
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Дайте вашу ручку…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Дайте вашу ручку…»
Сусідці бабі Сімі було далеко за 90, тому пам’ять уже підводила. Власне, підводила пам’ять про недавні події, а про давні пам’ятала добре і могла розповідати годинами.
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію