ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пісня старої смереки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня старої смереки.
Олег Герман. Співоча скеля. Повістина з тридцяти зимових образків. Олег Качало (дизайн). – Тернопіль: Джура, 2017. – 120 с.
Український письменник Олег Герман – багатогранна творча особистість: поет, прозаїк, громадський діяч, професор українознавства, заслужений діяч мистецтв України, а ще слід додати – художник (ілюстрації у збірці авторські), бард, автор і постановник святкових християнських дійств.
«Співоча скеля» – прозова повістина: саме так автор визначив жанр твору; тридцять коротких образків не заберуть багато часу на прочитання, скажімо, як багатосторінкові твори інших сучасних письменників, однак обсяг книги достатній для викладу авторської теми і думок.
Мене зацікавила семантика слова «образки» і я не помилилася – воно дійсно має кілька значень, котрі дружньо сусідять на мистецькій полиці: це і жанрове визначення невеликого прозового твору, побудованого на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події; це і малюнок, а чи маленька картина; це і синонімічна лексема до ікони чи замальовок на біблійну тему.
Сюжет твору побудовано навколо з першого погляду звичної життєвої ситуації: у забуте Богом прикарпатське село Попадинці до свого 90-літнього дідуся Олекси на Різдво зі зросійщеного міста Маріуполя приїжджає онук Сергій, який відповідно говорить і мислить: «Ну, ладна. Толька туда-абратна, єслі… живим астанусь. Ані мнє язик, блін, атарвут, как піть дать». Щоправда, попервах мова діда вартує онукової: « – Як тє притисне вителипатисє… Ну, сходити до вітру, то за причілком – виходок». Добре, що пан Олег укінці книжки подав словничок цієї, як він пише, попадинецької говірки! Насправді (крім тих частин, де автор для передачі російськомовних фраз використовує засіб транслітерації) твір написаний мовою, яку ще досі можна почути у Карпатах.
Автор ретельно прописує обставини складного дитинства внука. Для діда вкрай важливо розказати онукові, який виріс на інших теренах і сформувався в інших умовах, про рідну землю. Крім діда та онука, у повістині чимало інших облич, попри лаконізм і швидкий темп викладу подій, вони характерно виразні й живі.
У монологах старого Олекси, у діалогах та окремих репліках інших дійових осіб відчутні думки і життєві максими самого автора: прозаїк глибоко переживає і пропускає крізь себе кожне слово, кожне речення: «Володіючи капіталом, часто потрапляєш у полон ілюзій. Видається, що ти інший, що маєш особливі права чи таланти, виконуєш значиму місію, даруєш потрібну новизну. Яке гірке розчарування настає, як збагнеш: нічогісінько достойного ти так і не сотворив. Просто перемолов своє здоров’я, свої сили та дні на нікому не потрібне хизування». А ще у тексті твору багато людяності, любові та мудрості: «Недурно в народі кажуть: відчиняючи вікно у майбутнє – зачини двері у минуле, бо протяг здує теперішнє»… «Здоровий жебрак щасливіший за хворого короля»… «Старий звір завжди на чатах»…»Час біжить, а світ не змінюється».
Коли написала, що повістина невелика за обсягом і треба небагато часу, щоб прочитати її, трохи злукавила-спростила ситуацію, бо ці образки внутрішньо глибокі й вимагають від читача відповідної емоційної співтворчості, проте, навзаєм дарують насолоду і радість від краси авторської мови: «…сонячні хвилі пливуть далекими плаями» … «Сніжинки під ногами світилися і святилися. І гори, і ліси, і небо сповила імла. Дивовижна картина карпатської ночі»… «Ранок. Виходиш на поріг, а перед тобою чисте-пречисте полотно січня. Ще ніхто не стривожив його, ніхто не ступав на біле поноворіччя. Ще ніхто не зоставив жодних слідів. Вчорашні вже там, а нинішніх іще нема. Старі вже завіяні, а чистий сніг жде твоїх, найпершіших».
Якщо братися до літературознавчого аналізу, то, на мою думку, збірці притаманні риси нео-поетичної малої прози, що близько надаються до етичної складової поняття екзистенції; по-перше, це роздуми автора про внутрішнє буття людини, про мотиви поведінки героїв в характерних життєвих ситуаціях, і відповідно, силу вияву почуттів, про проблеми вибору між чорним і білим; по-друге, експресивні образки Олега Германа – соковитий зразок виражально-зображувальної якості мови, що, в свою чергу, створено відповідними лексичними і стилістичними засобами, серед яких панує метафора.
Поетичний портрет старої смереки, що виросла на краю Співочої скелі й була свідком багатьох подій у карпатському домені, розгорнутий автором ув окремий міні-сюжет, ірраціональний з погляду звичайної пересічної людини. Проте, його загадковість не потребує декодування – це нова поетична реальність, створена й затверджена талантом письменника Олега Германа: «Тиша зависла над полонинами. Ніби весь світ завмер. А колись же несли від хати до хати коляди й щедрівки наряджені у свої чудернацькі строї гуцули й гуцулята, співали ще недавно плотогони на сплавах, трембітали вівчарі, прикрашали береги стрімких потоків випрані ліжники… Усе минулося: гори поголили, люди повтікали із пахучих плаїв у скам’янілі міста, замість пісень – гуркоти машин».
Фінал «Співочої скелі» – традиційний для різдвяних історій та казок – happy end: «І тоді заспівала сама смерека. Їй допомагало коріння. Воно розгорнуло величну арфу змережених струн і творило на них могутні акорди. Навіть джерело пробудилося у промороженому панцирі, аби доповнити мотив сріблястим передзвоном. Завершальним вкрапленням до передріздвяної симфонії став металевий бас похиленого поміж снігів хреста… На землю опускався Святий Вечір. Золотавий промінь свічки вистеляв на сніги тоненькі нитки святкової стежини. І простягнулися вони від порогу Олексиної колиби – у бік Співочої скелі».
Український письменник Олег Герман – багатогранна творча особистість: поет, прозаїк, громадський діяч, професор українознавства, заслужений діяч мистецтв України, а ще слід додати – художник (ілюстрації у збірці авторські), бард, автор і постановник святкових християнських дійств.
«Співоча скеля» – прозова повістина: саме так автор визначив жанр твору; тридцять коротких образків не заберуть багато часу на прочитання, скажімо, як багатосторінкові твори інших сучасних письменників, однак обсяг книги достатній для викладу авторської теми і думок.
Мене зацікавила семантика слова «образки» і я не помилилася – воно дійсно має кілька значень, котрі дружньо сусідять на мистецькій полиці: це і жанрове визначення невеликого прозового твору, побудованого на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події; це і малюнок, а чи маленька картина; це і синонімічна лексема до ікони чи замальовок на біблійну тему.
Сюжет твору побудовано навколо з першого погляду звичної життєвої ситуації: у забуте Богом прикарпатське село Попадинці до свого 90-літнього дідуся Олекси на Різдво зі зросійщеного міста Маріуполя приїжджає онук Сергій, який відповідно говорить і мислить: «Ну, ладна. Толька туда-абратна, єслі… живим астанусь. Ані мнє язик, блін, атарвут, как піть дать». Щоправда, попервах мова діда вартує онукової: « – Як тє притисне вителипатисє… Ну, сходити до вітру, то за причілком – виходок». Добре, що пан Олег укінці книжки подав словничок цієї, як він пише, попадинецької говірки! Насправді (крім тих частин, де автор для передачі російськомовних фраз використовує засіб транслітерації) твір написаний мовою, яку ще досі можна почути у Карпатах.
Автор ретельно прописує обставини складного дитинства внука. Для діда вкрай важливо розказати онукові, який виріс на інших теренах і сформувався в інших умовах, про рідну землю. Крім діда та онука, у повістині чимало інших облич, попри лаконізм і швидкий темп викладу подій, вони характерно виразні й живі.
У монологах старого Олекси, у діалогах та окремих репліках інших дійових осіб відчутні думки і життєві максими самого автора: прозаїк глибоко переживає і пропускає крізь себе кожне слово, кожне речення: «Володіючи капіталом, часто потрапляєш у полон ілюзій. Видається, що ти інший, що маєш особливі права чи таланти, виконуєш значиму місію, даруєш потрібну новизну. Яке гірке розчарування настає, як збагнеш: нічогісінько достойного ти так і не сотворив. Просто перемолов своє здоров’я, свої сили та дні на нікому не потрібне хизування». А ще у тексті твору багато людяності, любові та мудрості: «Недурно в народі кажуть: відчиняючи вікно у майбутнє – зачини двері у минуле, бо протяг здує теперішнє»… «Здоровий жебрак щасливіший за хворого короля»… «Старий звір завжди на чатах»…»Час біжить, а світ не змінюється».
Коли написала, що повістина невелика за обсягом і треба небагато часу, щоб прочитати її, трохи злукавила-спростила ситуацію, бо ці образки внутрішньо глибокі й вимагають від читача відповідної емоційної співтворчості, проте, навзаєм дарують насолоду і радість від краси авторської мови: «…сонячні хвилі пливуть далекими плаями» … «Сніжинки під ногами світилися і святилися. І гори, і ліси, і небо сповила імла. Дивовижна картина карпатської ночі»… «Ранок. Виходиш на поріг, а перед тобою чисте-пречисте полотно січня. Ще ніхто не стривожив його, ніхто не ступав на біле поноворіччя. Ще ніхто не зоставив жодних слідів. Вчорашні вже там, а нинішніх іще нема. Старі вже завіяні, а чистий сніг жде твоїх, найпершіших».
Якщо братися до літературознавчого аналізу, то, на мою думку, збірці притаманні риси нео-поетичної малої прози, що близько надаються до етичної складової поняття екзистенції; по-перше, це роздуми автора про внутрішнє буття людини, про мотиви поведінки героїв в характерних життєвих ситуаціях, і відповідно, силу вияву почуттів, про проблеми вибору між чорним і білим; по-друге, експресивні образки Олега Германа – соковитий зразок виражально-зображувальної якості мови, що, в свою чергу, створено відповідними лексичними і стилістичними засобами, серед яких панує метафора.
Поетичний портрет старої смереки, що виросла на краю Співочої скелі й була свідком багатьох подій у карпатському домені, розгорнутий автором ув окремий міні-сюжет, ірраціональний з погляду звичайної пересічної людини. Проте, його загадковість не потребує декодування – це нова поетична реальність, створена й затверджена талантом письменника Олега Германа: «Тиша зависла над полонинами. Ніби весь світ завмер. А колись же несли від хати до хати коляди й щедрівки наряджені у свої чудернацькі строї гуцули й гуцулята, співали ще недавно плотогони на сплавах, трембітали вівчарі, прикрашали береги стрімких потоків випрані ліжники… Усе минулося: гори поголили, люди повтікали із пахучих плаїв у скам’янілі міста, замість пісень – гуркоти машин».
Фінал «Співочої скелі» – традиційний для різдвяних історій та казок – happy end: «І тоді заспівала сама смерека. Їй допомагало коріння. Воно розгорнуло величну арфу змережених струн і творило на них могутні акорди. Навіть джерело пробудилося у промороженому панцирі, аби доповнити мотив сріблястим передзвоном. Завершальним вкрапленням до передріздвяної симфонії став металевий бас похиленого поміж снігів хреста… На землю опускався Святий Вечір. Золотавий промінь свічки вистеляв на сніги тоненькі нитки святкової стежини. І простягнулися вони від порогу Олексиної колиби – у бік Співочої скелі».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію