
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.24
15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
2021.01.24
15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
2021.01.24
13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
2021.01.24
12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
2021.01.24
10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
2021.01.23
21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
2021.01.23
20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
2021.01.23
19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
2021.01.23
19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
2021.01.23
17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і
2021.01.23
16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
2021.01.23
16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
2021.01.23
14:12
Свати", "квартальчик", тру-ля-ля -
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
2021.01.23
11:42
В останньому танку роковані планети
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
2021.01.23
10:49
Кошмар століття – ядерний грибок,
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
2021.01.23
08:30
„Макс-фактором“ почав писати твори,
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Поспішаю
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поспішаю
Поспішаю. Таке життя – треба встигати. По дорозі до тебе забіг до себе. Наче все гаразд – ковток мутного пива у пластиковій пляшці, нікчемні запаси їжі у вигляді кусня пліснявого сиру, голодна кішка і твої панчохи. З минулого місяця стоять. Я їх не чіпаю. Коли хочу тебе згадати, вдихаю їх запах. Трохи паморочиться в голові і хочеться чхати. Ставлю назад і відчиняю кватирку. Тепер до тебе. Спішу, хоча нема сенсу. Віддала ключі і сказала, що їдеш у творчу відпустку. Щовечора спішу, намагаючись потрапити до твоєї квартири… з метою економії, звичайно. Світло горить, крізь двері чути, як розмовляє з глядачами телевізор, як шкварчить щось на плиті, а у ванні хлюпає вода. У мене слух найвищого ґатунку. Інколи чую, як шльопають тапки до дверей і хтось, стримуючи дихання, дивиться крізь дверне очко мені у вічі. Мабуть, то злодій хазяйнує. Користується скотиняка комунальними послугами, які оплачуєш ти… От би відкрити двері, я б йому показав… Відпустка затяглася на цілий місяць. Мабуть, дуже творча. Не припускаю думки, що ти не хочеш мене бачити. Як казав один мій знайомий: Такіє парні на дорозі не валяються… Ото ж бо і є. І я не валяюсь. Раз на двійко місяців не рахується. Треба ж якось ту суєтну пару випускати. Я такий, що якщо й упаду, то завжди в напрямку до дому. Відданість родинному колу, так би мовити. Згадую, як ти тоді сказала: Прощавай! А я пожартував: Давай, дасвіданія, дарагая… Я, взагалі, людина весела. Люблю жартувати. Пам'ятаєш, як на твій день народження я подарував тобі дохлого щура в картонці для торта. Ти тоді так верещала, що аж сльозу пустила. І чого? Мені одному довелося сміятися. А ще образилася, коли я на людній автобусній зупинці підійшов до тебе ззаду і голосно запитав на вухо: Тьотю, як доїхати до крематорію?
Ха-ха… Смішно, еге ж? Та тільки не тобі. І ще кілька випадків, де ти не змогла оцінити мій гумор. Після останнього, коли я в балончик для духів підлив трохи самогонки, ти і сказала мені: Прощавай! Терпець урвався. Вибач, але це виглядає, наче ти мені дала відкоша… І це після цілого року спільного проживання? От, дурепа… Та таких, як ти, у мене вагон і маленький візочок. Тільки встигай колеса накачувати... Жартую, звичайно. Я чого до тебе щодня бігаю? Світло вимкнути, воду перекрити, злодія витурити, якщо він є… А найбільше хочеться, наче пес, приповзти на животі до твоїх ніг з твоїми панчохами у зубах і, п'яніючи від їх запаху і вигляду красивих ніжок знизу, заскавчати, заскавуліти : Вибач, кохана. Я такий телепень. Дай мені ще шанс і ти мене не впізнаєш. Повертайся, дорогенька. Без тебе спорожнів холодильник і сенс мого існування. Без тебе кішка схуднула на 0,5 кг. Я зважував. Без тебе фікус почав чахнути. Виглядає, як бомж. Та і я не в кращому вигляді.
Отак я і зроблю. Тільки панчохи трохи виперу, щоб свідомості, поки повзу, не втратити. Ти обов'язково відкриєш. Я ж бо скавулітиму на килимку під дверима, а ти завжди бездомних песиків жаліла…
10.2017
Ха-ха… Смішно, еге ж? Та тільки не тобі. І ще кілька випадків, де ти не змогла оцінити мій гумор. Після останнього, коли я в балончик для духів підлив трохи самогонки, ти і сказала мені: Прощавай! Терпець урвався. Вибач, але це виглядає, наче ти мені дала відкоша… І це після цілого року спільного проживання? От, дурепа… Та таких, як ти, у мене вагон і маленький візочок. Тільки встигай колеса накачувати... Жартую, звичайно. Я чого до тебе щодня бігаю? Світло вимкнути, воду перекрити, злодія витурити, якщо він є… А найбільше хочеться, наче пес, приповзти на животі до твоїх ніг з твоїми панчохами у зубах і, п'яніючи від їх запаху і вигляду красивих ніжок знизу, заскавчати, заскавуліти : Вибач, кохана. Я такий телепень. Дай мені ще шанс і ти мене не впізнаєш. Повертайся, дорогенька. Без тебе спорожнів холодильник і сенс мого існування. Без тебе кішка схуднула на 0,5 кг. Я зважував. Без тебе фікус почав чахнути. Виглядає, як бомж. Та і я не в кращому вигляді.
Отак я і зроблю. Тільки панчохи трохи виперу, щоб свідомості, поки повзу, не втратити. Ти обов'язково відкриєш. Я ж бо скавулітиму на килимку під дверима, а ти завжди бездомних песиків жаліла…
10.2017
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію