ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)

(Марія Заньковецька у листуваннях і спогадах сучасників)

П.РУЛІН «Акторський образ М.Заньковецької»,1929, с.74-75.
«…Хоч і не мала Україна своїх театральних закладів, хоч і не сприяли самі умовини театрального життя на Україні утворенню виразних, цілком уже усталених акторських традицій, раз-у-раз з’являлися на її грунті талановиті актори…що безперечно мали вплив на утворення характерної маніри гри. Почуття міри, знання тих меж, що їх не слід переступати, щоб не порушити художнє вражіння – одна з найкращих рис акторської вдачі Марії Заньковецької».
Вигляд Марії Костянтинівни – її струнка та рухлива постать, врода, очі,надзвичайно виразний голос, і перш за все, молодий і жвавий темперамент, - усе це з першого виступу привабило публіку. Голос був не тільки приємний та мелодійний, спершу мецосопрано, потім контральто, але, як стверджують критики: мав «здібність схопити глядача з усіма його почуттями, глибоко передавати відтінки власного почуття, примусити глядача жити життям дійової особи…».

А.СУВОРІН, с.86 / «Одесский вестник», 1892, №329.
«Голос її був надзвичайно гнучкий. Нерідко вона вживає шепоту. Це той шепіт, що зворушує душу; слухаючи його ви відчуваєте острах, передбачаєте якусь страшну грозу, якийсь фатальний кінець. Від такого шепоту мороз пробирає по шкурі…».

ВЛАДИСЛАВ ЄРМИЛОВ/ «Артист» №15, 1891.
«Міміка Заньковецької не має собі нічого рівного. На її обличчі з дивовижною швидкістю відбиваються найменші душевні рухи. Воно не знає спокою на сцені і тоді, коли артистка говорить, і тоді, коли вона мовчить; дивлячись на її обличчя, чуєте ви, розумієте те, що в цей момент вона думає, що вона переживає. І ці різноманітні мімічні комбінації не дозволяють глядачеві відірвати очей од сцени; вони захоплюють його та примушують душею бути там – на сцені…».

С.158 Листи Марії Заньковецької до:
Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:
«…Я довго не могла зібратися з духом, щоб написати до тебе. Насамперед. Я не знаю: «чи я на сім світі, чи на тім?». Так у мене все перекрутилося, так я одуріла од всього пережитого, що не можу нічого зміркувати. Скажу тільки, що Коля (Микола Садовський) хворий і лікар мені особисто сказав, що його треба поберегти, він не хороший. Не втаю від тебе, що я ще люблю Колю, і його серйозна хвороба примушує мене забути все і всіх – і нема в світі такої жертви, якої я не принесла б для нього. Тепер, я думаю, тобі зрозуміла моя відсутність у твоїй трупі?
Мені було добре в тебе… щохвилини згадую мого доброго, ласкавого брата Фушу, за яким я скучаю; та що робити – серцю не закажеш… Я кінчаю тут дев’ятого, і якщо я тобі потрібна, то приїду – куди напишеш. Цілую тебе, мій хороший.

Любляча тебе сестра Маня Адасовська.
(без дати)

С.159 Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:
«… Прости, дорогий мій Фаню, що так довго не відповідала тобі на твій милий лист і не подякувала тобі й Нінуші (по батькові не знаю)* за привітання. Повернувшись із Кавказа, весь час я боролася з хворобами й думка про смерть не відходила від мене. Тепер я вже почуваю себе настільки добре, що, хоч з трудом, - можу писати, гуляти по хатах і навіть на балкон до сонця. Та сонце не хоче проглянути на довго, мабуть противні йому люди і їх вчинки. Та й правда, моторошно жити на світі, боязко. А з другого боку, подумаєш – прекрасне життя: скільки дивних відчуттів може зазнати серце людське до іншого серця, одне недобре – «все проходить». А втім, я вірю, що навчаться люди берегти свої почуття і іншого, зрозуміють вони, що почуття любові повинно охоронятися пильно, що не можна, не вірно думати, що любов – все видержує. І ось тоді буде рай на землі, тоді перестануть люди страждати, стогнати, тоді всі будуть поважати й любити одне одного, що нікому не захочеться принижувати й зневажати іншого.
А тепер, поки інші не навчилися, ми, братику, з тобою складемо дружбу справжню.
Звичайно, тепер я грати не можу: бо я так ослабла, що вся трушусь – стомилася. Цілую тебе й Нінушу. Дуже прошу Вас приїхати до мене, я страшенно буду рада, тай не тільки я буду рада, он моя стара мама, яка з захопленням згадує тебе, Фуша, і Аня теж – ми всі будемо раді й зустрінемо Вас як своїх близьких, рідних. Цілую і жду Вас.
Ваша Марія Адасовська.
Чи розбереш моє дряпання?
Ніжин, 7 жовтня 1911 року.

