
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Гра в пазли
Олександр Вільчинський. Льодовик: антиутопія; худож.-оформлювач Л. Вировець. – Харків: Фоліо, 2014. – 283 с. – (Графіті).
«Усі чекали глобального потепління, а тут раптом почалося це… Зими ставали все довшими, а люди злішими, аж поки всі ми не дійшли крайньої межі, стали над прірвою самознищення і зрозуміли, що треба просто набратися терпіння і якось жити далі».
Саме таким суспільним діагнозом починається роман Олександра Вільчинського. Новітній льодовик, що товстим шаром криги укрив майже всю Східну Європу та Росію, зупинився на кордоні з Україною.
Ностальгійна туга і нудьга, суспільна криза абощо, можуть вести різними шляхами і обертати-перетворювати пересічних людей на різних людей. І тоді хтось з них прагне сховатись від обставин, що травмують – кому як вдається. Трапляється, якийсь письменник напише роман-утопію, де втілить свої фантазії, легалізує вимисел, оприлюднить заповітні мрії. Олександр Вільчинський написав роман у жанрі антиутопії.
Спокійне художнє слово, слово, що не дратує – наразі рідкість. У романі-утопії «Льодовик» О. Вільчинський пропонує читачеві уявити ситуацію, коли під тиском зовнішніх обставин, наприклад, глобального льодовикового катаклізму планети, життя людей, ні, не припиняється, а навпаки… у дечому змінюється на краще: в Україні захід і схід об’єднуються, російська мова припиняє своє існування, школи лишаються тільки україномовні, з’являється справжнє українське кіно et cetera (кожен читач може доповнити цей перелік позитиву, що спричинив льодовик, будь-яким добрим фактом з власного досвіду).
Наш автор уявно формує з різноманітних пазлів таку собі модель дійсності, котру, в свою чергу, складають вигадані картинки, що могли бути, якби… Пазли у прозаїка розмаїті: це і така собі реконструкція минулого, тобто того, що вже було, інші блукають серед руїн, або в лабіринтах часу та історії, а хтось – у паралелях світлих і гірких думок про роки дитинства та юності, коли ми були щасливі незалежно ні від чого, тому майже неусвідомлено проживаємо їх знову й знову, або міркуючи філософськи, думаємо про ці роки, як про ласку Бога часу Хроноса.
Раніше я для себе визначила три іпостасі, які О. Вільчинський поєднує у своїй творчості – некерованість, непередбачуваність і невизначеність. Перше стосується радше моменту, коли керувати писанням починають самі герої; друге, власне, те саме, що й перше, адже некеровані герої роблять непередбачувані вчинки. А от з третім вийшло непорозуміння, бо наразі прозаїк вельми добре знає, що саме він знає; життєвий досвід керує його уявою, тобто у двобої уяви та досвіду домінує друге. Головний герой, судячи зі всього, не спитавши думки автора, у фіналі гине від кулі молодого екстремала. Так реальні обставини, за які відповідає досвід, впливають на розвиток дії та плетиво сюжету.
Текст роману «Льодовик» просякнутий насмішливим гумором (часом прямолінійним, особливо в еротичних епізодах, проте без вульгарності), і це, можливо, найістотніший елемент прози письменника, котрому (моя суб’єктивна думка – Т. Д.) ніщо не загрожує – ні час, ані мода. Змінюються сюжет, мотиви і настрої; залежно від розвитку подій у творі міняються лексика та образність, однак гумор, присмачений легеньким сарказмом, а деколи й прямою сатирою («Їхні Гебістов із Чекістовим, коли запахло смаленим, так само раптово зникли у невідомому напрямку, як і наші Жопенки»), залишається. Читабельність роману, наразі для мене, від цього літературного факту стрімко зростає. Пропоную ряд цитат, що ілюструють цей мій висновок. Судіть самі:
«Ще один епіцентр льодовикового наступу – Альпи. Вся Швейцарія… вкрилася твердими льодовиковими полями, які зливалися із гірськими льодовиками, що тепер також розрослися неймовірно. Ці гірські і передгірні льодовики знищили Швейцарію, але швейцарські банки залишилися. Просто тепер вони були під льодом. Швейцарці поробили до них тунелі, системи провітрювання і безпеки працювали безвідмовно, як і їхні знамениті годинникові механізми»;
«Останнім часом і справді з’явилося багато нових культів та вірувань, пов’язаних із зміною клімату та Льодовиком. Один з таких обрядів – «Йорданський день», коли люди видовбують у кризі ями і сидять там скількись часу…Потім декого із тих, що замерз, зараховують до святих. У зв’язку з цим мене завжди цікавило, чому лише декого?»;
«А от сови, кажуть, з’явилися навіть гігантські, як продукт потрійного схрещування сірої, вухатої і полярної. У зв’язку з цим у субарктичній Шостці взяли і поміняли герб міста, поставивши у центрі геральдичного щита вухату сову в обрамленні знаменитої кіноплівки…»;
«_ Я мушу ще дещо пошукати, – каже Петруня і робить глибокодумну паузу. / – Що ти мусиш пошукати , Петруню? / – Я мушу пошукати дещо / – Що дещо? / – Дещо в собі, розумієш? / – А якщо там нема?.. Якщо там нічого не знайдеш?»;
Поняття літературної творчості еволюціонує та розширюється, ніяких меж для неї не існує. Вірю, що ми, читачі, обов’язково побачимо у майбутньому творі Олександра Вільчинського щось абсолютно неможливе-невигадане. Жодного сумніву!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гра в пазли

«Усі чекали глобального потепління, а тут раптом почалося це… Зими ставали все довшими, а люди злішими, аж поки всі ми не дійшли крайньої межі, стали над прірвою самознищення і зрозуміли, що треба просто набратися терпіння і якось жити далі».
Саме таким суспільним діагнозом починається роман Олександра Вільчинського. Новітній льодовик, що товстим шаром криги укрив майже всю Східну Європу та Росію, зупинився на кордоні з Україною.
Ностальгійна туга і нудьга, суспільна криза абощо, можуть вести різними шляхами і обертати-перетворювати пересічних людей на різних людей. І тоді хтось з них прагне сховатись від обставин, що травмують – кому як вдається. Трапляється, якийсь письменник напише роман-утопію, де втілить свої фантазії, легалізує вимисел, оприлюднить заповітні мрії. Олександр Вільчинський написав роман у жанрі антиутопії.
Спокійне художнє слово, слово, що не дратує – наразі рідкість. У романі-утопії «Льодовик» О. Вільчинський пропонує читачеві уявити ситуацію, коли під тиском зовнішніх обставин, наприклад, глобального льодовикового катаклізму планети, життя людей, ні, не припиняється, а навпаки… у дечому змінюється на краще: в Україні захід і схід об’єднуються, російська мова припиняє своє існування, школи лишаються тільки україномовні, з’являється справжнє українське кіно et cetera (кожен читач може доповнити цей перелік позитиву, що спричинив льодовик, будь-яким добрим фактом з власного досвіду).
Наш автор уявно формує з різноманітних пазлів таку собі модель дійсності, котру, в свою чергу, складають вигадані картинки, що могли бути, якби… Пазли у прозаїка розмаїті: це і така собі реконструкція минулого, тобто того, що вже було, інші блукають серед руїн, або в лабіринтах часу та історії, а хтось – у паралелях світлих і гірких думок про роки дитинства та юності, коли ми були щасливі незалежно ні від чого, тому майже неусвідомлено проживаємо їх знову й знову, або міркуючи філософськи, думаємо про ці роки, як про ласку Бога часу Хроноса.
Раніше я для себе визначила три іпостасі, які О. Вільчинський поєднує у своїй творчості – некерованість, непередбачуваність і невизначеність. Перше стосується радше моменту, коли керувати писанням починають самі герої; друге, власне, те саме, що й перше, адже некеровані герої роблять непередбачувані вчинки. А от з третім вийшло непорозуміння, бо наразі прозаїк вельми добре знає, що саме він знає; життєвий досвід керує його уявою, тобто у двобої уяви та досвіду домінує друге. Головний герой, судячи зі всього, не спитавши думки автора, у фіналі гине від кулі молодого екстремала. Так реальні обставини, за які відповідає досвід, впливають на розвиток дії та плетиво сюжету.
Текст роману «Льодовик» просякнутий насмішливим гумором (часом прямолінійним, особливо в еротичних епізодах, проте без вульгарності), і це, можливо, найістотніший елемент прози письменника, котрому (моя суб’єктивна думка – Т. Д.) ніщо не загрожує – ні час, ані мода. Змінюються сюжет, мотиви і настрої; залежно від розвитку подій у творі міняються лексика та образність, однак гумор, присмачений легеньким сарказмом, а деколи й прямою сатирою («Їхні Гебістов із Чекістовим, коли запахло смаленим, так само раптово зникли у невідомому напрямку, як і наші Жопенки»), залишається. Читабельність роману, наразі для мене, від цього літературного факту стрімко зростає. Пропоную ряд цитат, що ілюструють цей мій висновок. Судіть самі:
«Ще один епіцентр льодовикового наступу – Альпи. Вся Швейцарія… вкрилася твердими льодовиковими полями, які зливалися із гірськими льодовиками, що тепер також розрослися неймовірно. Ці гірські і передгірні льодовики знищили Швейцарію, але швейцарські банки залишилися. Просто тепер вони були під льодом. Швейцарці поробили до них тунелі, системи провітрювання і безпеки працювали безвідмовно, як і їхні знамениті годинникові механізми»;
«Останнім часом і справді з’явилося багато нових культів та вірувань, пов’язаних із зміною клімату та Льодовиком. Один з таких обрядів – «Йорданський день», коли люди видовбують у кризі ями і сидять там скількись часу…Потім декого із тих, що замерз, зараховують до святих. У зв’язку з цим мене завжди цікавило, чому лише декого?»;
«А от сови, кажуть, з’явилися навіть гігантські, як продукт потрійного схрещування сірої, вухатої і полярної. У зв’язку з цим у субарктичній Шостці взяли і поміняли герб міста, поставивши у центрі геральдичного щита вухату сову в обрамленні знаменитої кіноплівки…»;
«_ Я мушу ще дещо пошукати, – каже Петруня і робить глибокодумну паузу. / – Що ти мусиш пошукати , Петруню? / – Я мушу пошукати дещо / – Що дещо? / – Дещо в собі, розумієш? / – А якщо там нема?.. Якщо там нічого не знайдеш?»;
Поняття літературної творчості еволюціонує та розширюється, ніяких меж для неї не існує. Вірю, що ми, читачі, обов’язково побачимо у майбутньому творі Олександра Вільчинського щось абсолютно неможливе-невигадане. Жодного сумніву!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію