ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.11.19 09:32
Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,

Любов Бенедишин
2018.11.19 08:09
Хтось простягав хустинку:
«Сльози витри…»
А хтось –
троюдив болю тятиву.
Не титулів жадала.
В кожну титлу
вдивлялася,
мережачи канву

Домінік Арфіст
2018.11.19 02:01
шляхетна сивина прадавньої гори
розчесана дощем… увінчана вітрами…
і грає юний день свої небесні гами
торкаючи гори… цілуючи вітри….
сліпа долина дна… Аїда… тінь Тавриди…
невичерпані сни ласпійського села…
стинається вода до дотиків весла…
і ти п

Юлія Стиркіна
2018.11.19 00:03
Чоловік замовив ляльку
з порцелянового скла,
всі життєві забаганки
він до Бога списком склав,
описав усі прикмети
і послав до неба лист:
щоб така була кобєта
і назовні, і на зріст!

Сонце Місяць
2018.11.18 23:55
У записнику героя
чисто китайська проза
передчуття артрозів
виблиску наднової

Мелодії падолисту
короткі й злі, прематурні
холод імлиться містом

Серго Сокольник
2018.11.18 22:05
нелайковий" експериментальний cуперандеграунд, гра слів, просто капець)))***

Трохи вище, зарАз-о!!!-
МU...за сіла на стіл.
Визивали відразу
Римування оті
Не відразу до музи
(бо маленька якась)

Ярослав Чорногуз
2018.11.18 22:00
Ще листопад, а справжня йде зима,
З`явився лід на озері тоненький.
І злежаний сніжечок задрімав
І пухом огорнув землицю-неньку.

І пташечки в гаю – анітелень.
Шукають, заклопотані, поживу.
Лиш усміхається чарівно день,

Володимир Бойко
2018.11.18 21:47
Ми з вами дружно жили,.
Поки ми вам служили,
Любили ви продажних,
Послужливих хохлів.
Але часи настали –
І вся любов пропала,
І в прорізі прицілу
Мішені ворогів.

Олена Багрянцева
2018.11.18 19:38
Вимикай у кімнаті світло і вводь пароль.
Мої файли рясні завантажені, як годиться.
Твої губи, немов запашна лісова суниця.
Зависає над нами туман, як вузький бемоль.
Мої ноти звучать вірогідно у цій пітьмі.
Наближайся сміливо близько, наскільки зможе

Іван Потьомкін
2018.11.18 17:52
У спірці я, як Галілео Галілей:
Не хоче інквізиція, аби Земля крутилась,
Нехай лишається при неуцтві своїм.
Отак і я:не змушую сперечника сердитись.
Ти хочеш, аби столицею Ізраїлю
Був Тель-Авів, будь ласка.
Єрусалим для вірності собі залишу.

Олександр Сушко
2018.11.18 15:06
Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,

Юлія Стиркіна
2018.11.18 12:31
Якщо чужу побачиш тінь,
то знай, що то моя
хустина марень і хотінь,
яку згубила я.
А може, тінь втекла сама?
Я не хазяйка їй.
Для неї прихисток – пітьма,
і ти для неї – свій.

Ігор Деркач
2018.11.18 11:10
Сатирик гумориста укусив,
оцінюючи поетичні вади
Пегаса. Той вудила закусив
і ненароком, – бац! – його «іззаду».

І наламали цілу купу дров.
На головному капищі Парнасу
зоїли наросили на альков

Ірина Вовк
2018.11.18 11:04
Все думалося: дзеркало тривке
супроти років суєтного плину,
а дзеркало – як видиво тремке –
втікає з рук і б’ється без упину.
Химери тріщин, хаос кольорів –
і ось уже висвітлює уламок
промінним сяйвом мій надхмарний замок,
де образ твій так зорян

Шон Маклех
2018.11.18 03:39
Місто-квітник
Плекає старий садівник
Сивобородий з сумними очима:
Синіми, наче шмати неба*,
У білих шатах,
Що не брудняться землею чорною**.
На цій круглій клумбі,
Що оточена мурами***

Володимир Півторак
2018.11.18 02:13
вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Від минулого заховатися не можна…
Ніна Фіалко. Холодний вітер перемін: роман. – Тернопіль: Богдан, 2018. – 384 с.
Давно помічено, що у часи суспільних та культурних криз читачі починають порівняно більше цікавитися документальною та мемуарною літературою, щоденниковою прозою тощо. Тема, яку задає назва роману – це спроба намалювати картини «холодних» перемін на зламі епохи переходу від комунізму до капіталізму, в яку нам з вами випало жити, через призму буття звичайної пересічної родини. Фоном оповіді слугує історія міста Тернополя, що канула в Лету. Проте, ще залишилися люди, котрі цю історію творили, виросли нові покоління тернополян – їхніх нащадків. І не їхня вина, що все сталося не так, як мріялося. Образ міста постає як образ часу, коли через спогади минуле пов’язане із сьогоденням. Час – нематеріальна субстанція, але у романі він втілений у характерні деталі: місто, люди, події начиняються матеріальними рисами і отримують змістовну глибину. Ось що пише авторка про великий промисловий гігант – бавовняний комбінат: «У Тернополі наприкінці шістдесятих років двадцятого століття престижнішого підприємства не було… Швидкими темпами зводили не тільки виробничі цехи, а й гуртожитки, магазини й заклади громадського харчування… дивувало лише, чому комбінат для переробки бавовни побудували так далеко від республік Середньої Азії, де її вирощували… Дивувало, що добробут людей зростав, гроші в кожного накопичувалися, а витратити їх не було на що. В їдальнях і магазинах на території комбінату стояли постійні черги. Всі прагнули купити до свят м’яса, яєць і ковбаси. За горошком і майонезом до традиційного «олів’є” ледь не билися». Як бачимо, художній текст постає нагадуванням, своєрідним зрізом часу, з усіма його прикметами, відтінками й фрагментами життя самої письменниці, що вписані історію міста, і практично неможливо розділити перші й другі.
Ніна Фіалко – майстриня лінійної оповіді, такої собі прямої художньої манери письма, коли реальні події-факти рухаються від початкового «А» до кінцевого «Я» без помітних хронологічних перетинань і збоїв. На перший погляд, створити сюжетну інтригу на прямій лінії вельми складно, проте, усупереч цьому твердженню – часті драматичні сплески, а може, і щось іще, чому я поки не знайшла пояснення, додають неабиякого драйву і міцно тримають читацьку увагу. Парадокс? Не впевнена, та хочу зрозуміти.
Автором вигадливого формотворчого терміну «клаптевої ковдри» (англ. crazy quilt, рос. лоскутное одеяло) є американський письменник-фантаст і вільний журналіст українського походження Чак Поланік (Палагнюк). «Клаптева» форма – то, безперечно, не тільки красива метафора, це вельми вдалий інструмент, аби поєднати в серію різні розповіді, у нашому романі – історії життя трьох сестер, з яких складається основна оповідальна лінія. Оболонка багатосторінкового твору, про який ведемо мову, ніби всотує в себе кілька коротших історій з різними сюжетами, де живуть-діють різні люди. І кожна з життєвих історій, їхні драматичні колізії створюють відчуття течії реальності, що вже відбулася. Численні персонажі таким чином залишаються свідками часу, що вже давно пішов, у їхніх історіях зупиняються миті, зрозуміло, індивідуальні, дуже особистісні, але такі, що адекватно ліплять образ цілої епохи. У мене навіть виникла асоціація з пісочною клепсидрою, де майже візуально відчуваєш, як неспішно, непомітно-невблаганно ллється-переливається час.
Кожна сестринська життєва історія, котру розповідає письменниця, містить у собі якусь відмінність, якийсь новий погляд. Буває, поламану долю, що склалася трагічно, неможливо поправити до кінця життя: «Розпач і черговий надлом у душі. Будувала картковий будинок, але через поганий фундамент він знову розвалився. Мабуть від минулого заховатися не можна, бо воно нагадує про себе у непідходящий момент», «Літні теплі дні тягнулися, мов болото за чобітьми. Проблеми накладалися одна на одну і зішкребти їх, як багнюку, не вдавалося», «Святкова ейфорія від здобуття державної незалежності згасала швидше, ніж наростала. Якщо досі в цеху можна було висловити свої претензії до майстра з приводу будь-якого питання, то тепер, щоб не потрапити в список на скорочення, боялися рота відкрити. Щодня на прохідній вивішували списки тих, хто потрапив під скорочення. Такий чорний день настав і для Наталі».
Як тільки письменник створює собі авторитет, читач йому вірить, і це, мабуть, найважливіша складова успіху письменниці Ніни Фіалко. Авторитет створити непросто. Для цього, окрім, звісно, таланту, як мінімум, потрібні чесність і відвертість, розмова і від серця і від розуму, fifty-fiftу, як кажуть англійці. Наша авторка ризикує, правдиво розказуючи історії, наповнені болем, стидом, горем-бідою, що залишають у душах шрам, навіть принижують їх. Але ризик себе виправдовує, бо читач дуже швидко йде на контакт, згадуючи свої власні подібні історії, а це емоційно залучає-втягує його й як свідчать психотерапевти – звільняє від душевного тягаря, даруючи кому полегшення, кому лише його ілюзію.
Виникає відчуття причетності до подій, змальованих у романі. Саме відсутність фальші у текстах авторки доводить читачеві, що історії, котрі вона розповідає, можуть бути переконливими і вражаючими. Спосіб, яким уводиться кожен наступний герой чи героїня – спокійно, неспішно й обережно, врівноважена природна інтонація оповідної манери, відсутність пафосу – викликають довіру й почуття симпатії. Часто в тексті присутні статистика, факти, інформація з елементами несхвальної, жорсткої, навіть шокуючої правди.
Передчуття краху й розвалу – найгіркіші у книзі: «…тисячі безробітних людей шастали віддаленими селами і вигрібали з невеличких крамниць навіть товар, який лежав роками…польські покупці ставали перебірливими, а українські крамниці порожніми», «Ви ніколи від заробітчан не почуєте, які приниження вони терпіли…Соромно про таке говорити, бо вдома їх колись поважали, поки до влади не прийшли керівники, які під видом реформ роздерибанили державне майно, порізали на металобрухт величезні заводи й змусили колишніх спеціалістів їздити по світу в пошуках заробітку…».

Ніна Фіалко володіє хистом точно описувати реальність, яку можна впізнати, хоча вона, наша реальність у постійному русі, вона змінюється. Не знаю, чи авторка ставила собі завдання пояснити ці зміни, проте, гадаю, має значення сам факт їхньої фіксації на папері, а головне – нагальна спроба її, реальності, осмислення. Це пояснює, принаймні, для мене, феномен читацької популярності письменниці Ніни Фіалко.
«Хтось із мудрих сказав, що в житті все треба робити вчасно: одружитися, народити дітей, сказати потрібне слово, вчасно замовкнути у сварці, а найголовніше – вчасно збагнути, що все треба робити вчасно»






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-08 10:28:12
Переглядів сторінки твору 156
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.10.30 19:03
Автор у цю хвилину відсутній