ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Від минулого заховатися не можна…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Від минулого заховатися не можна…
Ніна Фіалко. Холодний вітер перемін: роман. – Тернопіль: Богдан, 2018. – 384 с.
Давно помічено, що у часи суспільних та культурних криз читачі починають порівняно більше цікавитися документальною та мемуарною літературою, щоденниковою прозою тощо. Тема, яку задає назва роману – це спроба намалювати картини «холодних» перемін на зламі епохи переходу від комунізму до капіталізму, в яку нам з вами випало жити, через призму буття звичайної пересічної родини. Фоном оповіді слугує історія міста Тернополя, що канула в Лету. Проте, ще залишилися люди, котрі цю історію творили, виросли нові покоління тернополян – їхніх нащадків. І не їхня вина, що все сталося не так, як мріялося. Образ міста постає як образ часу, коли через спогади минуле пов’язане із сьогоденням. Час – нематеріальна субстанція, але у романі він втілений у характерні деталі: місто, люди, події начиняються матеріальними рисами і отримують змістовну глибину. Ось що пише авторка про великий промисловий гігант – бавовняний комбінат: «У Тернополі наприкінці шістдесятих років двадцятого століття престижнішого підприємства не було… Швидкими темпами зводили не тільки виробничі цехи, а й гуртожитки, магазини й заклади громадського харчування… дивувало лише, чому комбінат для переробки бавовни побудували так далеко від республік Середньої Азії, де її вирощували… Дивувало, що добробут людей зростав, гроші в кожного накопичувалися, а витратити їх не було на що. В їдальнях і магазинах на території комбінату стояли постійні черги. Всі прагнули купити до свят м’яса, яєць і ковбаси. За горошком і майонезом до традиційного «олів’є” ледь не билися». Як бачимо, художній текст постає нагадуванням, своєрідним зрізом часу, з усіма його прикметами, відтінками й фрагментами життя самої письменниці, що вписані історію міста, і практично неможливо розділити перші й другі.
Ніна Фіалко – майстриня лінійної оповіді, такої собі прямої художньої манери письма, коли реальні події-факти рухаються від початкового «А» до кінцевого «Я» без помітних хронологічних перетинань і збоїв. На перший погляд, створити сюжетну інтригу на прямій лінії вельми складно, проте, усупереч цьому твердженню – часті драматичні сплески, а може, і щось іще, чому я поки не знайшла пояснення, додають неабиякого драйву і міцно тримають читацьку увагу. Парадокс? Не впевнена, та хочу зрозуміти.
Автором вигадливого формотворчого терміну «клаптевої ковдри» (англ. crazy quilt, рос. лоскутное одеяло) є американський письменник-фантаст і вільний журналіст українського походження Чак Поланік (Палагнюк). «Клаптева» форма – то, безперечно, не тільки красива метафора, це вельми вдалий інструмент, аби поєднати в серію різні розповіді, у нашому романі – історії життя трьох сестер, з яких складається основна оповідальна лінія. Оболонка багатосторінкового твору, про який ведемо мову, ніби всотує в себе кілька коротших історій з різними сюжетами, де живуть-діють різні люди. І кожна з життєвих історій, їхні драматичні колізії створюють відчуття течії реальності, що вже відбулася. Численні персонажі таким чином залишаються свідками часу, що вже давно пішов, у їхніх історіях зупиняються миті, зрозуміло, індивідуальні, дуже особистісні, але такі, що адекватно ліплять образ цілої епохи. У мене навіть виникла асоціація з пісочною клепсидрою, де майже візуально відчуваєш, як неспішно, непомітно-невблаганно ллється-переливається час.
Кожна сестринська життєва історія, котру розповідає письменниця, містить у собі якусь відмінність, якийсь новий погляд. Буває, поламану долю, що склалася трагічно, неможливо поправити до кінця життя: «Розпач і черговий надлом у душі. Будувала картковий будинок, але через поганий фундамент він знову розвалився. Мабуть від минулого заховатися не можна, бо воно нагадує про себе у непідходящий момент», «Літні теплі дні тягнулися, мов болото за чобітьми. Проблеми накладалися одна на одну і зішкребти їх, як багнюку, не вдавалося», «Святкова ейфорія від здобуття державної незалежності згасала швидше, ніж наростала. Якщо досі в цеху можна було висловити свої претензії до майстра з приводу будь-якого питання, то тепер, щоб не потрапити в список на скорочення, боялися рота відкрити. Щодня на прохідній вивішували списки тих, хто потрапив під скорочення. Такий чорний день настав і для Наталі».
Як тільки письменник створює собі авторитет, читач йому вірить, і це, мабуть, найважливіша складова успіху письменниці Ніни Фіалко. Авторитет створити непросто. Для цього, окрім, звісно, таланту, як мінімум, потрібні чесність і відвертість, розмова і від серця і від розуму, fifty-fiftу, як кажуть англійці. Наша авторка ризикує, правдиво розказуючи історії, наповнені болем, стидом, горем-бідою, що залишають у душах шрам, навіть принижують їх. Але ризик себе виправдовує, бо читач дуже швидко йде на контакт, згадуючи свої власні подібні історії, а це емоційно залучає-втягує його й як свідчать психотерапевти – звільняє від душевного тягаря, даруючи кому полегшення, кому лише його ілюзію.
Виникає відчуття причетності до подій, змальованих у романі. Саме відсутність фальші у текстах авторки доводить читачеві, що історії, котрі вона розповідає, можуть бути переконливими і вражаючими. Спосіб, яким уводиться кожен наступний герой чи героїня – спокійно, неспішно й обережно, врівноважена природна інтонація оповідної манери, відсутність пафосу – викликають довіру й почуття симпатії. Часто в тексті присутні статистика, факти, інформація з елементами несхвальної, жорсткої, навіть шокуючої правди.
Передчуття краху й розвалу – найгіркіші у книзі: «…тисячі безробітних людей шастали віддаленими селами і вигрібали з невеличких крамниць навіть товар, який лежав роками…польські покупці ставали перебірливими, а українські крамниці порожніми», «Ви ніколи від заробітчан не почуєте, які приниження вони терпіли…Соромно про таке говорити, бо вдома їх колись поважали, поки до влади не прийшли керівники, які під видом реформ роздерибанили державне майно, порізали на металобрухт величезні заводи й змусили колишніх спеціалістів їздити по світу в пошуках заробітку…».
Ніна Фіалко володіє хистом точно описувати реальність, яку можна впізнати, хоча вона, наша реальність у постійному русі, вона змінюється. Не знаю, чи авторка ставила собі завдання пояснити ці зміни, проте, гадаю, має значення сам факт їхньої фіксації на папері, а головне – нагальна спроба її, реальності, осмислення. Це пояснює, принаймні, для мене, феномен читацької популярності письменниці Ніни Фіалко.
«Хтось із мудрих сказав, що в житті все треба робити вчасно: одружитися, народити дітей, сказати потрібне слово, вчасно замовкнути у сварці, а найголовніше – вчасно збагнути, що все треба робити вчасно»
Давно помічено, що у часи суспільних та культурних криз читачі починають порівняно більше цікавитися документальною та мемуарною літературою, щоденниковою прозою тощо. Тема, яку задає назва роману – це спроба намалювати картини «холодних» перемін на зламі епохи переходу від комунізму до капіталізму, в яку нам з вами випало жити, через призму буття звичайної пересічної родини. Фоном оповіді слугує історія міста Тернополя, що канула в Лету. Проте, ще залишилися люди, котрі цю історію творили, виросли нові покоління тернополян – їхніх нащадків. І не їхня вина, що все сталося не так, як мріялося. Образ міста постає як образ часу, коли через спогади минуле пов’язане із сьогоденням. Час – нематеріальна субстанція, але у романі він втілений у характерні деталі: місто, люди, події начиняються матеріальними рисами і отримують змістовну глибину. Ось що пише авторка про великий промисловий гігант – бавовняний комбінат: «У Тернополі наприкінці шістдесятих років двадцятого століття престижнішого підприємства не було… Швидкими темпами зводили не тільки виробничі цехи, а й гуртожитки, магазини й заклади громадського харчування… дивувало лише, чому комбінат для переробки бавовни побудували так далеко від республік Середньої Азії, де її вирощували… Дивувало, що добробут людей зростав, гроші в кожного накопичувалися, а витратити їх не було на що. В їдальнях і магазинах на території комбінату стояли постійні черги. Всі прагнули купити до свят м’яса, яєць і ковбаси. За горошком і майонезом до традиційного «олів’є” ледь не билися». Як бачимо, художній текст постає нагадуванням, своєрідним зрізом часу, з усіма його прикметами, відтінками й фрагментами життя самої письменниці, що вписані історію міста, і практично неможливо розділити перші й другі.
Ніна Фіалко – майстриня лінійної оповіді, такої собі прямої художньої манери письма, коли реальні події-факти рухаються від початкового «А» до кінцевого «Я» без помітних хронологічних перетинань і збоїв. На перший погляд, створити сюжетну інтригу на прямій лінії вельми складно, проте, усупереч цьому твердженню – часті драматичні сплески, а може, і щось іще, чому я поки не знайшла пояснення, додають неабиякого драйву і міцно тримають читацьку увагу. Парадокс? Не впевнена, та хочу зрозуміти.
Автором вигадливого формотворчого терміну «клаптевої ковдри» (англ. crazy quilt, рос. лоскутное одеяло) є американський письменник-фантаст і вільний журналіст українського походження Чак Поланік (Палагнюк). «Клаптева» форма – то, безперечно, не тільки красива метафора, це вельми вдалий інструмент, аби поєднати в серію різні розповіді, у нашому романі – історії життя трьох сестер, з яких складається основна оповідальна лінія. Оболонка багатосторінкового твору, про який ведемо мову, ніби всотує в себе кілька коротших історій з різними сюжетами, де живуть-діють різні люди. І кожна з життєвих історій, їхні драматичні колізії створюють відчуття течії реальності, що вже відбулася. Численні персонажі таким чином залишаються свідками часу, що вже давно пішов, у їхніх історіях зупиняються миті, зрозуміло, індивідуальні, дуже особистісні, але такі, що адекватно ліплять образ цілої епохи. У мене навіть виникла асоціація з пісочною клепсидрою, де майже візуально відчуваєш, як неспішно, непомітно-невблаганно ллється-переливається час.
Кожна сестринська життєва історія, котру розповідає письменниця, містить у собі якусь відмінність, якийсь новий погляд. Буває, поламану долю, що склалася трагічно, неможливо поправити до кінця життя: «Розпач і черговий надлом у душі. Будувала картковий будинок, але через поганий фундамент він знову розвалився. Мабуть від минулого заховатися не можна, бо воно нагадує про себе у непідходящий момент», «Літні теплі дні тягнулися, мов болото за чобітьми. Проблеми накладалися одна на одну і зішкребти їх, як багнюку, не вдавалося», «Святкова ейфорія від здобуття державної незалежності згасала швидше, ніж наростала. Якщо досі в цеху можна було висловити свої претензії до майстра з приводу будь-якого питання, то тепер, щоб не потрапити в список на скорочення, боялися рота відкрити. Щодня на прохідній вивішували списки тих, хто потрапив під скорочення. Такий чорний день настав і для Наталі».
Як тільки письменник створює собі авторитет, читач йому вірить, і це, мабуть, найважливіша складова успіху письменниці Ніни Фіалко. Авторитет створити непросто. Для цього, окрім, звісно, таланту, як мінімум, потрібні чесність і відвертість, розмова і від серця і від розуму, fifty-fiftу, як кажуть англійці. Наша авторка ризикує, правдиво розказуючи історії, наповнені болем, стидом, горем-бідою, що залишають у душах шрам, навіть принижують їх. Але ризик себе виправдовує, бо читач дуже швидко йде на контакт, згадуючи свої власні подібні історії, а це емоційно залучає-втягує його й як свідчать психотерапевти – звільняє від душевного тягаря, даруючи кому полегшення, кому лише його ілюзію.
Виникає відчуття причетності до подій, змальованих у романі. Саме відсутність фальші у текстах авторки доводить читачеві, що історії, котрі вона розповідає, можуть бути переконливими і вражаючими. Спосіб, яким уводиться кожен наступний герой чи героїня – спокійно, неспішно й обережно, врівноважена природна інтонація оповідної манери, відсутність пафосу – викликають довіру й почуття симпатії. Часто в тексті присутні статистика, факти, інформація з елементами несхвальної, жорсткої, навіть шокуючої правди.
Передчуття краху й розвалу – найгіркіші у книзі: «…тисячі безробітних людей шастали віддаленими селами і вигрібали з невеличких крамниць навіть товар, який лежав роками…польські покупці ставали перебірливими, а українські крамниці порожніми», «Ви ніколи від заробітчан не почуєте, які приниження вони терпіли…Соромно про таке говорити, бо вдома їх колись поважали, поки до влади не прийшли керівники, які під видом реформ роздерибанили державне майно, порізали на металобрухт величезні заводи й змусили колишніх спеціалістів їздити по світу в пошуках заробітку…».
Ніна Фіалко володіє хистом точно описувати реальність, яку можна впізнати, хоча вона, наша реальність у постійному русі, вона змінюється. Не знаю, чи авторка ставила собі завдання пояснити ці зміни, проте, гадаю, має значення сам факт їхньої фіксації на папері, а головне – нагальна спроба її, реальності, осмислення. Це пояснює, принаймні, для мене, феномен читацької популярності письменниці Ніни Фіалко.
«Хтось із мудрих сказав, що в житті все треба робити вчасно: одружитися, народити дітей, сказати потрібне слово, вчасно замовкнути у сварці, а найголовніше – вчасно збагнути, що все треба робити вчасно»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію