої мови, на захист нашого краю.
І мені дивно, що в саме цей складний для України час москвини в Україні скликають свої русифікаторські з'їзди, обирають туди делегатів, проголошують про нібито насильну українізацію, яка їм чимось загрожує. Мені тим більше це дивно, що в декого з цих делегатів на промосковські з'їзди в нашій столиці, де проголошуються брехливі згадки про якусь фантастичну загрозу москвинській мові, деякі сини таких промосковських делегатів стали на обороні наших рубежів від новітніх московських окупантів. А може в цих делегатів сини зовсім не в лавах захисників України? А ви як гадаєте, друзі?
Мені дивно, що наша післямайданівська влада, обрана завдяки жертвам беззбройних захисників нашої держави і мови, що полягли на Майдані і гинуть щодня, зволікає з ухваленням законів, які б повернули етнічним українцям їх материнську мову, відібрану в різні часи окупантами. Мені дивно, що ця влада маніпулює, циганить, вигадує якісь квоти для населення, яке на 92% є етнічні українці. Дограється! Одні вже догрались.
- [ ]

Опубл. New Pathway, 17.08.2017






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-08-20 05:37:31
Переглядів сторінки твору 320
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.400 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.793 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2019.02.20 08:34
Автор у цю хвилину відсутній