Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
14:05
Парадокс.
Якось мені (років 17 тому) вирізали півспини і треба було оформити інвалідність, я запротестував. Погодитись на статус інваліда? Ні, бракувало сили зізнатись у своїй неспроможності жити і працювати у подібній іпостасі. Коли наступив вік на п’ят
Якось мені (років 17 тому) вирізали півспини і треба було оформити інвалідність, я запротестував. Погодитись на статус інваліда? Ні, бракувало сили зізнатись у своїй неспроможності жити і працювати у подібній іпостасі. Коли наступив вік на п’ят
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.
Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
