Саме так, а не тому, що в ім'я справедливості одразу після Революції Гідності парламент проголосував проти антиукраїнського, антидержавного ще й прийнятого з порушенням регламенту закону КК.
1)Питання мови "на часі" і давно перезріло. Трохи історії.
Під загрозою усунення від влади комуністична більшість парламенту колишньої УРСР восени 1989 року на вимогу національно-демократичних сил змушена була прогосувати за закон про державність української мови. На той час це був документ, який давав підвалини для постановки питання про вихід республіки зі складу СРСР на основі права націй на самовизначення і створення власної НАЦІОНАЛЬНОЇ держави. З огляду на пройдений період, той закон мав низку недоробок і був свого роду компромісом. Недоробкою було в першу чергу те, що він не встановлював відповідальності за невиконання. Очевидно, комуністи з Кравчуком і не намагалися його виконувати. Недоречністю є те, що в ст. 10 Конституції виділено з мов нацменшин окремо російську мову. Без жодної аргументації чому це зроблено. Звісно, це було продовженням колонізаторської політики вищості мови колишньої совітської МЕТРОПОЛІЇ над мовами республік. Пам'ятаємо, як вчителям рос. мови проводилась доплата за викладання російської. Таке виділення дало в майбутньому шанс відвертим шовіністичним силам, що приходили тут до влади в 1994 та 2010 році ставити питання про державність російської мови. А це в свою чергу давало російсько-імперським силам кремля обгрунтовувати т. зв. закони про захист з допомогою зброї російськомовного населення поза межами імперії. Отже, колишні та нинішні прихильники надання російській мові особливого, державного або офіційного статусу, які були і є представлені в нашому парламенті, мають нести безпосередню відповідальність за накликання та розв'язання росією війни проти України (яку нинішня влада називає АТО), оскільки агресор заявляє, що прийшов захищати "рускоязичноє насєлєніє".
2)Чи дійсно питання мови займає місце у другій десятці проблем? Чи може вирішити економічний поступ та подолання корупції мовну проблему? Колишній наш прем'єр Яценюк постійно стверджував, що питання мови - у другій десятці проблем. Натомість досвід абсолютної більшості національних держав Європи, та й зрештою самої російської імперії, говорить, що ні. Мало того, наприклад прем'єр Німеччини Ангела Меркель заявляє, що той, хто хоче жити в її країні і не знає німецької мови, не є бажаним в цій державі. Достатньо також почитати російський закон про державну мову РФ для підтвердження думки, що це питання є на перших місцях. Там, де населення сконсолідоване навколо однієї державної мови, полегшується питання економічного поступу, боротьби з корупцією, там ним не спекулює антидержавна п'ята колона.
І тільки члени нашого парламенту (а ми, хоч формально, але є ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентською республікою) в більшості не приділяють цьому особливої уваги, створюючи напругу в самому суспільстві.
За період нашої незалежності питанню УТВЕРДЖЕННЯ української мови як державної, що мала б панувати у всіх сферах державного життя, згідно діючої Конституції, не було приділено необхідної уваги. А це поступово привело до ВИТІСНЕННЯ державної мови з публічної сфери, в т. ч. засобів масової інформації.
Нещодавно відбулися так звані походи "бессмертного полка", організовані і проплачені кремлем. Ви не почули від них вимог ні економічного поступу, ні скорочення безробіття, ні боротьби з корупцією. Найбільше ця гидота кричала про ненависть до "етого бандеровского язика". І ще хтось з недолугих політиків на зразок Яценюка каже, що питання- в другій десятці проблем.
На жаль, найбільші претензії з цього в першу чергу до національно- демократичних сил парламенту, які не спроможні на рішучі кроки щодо дерусифікації України. Натомість імпершовіністичні антиукраїнські сили нашого парламенту активно діють на користь утвердження мови російського окупанта в державі. Досить згадати, що проголосований парламентом закон КК (Ківалова-Колесніченка)
досі діє, хоч парламент його відмінив ще в лютому 2014 року, але його не підписує нинішній глава держави. Цей закон під виглядом захисту мов нацменшин цілковито утверджує в державі подальше панування мови російського агресора. На догоду діючій більшості парламенту та невизначеній (а може й свідомо визначеній негативно) позиції президента, закон КК не скасовує також Конституційний Суд, судді якого, доречі, дозволили узурпувати владу президентові-втікачеві. В цій критичній ситуації для державної мови питання ії захисту, крім послідовної боротьби за мову націоналістичних сил, зокрема ВО СВОБОДА, вже охопило широку громадськість. Тому для порятунку ситуації різні національно-патріотичні сили
запропонували парламенту три законопроекти.
