ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.04.11 07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Пісня старої смереки.
Олег Герман. Співоча скеля. Повістина з тридцяти зимових образків. Олег Качало (дизайн). – Тернопіль: Джура, 2017. – 120 с.

Український письменник Олег Герман – багатогранна творча особистість: поет, прозаїк, громадський діяч, професор українознавства, заслужений діяч мистецтв України, а ще слід додати – художник (ілюстрації у збірці авторські), бард, автор і постановник святкових християнських дійств.
«Співоча скеля» – прозова повістина: саме так автор визначив жанр твору; тридцять коротких образків не заберуть багато часу на прочитання, скажімо, як багатосторінкові твори інших сучасних письменників, однак обсяг книги достатній для викладу авторської теми і думок.
Мене зацікавила семантика слова «образки» і я не помилилася – воно дійсно має кілька значень, котрі дружньо сусідять на мистецькій полиці: це і жанрове визначення невеликого прозового твору, побудованого на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події; це і малюнок, а чи маленька картина; це і синонімічна лексема до ікони чи замальовок на біблійну тему.
Сюжет твору побудовано навколо з першого погляду звичної життєвої ситуації: у забуте Богом прикарпатське село Попадинці до свого 90-літнього дідуся Олекси на Різдво зі зросійщеного міста Маріуполя приїжджає онук Сергій, який відповідно говорить і мислить: «Ну, ладна. Толька туда-абратна, єслі… живим астанусь. Ані мнє язик, блін, атарвут, как піть дать». Щоправда, попервах мова діда вартує онукової: « – Як тє притисне вителипатисє… Ну, сходити до вітру, то за причілком – виходок». Добре, що пан Олег укінці книжки подав словничок цієї, як він пише, попадинецької говірки! Насправді (крім тих частин, де автор для передачі російськомовних фраз використовує засіб транслітерації) твір написаний мовою, яку ще досі можна почути у Карпатах.
Автор ретельно прописує обставини складного дитинства внука. Для діда вкрай важливо розказати онукові, який виріс на інших теренах і сформувався в інших умовах, про рідну землю. Крім діда та онука, у повістині чимало інших облич, попри лаконізм і швидкий темп викладу подій, вони характерно виразні й живі.
У монологах старого Олекси, у діалогах та окремих репліках інших дійових осіб відчутні думки і життєві максими самого автора: прозаїк глибоко переживає і пропускає крізь себе кожне слово, кожне речення: «Володіючи капіталом, часто потрапляєш у полон ілюзій. Видається, що ти інший, що маєш особливі права чи таланти, виконуєш значиму місію, даруєш потрібну новизну. Яке гірке розчарування настає, як збагнеш: нічогісінько достойного ти так і не сотворив. Просто перемолов своє здоров’я, свої сили та дні на нікому не потрібне хизування». А ще у тексті твору багато людяності, любові та мудрості: «Недурно в народі кажуть: відчиняючи вікно у майбутнє – зачини двері у минуле, бо протяг здує теперішнє»… «Здоровий жебрак щасливіший за хворого короля»… «Старий звір завжди на чатах»…»Час біжить, а світ не змінюється».
Коли написала, що повістина невелика за обсягом і треба небагато часу, щоб прочитати її, трохи злукавила-спростила ситуацію, бо ці образки внутрішньо глибокі й вимагають від читача відповідної емоційної співтворчості, проте, навзаєм дарують насолоду і радість від краси авторської мови: «…сонячні хвилі пливуть далекими плаями» … «Сніжинки під ногами світилися і святилися. І гори, і ліси, і небо сповила імла. Дивовижна картина карпатської ночі»… «Ранок. Виходиш на поріг, а перед тобою чисте-пречисте полотно січня. Ще ніхто не стривожив його, ніхто не ступав на біле поноворіччя. Ще ніхто не зоставив жодних слідів. Вчорашні вже там, а нинішніх іще нема. Старі вже завіяні, а чистий сніг жде твоїх, найпершіших».
Якщо братися до літературознавчого аналізу, то, на мою думку, збірці притаманні риси нео-поетичної малої прози, що близько надаються до етичної складової поняття екзистенції; по-перше, це роздуми автора про внутрішнє буття людини, про мотиви поведінки героїв в характерних життєвих ситуаціях, і відповідно, силу вияву почуттів, про проблеми вибору між чорним і білим; по-друге, експресивні образки Олега Германа – соковитий зразок виражально-зображувальної якості мови, що, в свою чергу, створено відповідними лексичними і стилістичними засобами, серед яких панує метафора.
Поетичний портрет старої смереки, що виросла на краю Співочої скелі й була свідком багатьох подій у карпатському домені, розгорнутий автором ув окремий міні-сюжет, ірраціональний з погляду звичайної пересічної людини. Проте, його загадковість не потребує декодування – це нова поетична реальність, створена й затверджена талантом письменника Олега Германа: «Тиша зависла над полонинами. Ніби весь світ завмер. А колись же несли від хати до хати коляди й щедрівки наряджені у свої чудернацькі строї гуцули й гуцулята, співали ще недавно плотогони на сплавах, трембітали вівчарі, прикрашали береги стрімких потоків випрані ліжники… Усе минулося: гори поголили, люди повтікали із пахучих плаїв у скам’янілі міста, замість пісень – гуркоти машин».
Фінал «Співочої скелі» – традиційний для різдвяних історій та казок – happy end: «І тоді заспівала сама смерека. Їй допомагало коріння. Воно розгорнуло величну арфу змережених струн і творило на них могутні акорди. Навіть джерело пробудилося у промороженому панцирі, аби доповнити мотив сріблястим передзвоном. Завершальним вкрапленням до передріздвяної симфонії став металевий бас похиленого поміж снігів хреста… На землю опускався Святий Вечір. Золотавий промінь свічки вистеляв на сніги тоненькі нитки святкової стежини. І простягнулися вони від порогу Олексиної колиби – у бік Співочої скелі».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-18 08:30:58
Переглядів сторінки твору 609
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній