Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.
Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містифікація ?
Володимир Дячун. ДЯО ЧУН: Збірка сувоїв. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 176 с.Поетична творчість Володимира Дячуна не перестає дивувати читачів, про що яскраво свідчить остання в часі видана книга. Це літературна містифікація автора – «поета епохи Дань Дяо Чуна (кін. ІІ тис. н. е. – поч.. ІІІ тис. н. е.); її складають тексти «т. зв. сувоїв», випадково знайдених і перекладених Ве Де з китайської».
Отже, збірка-метафора. Бачимо доволі активне прикладання зусиль, так чи так скерованих на пошук та літературне оприявлення зв’язків (паралелей з меридіанами) українського культурного поля з іншими світовими культурами, наразі, з китайською. До речі, одне зі значень поняття «сувій» (вже не т. зв., а справжнього, як його подає Вікіпедія) – це у Китаї одиниця виміру тексту, аналогічна поняттю «розділ, частина». З вашого дозволу, весь китаїзм цієї збірки поезії та прози Володимира Дячуна залишаємо у цьому абзаці. Поговоримо про сугубо індивідуальний творчий портрет нашого автора. У збірці багато текстів, які пов’язані зі справжнім Ве. Де., не містифікатором. Його поезії якось незручно називати віршами. Тому я й не буду цього робити.
На мій погляд, тексти (кажу «тексти», бо ж мова ведеться й про прозу, якої у збірці рівно половина) Володимира Дячуна визначає поліфонізм. Вони алогічні, здається, тут єднаються начебто непоєднувані речі. Він втручається у морфологію слова, і це вже не словотворення, а музичне «переформування» слів: «це мурашки страху коли наступає тьма, і тоді аж смикнешся від здогадки, що то тільки ніч може народити таку тишу щоб у ній заспівали молекули і вони зі своїм співом кинуться гайда до моїх вух: якого нічного Гайдна вони пхають поперед себе що так протяжно видо-о-о-вжується невпинно стукаючи слух..?»
У нього своєрідний синтаксис: пропоновані непередбачувані нові зв’язки між словами дають зовсім нові картини: «я заростаю поезією як бородою / бордовою / хмарою надвечір’я / розпливається моє тіло печерне / це уже зарості / на шкірі на мязах на жилах / із них викльовуються / зараз ті / гени яким іще місця не залишили / в цьому світі / я ж обмиваюся поезією наче бідою / і якби тої / біди для мене не малося / то єство б не займалося / раптом / від най меншого спалаху слова / й ось знову / я раб той / якого кидають на арену / під реви / трибун» . Ця поезія прочитується на кількох рівнях. Поета менш за все цікавить лінійність з її причинами й наслідками, наразі бачимо суцільну вертикаль: надтексти, підтексти з різними емоціями, інтенсивність переживань, текстуальні алюзії-асоціації ( три останні рядки, де ключові слова раб, арена, рев трибун аж ніяк не з китайської, але це не зауваження, а заувага). Бачимо яскравий прояв індивідуальності модерного поета синкретичного (синкретизм – поєднання) складу, де змішалися традиційний український світогляд і європейські модернові «фішки» із сюрреалізмом, потоком свідомості, театром абсурду включно (не забуваймо й про китайську «фішку» з її медитаціями та недомовленостями).
Історія Ве Де – Володимира Дячуна)– це історія поета, який попри все залишився вірний своєму покликанню, внутрішньому чуттю, і значить, самому собі:
Іду далеко вже, далеко
туди, всередину Європи –
я вже віджив,
мені вже легко –
розумний попіл…
Мені так добре, аж нестерпно:
чи ж можна так, наївний хлопе? –
я вже віджив,
мені вже тепло –
розумний попіл…
Що там нажився – насотався! –
на весь земний голодний клопіт,
і по мені лише зостався –
розумний
попіл.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
