ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 СИНІЙ КИТ
Образ твору Таня Малярчук. ЗАБУТТЯ: роман. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 256 с.

«Віденська газета «Свобода» у червні 31-го надрукує чорними літерами на першій шпальті рядок: «Умер В’ячеслав Липинський», – щоб колись пізніше я його прочитала і не знала, про кого йдеться. Аж тоді час переможе мене. Синій кит закриє свою пащу і попливе далі. Гігантський синій кит забуття»

У романі «Забуття» Таня Малярчук досліджує феномен Часу. Велика літера та дієслово «досліджує» вжиті мною абсолютно свідомо. Текст роману – приватне дослідження субстанції часу на основі фактів життя реальної історичної постаті, однієї з багатьох, котрих поглинув «синій кит української пам’яті» – образ-фантом, створений уявою письменниці: «…я раптом почала думати про час як про те, що об’єднує безкінечну вервицю безглуздих подій, а також про те, що лише в послідовності цих подій сенс і є, і що не Бог, не любов, не краса, не велич розуму визначають цей світ, а тільки час, плин часу і белькотіння людського життя в ньому».
Таня Малярчук вже сім років живе переважно у Відні. За її зізнанням, вона майже рік у бібліотеках Відня читала україномовні газети, що виходили в 1917-1920 роках числом п'ятнадцять. Тогочасне середовище української еміграції складала українська наукова та мистецька інтелектуальна еліта. От і вичитала у тих столітньої давності текстах про забуту особистість, яку зробила головним героєм свого роману.

В’ячеслав Липинський (Вацлав Ліпінський), 1882–1931 ) – український політик і філософ польського походження, за Гетьманату – посол України в Австрії, (1918 р. ), фундатор українського монархізму. Один з перших, хто почав говорити про українську державність, раніше за М. Грушевського та В. Винниченка, чия суперечлива політична діяльність ґрунтовно вивчена сучасною історичною наукою.
Однак це не є класична історія чи документальний наратив про життя реальної історичної постаті. Конструкція твору двовимірна – елегантне поєднання non -fiction в розділах роману , що стосуються подій від 1903-го по 1931 роки з художньо адаптованою розповіддю нашої сучасниці (перебіг подій з 1989 по 2016 р.), котра зацікавилась життєписом цікавої людини. Сто років тому слово «українець» мало хто вживав. Героїня роману з власної ініціативи дослідила феномен поляка, що пожертвував усім задля мрії про незалежну Україну. В’ячеслав Липинський нічого не здобув, а навпаки, все втратив у цій своїй діяльності, на довгий час всіма забутий і мало кому відомий.
Авторський стиль викладу за допомогою мотивів реінкарнації, фантасмагорії та містики майстерно творить перегук століть-сусідів. Наприклад, старогалицький мовний зворот «Її друг уже був загубився» або «Вже всі були зібралися, чекали тільки на промовця»K у текстах, що описують події початку ХХ століття чи кафкіянські впливи в описах напівбожевільної свідомості смертельно хворого: « Липинський ще більше почав стерегтися людей, бо те, що він бачив, дивлячись на них, його жахало. Кожен зустрічний відтепер мав замість двох лишень одне око – прямо посередині, на переніссі. Так ввижалося… Скрізь він бачив однооких чоловіків і жінок, навіть дітей. Людський світ став світом циклопів».
Мовне перевтілення настільки майстерне, що його не помічаєш, воно прозоре й матове водночас, як на картинах французьких імпресіоністів. В той же час урбаністичні пейзажі сучасного мегаполісу, що нищить і фізично, і психологічно молоде покоління тепер вже ХХІ століття, відверто жахливі й неоковирні. «Світ циклопів – який він? Свідомість розкрила свої темні невідомі сторони, і демони, які зачаїлися там від моменту сотворення, нарешті вирвалися назовні. Світ перестав бути місцем, де можна було бути впевненим у собі, і жах, вивільнений новою істиною, охопив Липинського так само, як сто років потому охопив мене», – розмірковує наша сучасниця, alter ego Тані Малярчук.
Довільний виклад сюжетної лінії роману дозволяє відтворити яскраві й живі картини минулого. Викликає читацьку довіру правдивість психологічних людських станів і описуваних подій. « Пишучи листи, Липинський говорив сам до себе, іноді щось спересердя вигукував, дратувався, бо все більше розумів, яким мав бути світ і як у ньому мають жити люди, але світ і люди чомусь, мовби навмисне, робили все навпаки».
Насамкінець, не можу не підкреслити своєчасність думок В’ячеслава Липинського, що й дотепер є актуальними. Судіть самі! Перша світова війна вибухнула в липні 1914-го року, й у колах української еміграції цей факт збудив надію на шанс для поневоленої України: «Проте Липинський не поділяв загального ентузіазму. Він погоджувався, що війна може зіграти на руку пригніченим народам, але жертви, які вона принесе, значно перевищуватимуть вигоду. Помруть найкращі, говорив він, а коли прийдеться до будування держави, то робити це не буде кому».
Мій висновок, що випливає після прочитання роману «Забуття» навіть для мене виявився несподівано парадоксальним; історія України свідчить (за Танею Малярчук), що постфактум саме зрадників зробили героями, а героїв – зрадниками, або й зовсім забули.

P. S. Дозволю собі трохи додати міркувань про феномен часу. Грудень 1993-го року, м. Львів; консерваторія святкує 90-річний ювілей свого ректора, композитора Миколи Колесси. На сцену виходить-вибігає сухенький галицький ювіляр і, звертаючись до вщерть заповненої зали, говорить: «От я дожив до дев’ятдесяти літ, а видається, що це є дуже мало, час сплинув так несамовито швидко, що події з-перед багатьох років, здається, сталися вчора. Щоправда, дуже багато подій вмістили роки мого життя, подій, часом страшно тяжких, а часом, чудових і захоплюючих, але і одне, і друге пролетіло миттєво, так швидко.
Іноді люди говорять: в тому чи в тому сторіччі це відбулося – і гадають, що то бозна які велетенські відрізки часу. А я собі міркую, що століття – цілком небагато.”. Пробі!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-09 09:49:10
Переглядів сторінки твору 1374
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній