Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.
Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
