… На руках, складених півколом, тепло і спокійно… В цьому півколі вся любов і турбота, прагнення огорнути дитину своїми почуттями, доторкнутись і пестити кожну часточку, кожний прояв, кожну нову емоцію, захистити цю крихітку своєю любов’ю від всіх негараздів на все життя… Твої обійми не обмежені, не контрольовані, щодня, щохвилини, щомиті... Ти просто не можеш обмежити себе в прояві любові до своєї дитини, в бажанні через свої обійми зробити для неї безпечним весь світ …

…. В твої обійми від непорозумінь з приятелями і вихователями в садочку, в сльозах від втрачених і поламаних іграшок, з посмішкою від вдалих мандрів, винуватцем розбитого посуду… В твої обійми з першими спробами хитрощів і лестощів, за новою іграшкою і за улюбленими смаколиками…. В твої обійми від жахливої громовиці з блискавками, з побитими колінцями в дитячій грі, з жалями від надокучливих комарів, з тремтінням від нічних жахів…
…Ти відкриваєш їх завжди без жалю і роздумів, радіючи і сумуючи разом з ним, надаючи прихисток і захищаючи, розраджуючи і підтримуючи, підбадьорюючи і заохочуючи, лікуючи і повертаючи до життя, з намаганням прихилити небо своєю любов’ю….

…Тобі, як і раніше хочеться обійняти його, як малого… А він вже пручається… Не знаходячи самостійно відповідей на свої запитання, приходить в твої обійми у розпачі, а отримавши роз’яснення і підтримку, швидко відсторонюється, наче трохи соромлячись своєї дитячої звички. Рідше й рідше тобі випадає пригорнути його до себе міцно, як в дитинстві, щоб передати йому відчуття захищеності…
… Буває, просто кладеш долоні на його гострі підліткові плечі… А то ласкаво скуйовдиш його шевелюру, таку ж не слухняну, як і він, намагаючись знайти нову мову дотиків, якою ти будеш продовжувати підтримувати його своєю любов’ю, не обмежуючи його прагнення подорослішати…

…Коли його збентежений юний розум у розпачі, на роздоріжжі між звичним авторитетом батьків і новизною навколишнього світу, в якому він вже все бачить, може сам вивчати цей світ не тільки на дотик, коли може сам вирішувати, що для нього є правдою і кого дослухатись, в якому спокуса новітнього більша за вагомість безпеки, ти ледь вгадуєш миті, щоб полонити його в обіймах…. Втримати поруч себе хоча б декілька хвилин під час розмови про не зрозумілі відчуття, про буремні думки щодо змін світогляду і крах авторитетів, віддавши частку своєї любові, як міру захисту, як запоруку підтримки…. Як запевнення, що допоможеш знайти відповіді на будь-які питання, що зрозумієш в будь-якому прояві і починанні….

….Він зовсім не терпить твоїх «телячих пестощів». За найменше твоє турботливе поривання дорікає, що намагаєшся зробити з нього «маминого синочка», як йому здається. ...Довіряється твоїм рукам тільки, коли важко хворіє. Одужавши, дозволяє себе поцілувати, в лоб, коли ти ніби ще перевіряєш, чи не підіймається температура… На цьому край… Ти радієш, що він ділиться з тобою своїми планами і роздумами і приймає твої поради хоча б до відома. Іноді, підтримуючи його на обраному шляху, ти притискаєш долоню до його змужнілого плеча, вкладаючи в цей дотик все, що на словах сказати не можеш, щоб не зрушити крихкий світ порозуміння. Цей жест підтримки – єдиний «дозволений», в якому ти ще можеш передати частку любові і захисту….

…Та раптом, коли тобі дуже скрутно, і сльози слабкості підступно струмлять з очей, зміцнілі чоловічі руки обгортають твої плечі, обережно притискають до свого плеча, ніби в намаганні захистити…
- Мамо, не плач!... Все буде добре!... - схиляється він до твоєї скроні....

… Йдучи в коротку чи дальню дорогу, прихиляється, і на декілька довгих секунд щиро, як в дитинстві, поринає в твої обійми, неначе за благословенням для нових звершень…

…Обіймú…

© 10.2017