ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пісня старої смереки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня старої смереки.
Олег Герман. Співоча скеля. Повістина з тридцяти зимових образків. Олег Качало (дизайн). – Тернопіль: Джура, 2017. – 120 с.
Український письменник Олег Герман – багатогранна творча особистість: поет, прозаїк, громадський діяч, професор українознавства, заслужений діяч мистецтв України, а ще слід додати – художник (ілюстрації у збірці авторські), бард, автор і постановник святкових християнських дійств.
«Співоча скеля» – прозова повістина: саме так автор визначив жанр твору; тридцять коротких образків не заберуть багато часу на прочитання, скажімо, як багатосторінкові твори інших сучасних письменників, однак обсяг книги достатній для викладу авторської теми і думок.
Мене зацікавила семантика слова «образки» і я не помилилася – воно дійсно має кілька значень, котрі дружньо сусідять на мистецькій полиці: це і жанрове визначення невеликого прозового твору, побудованого на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події; це і малюнок, а чи маленька картина; це і синонімічна лексема до ікони чи замальовок на біблійну тему.
Сюжет твору побудовано навколо з першого погляду звичної життєвої ситуації: у забуте Богом прикарпатське село Попадинці до свого 90-літнього дідуся Олекси на Різдво зі зросійщеного міста Маріуполя приїжджає онук Сергій, який відповідно говорить і мислить: «Ну, ладна. Толька туда-абратна, єслі… живим астанусь. Ані мнє язик, блін, атарвут, как піть дать». Щоправда, попервах мова діда вартує онукової: « – Як тє притисне вителипатисє… Ну, сходити до вітру, то за причілком – виходок». Добре, що пан Олег укінці книжки подав словничок цієї, як він пише, попадинецької говірки! Насправді (крім тих частин, де автор для передачі російськомовних фраз використовує засіб транслітерації) твір написаний мовою, яку ще досі можна почути у Карпатах.
Автор ретельно прописує обставини складного дитинства внука. Для діда вкрай важливо розказати онукові, який виріс на інших теренах і сформувався в інших умовах, про рідну землю. Крім діда та онука, у повістині чимало інших облич, попри лаконізм і швидкий темп викладу подій, вони характерно виразні й живі.
У монологах старого Олекси, у діалогах та окремих репліках інших дійових осіб відчутні думки і життєві максими самого автора: прозаїк глибоко переживає і пропускає крізь себе кожне слово, кожне речення: «Володіючи капіталом, часто потрапляєш у полон ілюзій. Видається, що ти інший, що маєш особливі права чи таланти, виконуєш значиму місію, даруєш потрібну новизну. Яке гірке розчарування настає, як збагнеш: нічогісінько достойного ти так і не сотворив. Просто перемолов своє здоров’я, свої сили та дні на нікому не потрібне хизування». А ще у тексті твору багато людяності, любові та мудрості: «Недурно в народі кажуть: відчиняючи вікно у майбутнє – зачини двері у минуле, бо протяг здує теперішнє»… «Здоровий жебрак щасливіший за хворого короля»… «Старий звір завжди на чатах»…»Час біжить, а світ не змінюється».
Коли написала, що повістина невелика за обсягом і треба небагато часу, щоб прочитати її, трохи злукавила-спростила ситуацію, бо ці образки внутрішньо глибокі й вимагають від читача відповідної емоційної співтворчості, проте, навзаєм дарують насолоду і радість від краси авторської мови: «…сонячні хвилі пливуть далекими плаями» … «Сніжинки під ногами світилися і святилися. І гори, і ліси, і небо сповила імла. Дивовижна картина карпатської ночі»… «Ранок. Виходиш на поріг, а перед тобою чисте-пречисте полотно січня. Ще ніхто не стривожив його, ніхто не ступав на біле поноворіччя. Ще ніхто не зоставив жодних слідів. Вчорашні вже там, а нинішніх іще нема. Старі вже завіяні, а чистий сніг жде твоїх, найпершіших».
Якщо братися до літературознавчого аналізу, то, на мою думку, збірці притаманні риси нео-поетичної малої прози, що близько надаються до етичної складової поняття екзистенції; по-перше, це роздуми автора про внутрішнє буття людини, про мотиви поведінки героїв в характерних життєвих ситуаціях, і відповідно, силу вияву почуттів, про проблеми вибору між чорним і білим; по-друге, експресивні образки Олега Германа – соковитий зразок виражально-зображувальної якості мови, що, в свою чергу, створено відповідними лексичними і стилістичними засобами, серед яких панує метафора.
Поетичний портрет старої смереки, що виросла на краю Співочої скелі й була свідком багатьох подій у карпатському домені, розгорнутий автором ув окремий міні-сюжет, ірраціональний з погляду звичайної пересічної людини. Проте, його загадковість не потребує декодування – це нова поетична реальність, створена й затверджена талантом письменника Олега Германа: «Тиша зависла над полонинами. Ніби весь світ завмер. А колись же несли від хати до хати коляди й щедрівки наряджені у свої чудернацькі строї гуцули й гуцулята, співали ще недавно плотогони на сплавах, трембітали вівчарі, прикрашали береги стрімких потоків випрані ліжники… Усе минулося: гори поголили, люди повтікали із пахучих плаїв у скам’янілі міста, замість пісень – гуркоти машин».
Фінал «Співочої скелі» – традиційний для різдвяних історій та казок – happy end: «І тоді заспівала сама смерека. Їй допомагало коріння. Воно розгорнуло величну арфу змережених струн і творило на них могутні акорди. Навіть джерело пробудилося у промороженому панцирі, аби доповнити мотив сріблястим передзвоном. Завершальним вкрапленням до передріздвяної симфонії став металевий бас похиленого поміж снігів хреста… На землю опускався Святий Вечір. Золотавий промінь свічки вистеляв на сніги тоненькі нитки святкової стежини. І простягнулися вони від порогу Олексиної колиби – у бік Співочої скелі».
Український письменник Олег Герман – багатогранна творча особистість: поет, прозаїк, громадський діяч, професор українознавства, заслужений діяч мистецтв України, а ще слід додати – художник (ілюстрації у збірці авторські), бард, автор і постановник святкових християнських дійств.
«Співоча скеля» – прозова повістина: саме так автор визначив жанр твору; тридцять коротких образків не заберуть багато часу на прочитання, скажімо, як багатосторінкові твори інших сучасних письменників, однак обсяг книги достатній для викладу авторської теми і думок.
Мене зацікавила семантика слова «образки» і я не помилилася – воно дійсно має кілька значень, котрі дружньо сусідять на мистецькій полиці: це і жанрове визначення невеликого прозового твору, побудованого на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події; це і малюнок, а чи маленька картина; це і синонімічна лексема до ікони чи замальовок на біблійну тему.
Сюжет твору побудовано навколо з першого погляду звичної життєвої ситуації: у забуте Богом прикарпатське село Попадинці до свого 90-літнього дідуся Олекси на Різдво зі зросійщеного міста Маріуполя приїжджає онук Сергій, який відповідно говорить і мислить: «Ну, ладна. Толька туда-абратна, єслі… живим астанусь. Ані мнє язик, блін, атарвут, как піть дать». Щоправда, попервах мова діда вартує онукової: « – Як тє притисне вителипатисє… Ну, сходити до вітру, то за причілком – виходок». Добре, що пан Олег укінці книжки подав словничок цієї, як він пише, попадинецької говірки! Насправді (крім тих частин, де автор для передачі російськомовних фраз використовує засіб транслітерації) твір написаний мовою, яку ще досі можна почути у Карпатах.
Автор ретельно прописує обставини складного дитинства внука. Для діда вкрай важливо розказати онукові, який виріс на інших теренах і сформувався в інших умовах, про рідну землю. Крім діда та онука, у повістині чимало інших облич, попри лаконізм і швидкий темп викладу подій, вони характерно виразні й живі.
У монологах старого Олекси, у діалогах та окремих репліках інших дійових осіб відчутні думки і життєві максими самого автора: прозаїк глибоко переживає і пропускає крізь себе кожне слово, кожне речення: «Володіючи капіталом, часто потрапляєш у полон ілюзій. Видається, що ти інший, що маєш особливі права чи таланти, виконуєш значиму місію, даруєш потрібну новизну. Яке гірке розчарування настає, як збагнеш: нічогісінько достойного ти так і не сотворив. Просто перемолов своє здоров’я, свої сили та дні на нікому не потрібне хизування». А ще у тексті твору багато людяності, любові та мудрості: «Недурно в народі кажуть: відчиняючи вікно у майбутнє – зачини двері у минуле, бо протяг здує теперішнє»… «Здоровий жебрак щасливіший за хворого короля»… «Старий звір завжди на чатах»…»Час біжить, а світ не змінюється».
Коли написала, що повістина невелика за обсягом і треба небагато часу, щоб прочитати її, трохи злукавила-спростила ситуацію, бо ці образки внутрішньо глибокі й вимагають від читача відповідної емоційної співтворчості, проте, навзаєм дарують насолоду і радість від краси авторської мови: «…сонячні хвилі пливуть далекими плаями» … «Сніжинки під ногами світилися і святилися. І гори, і ліси, і небо сповила імла. Дивовижна картина карпатської ночі»… «Ранок. Виходиш на поріг, а перед тобою чисте-пречисте полотно січня. Ще ніхто не стривожив його, ніхто не ступав на біле поноворіччя. Ще ніхто не зоставив жодних слідів. Вчорашні вже там, а нинішніх іще нема. Старі вже завіяні, а чистий сніг жде твоїх, найпершіших».
Якщо братися до літературознавчого аналізу, то, на мою думку, збірці притаманні риси нео-поетичної малої прози, що близько надаються до етичної складової поняття екзистенції; по-перше, це роздуми автора про внутрішнє буття людини, про мотиви поведінки героїв в характерних життєвих ситуаціях, і відповідно, силу вияву почуттів, про проблеми вибору між чорним і білим; по-друге, експресивні образки Олега Германа – соковитий зразок виражально-зображувальної якості мови, що, в свою чергу, створено відповідними лексичними і стилістичними засобами, серед яких панує метафора.
Поетичний портрет старої смереки, що виросла на краю Співочої скелі й була свідком багатьох подій у карпатському домені, розгорнутий автором ув окремий міні-сюжет, ірраціональний з погляду звичайної пересічної людини. Проте, його загадковість не потребує декодування – це нова поетична реальність, створена й затверджена талантом письменника Олега Германа: «Тиша зависла над полонинами. Ніби весь світ завмер. А колись же несли від хати до хати коляди й щедрівки наряджені у свої чудернацькі строї гуцули й гуцулята, співали ще недавно плотогони на сплавах, трембітали вівчарі, прикрашали береги стрімких потоків випрані ліжники… Усе минулося: гори поголили, люди повтікали із пахучих плаїв у скам’янілі міста, замість пісень – гуркоти машин».
Фінал «Співочої скелі» – традиційний для різдвяних історій та казок – happy end: «І тоді заспівала сама смерека. Їй допомагало коріння. Воно розгорнуло величну арфу змережених струн і творило на них могутні акорди. Навіть джерело пробудилося у промороженому панцирі, аби доповнити мотив сріблястим передзвоном. Завершальним вкрапленням до передріздвяної симфонії став металевий бас похиленого поміж снігів хреста… На землю опускався Святий Вечір. Золотавий промінь свічки вистеляв на сніги тоненькі нитки святкової стежини. І простягнулися вони від порогу Олексиної колиби – у бік Співочої скелі».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію