ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.04.22 11:31
Фото - на згадку - обрамлене мохом.
Хто не повірить - покажемо Вчора.
Я превесела (і сумочка бохо),
знаджена... і заспокоєна морем.

Ти відхилився, бо знав що навіки
в дощ розлучаємось. Ліпше - дівулі.
Я відтіняла сріблясто повіки,

Олександр Сушко
2018.04.22 08:57
Я старий чувак. Не хтивий жук.
Забуваю про персистих мавок..
А дівчата поруч "шу-шу-шу" -
Вуха настовбурчив на русалок.

Думав, щось про кухню, м"ясо, плов,
В кожної в руці із пивом гальба.
Помилився: шепчуть про любов,

Микола Дудар
2018.04.21 19:41
Знову звучатиме Моцарт
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок

Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч

Ігор Деркач
2018.04.21 13:37
Що проминає, того вже немає.
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..

Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,

Олександр Сушко
2018.04.21 12:17
Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.

Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -

Світлана Майя Залізняк
2018.04.21 11:54
А Цицерон оспівує цицьки,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.

Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,

Сонце Місяць
2018.04.21 06:37
бездонна лазур берлінська
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська

маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька

Серго Сокольник
2018.04.21 03:03
Спорожніла карафа бажань,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,

Ярослав Чорногуз
2018.04.21 00:31
Цвітуть сади і серце завмирає
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.

Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око

Іван Потьомкін
2018.04.20 21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике. Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять

Вікторія Лимарівна
2018.04.20 16:30
Слова… Вони вміло розбуджують вмить.
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.

Слова… Вони стислі бувають, гірк

Оксана Дністран
2018.04.20 09:38
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.

До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп

Леся Геник
2018.04.20 09:29
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.

А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно

Олександр Сушко
2018.04.20 09:15
Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.

До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,

Сонце Місяць
2018.04.20 06:34
Насправді тебе поймає тільки все разом, без окремості. Пилюга на вулицях мабуть та, що був сніг. За пилюгою звичним гіпертекстом шедеври у миттєвості вавилонській, надалі безхмарній

Марґо Ґейко
2018.04.19 22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.

Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 У храмі плаче фреска
Олександр Смик. Для Бога все вчасно (вистояне): поезії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 352 с.

Ще за давніх часів
Відчуття гідне подиву
Говорити всім правду
В лице
А для цього в царів
Був юродивий
Олександр Смик

Збірка, про яку йдеться, містить майже 300 поезій, котрі скомпоновані у п’ять розділів, відповідно: «Мені потрібно зовсім небагато», «Майдан диких янголів», «До тієї, гідної любові», «Життя коротке, щоб казати «ні!», «Поміж іншим»; до поетичних текстів додано автобіографічні етюди й вичерпну бібліографію виданих книг, фонотеки, статей на теми драматургії, театру, кіно; різноманітна фестивальна хроніка.


Олександр Смик – поет соціальної правди. Про це свідчать кращі з кращих вірші з першого розділу збірки: «Козацький марш», «Чорні ворони», «Прощай, Україно», «Нація», «Україну ми знову промовчимо». Називати речі своїми іменами, коли цього ніхто з твого оточення не робить – на це потрібна мужність, як громадянська, так і особиста: «Увімкнули на автопілот / І прямуємо просто до скону / Найчесніший вкраїнський народ / У штрафнім батальйоні», «Кожен день боротьба чи іспит / Королівство кривих дзеркал». Та попри всі негаразди, поет ще має сили для опору і сповідаючись – «Може, хто завинив, Україно, тобі, / Тільки віриш – не я, / Присягну перед Богом» , заклично проголошує: «Лелеки, на злет! / Вас зове менестрель / Який жити так далі не хоче».
У віршах перших двох розділів багато фактів, що відповідають нашій з вами дійсності. Правда про сучасну ситуацію у державі насичена деталями, такими ярими й промовистими, що читачеві перехоплює дух і неслухняно щемить серце: «Стомленій землі / З буковкою «Ї» / В чорній вишиванці / Треба янголів / Диких янголів / Небесних повстанців», «У кожнім подиху війна», «Над Межигір’ям – чорне сонце», «В трубі під Майданом – Стікс / І перевізник – звичайно ж / Зчорнілий даждьбоговий лик».

Поезії О. Смика – це ажурне плетиво з автобіографічних мотивів, як він сам полюбляє підкреслювати; це сучасна модерна література, хоча, ніде правди діти, й вельми цікавий особистісний документ. Потяг до біблійних алюзій – не випадковість. І дійсно, Бога у цій книзі багато, починаючи з програмного вірша; коротка формула – «Для Бога все вчасно» – рівнозначний символ потреби віри у боротьбі за своє місце під сонцем. А от чого нема? Нема в них примітивного, механічного, байдужого слова; тематика його віршів проста й зрозуміла, бо злободенна й наболіла.
Зрештою, герой збірки поезій – не так сам поет, як його неприхований відчай і болюче розчарування: «А ти один стоїш Месіє / І пожинаєш все що сам посіяв / У Рим на віслюкові знову їдеш – / А люди залишаються у злиднях / Тобі услід кричить юрба / Оглянься це не пальма / Це верба», «Я жебракую на лобному місці… / Мій капелюх переповнений болем / Господи, зглянься: ідуть жебраки. / Все поскидали. Невдовзі і небо / В це капелюхові лоно впаде». У такі хвилини поет звертається до Бога, й ці звертання звучать трагічним синонімом одинокості в юрбі, «чужого серед своїх».

Вірш під назвою «Штормує Всесвіт» звучить як пересторога людству, й викликає сильне враження злукою чітко намальованої картини прийдешнього апокаліпсису зі здоровим глуздом добре збудованої піраміди образів. Слово поета зухвало-запальне, його перу не потрібні посередники у вигляді натяків, туманних обмовок і недомовок. Тут панує атмосфера самоствердження, щоправда, без почуття самообмеження, проте, цей стилістичний екстремізм поета наразі й не дивує, бо виглядає, на мій погляд, органічно й природно:
«Сльозиться фреска у руїнах храму / І вічність призупинена на мить / Чумацький шлях нетлінними зірками / Оплакує приреченість століть / У храмі босорканя і чугайстер / Танцюють на бенкетному столі / Зневажений безсило плаче майстер / Останній капітан на кораблі / А угорі а угорі / Штормує Всесвіт / Летючий корабель – / Моя земля / Чи не тому у храмі плаче фреска / Віщуючи кончину корабля». Попри цей поетичний реквізит проступає найважливіше – темперамент і сила поетичної натури поета.
Одним з ключів до цього вірша можуть бути й філософські мотиви: усе переходить в усе, планета Земля стає кораблем, а фреска у храмі плаче, як людина; тягар самоти, що зроджується з душі, а не приноситься ззовні; туга за невідомим і неможливість його знайти, хвороблива закоханість у вічність. Один з найкращих віршів – «Жінка другова», вже закономірно завершується трагедією. Поет трагічний у своєму егоїзмі, але й безмірно егоїстичний у своєму трагізмі. Зміщення зору здається хаосом, але в дійсності – це образ байдужого світу й нестерпної самоти, висловлений мовою нашого часу.

Право поета – міняти властивості речей. Свідомістю чи інтуїцією, та головне – він бачить речі такими, якими їх ніхто, крім нього, не бачить. Щоправда, його художній інтерес зосереджений переважно навколо чисельних alter ego, і саме ця обставина віддаляє від нього інших людей більше, ніж об’єднує. Про Олександра Смика – лірика інтимного, еротичного, говорити можна безкінечно, без пауз, захекано відкашлюючись і витираючи непрохані сльози! Сповідальні монологи поета розповідають про особисто пережите – тут я мушу погодитися з ним про переважаючі автобіографічні мотиви в його поезіях.
Пам’ятаєте знамениту фразу з роману Стендаля «Червоне і чорне» про творчий процес (йшлося про жанрові ознаки роману), як дзеркало, що почергово відображає то блакитне небо, то брудні калюжі? Наш автор достоту щирий й безоглядний в описі еротичних забав, але й тут не втримується від правдивості, час від часу додаючи дещицю філософської іронії: «Розбуджу береги / Увійду в джерело / І штовхатиму сонце / Аж доки вино розіллється / В білосніжжя долини / І до самого серця / Ти даремно смієшся / Вдається таки… / Хоч і місце і час / Даються взнаки».
Світовідчуття поета-лірика при всіх умовах, в усіх ракурсах лишається інтровертним, інтроспективним, це, як правило, ландшафт власної душі. Тут важливий не тільки зміст, але й харизма спокусника і партнера у коханні: «Обожнюю жінок / Бо жінка – це від Бога / До неї кожен крок / Як власна перемога / І ти її світи / Не здатен осягти / Хіба лише на мить / Її перемогти».

Думаю, що буде помилкою в розмові про Олександра Смика – поета, оминути його творчість барда і виконавця власних пісень. У зв’язку з цим пригадую присудження Нобелівської премії з літератури барду Бобові Ділану, котре багато хто у світі назвав ризикованим. Але для мене логіка Нобелівського комітету цілком зрозуміла. Пісні Боба Ділана змінили художній світ, тому що він переакцентував увагу з музики на текст, тобто змусив Поезію зазвучати.
Виконавського дару Нашого поета-барда ніхто не заперечує. Його треба слухати, розуміти, відчувати магію «невокального» голосу, мелодики, інтонації, що проймають слухача і дарують незабутні хвилини, коли виникає бажання зупинити мить…
Зв'язок з пісенним фольклором можна відчути у ритмічних строфах-схлипах, які нагадують типове відлуння української журливої пісні: «Ой, не далі як учора / Налетіла хмара чорна, / Виплакала, виплакала. / Запитав: чом, хмаро плачеш? / Відповіла, відповіла / – За тобою, мій козаче! – / Відповіла, відповіла. / Чорна хмара. Чорна хустка. / Долі пастка. Серця пустка»; «А у нас в раю / За дощами / Не видно сліз / А у нас в раю / Зорепад як у вас / Падолист / … / А Петро з ключем / Загубив ключа / Поживи іще / Він мене повчав / Пригощав Петра / Свіжим яблуком / Цьогоріч в саду / Їх нападало… / Вийшов Бог / Сказав / Нехай буде так / Поживи іще / Маєш гарний смак».

Український поет Олександр Смик написав і видав вдалу збірку справді вистояної поезії. Вистояної, як добре вино, перевіреної часом і любов’ю численних прихильників. Сполука поетичної образності з психологічною правдою робить книгу «Для Бога все вчасно» живим фактом сучасної літератури.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-03 17:17:05
Переглядів сторінки твору 169
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.02.03 17:18
Автор у цю хвилину відсутній