ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ночі Вітер
2018.04.24 08:21
Под глазами бессонные ночи,
На губах ледяная тоска,
И в смятенье неясных пророчеств
Замирает невольно рука.

Бьет в окно истомившийся ветер.
Скрипнет лестницы дьявольский круг.
Кто–то нижет твой разум на вертел

Ігор Шоха
2018.04.24 02:09
Визираю у своє віконце
сиротою у самотині.
Весело журитися мені,
поки на орбіту вийде сонце.

Так і проминає день за днем
сонячно у будь-яку погоду,
поки не найду отого броду,

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Василь Кузан
2018.04.23 21:38
Колиска, дорога, готель.
Світанок, розмови, вечеря.
Довірливість, ігри, фотель,
Сигара, досвідченість… Двері.

Монети, моменти, борги,
Стежина, вершина, падіння.
Лікарня. Кохання. Торги.

Сонце Місяць
2018.04.23 19:37
романтичний як той лабух
крізь будення долає свій шлях
між коліс чортових райдуг
у петлиці його реп’ях

на балансі авжеж ні цента
перспективи по собі в думках
позолочені люмінесценти

Вікторія Лимарівна
2018.04.23 15:39
Вальс долгожданный – ты приглашаешь!
Вихрь поглощает хмельной!
Как и тогда, улыбкой сражаешь.
Взгляд твой горит, озорной!
Музыка льется – миг наслажденья!
Дивный бальзам для души!
В танце вращает - взлет вдохновенья!
Дар сей принять поспеши!

Світлана Майя Залізняк
2018.04.23 14:59
Замовлю квиток у Теплівку,
там гуси на вигоні, джміль.
Зустріну опасисту дівку -
чекає Даліла весіль...

Зависли дими над кальяном.
Посходили ріпа, овес...
Налякані Тедом і Яном,

Анонім Я Саландяк
2018.04.23 12:22
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез Вик

Ігор Герасименко
2018.04.23 09:55
Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета

Олександр Сушко
2018.04.23 09:03
Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж душу не прочинити?
Ти м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження7)

Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)

І.С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ писав з нагоди ювілею Заньковецької:

«Од Чорного Моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення, як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом, додали багато блиску українському театрові і добули для його честь і славу, навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства та його розвитку… Український театр допоміг нам і в справі піднятку значення самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціяльне значення…» (З Ніжинського музею).

А. КРИМСЬКИЙ. «Зоря», 1891, №7, с.139-140. Допис з Москви:

«Московській публіці Заньковецька дуже і дуже подобається. Поклонниці її… взяли навіть моду на вкраїнські вбрання; нема сумніву, що «восторг» од гри Заньковецької може зробити багатьох росіян терпимішими і взагалі до українщини, а тим самим і до нашого питання. А в театрі що витворюється! Які невгавучі оплески та брава дістає Заньковецька! І не можна ж сказати, щоб тутешня публіка була якась безпретенсійна, або шо, - о, ні! Треба піти в імператорський Малий Театр, щоб побачити, поскільки чутка московська публіка і який вона має смак. Од Заньковецької ж геть усі дуріють! По скінченні спектаклю її усе викликають, аж поки потомлена артистка перестане виходити; при цьому всі мають хустками і шапками проти неї. Та й у початку вистави, ледве Заньковецька встигне вийти на сцену, як уже її неодмінно вітають оплесками.
14 лютого чимала заля театру Горевої од низу до верху була битком набита. Безліч було студентів, од їх мундирів аж в очах рябіло. Певно, що багато було й українців: в антрактах нашу мову чулося скрізь; декого я бачив навіть у партері в свитках та баранячими шапками й капелюхами в руках. В самім настрою публіки було видно щось особливе. Немов щось мало вимовитися цього вечора, немов щось велике звершилось. Надто урочистий вигляд був на обличчях у молоди, що зібралась з усіх наукових закладів Москви і з инших місць. Здавалося, в Москві не лишилося ніякого українця, щоб він не прийшов у театр на свято «великої артистки української сцени»…
При першій появі бенефіціятки скоїлося в залі щось таке, чого й описати не можна. Більш, як п’ять минут лунали оглушаючі брава та оплески; на сцену грядом летіли квіти, букети, вінки та зелень; і на сцені, і по всенькій залі пурхали тисячами всякі різнобарвні папірці з написами: «Великой артистке украинской сцены Марии Костянтиновне Заньковецкой. С приветом московской публики». Впрочім бульшість їх летіла незнарошна в партер, на голови зрителів. Так що инші поважні старці з видом покривдженого достоїнства обтрушували з себе ці паперці, це непожадане для себе шанування. Рівночасно підносилися Заньковецькій деякі адреси, подарунки (між ними срібний вінок). Словом хвилина була така урочиста і велична, що українське чуття порушувалось до самого глибу. Знехотя згадав я тих, котрі не ентузіазмуються «народним дрантям і сміттям», та міг тільки пожалкувати, що вони не в стані дізнавати таких чудових величних моментів. Бенефіціянтка була глибоко зворушена, так що перші слова свої казала тремтячим голосом. І далі під час цього спектаклю Заньковецька бачила якнайбільші знаки прихильності. Кожне слово викликало грім оплесків, кожен спів вона мусіла повторяти або й повторювати; після кожної дії її визивали незчисленну силу разів та підносили їй величезні вінці, букети, завбільшки в колесо, адреси в гарних обкладках, альбоми та таке инше…
Взагалі видовище було й величаве, й умиляюче, й хапаюче за душу. Не знаю навіть, хто більше одчуває душевної втіхи та радості: чи Заньковецька, чи українці».

П.РУЛІН. «Марія Заньковецька. Життя і творчість». – Київ: «Рух», 1929.

«Лев Толстой, побачивши Марію Костянтинівну як Олену в «Глитаї», просив її через свого сина подарувати йому на пам’ять червону хустку, що була на ній під час вистави. Иншим разом була в неї Софія Андрієвна Толстая, і з того часу Марія Костянтинівна кілька разів одвідала Толстих в їх Хамовницькому домі. Захоплювався Заньковецькою і приятель Толстого, критик та філософ Микола Миколайович Страхов, що в проявах свого запалу не відставав від молоди. Заприятелився з нею і Антон Павлович Чехов, що захоплювався її грою з Суворіном, радив перейти на ширшу російську сцену, пропонував навіть написати для неї п’єсу. Опісля Толстой написав для неї двічі чи тричі, з Чеховим листувалася, Суворін писав дуже часто, особливо в той час, коли засновував свій власний театр. На жаль – доля архіву дуже сумна: з нього не лишилося майже нічого».
«Суворін розповідає, що йому трапилося випадково чути, як Заньковецька читала ролю Луїзи Міллер (Шіллера «Лукавство та кохання») та сцену божевілля Офелії з «Гамлета». А було се, за словами Заньковецької, так: Суворін умовляв її прочитати щось по-російському, але весь час вона уперто від цього відмовлялася. Нарешті, згодилася на невідступні прохання його дружини, гадаючи, що ніхто, крім неї, її не слухатиме. Але за дверима був сам Суворін разом з відомим театральним письменником Д.А.Аверкієвим. Читала вона по-російському, не готуючись до того; проте «вражала своєю правдивістю, оживленням та оригінальністю. І скоро виступить колись Заньковецька на російському коні, - буде з неї перша зірка – це стверджуємо сміло…».

СУВОРІН. «Хохлы и хохлушки». СПБ. 1907, с.8,10-11.

«Це є актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним, натура, вся виткана з найчутливіших нервів. Рухливість її обличчя, всієї постаті підкоряється надзвичайною правдою всім душевним рухам. Про цю акторку не можна сказати, що вона особливо гарна, вдаючи драматичні поривання, чи спокійніші прояви життя; всюди – вона сама правда, поетична правда з усією її привабливістю… Взагалі є з неї одна з тих небагатьох акторок, що з першого свойого слова на кону стверджують нам свій видатний талант, його свіжість, незаплямовану жадним наслідуванням когось иншого…».
«Яка б чудова була з неї Офелія… яке б захоплення викликала вона у цій ролі, які б ролі здатна була б вона воскресити на російському коні, як віджив би театр. Проте, сконає, здається п. Заньковецька своє життя в українській трупі, закабаляючи свій язик в «хохлацьку» мову, здобуваючи акценту і вироджуючись у «хохлушку», що витягуватиме свої нерви до крайньої їхньої пружности на одноманітні ролі…»
«Отже, одночасно з захопленням цим дивним талантом, бере жаль, що акторка й досі грає тільки в українській наївній драмі, що історія мистецтва скаже про неї: «п.Заньковецька була незрівняна в драмах п. Карпенка-Карого, в яких з’єдналися і Шекспір, і Гете, і Шіллер, і Островський…».

Лист І.К.ТОБІЛЕВИЧА з грудня 1886 до (?) після лектури статтів Суворіна:

«…В этом отзыве, волею неволею, есть именно то, чего я хочу, есть, хотя неясное, признание того, что и на малорусском языке, смешном почему-то великорусам, можно производить глубокое впечатление, заставившее заговорить даже камни. Если Суворин так отзывается, то это равносильно тому, что «камни говорят». В этом есть прогресс…
…Она, одна она (М. Заньковецька) силою своего таланта заставила камень заговорить, вызвала у крокодила слезы. Она заставила такого человека, как Суворин, сознаться, что он насмешливо относился и к драме малорусской и к языку, а теперь плачет. Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны во веки веков помнить имя артистки. Должны иметь ее портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что наш язык не есть язык только чабанов, а что есть на нем можно писать и проводить в трепет узурпаторов художестенной передачею простейшей истории…».

С.312-313 К.Ванченко (ПИСАНЕЦЬКИЙ): Із «Спогадів українського лицедія»:

«Старенька жінка впросилася у Вороніжі до театру М.Старицького, запропонувавши йому горнятко свіжого масла за квіток, бо грошей у неї не було. Дістала безплатну контрамарку на вечірню виставу. Виставляли п’єсу «Глитай або ж павук».
Після вистави приходить та бабуся до нас на сцену.
- А покажіть но мені оту бідну Оленочку.
Її провели в убиральню М.К. Заньковецької.
- Ох, ти ж моя Оленочко, голубонько моя сизокрила, ти ж моя сирота безталанна. Доконав тебе отой проклятий бузувір. Зігнав з світа білого Ірод анафемський, - заголосила бабуся, обіймаючи Марію Костянтинівну.
- Це вже я мабуть скоро помру, а перед смертю сподобилася побачити таке чудо та диво… Ох, як же хороше! як хороше! Спасибі вам, голубчики, спасибі, ріднесенькі… Поїду на село, буду всім розказувати… І все то по-нашому, все точнісінько по-нашому…
Промовляла бабуся, виходячи з театру.»

ДАЛІ БУДЕ.

(За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька.(Матеріали). – Львів,1947.

ДАЛІ БУДЕ.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-26 16:04:23
Переглядів сторінки твору 197
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.935 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2018.04.24 11:45
Автор у цю хвилину відсутній