ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 І прийдуть дощі волошкові
Тата Рівна. КАЛАМУТ. Поезії. – Рівне: Видавництво «Письменницька робітня «Оповідач», 2016. – 64 с.
майже все мало б сенс
як би був сенс
Еріх Фрід

З поезією Тати Рівної я познайомилась на одному з давніших фестивалів «Sevama» у м. Підкамінь, наші зустрічі мали продовження на численних збіговиськах Львівських Форумів і от, нарешті, у Тернополі, де під орудою НСПУ відбулися семінар і майстер-класи для молодих українських письменників, я отримала в дарунок збірку поезій «Каламут»; це друга збірка молодої поетки з міста Рівне, перша вийшла 2008-го року під майже апокаліптичною назвою «Світ покотився».

Мені вже не раз доводилося писати про молоду українську поезію, про бурхливий розквіт поетичних обдарувань, для яких не існує тематичних, лексичних, версифікаційних табу, і один з головних творчих меседжів – «А король-бо голий!» Однак, ця поетична навала багатошарова і, відповідно, оцінюється різними критиками по-різному: і як кладезь позитиву, і як сонмище суцільного негативу. Істина, на мою думку, як завжди, посередині.

У поетичній мові Тати Рівної світ ніби порізаний на емоційні фрагменти і у кожному вірші він, її світ, власне, складається таким, яким його бачить наша поетка. А бачить вона спотворені картини дійсності, коли проблема відчуження особистості досягла апогею, коли провалля між словом і ділом заповнили ілюзії та фантасмагорії, коли саме вони наповнюють свідомість людини, ущемленої мерзенністю сьогодення: «я не люблю відлигу в її дражливих напівтонах / коли населення вбоге виходить ніби з печери / і дідо в старих перемотаних шматкою шкарбанах / видлубує зі смітника чиюсь вчорашню вечерю».
Первісну основу поезії молодої авторки складають образи-метафори та їхні перетинання, кожен раз під іншим кутом зору, що породжують сучасні урбаністичні картини: «на блямби неонові заляпані брудом гойності / грязюкою чисто правди у мареві псевдо байок / тут бог не проїде ці вулички надто промовисті / хіба що той бог сталевий заправський дебелий байкер / калюжі замутнені непрозоро-тлусті / як плями серед вуличного песимізму / відображають залишки таунгордості / ранковий мейк ап нічної діви стриптизу».
Героїня віршів неконтактна, вона не бачить можливостей для спілкування, тим часом, подвійна мораль оточення помітно живить сугестивне навіювання, чи авторці, чи читачеві, відчуття невинної жертви: «достиглим плодам не місце в задусі цвітіння / коли би ви поглянули на мій сад…побачили би там лише горбаті тіні… тільки серце волає і серце голосить / тільки просідь уже довжиною із осінь / тільки просо розсипалось пружно та просто / а незграбні долоні не ладні збирати».
На долю покоління поетів, до якого належить Тата Рівна, випало жити в епоху розвалу імперії зла. І саме ця обставина, на мою думку, є головним джерелом трагічного абсурду в її поезії: «це місто у екскрементах постмарксизму… є фах новітній – людиножери… чужорідним / дорога одна – / повз Парнас – на Голгофу». Вона добре це усвідомлює. Але чи бачить поетка світло в кінці тунелю? Прочитавши збірку, я зрозуміла, що ключик до її глибоко захованої, вразливої душі, якщо добре пошукати, то можна знайти: у несподівано теплому образі – «на Покрову незряча Мадонна / рушником накривала планету»; у запитаннях – до кого? до самої себе? – «ця тиша – цезура чи / закінчення фрази?»; у проявах ще живого оптимізму – «абрикоси вагітніють сонцем / як любов’ю жінки; «прийде травень і прийдуть дощі волошкові де / запах свіжого сіна та квіткового лона».

Тематично збірка поетеси побудована на контрастах. Віршам, де чується апокаліптичний гомін і робляться спроби пророцтва протистоять поезії з розділів «ЖЖ (жовтий жовтень)», «мій сад», «інтимні нелірики». У віршах талановитої поетки заворожує мальовнича і така знайома картина кінця осені, коли дерева з вохристо-зелено-жовтих давно поміняли кольори на сиво-чорні, небеса вдень – «господні сині ниви» – невимовно ясні й прозорі, ранки вже прохолодні, треба взувати чобітки, а вологий туман майже білого кольору!

осінній день останній із осінніх
осики сиві чорнота дубів
підкреслює господні ниви сині
у крапинку замерзлих голубів

…ще зоріє ще туман світанку
я хвилюю осені оману
чобітком ступаючи в сметану
білого зволоженого ранку

Досконалим зразком алітерації, яка «дзижчить» (російською «жужжит» буде точніше) є вірш «Пес і жінка». Ось яким чином поетеса вибудовує словами на літеру «Ж» колову та смислову композицію, створюючи колоритний портрет місяця жовтня: «жовтий жовтень… жолуді та жаль / журавлі минули… жовтий мед… стомлена бджола… просто жити як живуть жоржини… варення із ожини… жовтий жовтень… Жінка / Жовтень…»

Просто вражає своїм психологізмом, майже поетичною дисертацією на тему щастя однойменний вірш. Він довгенький, але кожен його рядок – стріла: «щастя буває до смерті до видиху і до вдиху / летючим буває щастя дзвінким від сміху… буває щастя пекуче нестримно сухо гаряче… щастя веде й знайомить тебе із тобою / і тисне в обіймах, ставить усі розділові знаки / щастя без сумніву має свої ознаки… свої занурення рими стоп-кадри рухи / свої молитовні слова шпильки вузлики / червоні нитки заговорені ґудзики… щастя буває різним, на видиху і на вдиху, але / найчастіше – тихим (моє підкреслення і моє щире захоплення – Т. Д.)

Загалом будь-яка класифікація творчих людей, особливо поетів, їхній поділ на молодих, на трохи підтоптаних і на ще живих класиків – річ умовна і вельми тонка. Якось Петро Капиця, коли у них в академії запроваджували раду молодих учених, обережно висловився: "Дивно, а я й не знав, що вчені поділяються на молодих і старих. Я чомусь вважав, що вони діляться на розумних і… не дуже!».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-19 17:13:57
Переглядів сторінки твору 820
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній