ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Жива валюта таланту
Валентина Семеняк. Об’явник: роман. – Тернопіль: Астон, 2016. – 184 с.
Письменниця, журналістка, фотохудожник Валентина Семеняк-Штангей давно відома в Україні. У творчому доробку більше десяти книжок, що мають вельми симпатичні назви, зокрема: «Світ, який люблю», «Спитай у свого Янгола», «Хто загубив усмішку?», «Булочка для…Бога». Проте, за жанром, це або оповідання, або маленькі повісті, тобто твори короткого дихання, в той час, як новий прозовий твір, про який мова, авторка називає романом. Наразі опублікована тільки його перша частина.
Давно відомо, що перше речення роману досить важливе, тому що становить нероздільну смислову групу із подальшим розгортанням сюжету; тут закодована сутність тих речей, про які нам оповідає автор упродовж твору (згадаймо знамениту фразу, з якої починається «Анна Кареніна», щоправда, починаєш розуміти її логічність і майже пророчу сутність тільки у взаємозв’язку зі трагічним фіналом).
Валентина Семеняк починає свій роман «Об’явник» несподіваним повідомленням, що містить зерно інтриги і спричиняє раптові зміни у подальшому перебігу подій: «Коли старому Овсеню (головний герой роману, той самий об’явник – Т. Д.) виповнилося сто вісім років, у нього почали рости… нові зуби. Спочатку прорізалися кутні, а згодом – і передні». Об’явник – рідко вживана лексема: звучання цього слова якесь загадкове, з таємничою аурою словесних асоціацій, що обгортають, оповивають і наповнюють його додатковими семантичними смислами: яв, явище, явний, наявний, з’ява...
Я не буду переповідати сюжетні перипетії, що відбувалися з головним героєм дідом Овсенем і з тими, хто живе поряд – зацікавлений читач про все дізнається, коли прочитає роман. Коротенька анотація повідомляє: «на 108-му році його життя кардинально змінюється, і з ним починають відбуватися містичні, але реальні за своєю природою історії… роман насичений позитивом, добрим гумором, цікавою пізнавальною інформацією, філософськими міркуваннями… як то кажуть, із цього місця, будь ласка, детальніше!
Отже, роман насичений позитивом. І правда, давненько не читала схожого прозового твору, коли речення за реченням, розділ за розділом тримають твою увагу, проте не втомлюють, а додають мажорних відчуттів, на противагу мінорним реаліям життя, що обертаються довкола нас і не збираються нікуди зникати! Далебі, нічого дивного! Валентина Семеняк – гармонійна особистість, її позитивна харизма випромінює тепло і шарм, і необхідна всім, хто потребує, як мінімум, доброго ставлення до себе. А численні дійові особи її творів сумлінно і чесно виконують творчу настанову авторки – сіяти розумне, добре і вічне (I’m sorry, вельмишановний класику, за позичену цитату!).
Роман дійсно легко читається, не в останню чергу завдяки тому, що раз у раз дарує гарний смішливий настрій. Коли уважно проаналізувати, за рахунок чого письменниця досягає такого ефекту, впадає в око прихильність авторки до стилістики так званої ситуативної комедії, що ведеться ще від середньовічної комедії масок (commedia dell’arte). Яскравим прикладом українського гумору в цьому стилі є творчість Миколи Гоголя. Отже, головна обставина, що рухає сюжет «Об’явника” – випадок з новими зубами 108-літнього чоловіка, після чого він перетворюється на цілителя і Божого проповідника. «Там зовсім інші цінності: валюта добра, валюта чесності, валюта доброзичливості, валюта порядності. У Бога тільки така валюта» – час від часу виголошує новітній «справжнісінький фільозоф».
Кожен житель хутора, де це дійство відбувається, так чи інакше, реагує на цей трафунок . Власне, різні кумедні обставини, в які потрапляють герої – це і є головний двигун подій тої частини роману, де йдеться про діда Овсеня; відповідне оточення складають влучні репліки, монологи, діалоги, описи та характеристики: «Уже біля дверей Пантель (родич діда зі сусіднього села – Т. Д.) несподівано обернувсь і мовив до Овсеня – не то зі жалем, не то з радістю: – Одне погано: після того, як ти мене обійняв, на горілку не можу навіть дивитися, не те, щоб нюхати чи пити її. Стара дуже з того налякалась і хоче везти мене по дохторах, бо каже, що то щось зле діється зі мною»…
… «– І де він тіки взявся на мою сиву голову? Кирило (сусід – Т. Д.) завжди так про себе говорив, хоча насправді важко було сказати, чи був сивий, чи русявий, а чи темний. Він був лисий».
Композиція роману багатопланова; паралельно розповідається історія молодого вченого Вілена: «упродовж життя він провів багато експериментів та дослідів, намагаючись відшукати секрет Макропулоса – таємницю довголіття» («Засіб Макропулоса» – п’єса Карела Чапека, 1922 р., де сюжет побудовано довкола секрету необмеженого довголіття – Т. Д.). Волею пера пані Валентини до тексту роману залучаються канадські та індійські реалії, природа, архітектура, пейзажні картини; роздуми авторки на різні духовні, моральні, релігійні та філософські теми. Веселощів у цій частині набагато менше, проте і тут присутня авторська «родзинка»: цікаво читати про пригоди, що трапляються з дійовими особами саме в Індії, коли знаєш про чисельні відвідини письменницею цієї країни.
Мелодійна, мальовнича, барвиста, квітчаста авторська мова багата на порівняння, метафори, характерні власні імена та звучні прізвиська. Втім, судіть самі: «Будимир був для Овсеня не просто півнем, а піднебесним птахом. Він був гордим і незалежним. Любив простір та свободу. Міг ночувати де завгодно. Якоїсь весни облюбував собі вишню. Коли землю передчасно огортали холодні вітри, півень перебирався жити у теплу затишну псячу буду, в якій уже давно ніхто не зимував…Будимир чесно і самовіддано ніс вартову службу. Він служив у самого Сонця. Навіть у похмурі, не сонячні дні жодного разу не збивсь із графіка кукурікання. Кукурікав вчасно і безпомилково…»; «…Довкруж – ані шелесне. Тихо і темно. Посвіт. Найтемніша пора на світанку. Час, коли світло набирає силу і темінь ось-ось відступить у нікуди, просто щезне. Криничне око ще відсвічувало ранковою зорею, яка тихо виколисувалася десь далеко внизу й поблимувала з глибини дивним мерехтливим сяйвом.»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жива валюта таланту
Валентина Семеняк. Об’явник: роман. – Тернопіль: Астон, 2016. – 184 с.
Письменниця, журналістка, фотохудожник Валентина Семеняк-Штангей давно відома в Україні. У творчому доробку більше десяти книжок, що мають вельми симпатичні назви, зокрема: «Світ, який люблю», «Спитай у свого Янгола», «Хто загубив усмішку?», «Булочка для…Бога». Проте, за жанром, це або оповідання, або маленькі повісті, тобто твори короткого дихання, в той час, як новий прозовий твір, про який мова, авторка називає романом. Наразі опублікована тільки його перша частина.
Давно відомо, що перше речення роману досить важливе, тому що становить нероздільну смислову групу із подальшим розгортанням сюжету; тут закодована сутність тих речей, про які нам оповідає автор упродовж твору (згадаймо знамениту фразу, з якої починається «Анна Кареніна», щоправда, починаєш розуміти її логічність і майже пророчу сутність тільки у взаємозв’язку зі трагічним фіналом).
Валентина Семеняк починає свій роман «Об’явник» несподіваним повідомленням, що містить зерно інтриги і спричиняє раптові зміни у подальшому перебігу подій: «Коли старому Овсеню (головний герой роману, той самий об’явник – Т. Д.) виповнилося сто вісім років, у нього почали рости… нові зуби. Спочатку прорізалися кутні, а згодом – і передні». Об’явник – рідко вживана лексема: звучання цього слова якесь загадкове, з таємничою аурою словесних асоціацій, що обгортають, оповивають і наповнюють його додатковими семантичними смислами: яв, явище, явний, наявний, з’ява...
Я не буду переповідати сюжетні перипетії, що відбувалися з головним героєм дідом Овсенем і з тими, хто живе поряд – зацікавлений читач про все дізнається, коли прочитає роман. Коротенька анотація повідомляє: «на 108-му році його життя кардинально змінюється, і з ним починають відбуватися містичні, але реальні за своєю природою історії… роман насичений позитивом, добрим гумором, цікавою пізнавальною інформацією, філософськими міркуваннями… як то кажуть, із цього місця, будь ласка, детальніше!
Отже, роман насичений позитивом. І правда, давненько не читала схожого прозового твору, коли речення за реченням, розділ за розділом тримають твою увагу, проте не втомлюють, а додають мажорних відчуттів, на противагу мінорним реаліям життя, що обертаються довкола нас і не збираються нікуди зникати! Далебі, нічого дивного! Валентина Семеняк – гармонійна особистість, її позитивна харизма випромінює тепло і шарм, і необхідна всім, хто потребує, як мінімум, доброго ставлення до себе. А численні дійові особи її творів сумлінно і чесно виконують творчу настанову авторки – сіяти розумне, добре і вічне (I’m sorry, вельмишановний класику, за позичену цитату!).
Роман дійсно легко читається, не в останню чергу завдяки тому, що раз у раз дарує гарний смішливий настрій. Коли уважно проаналізувати, за рахунок чого письменниця досягає такого ефекту, впадає в око прихильність авторки до стилістики так званої ситуативної комедії, що ведеться ще від середньовічної комедії масок (commedia dell’arte). Яскравим прикладом українського гумору в цьому стилі є творчість Миколи Гоголя. Отже, головна обставина, що рухає сюжет «Об’явника” – випадок з новими зубами 108-літнього чоловіка, після чого він перетворюється на цілителя і Божого проповідника. «Там зовсім інші цінності: валюта добра, валюта чесності, валюта доброзичливості, валюта порядності. У Бога тільки така валюта» – час від часу виголошує новітній «справжнісінький фільозоф».
Кожен житель хутора, де це дійство відбувається, так чи інакше, реагує на цей трафунок . Власне, різні кумедні обставини, в які потрапляють герої – це і є головний двигун подій тої частини роману, де йдеться про діда Овсеня; відповідне оточення складають влучні репліки, монологи, діалоги, описи та характеристики: «Уже біля дверей Пантель (родич діда зі сусіднього села – Т. Д.) несподівано обернувсь і мовив до Овсеня – не то зі жалем, не то з радістю: – Одне погано: після того, як ти мене обійняв, на горілку не можу навіть дивитися, не те, щоб нюхати чи пити її. Стара дуже з того налякалась і хоче везти мене по дохторах, бо каже, що то щось зле діється зі мною»…
… «– І де він тіки взявся на мою сиву голову? Кирило (сусід – Т. Д.) завжди так про себе говорив, хоча насправді важко було сказати, чи був сивий, чи русявий, а чи темний. Він був лисий».
Композиція роману багатопланова; паралельно розповідається історія молодого вченого Вілена: «упродовж життя він провів багато експериментів та дослідів, намагаючись відшукати секрет Макропулоса – таємницю довголіття» («Засіб Макропулоса» – п’єса Карела Чапека, 1922 р., де сюжет побудовано довкола секрету необмеженого довголіття – Т. Д.). Волею пера пані Валентини до тексту роману залучаються канадські та індійські реалії, природа, архітектура, пейзажні картини; роздуми авторки на різні духовні, моральні, релігійні та філософські теми. Веселощів у цій частині набагато менше, проте і тут присутня авторська «родзинка»: цікаво читати про пригоди, що трапляються з дійовими особами саме в Індії, коли знаєш про чисельні відвідини письменницею цієї країни.
Мелодійна, мальовнича, барвиста, квітчаста авторська мова багата на порівняння, метафори, характерні власні імена та звучні прізвиська. Втім, судіть самі: «Будимир був для Овсеня не просто півнем, а піднебесним птахом. Він був гордим і незалежним. Любив простір та свободу. Міг ночувати де завгодно. Якоїсь весни облюбував собі вишню. Коли землю передчасно огортали холодні вітри, півень перебирався жити у теплу затишну псячу буду, в якій уже давно ніхто не зимував…Будимир чесно і самовіддано ніс вартову службу. Він служив у самого Сонця. Навіть у похмурі, не сонячні дні жодного разу не збивсь із графіка кукурікання. Кукурікав вчасно і безпомилково…»; «…Довкруж – ані шелесне. Тихо і темно. Посвіт. Найтемніша пора на світанку. Час, коли світло набирає силу і темінь ось-ось відступить у нікуди, просто щезне. Криничне око ще відсвічувало ранковою зорею, яка тихо виколисувалася десь далеко внизу й поблимувала з глибини дивним мерехтливим сяйвом.»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію