ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
немає межі,
як плекатимеш вогник
у світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,

Тетяна Левицька
2018.10.16 13:53
Що ти знаєш про мене?
Небагато, повір...
Очі м'ятно-зелені
З берегів Синевир .
Виплітати гердани
З бісеринок сльози
Я не буду, коханий,
Не проси... Не проси...

Сонце Місяць
2018.10.16 13:15
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову

Світлана Майя Залізняк
2018.10.16 12:22
Поетичні балалайки
виграють... за сотні лайків...
Бринькотять про вічне-тлінне.
Реверанси - вколо Зіни,
гопаки... на сцені гноми,
премійовані удома...

Йдуть охочі прославляти,

Іван Потьомкін
2018.10.16 12:21
Не по мені, як землю гидять
І воднораз Святою звуть.
Витопчують її до пилу,
На чужині сльозу за неї ллють.

Галина Михайлик
2018.10.16 11:35
Розум каже : «Змирись.
Все – суєтне, даремне».
Може / раптом / колись? –
тільки це - не про мене.
Тут! Сьогодні! І вже! –
без вагань, реверансів,
підкилимних пожеж,
онімілих мімансів.

Адель Станіславська
2018.10.16 10:51
Тримати удари -
мужність.
І доки твій світ не вмер
долай чорноту і чужість
і зайшлість сліпих химер,
чужо'злість за непоступність
в шуканні своїх доріг.
Хай явить озлобі сутність

Вікторія Торон
2018.10.16 10:02
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принци

Любов Бенедишин
2018.10.16 09:19
Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

Олександр Сушко
2018.10.16 06:21
Десант піїтів висадивсь на Марс,
Пригледівсь - українські графомани.
Усенький всесвіт хай пізнає нас!
Від захвату кричатиме "Осанна!".

У мене зіпсувався, певно, смак,
Вдихаю вірші, наче пах з-під дека.
Є ж Бенедишин, Гентош, Залізняк,

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження7)

Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)

І.С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ писав з нагоди ювілею Заньковецької:

«Од Чорного Моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення, як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом, додали багато блиску українському театрові і добули для його честь і славу, навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства та його розвитку… Український театр допоміг нам і в справі піднятку значення самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціяльне значення…» (З Ніжинського музею).

А. КРИМСЬКИЙ. «Зоря», 1891, №7, с.139-140. Допис з Москви:

«Московській публіці Заньковецька дуже і дуже подобається. Поклонниці її… взяли навіть моду на вкраїнські вбрання; нема сумніву, що «восторг» од гри Заньковецької може зробити багатьох росіян терпимішими і взагалі до українщини, а тим самим і до нашого питання. А в театрі що витворюється! Які невгавучі оплески та брава дістає Заньковецька! І не можна ж сказати, щоб тутешня публіка була якась безпретенсійна, або шо, - о, ні! Треба піти в імператорський Малий Театр, щоб побачити, поскільки чутка московська публіка і який вона має смак. Од Заньковецької ж геть усі дуріють! По скінченні спектаклю її усе викликають, аж поки потомлена артистка перестане виходити; при цьому всі мають хустками і шапками проти неї. Та й у початку вистави, ледве Заньковецька встигне вийти на сцену, як уже її неодмінно вітають оплесками.
14 лютого чимала заля театру Горевої од низу до верху була битком набита. Безліч було студентів, од їх мундирів аж в очах рябіло. Певно, що багато було й українців: в антрактах нашу мову чулося скрізь; декого я бачив навіть у партері в свитках та баранячими шапками й капелюхами в руках. В самім настрою публіки було видно щось особливе. Немов щось мало вимовитися цього вечора, немов щось велике звершилось. Надто урочистий вигляд був на обличчях у молоди, що зібралась з усіх наукових закладів Москви і з инших місць. Здавалося, в Москві не лишилося ніякого українця, щоб він не прийшов у театр на свято «великої артистки української сцени»…
При першій появі бенефіціятки скоїлося в залі щось таке, чого й описати не можна. Більш, як п’ять минут лунали оглушаючі брава та оплески; на сцену грядом летіли квіти, букети, вінки та зелень; і на сцені, і по всенькій залі пурхали тисячами всякі різнобарвні папірці з написами: «Великой артистке украинской сцены Марии Костянтиновне Заньковецкой. С приветом московской публики». Впрочім бульшість їх летіла незнарошна в партер, на голови зрителів. Так що инші поважні старці з видом покривдженого достоїнства обтрушували з себе ці паперці, це непожадане для себе шанування. Рівночасно підносилися Заньковецькій деякі адреси, подарунки (між ними срібний вінок). Словом хвилина була така урочиста і велична, що українське чуття порушувалось до самого глибу. Знехотя згадав я тих, котрі не ентузіазмуються «народним дрантям і сміттям», та міг тільки пожалкувати, що вони не в стані дізнавати таких чудових величних моментів. Бенефіціянтка була глибоко зворушена, так що перші слова свої казала тремтячим голосом. І далі під час цього спектаклю Заньковецька бачила якнайбільші знаки прихильності. Кожне слово викликало грім оплесків, кожен спів вона мусіла повторяти або й повторювати; після кожної дії її визивали незчисленну силу разів та підносили їй величезні вінці, букети, завбільшки в колесо, адреси в гарних обкладках, альбоми та таке инше…
Взагалі видовище було й величаве, й умиляюче, й хапаюче за душу. Не знаю навіть, хто більше одчуває душевної втіхи та радості: чи Заньковецька, чи українці».

П.РУЛІН. «Марія Заньковецька. Життя і творчість». – Київ: «Рух», 1929.

«Лев Толстой, побачивши Марію Костянтинівну як Олену в «Глитаї», просив її через свого сина подарувати йому на пам’ять червону хустку, що була на ній під час вистави. Иншим разом була в неї Софія Андрієвна Толстая, і з того часу Марія Костянтинівна кілька разів одвідала Толстих в їх Хамовницькому домі. Захоплювався Заньковецькою і приятель Толстого, критик та філософ Микола Миколайович Страхов, що в проявах свого запалу не відставав від молоди. Заприятелився з нею і Антон Павлович Чехов, що захоплювався її грою з Суворіном, радив перейти на ширшу російську сцену, пропонував навіть написати для неї п’єсу. Опісля Толстой написав для неї двічі чи тричі, з Чеховим листувалася, Суворін писав дуже часто, особливо в той час, коли засновував свій власний театр. На жаль – доля архіву дуже сумна: з нього не лишилося майже нічого».
«Суворін розповідає, що йому трапилося випадково чути, як Заньковецька читала ролю Луїзи Міллер (Шіллера «Лукавство та кохання») та сцену божевілля Офелії з «Гамлета». А було се, за словами Заньковецької, так: Суворін умовляв її прочитати щось по-російському, але весь час вона уперто від цього відмовлялася. Нарешті, згодилася на невідступні прохання його дружини, гадаючи, що ніхто, крім неї, її не слухатиме. Але за дверима був сам Суворін разом з відомим театральним письменником Д.А.Аверкієвим. Читала вона по-російському, не готуючись до того; проте «вражала своєю правдивістю, оживленням та оригінальністю. І скоро виступить колись Заньковецька на російському коні, - буде з неї перша зірка – це стверджуємо сміло…».

СУВОРІН. «Хохлы и хохлушки». СПБ. 1907, с.8,10-11.

«Це є актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним, натура, вся виткана з найчутливіших нервів. Рухливість її обличчя, всієї постаті підкоряється надзвичайною правдою всім душевним рухам. Про цю акторку не можна сказати, що вона особливо гарна, вдаючи драматичні поривання, чи спокійніші прояви життя; всюди – вона сама правда, поетична правда з усією її привабливістю… Взагалі є з неї одна з тих небагатьох акторок, що з першого свойого слова на кону стверджують нам свій видатний талант, його свіжість, незаплямовану жадним наслідуванням когось иншого…».
«Яка б чудова була з неї Офелія… яке б захоплення викликала вона у цій ролі, які б ролі здатна була б вона воскресити на російському коні, як віджив би театр. Проте, сконає, здається п. Заньковецька своє життя в українській трупі, закабаляючи свій язик в «хохлацьку» мову, здобуваючи акценту і вироджуючись у «хохлушку», що витягуватиме свої нерви до крайньої їхньої пружности на одноманітні ролі…»
«Отже, одночасно з захопленням цим дивним талантом, бере жаль, що акторка й досі грає тільки в українській наївній драмі, що історія мистецтва скаже про неї: «п.Заньковецька була незрівняна в драмах п. Карпенка-Карого, в яких з’єдналися і Шекспір, і Гете, і Шіллер, і Островський…».

Лист І.К.ТОБІЛЕВИЧА з грудня 1886 до (?) після лектури статтів Суворіна:

«…В этом отзыве, волею неволею, есть именно то, чего я хочу, есть, хотя неясное, признание того, что и на малорусском языке, смешном почему-то великорусам, можно производить глубокое впечатление, заставившее заговорить даже камни. Если Суворин так отзывается, то это равносильно тому, что «камни говорят». В этом есть прогресс…
…Она, одна она (М. Заньковецька) силою своего таланта заставила камень заговорить, вызвала у крокодила слезы. Она заставила такого человека, как Суворин, сознаться, что он насмешливо относился и к драме малорусской и к языку, а теперь плачет. Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны во веки веков помнить имя артистки. Должны иметь ее портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что наш язык не есть язык только чабанов, а что есть на нем можно писать и проводить в трепет узурпаторов художестенной передачею простейшей истории…».

С.312-313 К.Ванченко (ПИСАНЕЦЬКИЙ): Із «Спогадів українського лицедія»:

«Старенька жінка впросилася у Вороніжі до театру М.Старицького, запропонувавши йому горнятко свіжого масла за квіток, бо грошей у неї не було. Дістала безплатну контрамарку на вечірню виставу. Виставляли п’єсу «Глитай або ж павук».
Після вистави приходить та бабуся до нас на сцену.
- А покажіть но мені оту бідну Оленочку.
Її провели в убиральню М.К. Заньковецької.
- Ох, ти ж моя Оленочко, голубонько моя сизокрила, ти ж моя сирота безталанна. Доконав тебе отой проклятий бузувір. Зігнав з світа білого Ірод анафемський, - заголосила бабуся, обіймаючи Марію Костянтинівну.
- Це вже я мабуть скоро помру, а перед смертю сподобилася побачити таке чудо та диво… Ох, як же хороше! як хороше! Спасибі вам, голубчики, спасибі, ріднесенькі… Поїду на село, буду всім розказувати… І все то по-нашому, все точнісінько по-нашому…
Промовляла бабуся, виходячи з театру.»

ДАЛІ БУДЕ.

(За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька.(Матеріали). – Львів,1947.

ДАЛІ БУДЕ.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-26 16:04:23
Переглядів сторінки твору 298
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.943 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2018.10.11 15:57
Автор у цю хвилину відсутній