ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Янка Яковенко /
Проза
Сповідь про завтра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь про завтра
Спи, мій маленький. Люлі-люлі.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію