ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бандура (1950) / Публіцистика

 Мова як інструмент колонізації в руках Кремля

Впродовж усього часу входження українських етнічних земель в склад московії, або як вони себе називають росії, одночасно із розміщенням своїх військових залог, гарнізонів, військових баз, московити насаджували свою мову, погляд на історію та свою культуру, а особливо своє азійське безкультур'я та жорстокість.
Відомо понад 470 московських державних документів, що забороняли українську мову, або, як в часи срср, звужували її функціонування.
Не будемо тут розглядати, як українці боролися проти мовно-колонізаторського насилля за понад 360 років, бо це окрема історія. Важливо зрозуміти чому московія це робила і в який спосіб.
На самому початку своєї експансії в населені українцями землі московити старались методично зачищати наші культурно-освітні вогнища, що концентрувались в церковно-освітніх установах, монастирях. Таке проникнення в вогнища української освіти, що базувалась там в часи підписання так званих переяславських статтей московського протекторату України 1654 року, мало на меті поступову русифікацію аж до повного витіснення з ужитку української мови. Це дуже добре видно на прикладі тих суто українських етнічних земель, , що в даний час знаходяться під контролем нинішньої москвинської влади- Краснодарський та Ставропільський краї, прикордоння Білгородщини, Курщини, Вороніжчини, підмосквинського Донбасу, Приамур'я та далекосхідного Зеленого Клину. Доречі, після жовтневого більшовицького перевороту 1917 року на останніх двох названих територіях більшість населення складали виселені туди українці, які прагли до створення Далекосхідної України. І лише жорстоке військове придушення центром імперії завадило цьому.
Діючи підступно й методично по знищенню української мови і культури в нашому краї, московити за царських часів добились значної русифікації великих і середніх українських міст, які, проте, не складали більшості нашого українського населення. Українство було міцно затиснуте в лещата шовіністичного імперського звіра, але українські села, які становили більшість нашого люду, залишались по суті українськими. Тому з приходом до влади нових русифікаторів- москвинських комуністів, першочерговим їх завданням було виявити а потім знищити світочів українства. За цим задумом було розпочато так звану коренізацію в більшовицькій імперії, що нібито запроваджувала поширення української мови, відродження нашої культури на території тодішньої Української РСР під проводом місцевих більшовиків, що складались переважно з московитів, євреїв і частково українських перевертнів.
Та тривав цей процес дуже коротко, який закінчився десь одразу в 1930-31 роках масовими культурницькими репресіями. Проте розстріл наших національних світочів, які тоді повірили москвинській коренізації, не вдовольнив людожерські апетити москвинських імпершовіністів, і вони задумали винищити саме осердя українства- наше село, а в його особі і нашу мову, що почувала себе там ще досить затишно.
Так 1932 року розпочався небачений у світі за своїми обсягами планомірний, впродовж майже двох років процес фізичного винищення біля семи мільйонів етнічних українців в українських селах. Підкреслимо, населення наших сіл складалося на 95-99% з етнічних українців, мовою яких, звичайно, була українська. Тепер ми справедливо називаємо цей жахливий для нашого народу період Голодомором. Голодомор України визнали всі основні країни Европейської та Американської цивілізації. Властиво всі держави, які ведуть свою політику незалежно від мовковії. Цілком природно, що москвини, їхня держава взагалі, як винуватці жахливого знищення мільйонів українців, категорично не визнають, що це був голодомор, тим більше, що він був геноцидом, посилаючись на те, що тоді був голод в інших підколоніальних московії землях.
Завезення на місце вимерлого українського населення люмпенізованої маси з самої московії докорінно змінило демографічну ситуацію в нашому краї на користь московського етносу, а заодне й мовної ситуації. Особливо це відбилося на територіях Луганщини та Донеччини. Меншою мірою- на прилеглих до них областях-Запорізькій, Харківській, Дніпровській, Сумській, Херсонській, Миколаївській, Одеській.
І лише Західну Україну та Закарпаття оминула ця страшна доля тотального фізичного знищення, які тоді були в складі інших держав. Хоча уряди цих держав також проводили політику асиміляції стосовно українців. Проте не вдавались до таких антилюдських звірств, як це зробила московія.
Так почалася тотальна русифікація нашого краю згори, і невідомо чим би це закінчилося, якби цей процес не перервала Друга світова війна.
Одразу у післявоєнний час московити мали на меті позбутись українців шляхом повного їх виселення в Сибір, та тривала національно-визвольна війна Української Повстанської Армії проти нових- вже тепер знову московських окупантів. На придушення УПА було кинуто після 1944 року майже весь четвертий український фронт армій срср, які закінчили похід до українських Карпат та на південний захід.
Одразу після звільнення територій від німців московія запроваджує на цих землях черговий голодомор українців у, правда, дещо меншому масштабі. Замість мови колишніх польських, угорських, румунських окупантів запроваджує московські школи та інші освітні заклади. Примітно, що навіть в тих самих приміщеннях, де велась освіта мовами колишніх окупантів.
Увесь післявоєнний період совітської окупації України було подальше поступове витіснення української мови з ужитку, але найбільшої інтенсивності, як не дивно, цей процес має в нинішні дні. Якщо в совітський період наша мова в Україні лунала майже на рівні з мовою московитів у ЗМІ (про зміст та ідеологічну складову навіть не варто згадувати- вони були антиукраїнськими), то на сьогодні мова ЗМІ, державних установ, комерційних, приватних структур- майже на дві третини мосвинська, а подекуди, як от в Києві- тотально мова нинішнього окупанта. І це при тому, що йде неоголошенна війна з щоденними жертвами.
На новітній виклик путінській окупації, в тому числі мовній окупації піднявся весь український народ, попереду якого йшли наші добровольці. На захист нашої мови, на захист нашого краю.
І мені дивно, що в саме цей складний для України час москвини в Україні скликають свої русифікаторські з'їзди, обирають туди делегатів, проголошують про нібито насильну українізацію, яка їм чимось загрожує. Мені тим більше це дивно, що в декого з цих делегатів на промосковські з'їзди в нашій столиці, де проголошуються брехливі згадки про якусь фантастичну загрозу москвинській мові, деякі сини таких промосковських делегатів стали на обороні наших рубежів від новітніх московських окупантів. А може в цих делегатів сини зовсім не в лавах захисників України? А ви як гадаєте, друзі?
Мені дивно, що наша післямайданівська влада, обрана завдяки жертвам беззбройних захисників нашої держави і мови, що полягли на Майдані і гинуть щодня, зволікає з ухваленням законів, які б повернули етнічним українцям їх материнську мову, відібрану в різні часи окупантами. Мені дивно, що ця влада маніпулює, циганить, вигадує якісь квоти для населення, яке на 92% є етнічні українці. Дограється! Одні вже догрались.
- [ ]

Опубл. New Pathway, 17.08.2017





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-08-20 05:37:31
Переглядів сторінки твору 1169
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.390 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.784 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2026.07.24 08:24
Автор у цю хвилину відсутній