3)Якщо коротко, то головна відмінність полягає в підході до питання мови освіти та мови ЗМІ.
Україна в нині контрольованій владою території на 92 відсотки моноетнічна держава, держава українського етносу, найближчим часом повернення окупованих територій реально не очікується, і тому в питанні мови треба виходити саме з цього. Отже, виглядає абсурдом ситуація, коли влада за своєю
позицією стосовно мови не відповідає настроям і вимогам цієї абсолютної більшості.
Цікавою історією є пропонований нібито "від громадськості " законопроект 5670. Треба знати, що цей законопроект- це вкрадений текст проекту закону, який свого часу розроблено депутатами ВО СВОБОДА, але з якого вихолощено всю націєцентричну суть. Саме цей погіршений плагіат законопроекту просуває влада руками засланих в ту громадську раду своїх емісарів. Цей проект надалі залишає в освіті НАВЧАННЯ мовами нацменшин за державний кошт. Такого немає ніде в світі. Не ВИВЧЕННЯ мови, культури та їх історії, а саме НАВЧАННЯ мовами меншин. Тобто й надалі такі собі національні резервації, в яких при відповідному сприянні у багатьох регіонах, особливо на Сході та Півдні, будуть виховуватися нелояльними до України яничари. При цьому ці емісари посилаються на те, що , мовляв, цього вимагає Конституція. Але це явна брехня. Адже в ст.53 записано, що освіта для нацменшин може вестись або державною, або мовою меншини. Тобто там нема такого імперативу, що тільки мовою нацменшини! А для цього Конституція передбачає розробку окремого закону. Виходячи з ситуації. А ситуація усім відома- державна мова є під загрозою зникнення. Йде відкрита війна, в т. ч за мову.
Інший аспект проблеми- мова ЗМІ. Ні для кого не секрет, що власниками абсолютної більшості ЗМІ є проросійські олігархи. Тому, вмикаючи теле, чи радіоприймачі, ви на 90% почуєте мову російського окупанта. Нічого не змінило й т. зв. квотування в радіоефірі. Все вирішують проросійські настрої власників каналів.
Десь приблизно з часу приходу до влади Ющенка почало практикуватись мовлення в ефірах російською та українською мовами одночасно. Принагідно згадуються часи, коли виступали гумористи-сатирики Тарапунька і Штепсель різними мовами одночасно. Тоді- це було в плані гумору. Тепер це перетворено на повному серйозі в мовну "політику" майже всіх ефірів. Таку негласну політику проводить влада до цього часу, незважаючи на масову критику такого явища з боку професійних мовознавців, що охрестили це назвою " мовна шизофренія". Таку політику під патронатом найвищих посадовців проводить нинішнє міністерство освіти й науки. Така шизофренія мала місце і на недавнім Євробаченні в Києві.
І про ще один нюанс цього проекту. Україномовним, на жаль, буде вважатися канал, де ведучий ВЕДЕ його українською мовою, а запрошені співрозмовники будуть говорити хто-якою. Замість синхронного перекладу державною мовою іншомовних виступаючих, як у світовій практиці. Впровадження окремих статей дуже розтягнуте в часі, що невиправдане, бо для переходу російськомовних на державу вже ЗАРАЗ є всі можливості.
Не передбачається в проекті й НЕОБХІДНА відповідальність за недотримання закону. А тому доля цього закону може закінчитись порожнім звуком.
Підбиваючи підсумки можна стверджувати, що утвердження нашої мови як державної у всіх сферах життя країни можливе лише за умови радикальної зміни влади на патріотичну, досягти якої без зміни закону про вибори ПАРЛАМЕНТУ та складу ЦВК, на жаль, неможливо. Тому проблема порятунку державності нашої мови очевидно буде одним з головних питань майбутніх виборів. І якщо ми знаємо, що без мови немає держави, то повинні підтримати ті політичні сили, які послідовно і тривалий час за це боряться. А якщо конкретно, то це об'єднання націоналістичних сил. В іншому випадку нас чекає майбутнє без нашої мови, що в кінцевому рахунку закінчиться і втратою держави.
часопис New Pathway, 8.06.2017