ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свободу лясну по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї жовтіють, хащі лісові,
Нові посадки сосен і ялинок,
Маслята засихають у траві...
Колись охопить всіх земний спочинок.

Утомлено чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Знесилиться - і спатиме й вона.

Борис Бібіков
2019.07.20 02:08
коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

що тренуватиме слово до крові, не римув

Вікторія Торон
2019.07.20 02:01
Вона дари вернула пам’ятні твої,
неначе їй вони –- чужі і незнайомі;
вони в руках твоїх -- як сироти малі,
що їм відмовлено у хлібі і у домі.

Вони вернулися розгублені, ні з чим,
ти їх послав туди, де їх не захотіли
і у досаді, без пояснення прич

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:24
Розхлюпав день і тишу, і тепло,
Із хмари сипав дощик півгодини.
То зорями все небо зацвіло,
І серед лип не чути гул джмелиний.

Крізь пахощі медові навкруги
Все обнімаю серцем рідне, миле,
Де річка миє в лозах береги,

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:00
Іду по літу,
Потраплю в липень,
В медовий цвіт,
Де трубадурить джміль.
Де абрикоси
Сонечком зігріті,
З наливом білим
Розливають хміль.

Серго Сокольник
2019.07.19 22:33
Дріт колючий змінив оливисте
Гілля. Втіхою у невтіш-
нім не маємо ми можливості
Повернутись у те «раніш»
З доленосним надалі значенням,
Як летіли з печери в ніч
Ті ЧОТИРИ НА КОНЯХ... начебто
їх, отих апокаліптич-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Вік прожить – не поле перейти
Борис Пастернак. Відомим бути некрасиво: вірші; з рос. перекл. Роман Ладика – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 64 с.


Тернопільський письменник Роман Ладика активно займається художнім перекладом. Після двох збірок власних віршів: «Ловлю свої надії» (1997) та «Тріолети» (2002), виходять друком переклади Федора Тютчева «Остання любов» (2004), Сергія Єсеніна «Любов хулігана» (2007) та «Москва корчемна» (2008), лауреата Нобелівської премії Івана Буніна «Зелені свята» (2009) і «Радість самотинних дум» (2010), Олександра Пушкіна «Я вас любив» (2011), Михайла Лермонтова «Молитва» (2016), Інокентія Анненського «Ідеал» (2016). Крім зазначених збірок, він є автором літературної розвідки «Феномен любові Федора Тютчева» (2005).
Творчість Бориса Пастернака – поета і прозаїка, лауреата Нобелівської премії (1958) давно визнана у всьому світі. Твори письменника перекладено на багато мов світу, до цього захоплюючого процесу доклали зусиль чимало українських тлумачів. Зацікавлений фанат знайде у мережі помітні переклади Леоніда Талалая, Юрія Буряка, Євгена Сверстюка, Миколи Рябчука, зустріне удосталь сучасних спроб осягти глибини поетичної карми письменника, дисидента, лауреата найпрестижнішої літературної премії.
Збірка нашого краянина, про яку йдеться, містить 36 перекладів віршів Бориса Пастернака, серед яких зустрінемо своїх давніх знайомих, як «Гамлет», «Відомим бути некрасиво», «Пам’яті демона», «Єва», «Це лютий. Час прийшов писати», «Мені наснилась осені багровість» та інші.
Про вельми популярну «Зимову ніч» поговоримо детальніше. Містично-прекрасний зачин оригіналу – «Мело, мело по всей земле / Во все пределы» надає звичайній любовній історії майже вселенського виміру; перший рядок звучить втаємничено-безособово, у другому рядку слово «пределы» наповнює строфу додатковими асоціативними смислами: це близенько до чогось за краєм, за межею. Перекладач відразу додає конкретики: «Мела, мела по всій землі / Завія біла», проте, багата семантика слова «завія» – звіятись (з вітром), вити-завивати (вовком), розмовне «завіятись» (десь пропасти, зникнути на деякий час), зберігає магію оригіналу з її відчуттям просторової безмежності, безлюддя. І це вельми важливо, тому що далі майже натуральна картина інтиму: «сплетіння рук, сплетіння ніг» через мальовничий імпресіонізм слова: «на стелю, світлу при вікні / Лягали тіні», перетворюється на схрещені крила ангела – кульмінацію вірша, що увінчує парад містичних образів.
Колоподібна композиція вірша завершується повтором першої строфи, та зверніть увагу: в оригіналі другий рядок «и то и дело» – розмовний зворот, що з волі Б. Пастернака додає прозаїчності ангелам, тіням і завіям: тобто, нічого особливого не сталося, розказана типова another love story, яких «по всій землі» мільйони… така собі приємна вільність генія! Р. Ладика на це воліє не зважати, гадаю, свідомо: «Мела весь лютий по землі / Завія біла. Свіча горіла на столі, / Свіча горіла». І крапка! Перекладачем збережені притаманні оригіналові динамізм та експресія, метафори, епітети, повтори, авторська мелодійна алітерація – «м, л, с, в». Деякі слова, вжиті перекладачем, на мою думку, виглядають чужими: розмовне «літком», замість улітку чи влітку; прислівник «владно», що сусідить у строфі з ангелом, пробуксовує в образному контексті вірша, де все сплітається, блимає та мерехтить.

Вірш «Гамлет» – один із найвідоміших у Б. Пастернака. Його перекладено чи не найбільше за інші поезії. Цікаву історію створення і літературознавчий аналіз цього вірша кожен зможе знайти в мережі. Мене зацікавило інше: яким чином відомі поети перекладали перший рядок, а конкретно, слово «подмостки». Українсько-російські словники подають «підмостки», як синонім до будівельного риштування; у театральному контексті першим значенням подається «кін», «сцена», а вже потім «підмостки». Я розумію, що спокуса не чіпати у перекладі це слово має під собою всі резони, і головний – це істотне наближення до оригіналу. Ось як перекладає перший рядок Євген Сверстюк: «Гомін стих. Я став на краю кону». Роман Ладика йде першим шляхом: «Гомін вщух. Я вийшов на підмостки / На одвірок спершись в темноті, / Я ловлю в далекім відголоску, / Що мені призначено в житті». (У варіанті Юрія Буряка теж залишаються «підмостки»).
На моє відчуття, наш краянин точніший у передачі євангельської алюзії: «Тож, якщо можливо, Авва Отче, / Чашу цю повз мене пронеси» – це майже дослівне запозичення з Ісусового «Моління про чашу»; Євген Сверстюк: «Чашу цю від мене відверни» – відвернути можна нещастя, лихоліття, біду, а біблійну чашу можна або пронести повз, або випити з неї отруту, як це зробив Сократ.
І про фінальну строфу, що у поета-нобеліанта має есхатологічне звучання (есхатологія – філософське вчення про кінець світу). Євген Сверстюк доводить, що великі поети рівні у слові, тому додати трохи від себе не є гріхом: «Але все накреслено у слові / І фінал уже призначив Ти. / Я один – крізь фарисейську повінь / Вік прожить – не ниву перейти». Роман Ладика вірний своєму покликанню донести якнайточніше задум поета: «Та усе продумано у дійстві, / І кінець уже не зміниш Ти. / Я один, все тоне в лицемірстві, / Вік прожить – не поле перейти». Як бачимо, перекладач зберігає авторську театральну лексику, адже, згадаймо, дія вірша відбувається на театральних підмостках. Наприклад, слово «дійство» нагадає нам, що театр – мистецтво лицедійне, а звідси недалеко до «лицемірства». Театральна п’єса має режисера, у вірші «Гамлет» постановником драми людини є Бог, у тексті – Авва Отче, Ти! ( з рубаїв перського мудреця Омара Хайяма: «Бог нашей драмой коротает вечность, Сам сочиняет, ставит и глядит»).
І ще мені видається, що лексеми «поле» і «нива» мають не зовсім однакову семантику, і коли продовжити тему всесвітнього кінця, то поле, незасіяне, з висохлими травами, глибокої осені більше схоже на степовий обшир, а от про ниву таке сказати зайве: це поле, на якому обов’язково щось колоситься, дозріває, росте, тобто, це весна-літо, аж ніяк не кінець!
Я далека від думки, що ця збірка перекладів не має огріхів. Так не буває. Кажуть, і на сонці є плями! Про деякі вже йшла мова вище, щось я не помітила тепер, щось пізніше знайдуть прискіпливі читачі та фахові шукачі. Однак, я впевнена у важливій місії перекладної літератури. Щиро поважаю художнє і творче кредо нашого краянина Романа Ладики, яке він яскраво демонструє своїми виданнями, що розраховані на широкий загал, а головно – на пострадянське покоління українців, які, на його думку, повинні знайомитися зі шедеврами світової літератури рідною мовою.

З долоней рупор склавши враз,
Гукну в кватирку дітворі:
Яке ж бо, любі, нині в нас
Тисячоліття надворі?







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-15 09:23:15
Переглядів сторінки твору 474
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.13 08:27
Автор у цю хвилину відсутній