ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Олександр Сушко
2019.09.18 09:41
Засумував мій друг, похнюпив носа,
Макітра сива лускає від дум.
Гаргара із Полтави гостроноса
На парадиз накликала біду.

Де сяде - неодмінно буде купа,
Від смороду - амок, не продихнеш.
У кожнім слові - ніч, убивча трута,

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ок-ре-мо

Малину ще збираємо
і гардероб осінній...
Синиці над сараями,
а журавель на сіні.

Ловити чи жар-птицями

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ушел, как уходят из стада слоны

Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно показывали, как стадо, обходя по кругу груду костей, сказать бы, оплакивало покойника.
Я смотрел, как громадные животные сихронно покачивают хоботами, и вдруг неведомо из каких тайников памяти всплыло одно событие, которое хоть и косвенно, а все же ассоциировалось с только что увиденным на экране телевизора.
– Постой, – сказал я себе, – да так же ушел из жизни и Алеша..
...Родись он в другую эпоху и главное – в другом месте, быть бы ему шутом, к парадоксальным речам которого прислушивался бы король, а придворные вельможи старались бы обходить остряка десятой дорогой. Но Алеша родился в глухом селе и к тому же – в советское время, где чуть ли не весь народ был превращен в шутов. Родился калекой. Неимоверных усилий стоило ему передвигаться. Для этого нужно было всякий раз клониться в противоположную сторону и только затем перенести по дуге одну из ног.
Но это все же было полбеды. Были и другие калеки. Некоторые из них слыли такими умельцами, что за советом и помощью к ним обращались наделенные силой и здоровьем односельчане. Не в пример им Алешу ни к какому ремеслу не тянуло. День и ночь он просиживал за книгой. Но и знания не шли парню впрок. Бесед с ним чаще всего избегали. Казалось, что даже спрашивая, Алеша не столько хочет услышать ответ, сколько проверить собеседника, а еще точнее – поправить его.
Работать сельский книгочей мог только сторожем. Да и то не везде. Ведь не поставишь же калеку там, где нужно постоянно быть в движении. Например, охранять арбузы и дыни или там яблоки. И потому до самых последних дней уготовано было Алеше бодрствовать ночами на какой-то из животноводческих ферм. Больше всего ему нравилось быть в конюшне.
Женатым Алешу никто себе и представить не мог. И в самом деле – кому такой нужен. А оказалось, что нужен. Нашлась одна старая дева, которая полюбила великовозрастного сельського шута. Более того, вскорости родила ему сына. Да еще какого! Настоящего музыканта. Какой инструмент ни дай в руки, мальчик тут же начинал играть то, что заказывали. А как помогал маме... И потому-то все почести за сына доставались ей. Никому и в голову не приходило сказать “спасибо” отцу. Какой толк с шалапуты, как называли Алешу за глаза. Но первые уроки музыки несмышленышу дал именно он, сыграв на самодельной дудочке.
Знать бы односельчанам, как любил сын отца. Каким ожиданием встречи дышали письма из школы-интерната для особо одаренных детей, а потом и из Ленинградской консерватории. Кто ведает, может быть, через какие-нибудь год-два он бы приоткрыл своим престарелым родителям, никогда не покидавшим пределы села, другой мир, так как ему, одаренному кларнетисту, прочили место в оркестре. Но случилась беда. Юноша попал под трамвай и умер по дороге в больницу.
Мать направилась в Ленинград, а отец остался на хозяйстве. И вот тут-то и произошла история, которая пришла мне на память, когда вновь увидел на экране слонов.
Не сказав никому ни слова, но, видимо, решив для себя, что жить без сыновней опеки ему, квелому старику, нет уже никакого резона, в ночь под Новый год Алеша вышел из хаты и направился в сторону оврага. Шел так, чтобы никто не встретился на пути. Новогодние застолья и метель способствовали этому. В овраге он нашел удобное местечко, прилег, закрыл глаза и вскоре был засыпан толстым слоем снега.
В селе вспомнили об исчезнувшем только тогда, когда его жена, возвратясь с похорон в Ленинграде, начала расспрашивать соседей, куда исчез муж. Никто не мог ответить. Обратилась в милицию, там обещали помочь, но ничего, по-видимому, так и не сделали. И лишь весной, когда полностью сошел снег, пастухи обнаружили труп.
То ли из сочувствия к изгоревавшейся вдове, то ли из-за неведомой доселе смерти на похороны Алеши пришло чуть не все село. Еще не так давно презираемый шут вдруг вызвал в памяти и добрые воспоминания.
А когда гроб поравнялся с кладбищенскими воротами, и стоявшие возле них старики и старухи запели: “Приидете, братие, последнее целование отдадим усопшему!”, прослезились не только женщины. И кто знает, не дрогнула ли тогда в горних высях душа Алеши, любившего собратьев по судьбе, но так и не сумевшего донести до них свою любовь.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-18 19:05:42
Переглядів сторінки твору 803
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.026 / 5.5  (4.955 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 4.956 / 5.5  (5.052 / 5.73)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.09.18 06:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-18 21:01:08 ]
Так. Складна історія. А вона й не може бути простою. Дякую за хорошу есею.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2017-11-19 01:01:59 ]
Тяжко читати. Гірко і повчально. Далеко не завжди люди виявляються вищими за тварин.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2017-11-20 06:09:30 ]
Яка життєва історія і як добре написана!Слони -- благородні тварини із міцними соціальними й родинними зв'язками. А люди... Серед них трапляються особистості, вибілені й висвячені стражданнями. Дякуємо за розповідь!