ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Вік прожить – не поле перейти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вік прожить – не поле перейти
Борис Пастернак. Відомим бути некрасиво: вірші; з рос. перекл. Роман Ладика – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 64 с.
Тернопільський письменник Роман Ладика активно займається художнім перекладом. Після двох збірок власних віршів: «Ловлю свої надії» (1997) та «Тріолети» (2002), виходять друком переклади Федора Тютчева «Остання любов» (2004), Сергія Єсеніна «Любов хулігана» (2007) та «Москва корчемна» (2008), лауреата Нобелівської премії Івана Буніна «Зелені свята» (2009) і «Радість самотинних дум» (2010), Олександра Пушкіна «Я вас любив» (2011), Михайла Лермонтова «Молитва» (2016), Інокентія Анненського «Ідеал» (2016). Крім зазначених збірок, він є автором літературної розвідки «Феномен любові Федора Тютчева» (2005).
Творчість Бориса Пастернака – поета і прозаїка, лауреата Нобелівської премії (1958) давно визнана у всьому світі. Твори письменника перекладено на багато мов світу, до цього захоплюючого процесу доклали зусиль чимало українських тлумачів. Зацікавлений фанат знайде у мережі помітні переклади Леоніда Талалая, Юрія Буряка, Євгена Сверстюка, Миколи Рябчука, зустріне удосталь сучасних спроб осягти глибини поетичної карми письменника, дисидента, лауреата найпрестижнішої літературної премії.
Збірка нашого краянина, про яку йдеться, містить 36 перекладів віршів Бориса Пастернака, серед яких зустрінемо своїх давніх знайомих, як «Гамлет», «Відомим бути некрасиво», «Пам’яті демона», «Єва», «Це лютий. Час прийшов писати», «Мені наснилась осені багровість» та інші.
Про вельми популярну «Зимову ніч» поговоримо детальніше. Містично-прекрасний зачин оригіналу – «Мело, мело по всей земле / Во все пределы» надає звичайній любовній історії майже вселенського виміру; перший рядок звучить втаємничено-безособово, у другому рядку слово «пределы» наповнює строфу додатковими асоціативними смислами: це близенько до чогось за краєм, за межею. Перекладач відразу додає конкретики: «Мела, мела по всій землі / Завія біла», проте, багата семантика слова «завія» – звіятись (з вітром), вити-завивати (вовком), розмовне «завіятись» (десь пропасти, зникнути на деякий час), зберігає магію оригіналу з її відчуттям просторової безмежності, безлюддя. І це вельми важливо, тому що далі майже натуральна картина інтиму: «сплетіння рук, сплетіння ніг» через мальовничий імпресіонізм слова: «на стелю, світлу при вікні / Лягали тіні», перетворюється на схрещені крила ангела – кульмінацію вірша, що увінчує парад містичних образів.
Колоподібна композиція вірша завершується повтором першої строфи, та зверніть увагу: в оригіналі другий рядок «и то и дело» – розмовний зворот, що з волі Б. Пастернака додає прозаїчності ангелам, тіням і завіям: тобто, нічого особливого не сталося, розказана типова another love story, яких «по всій землі» мільйони… така собі приємна вільність генія! Р. Ладика на це воліє не зважати, гадаю, свідомо: «Мела весь лютий по землі / Завія біла. Свіча горіла на столі, / Свіча горіла». І крапка! Перекладачем збережені притаманні оригіналові динамізм та експресія, метафори, епітети, повтори, авторська мелодійна алітерація – «м, л, с, в». Деякі слова, вжиті перекладачем, на мою думку, виглядають чужими: розмовне «літком», замість улітку чи влітку; прислівник «владно», що сусідить у строфі з ангелом, пробуксовує в образному контексті вірша, де все сплітається, блимає та мерехтить.
Вірш «Гамлет» – один із найвідоміших у Б. Пастернака. Його перекладено чи не найбільше за інші поезії. Цікаву історію створення і літературознавчий аналіз цього вірша кожен зможе знайти в мережі. Мене зацікавило інше: яким чином відомі поети перекладали перший рядок, а конкретно, слово «подмостки». Українсько-російські словники подають «підмостки», як синонім до будівельного риштування; у театральному контексті першим значенням подається «кін», «сцена», а вже потім «підмостки». Я розумію, що спокуса не чіпати у перекладі це слово має під собою всі резони, і головний – це істотне наближення до оригіналу. Ось як перекладає перший рядок Євген Сверстюк: «Гомін стих. Я став на краю кону». Роман Ладика йде першим шляхом: «Гомін вщух. Я вийшов на підмостки / На одвірок спершись в темноті, / Я ловлю в далекім відголоску, / Що мені призначено в житті». (У варіанті Юрія Буряка теж залишаються «підмостки»).
На моє відчуття, наш краянин точніший у передачі євангельської алюзії: «Тож, якщо можливо, Авва Отче, / Чашу цю повз мене пронеси» – це майже дослівне запозичення з Ісусового «Моління про чашу»; Євген Сверстюк: «Чашу цю від мене відверни» – відвернути можна нещастя, лихоліття, біду, а біблійну чашу можна або пронести повз, або випити з неї отруту, як це зробив Сократ.
І про фінальну строфу, що у поета-нобеліанта має есхатологічне звучання (есхатологія – філософське вчення про кінець світу). Євген Сверстюк доводить, що великі поети рівні у слові, тому додати трохи від себе не є гріхом: «Але все накреслено у слові / І фінал уже призначив Ти. / Я один – крізь фарисейську повінь / Вік прожить – не ниву перейти». Роман Ладика вірний своєму покликанню донести якнайточніше задум поета: «Та усе продумано у дійстві, / І кінець уже не зміниш Ти. / Я один, все тоне в лицемірстві, / Вік прожить – не поле перейти». Як бачимо, перекладач зберігає авторську театральну лексику, адже, згадаймо, дія вірша відбувається на театральних підмостках. Наприклад, слово «дійство» нагадає нам, що театр – мистецтво лицедійне, а звідси недалеко до «лицемірства». Театральна п’єса має режисера, у вірші «Гамлет» постановником драми людини є Бог, у тексті – Авва Отче, Ти! ( з рубаїв перського мудреця Омара Хайяма: «Бог нашей драмой коротает вечность, Сам сочиняет, ставит и глядит»).
І ще мені видається, що лексеми «поле» і «нива» мають не зовсім однакову семантику, і коли продовжити тему всесвітнього кінця, то поле, незасіяне, з висохлими травами, глибокої осені більше схоже на степовий обшир, а от про ниву таке сказати зайве: це поле, на якому обов’язково щось колоситься, дозріває, росте, тобто, це весна-літо, аж ніяк не кінець!
Я далека від думки, що ця збірка перекладів не має огріхів. Так не буває. Кажуть, і на сонці є плями! Про деякі вже йшла мова вище, щось я не помітила тепер, щось пізніше знайдуть прискіпливі читачі та фахові шукачі. Однак, я впевнена у важливій місії перекладної літератури. Щиро поважаю художнє і творче кредо нашого краянина Романа Ладики, яке він яскраво демонструє своїми виданнями, що розраховані на широкий загал, а головно – на пострадянське покоління українців, які, на його думку, повинні знайомитися зі шедеврами світової літератури рідною мовою.
З долоней рупор склавши враз,
Гукну в кватирку дітворі:
Яке ж бо, любі, нині в нас
Тисячоліття надворі?
Тернопільський письменник Роман Ладика активно займається художнім перекладом. Після двох збірок власних віршів: «Ловлю свої надії» (1997) та «Тріолети» (2002), виходять друком переклади Федора Тютчева «Остання любов» (2004), Сергія Єсеніна «Любов хулігана» (2007) та «Москва корчемна» (2008), лауреата Нобелівської премії Івана Буніна «Зелені свята» (2009) і «Радість самотинних дум» (2010), Олександра Пушкіна «Я вас любив» (2011), Михайла Лермонтова «Молитва» (2016), Інокентія Анненського «Ідеал» (2016). Крім зазначених збірок, він є автором літературної розвідки «Феномен любові Федора Тютчева» (2005).
Творчість Бориса Пастернака – поета і прозаїка, лауреата Нобелівської премії (1958) давно визнана у всьому світі. Твори письменника перекладено на багато мов світу, до цього захоплюючого процесу доклали зусиль чимало українських тлумачів. Зацікавлений фанат знайде у мережі помітні переклади Леоніда Талалая, Юрія Буряка, Євгена Сверстюка, Миколи Рябчука, зустріне удосталь сучасних спроб осягти глибини поетичної карми письменника, дисидента, лауреата найпрестижнішої літературної премії.
Збірка нашого краянина, про яку йдеться, містить 36 перекладів віршів Бориса Пастернака, серед яких зустрінемо своїх давніх знайомих, як «Гамлет», «Відомим бути некрасиво», «Пам’яті демона», «Єва», «Це лютий. Час прийшов писати», «Мені наснилась осені багровість» та інші.
Про вельми популярну «Зимову ніч» поговоримо детальніше. Містично-прекрасний зачин оригіналу – «Мело, мело по всей земле / Во все пределы» надає звичайній любовній історії майже вселенського виміру; перший рядок звучить втаємничено-безособово, у другому рядку слово «пределы» наповнює строфу додатковими асоціативними смислами: це близенько до чогось за краєм, за межею. Перекладач відразу додає конкретики: «Мела, мела по всій землі / Завія біла», проте, багата семантика слова «завія» – звіятись (з вітром), вити-завивати (вовком), розмовне «завіятись» (десь пропасти, зникнути на деякий час), зберігає магію оригіналу з її відчуттям просторової безмежності, безлюддя. І це вельми важливо, тому що далі майже натуральна картина інтиму: «сплетіння рук, сплетіння ніг» через мальовничий імпресіонізм слова: «на стелю, світлу при вікні / Лягали тіні», перетворюється на схрещені крила ангела – кульмінацію вірша, що увінчує парад містичних образів.
Колоподібна композиція вірша завершується повтором першої строфи, та зверніть увагу: в оригіналі другий рядок «и то и дело» – розмовний зворот, що з волі Б. Пастернака додає прозаїчності ангелам, тіням і завіям: тобто, нічого особливого не сталося, розказана типова another love story, яких «по всій землі» мільйони… така собі приємна вільність генія! Р. Ладика на це воліє не зважати, гадаю, свідомо: «Мела весь лютий по землі / Завія біла. Свіча горіла на столі, / Свіча горіла». І крапка! Перекладачем збережені притаманні оригіналові динамізм та експресія, метафори, епітети, повтори, авторська мелодійна алітерація – «м, л, с, в». Деякі слова, вжиті перекладачем, на мою думку, виглядають чужими: розмовне «літком», замість улітку чи влітку; прислівник «владно», що сусідить у строфі з ангелом, пробуксовує в образному контексті вірша, де все сплітається, блимає та мерехтить.
Вірш «Гамлет» – один із найвідоміших у Б. Пастернака. Його перекладено чи не найбільше за інші поезії. Цікаву історію створення і літературознавчий аналіз цього вірша кожен зможе знайти в мережі. Мене зацікавило інше: яким чином відомі поети перекладали перший рядок, а конкретно, слово «подмостки». Українсько-російські словники подають «підмостки», як синонім до будівельного риштування; у театральному контексті першим значенням подається «кін», «сцена», а вже потім «підмостки». Я розумію, що спокуса не чіпати у перекладі це слово має під собою всі резони, і головний – це істотне наближення до оригіналу. Ось як перекладає перший рядок Євген Сверстюк: «Гомін стих. Я став на краю кону». Роман Ладика йде першим шляхом: «Гомін вщух. Я вийшов на підмостки / На одвірок спершись в темноті, / Я ловлю в далекім відголоску, / Що мені призначено в житті». (У варіанті Юрія Буряка теж залишаються «підмостки»).
На моє відчуття, наш краянин точніший у передачі євангельської алюзії: «Тож, якщо можливо, Авва Отче, / Чашу цю повз мене пронеси» – це майже дослівне запозичення з Ісусового «Моління про чашу»; Євген Сверстюк: «Чашу цю від мене відверни» – відвернути можна нещастя, лихоліття, біду, а біблійну чашу можна або пронести повз, або випити з неї отруту, як це зробив Сократ.
І про фінальну строфу, що у поета-нобеліанта має есхатологічне звучання (есхатологія – філософське вчення про кінець світу). Євген Сверстюк доводить, що великі поети рівні у слові, тому додати трохи від себе не є гріхом: «Але все накреслено у слові / І фінал уже призначив Ти. / Я один – крізь фарисейську повінь / Вік прожить – не ниву перейти». Роман Ладика вірний своєму покликанню донести якнайточніше задум поета: «Та усе продумано у дійстві, / І кінець уже не зміниш Ти. / Я один, все тоне в лицемірстві, / Вік прожить – не поле перейти». Як бачимо, перекладач зберігає авторську театральну лексику, адже, згадаймо, дія вірша відбувається на театральних підмостках. Наприклад, слово «дійство» нагадає нам, що театр – мистецтво лицедійне, а звідси недалеко до «лицемірства». Театральна п’єса має режисера, у вірші «Гамлет» постановником драми людини є Бог, у тексті – Авва Отче, Ти! ( з рубаїв перського мудреця Омара Хайяма: «Бог нашей драмой коротает вечность, Сам сочиняет, ставит и глядит»).
І ще мені видається, що лексеми «поле» і «нива» мають не зовсім однакову семантику, і коли продовжити тему всесвітнього кінця, то поле, незасіяне, з висохлими травами, глибокої осені більше схоже на степовий обшир, а от про ниву таке сказати зайве: це поле, на якому обов’язково щось колоситься, дозріває, росте, тобто, це весна-літо, аж ніяк не кінець!
Я далека від думки, що ця збірка перекладів не має огріхів. Так не буває. Кажуть, і на сонці є плями! Про деякі вже йшла мова вище, щось я не помітила тепер, щось пізніше знайдуть прискіпливі читачі та фахові шукачі. Однак, я впевнена у важливій місії перекладної літератури. Щиро поважаю художнє і творче кредо нашого краянина Романа Ладики, яке він яскраво демонструє своїми виданнями, що розраховані на широкий загал, а головно – на пострадянське покоління українців, які, на його думку, повинні знайомитися зі шедеврами світової літератури рідною мовою.
З долоней рупор склавши враз,
Гукну в кватирку дітворі:
Яке ж бо, любі, нині в нас
Тисячоліття надворі?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію