ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Божий дар пересмішника
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божий дар пересмішника
Микола Базів. Колюче дзеркало: пародії та базівки. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2012. – 64 с.
Микола Базів. Шерстилинки: літературні пародії. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. – 56 с.
Микола Базів – поет-гуморист, сатирик, пародист, член Національних спілок письменників і журналістів України, Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ»; переможець Міжрегіонального та двох Всеукраїнських конкурсів гумору і сатири, лауреат "Нобельської" премії з гумору; інженер-винахідник; від 1991 і понині – директор МП «Атлант». Живе на берегах тихоплинного Збруча у селищі Гусятин на Тернопільщині.
Уже самими назвами своїх книжок наш автор розпочинає пародіювання. І навіть не виглядає несподіванкою топонім села, з якого родом поет-гуморист. Цілком слушно пише у передмові до видання «Мій Кропивник» (2011) поет Володимир Барна: «Можна тільки подивуватися, звідкіля у нього взявся отой запал сміху, адже за фахом він далекий від ліричних штучок… Очевидно, талант передався із родинного кореня, а дух – від славного села з промовистою назвою Кропивник! Та й, власне, у характері Миколи Базіва присутня особлива лукавинка пересмішника…».
«Пародія (грецьк. parodia – спів навиворіт) – один із найдавніших жанрів – представлена в усіх літературах світу. Багатовікова історія пародії, специфіка її природи, критичні можливості, творчий і пізнавальний потенціал визначили роль пародії в процесі розвитку літератури» – інформує Вікіпедія. В українській літературній традиції цей гумористичний жанр ґрунтується на комічному відтворенні змісту чи стилю окремого твору письменника, і полягає у тому, що пародист наслідує стиль об’єкта, проте вкладає у твір протилежний зміст з метою висміяти хибність думки, підкреслити негативні риси художнього зображення чи викликати дружню посмішку.
Жанр літературної пародії має безліч розгалужень, які майже не існують поодинці: епіграма і фейлетон, байка й памфлет, карикатура і шарж все більше й більше перетинаються, обмінюються художніми засобами, наслідують стилістичні прийоми одне одного, і таким чином, створюють змішані форми комічної літератури (власне, пародії цей мікс стосується теж) – однієї з найскладніших, але й найпопулярнішої у читачів.
Пародійний стиль нашого автора будується на грі семантичних перетворень у поєднанні з комічною образністю. Ось вельми характерна для авторської стилістики пародія «Безпека – понад усе» на вірш відомого поета: «А на землі, як ночі сміх, / Пожежа в лісі заряхтіла: / То іскри дотиків твоїх / Зриває вітер з мого тіла» –(Дмитро Павличко, 1989). Микола Базів обігрує доволі штучну пафосність шановного класика, і в останньому рядку ставить саркастичну крапку: «Любовних прагнеш ти утіх, / Ці очі й дотики не брешуть, / Бо після дотиків твоїх / Від мене іскри так і крешуть! / Гаряча ти, як той вогонь, / А я ось-ось утрачу душу… / Постій, кохана, охолонь! / Я заземлити тіло мушу».
Часто сатирик будує свою інтригу на звичайних лексичних ляпах. Наприклад, ось таке: «І я один лишився на пероні, / Твій корабель відплив неначе в сні» (Валерій Залізний, 2010). На цей «перон-корабель», Микола Базів створив одне з найвдаліших своїх криво-дзеркальних відображень: «Диспетчером по руху був Залізний, / Хоч плутав: де перон, а де – причал, / А також транспорт водний і колісний, / Тому печальний маємо фінал. / З перону залізничного вокзалу / Таки не зрушив з місця пароплав, / А потяг, що відчалив від причалу, / Ще довго з моря бульбашки пускав!»
Ніде правди подіти, сексуальна тематика веде перед у сучасній поетичній продукції – яких тільки варіантів інтиму не прочитаєш і не почуєш! М. Базів, без будь-якого огляду на ім’я чи титул, свідомо підставляє свою голову під нещадні удари тих, чиї вірші пародіює: «…Я здатність брав на сонцевилив / Укотре в ту, чиє космічне лоно, / І тіло од солодких спазм солоне…» (Григорій Штонь, 1999). Текст пародії «Космонавт» звучить коротким вироком: «Я підкорив заввиграшки Парнас / І не люблю уже далеких мандрів. / В космічне ж лоно ще гайну не раз, / Лише в аптеці накуплю «скафандрів»!»
Якщо цього потребує зміст пародії, автор використовує сленгові вирази, жаргонні звороти, ненормативну лексику. Буває, віршоскладач і сам не знає, що написав, і як воно звучить, а звучить утворений шляхом складання-злиття попереднього слова з наступним нормальний матюк! Микола Базів таких речей не дарує, він знущається і глузує – до глухих поетів поет-сатирик безжальний!
Твори, що подані в цій збірці, можна розглядати як критичні твори: вони загострюють нашу увагу на недоліках і хибах сучасних версифікаторів, а вже графоманам дається справжній бій! У такому розумінні літературна пародія в найскладнішій формі виконує свою літературно-критичну функцію. Автор осміює як стиль, так і теми не вартих поезії явищ дійсності. Та чи має автор на меті застерегти літераторів від хибних кроків і настроїв? Думаю, це не головне в його сатирично-гумористичній творчості.
А головне: Микола Базів (і ми з ним) кепкує над дрібними вадами, захопленням окремими темами, над самозамилуванням, примітивною образністю, банальністю, вульгарністю, а часто й зловживанням художніх означень, часто без потреби, часто не на своєму місці. Своєю творчістю пародист оздоровляє зміст і стиль, використовуючи світ травестійно-бурлескових (травестія – з італ. travestire – перевдягання; бурлеск – фр. burlesque, італ. burla – жарт) перетворень, поєднуючи перебільшену увагу до, скажімо, еротики з грубуватою реальністю. Пародист гіперболізує штамп, який застосовано у творі, тим самим робиться сильний акцент, що доводить невдалий засіб художнього відтворення до абсурду. Буває, що уїдливий сарказм тримається, так би мовити, на межі фолу, але ж, шановні поети, не викликайте вогонь на свої вірші, бо ще не встигли-м надрукувати черговий шедевр, а «вже лихе принесло пародиста!»: «Я зраджую тобі в якомусь Вишневці, / Секунд чотири – очі вже відвів» (Павло Вольвач). Пародія має назву «Супершвидкість»: «Секунд чотири» – хвалюся у вірші / Про те, як швидко «ощасливів» жінку. / Я міг би справу цю зробить скоріше, / Та три секунди розстібав ширинку!».
Пародія «Яблуко райське» написана на мій давній вірш і страшенно мені подобається. Микола Базів тонко підмітив певну театральність моєї привселюдної сповідальної інтонації, і створив міні-п’єску, де собі відвів роль глядача, котрий розмірковує над тим, що йому показують-розказують. На поетичних збіговиськах, у яких беру участь, цей текст завжди викликає дружній сміх. Сміються присутні в авдиторії, і я сміюся над собою разом з усіма. «Душа моя – голе дерево / З двома райськими яблуками / Стоїть на порожньому березі…» (Тетяна Дігай, 2006).
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю,
Куди він за два нас усіх прожене –
Я навіть поняття не маю.
Чи світові білому буде вже край,
Чи інша чекає нас кара?
Та тільки призналась Тетяна Дігай,
Що в неї тих яблук є пара.
Лунають тривожні уже голоси,
Тремтить увесь рід чоловічий,
Бо Єву-праматір змій раз спокусив,
Тетяну – як мінімум – двічі!
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю.
Куди Він тепер нас усіх прожене –
Піду й у Тетяни спитаю
Тож, як бачимо, у виданнях, по які сьогодні мова, автор торкається тих самих проблем, що і в попередніх книжках: критика примітивної образності, ритміки, лексичних і семантичних двозначностей, невідповідності заявленому жанрові («Шваків сонет») тощо.
У переважній частині пародійних відображень багато комічних ефектів, гумору, дотепних ключових слів чи рядків, вдало підмічені стильові особливості версифікації окремих поетів. Та головне – цю пародійну «країну» збудовано на сучасному матеріалі, то ж природно, що в ній є багато актуальних, специфічних «архітектурних» елементів і прикрас; у пародійних текстах охоплено чимало імен з літературного процесу в Україні й, певною мірою, відтворено «накульгування» цього процесу.
На завершення, вважаю доречним зацитувати слова літературного редактора видання «Шерстилинки» поета Володимира Кравчука: «Поети, яких безпосередньо торкнулись рядки пародиста, побачать власні огріхи, або ж «розмотуватимуть клубок» образ на автора, чи сприймуть з вдячністю обнародування творчості. Якщо пишуть пародії, значить таки читають».
