Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Дайте вашу ручку…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Дайте вашу ручку…»
Сусідці бабі Сімі було далеко за 90, тому пам’ять уже підводила. Власне, підводила пам’ять про недавні події, а про давні пам’ятала добре і могла розповідати годинами.
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
