ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Садкова
2026.10.11 23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.

Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.

Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:

хома дідим
2026.10.11 22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив

Іван Потьомкін
2026.10.11 18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Володимир Мацуцький
2026.10.11 16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка? Ні, це не о

Артур Курдіновський
2026.10.11 16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.

Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї

В Горова Леся
2026.10.11 15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден

Євген Федчук
2026.10.11 12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів

Вячеслав Руденко
2026.10.11 09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.

Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,

Тетяна Левицька
2026.10.11 08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.

Віктор Кучерук
2026.10.11 07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.

Володимир Бойко
2026.10.11 00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.

В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси

Ольга Садкова
2026.10.10 19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.

2011

Світлана Пирогова
2026.10.10 16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.

Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру

Борис Костиря
2026.10.10 16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.

На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота

Віктор Насипаний
2026.10.10 12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.

Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…

хома дідим
2026.10.10 12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ушел, как уходят из стада слоны

Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно показывали, как стадо, обходя по кругу груду костей, сказать бы, оплакивало покойника.
Я смотрел, как громадные животные сихронно покачивают хоботами, и вдруг неведомо из каких тайников памяти всплыло одно событие, которое хоть и косвенно, а все же ассоциировалось с только что увиденным на экране телевизора.
– Постой, – сказал я себе, – да так же ушел из жизни и Алеша..
...Родись он в другую эпоху и главное – в другом месте, быть бы ему шутом, к парадоксальным речам которого прислушивался бы король, а придворные вельможи старались бы обходить остряка десятой дорогой. Но Алеша родился в глухом селе и к тому же – в советское время, где чуть ли не весь народ был превращен в шутов. Родился калекой. Неимоверных усилий стоило ему передвигаться. Для этого нужно было всякий раз клониться в противоположную сторону и только затем перенести по дуге одну из ног.
Но это все же было полбеды. Были и другие калеки. Некоторые из них слыли такими умельцами, что за советом и помощью к ним обращались наделенные силой и здоровьем односельчане. Не в пример им Алешу ни к какому ремеслу не тянуло. День и ночь он просиживал за книгой. Но и знания не шли парню впрок. Бесед с ним чаще всего избегали. Казалось, что даже спрашивая, Алеша не столько хочет услышать ответ, сколько проверить собеседника, а еще точнее – поправить его.
Работать сельский книгочей мог только сторожем. Да и то не везде. Ведь не поставишь же калеку там, где нужно постоянно быть в движении. Например, охранять арбузы и дыни или там яблоки. И потому до самых последних дней уготовано было Алеше бодрствовать ночами на какой-то из животноводческих ферм. Больше всего ему нравилось быть в конюшне.
Женатым Алешу никто себе и представить не мог. И в самом деле – кому такой нужен. А оказалось, что нужен. Нашлась одна старая дева, которая полюбила великовозрастного сельського шута. Более того, вскорости родила ему сына. Да еще какого! Настоящего музыканта. Какой инструмент ни дай в руки, мальчик тут же начинал играть то, что заказывали. А как помогал маме... И потому-то все почести за сына доставались ей. Никому и в голову не приходило сказать “спасибо” отцу. Какой толк с шалапуты, как называли Алешу за глаза. Но первые уроки музыки несмышленышу дал именно он, сыграв на самодельной дудочке.
Знать бы односельчанам, как любил сын отца. Каким ожиданием встречи дышали письма из школы-интерната для особо одаренных детей, а потом и из Ленинградской консерватории. Кто ведает, может быть, через какие-нибудь год-два он бы приоткрыл своим престарелым родителям, никогда не покидавшим пределы села, другой мир, так как ему, одаренному кларнетисту, прочили место в оркестре. Но случилась беда. Юноша попал под трамвай и умер по дороге в больницу.
Мать направилась в Ленинград, а отец остался на хозяйстве. И вот тут-то и произошла история, которая пришла мне на память, когда вновь увидел на экране слонов.
Не сказав никому ни слова, но, видимо, решив для себя, что жить без сыновней опеки ему, квелому старику, нет уже никакого резона, в ночь под Новый год Алеша вышел из хаты и направился в сторону оврага. Шел так, чтобы никто не встретился на пути. Новогодние застолья и метель способствовали этому. В овраге он нашел удобное местечко, прилег, закрыл глаза и вскоре был засыпан толстым слоем снега.
В селе вспомнили об исчезнувшем только тогда, когда его жена, возвратясь с похорон в Ленинграде, начала расспрашивать соседей, куда исчез муж. Никто не мог ответить. Обратилась в милицию, там обещали помочь, но ничего, по-видимому, так и не сделали. И лишь весной, когда полностью сошел снег, пастухи обнаружили труп.
То ли из сочувствия к изгоревавшейся вдове, то ли из-за неведомой доселе смерти на похороны Алеши пришло чуть не все село. Еще не так давно презираемый шут вдруг вызвал в памяти и добрые воспоминания.
А когда гроб поравнялся с кладбищенскими воротами, и стоявшие возле них старики и старухи запели: “Приидете, братие, последнее целование отдадим усопшему!”, прослезились не только женщины. И кто знает, не дрогнула ли тогда в горних высях душа Алеши, любившего собратьев по судьбе, но так и не сумевшего донести до них свою любовь.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-18 19:05:42
Переглядів сторінки твору 3078
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.033 / 5.5  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 5.008 / 5.5  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.10.11 19:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-18 21:01:08 ]
Так. Складна історія. А вона й не може бути простою. Дякую за хорошу есею.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2017-11-19 01:01:59 ]
Тяжко читати. Гірко і повчально. Далеко не завжди люди виявляються вищими за тварин.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2017-11-20 06:09:30 ]
Яка життєва історія і як добре написана!Слони -- благородні тварини із міцними соціальними й родинними зв'язками. А люди... Серед них трапляються особистості, вибілені й висвячені стражданнями. Дякуємо за розповідь!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарів (М.К./Л.П.) [ 2023-07-17 23:37:03 ]
Тронули…
Спасибо!