Микола Базів. Шерстилинки: літературні пародії. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. – 56 с.
Микола Базів – поет-гуморист, сатирик, пародист, член Національних спілок письменників і журналістів України, Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ»; переможець Міжрегіонального та двох Всеукраїнських конкурсів гумору і сатири, лауреат "Нобельської" премії з гумору; інженер-винахідник; від 1991 і понині – директор МП «Атлант». Живе на берегах тихоплинного Збруча у селищі Гусятин на Тернопільщині.
Уже самими назвами своїх книжок наш автор розпочинає пародіювання. І навіть не виглядає несподіванкою топонім села, з якого родом поет-гуморист. Цілком слушно пише у передмові до видання «Мій Кропивник» (2011) поет Володимир Барна: «Можна тільки подивуватися, звідкіля у нього взявся отой запал сміху, адже за фахом він далекий від ліричних штучок… Очевидно, талант передався із родинного кореня, а дух – від славного села з промовистою назвою Кропивник! Та й, власне, у характері Миколи Базіва присутня особлива лукавинка пересмішника…».
«Пародія (грецьк. parodia – спів навиворіт) – один із найдавніших жанрів – представлена в усіх літературах світу. Багатовікова історія пародії, специфіка її природи, критичні можливості, творчий і пізнавальний потенціал визначили роль пародії в процесі розвитку літератури» – інформує Вікіпедія. В українській літературній традиції цей гумористичний жанр ґрунтується на комічному відтворенні змісту чи стилю окремого твору письменника, і полягає у тому, що пародист наслідує стиль об’єкта, проте вкладає у твір протилежний зміст з метою висміяти хибність думки, підкреслити негативні риси художнього зображення чи викликати дружню посмішку.
Жанр літературної пародії має безліч розгалужень, які майже не існують поодинці: епіграма і фейлетон, байка й памфлет, карикатура і шарж все більше й більше перетинаються, обмінюються художніми засобами, наслідують стилістичні прийоми одне одного, і таким чином, створюють змішані форми комічної літератури (власне, пародії цей мікс стосується теж) – однієї з найскладніших, але й найпопулярнішої у читачів.
Пародійний стиль нашого автора будується на грі семантичних перетворень у поєднанні з комічною образністю. Ось вельми характерна для авторської стилістики пародія «Безпека – понад усе» на вірш відомого поета: «А на землі, як ночі сміх, / Пожежа в лісі заряхтіла: / То іскри дотиків твоїх / Зриває вітер з мого тіла» –(Дмитро Павличко, 1989). Микола Базів обігрує доволі штучну пафосність шановного класика, і в останньому рядку ставить саркастичну крапку: «Любовних прагнеш ти утіх, / Ці очі й дотики не брешуть, / Бо після дотиків твоїх / Від мене іскри так і крешуть! / Гаряча ти, як той вогонь, / А я ось-ось утрачу душу… / Постій, кохана, охолонь! / Я заземлити тіло мушу».
Часто сатирик будує свою інтригу на звичайних лексичних ляпах. Наприклад, ось таке: «І я один лишився на пероні, / Твій корабель відплив неначе в сні» (Валерій Залізний, 2010). На цей «перон-корабель», Микола Базів створив одне з найвдаліших своїх криво-дзеркальних відображень: «Диспетчером по руху був Залізний, / Хоч плутав: де перон, а де – причал, / А також транспорт водний і колісний, / Тому печальний маємо фінал. / З перону залізничного вокзалу / Таки не зрушив з місця пароплав, / А потяг, що відчалив від причалу, / Ще довго з моря бульбашки пускав!»
Ніде правди подіти, сексуальна тематика веде перед у сучасній поетичній продукції – яких тільки варіантів інтиму не прочитаєш і не почуєш! М. Базів, без будь-якого огляду на ім’я чи титул, свідомо підставляє свою голову під нещадні удари тих, чиї вірші пародіює: «…Я здатність брав на сонцевилив / Укотре в ту, чиє космічне лоно, / І тіло од солодких спазм солоне…» (Григорій Штонь, 1999). Текст пародії «Космонавт» звучить коротким вироком: «Я підкорив заввиграшки Парнас / І не люблю уже далеких мандрів. / В космічне ж лоно ще гайну не раз, / Лише в аптеці накуплю «скафандрів»!»
Якщо цього потребує зміст пародії, автор використовує сленгові вирази, жаргонні звороти, ненормативну лексику. Буває, віршоскладач і сам не знає, що написав, і як воно звучить, а звучить утворений шляхом складання-злиття попереднього слова з наступним нормальний матюк! Микола Базів таких речей не дарує, він знущається і глузує – до глухих поетів поет-сатирик безжальний!
Твори, що подані в цій збірці, можна розглядати як критичні твори: вони загострюють нашу увагу на недоліках і хибах сучасних версифікаторів, а вже графоманам дається справжній бій! У такому розумінні літературна пародія в найскладнішій формі виконує свою літературно-критичну функцію. Автор осміює як стиль, так і теми не вартих поезії явищ дійсності. Та чи має автор на меті застерегти літераторів від хибних кроків і настроїв? Думаю, це не головне в його сатирично-гумористичній творчості.
А головне: Микола Базів (і ми з ним) кепкує над дрібними вадами, захопленням окремими темами, над самозамилуванням, примітивною образністю, банальністю, вульгарністю, а часто й зловживанням художніх означень, часто без потреби, часто не на своєму місці. Своєю творчістю пародист оздоровляє зміст і стиль, використовуючи світ травестійно-бурлескових (травестія – з італ. travestire – перевдягання; бурлеск – фр. burlesque, італ. burla – жарт) перетворень, поєднуючи перебільшену увагу до, скажімо, еротики з грубуватою реальністю. Пародист гіперболізує штамп, який застосовано у творі, тим самим робиться сильний акцент, що доводить невдалий засіб художнього відтворення до абсурду. Буває, що уїдливий сарказм тримається, так би мовити, на межі фолу, але ж, шановні поети, не викликайте вогонь на свої вірші, бо ще не встигли-м надрукувати черговий шедевр, а «вже лихе принесло пародиста!»: «Я зраджую тобі в якомусь Вишневці, / Секунд чотири – очі вже відвів» (Павло Вольвач). Пародія має назву «Супершвидкість»: «Секунд чотири» – хвалюся у вірші / Про те, як швидко «ощасливів» жінку. / Я міг би справу цю зробить скоріше, / Та три секунди розстібав ширинку!».
Пародія «Яблуко райське» написана на мій давній вірш і страшенно мені подобається. Микола Базів тонко підмітив певну театральність моєї привселюдної сповідальної інтонації, і створив міні-п’єску, де собі відвів роль глядача, котрий розмірковує над тим, що йому показують-розказують. На поетичних збіговиськах, у яких беру участь, цей текст завжди викликає дружній сміх. Сміються присутні в авдиторії, і я сміюся над собою разом з усіма. «Душа моя – голе дерево / З двома райськими яблуками / Стоїть на порожньому березі…» (Тетяна Дігай, 2006).
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю,
Куди він за два нас усіх прожене –
Я навіть поняття не маю.
Чи світові білому буде вже край,
Чи інша чекає нас кара?
Та тільки призналась Тетяна Дігай,
Що в неї тих яблук є пара.
Лунають тривожні уже голоси,
Тремтить увесь рід чоловічий,
Бо Єву-праматір змій раз спокусив,
Тетяну – як мінімум – двічі!
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю.
Куди Він тепер нас усіх прожене –
Піду й у Тетяни спитаю
Тож, як бачимо, у виданнях, по які сьогодні мова, автор торкається тих самих проблем, що і в попередніх книжках: критика примітивної образності, ритміки, лексичних і семантичних двозначностей, невідповідності заявленому жанрові («Шваків сонет») тощо.
У переважній частині пародійних відображень багато комічних ефектів, гумору, дотепних ключових слів чи рядків, вдало підмічені стильові особливості версифікації окремих поетів. Та головне – цю пародійну «країну» збудовано на сучасному матеріалі, то ж природно, що в ній є багато актуальних, специфічних «архітектурних» елементів і прикрас; у пародійних текстах охоплено чимало імен з літературного процесу в Україні й, певною мірою, відтворено «накульгування» цього процесу.
На завершення, вважаю доречним зацитувати слова літературного редактора видання «Шерстилинки» поета Володимира Кравчука: «Поети, яких безпосередньо торкнулись рядки пародиста, побачать власні огріхи, або ж «розмотуватимуть клубок» образ на автора, чи сприймуть з вдячністю обнародування творчості. Якщо пишуть пародії, значить таки читають».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію