Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.05
09:26
Знов пливу за течією…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху вся в диму…
Замовляю. Терапія.
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху вся в диму…
Замовляю. Терапія.
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
В Полі доволі квасолі.
2025.11.04
12:43
Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
2025.11.04
11:55
Що бачить читач, який натрапив на публікацію одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
2025.11.04
10:09
А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
2025.11.04
07:38
Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
2025.11.03
23:33
Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
2025.11.03
19:06
Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
2025.11.03
16:31
У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Відправили мене у звіринець…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Відправили мене у звіринець…»
- Як я була молода, то робила в Лугінах на маслозаводі, - розповідала бабуся-сусідка, 1911 року народження. - І я була стахановка. Це значить - сільно харашо робила. То за це мене відправили в Київ у звіринець. Бо-о-о, якого тільки звіра я там не бачила!
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
