Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Дайте вашу ручку…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Дайте вашу ручку…»
Сусідці бабі Сімі було далеко за 90, тому пам’ять уже підводила. Власне, підводила пам’ять про недавні події, а про давні пам’ятала добре і могла розповідати годинами.
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
