Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Відправили мене у звіринець…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Відправили мене у звіринець…»
- Як я була молода, то робила в Лугінах на маслозаводі, - розповідала бабуся-сусідка, 1911 року народження. - І я була стахановка. Це значить - сільно харашо робила. То за це мене відправили в Київ у звіринець. Бо-о-о, якого тільки звіра я там не бачила!
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