Листи до Марії Заньковецької від

Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:
«…Так, Марія Костянтинівна, тільки в моєму товаристві Ви повинні найти той духовний світ, яким Ви колись так безрозсудливо (вибачте за різкий вираз) знехтували; я був і залишусь служителем святого мистецтва, і кожен, вступивши в храм моїх богів, відчує себе оновленим, задоволеним і відродженим, бо воно тільки, святе мистецтво, живить натури виняткові, до яких я Вас завжди зачисляв, і тому моє ставлення до Вас часто було обожненням, ідолопоклонством…
Так, Ви повинні були написати мені і сказати: «або до Вас, або нікуди!» Я й чекав цього листа, він надійшов, і Ви приїдете до мене.
Слово, дане Вами Панасу Саксаганському, Ви можете обміняти на багато слів, які Вам давала вся фамілія Тобілевичів: купно, компаніями, групами й поодинці. Марія Карповна стільки ж була винна перед Вами, скільки Ви перед нею. Тепер Ви мені необхідні, тому що від мене пішли: Маркович і Ліницька; залишилась Немченко, для якої Ви потрібні як учителька і повірте, що вдячнішої учениці Ви не зустрінете. Мені ж Ви потрібні для того, щоб я міг зійти зі сцени зі свідомістю, що храм моїх богів вищий усіх життєвих сутолок і перетурбацій.
Глибоко люблячий Вас М. Кропивницький
15 травня 1891 року

Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:
«Вельмишановна Марія Костянтинівно!
На станції Крути я просидів 16 годин і перед тим, як Ви мали приїхати, нечиста сила понесла мене спати в вагон; тільки в Чернігові, вийшовши з вагона, я зустрівся з Володею Карнауховим, від якого я дізнався, що Ви проїхали в Ялту. Не можу Вам переповісти, як я страшенно був опечалений тим, що не побачився з Вами. «Маня буде дуже шкодувати», - сказав Володя.
…Повірте ж мені, що Ви для мене завжди були тією ясною «зірочкою» на українській сцені, якою Вас назвав Н.Н.Каразін колись за дружньою вечерею у квартирі вашого покійного брата Явтуха, мого незабутнього, дорогого друга.
Вірте, що всі малоприємні й печальні чутки про Ваше гірке життя-буття, які доходили до мене, яких я намагався не слухати, від яких затикав вуха і тікав, щоб не дослухувати до кінця, - лягали кривавим болем на мій мозок і на мою душу. Клянусь, мені тоді здавалось, що ось-ось у Вас наболить до неймовірного і Ви крикнете «Марко Лукичу, рятуйте мене!» - і я ні хвилину не задумався б і кинувся б Вас рятувати. Так, знали б Ви мене, Ви б крикнули. Жорстокі егоїсти, подлі експлуататори, нахабні промисловці вбивали, систематично вбивали Ваш талант! Я ж тільки спостерігав з тяжким почуттям, з безконечним сумом і тугою всю цю ГРУ. У Вас я завжди уособлював всю мою любиму Україну і ніколи ні одної з артисток я не поставив навіть на перший підніжок того п’єдесталу, на якому Ви завжди стояли у моїх мріях... В душі Ви були для мене: Дузе, Беланчіоллі, Сарра Бернар – Ви були для мене вся Україна.
Оповідання власника готелю «Золотой якорь» в Орлі про Ваше розходження з Миколою (Садовським) і про приїзд з цього приводу Вашого покійного брата з Петербурга довело мене до того, що я пролежав усю ніч з відкритими очима…
Отже, Ви чудово зробили, що нарешті залишилися самітньою, знаю, що Вам це багато і дорого коштує, та, бог дасть, все потрошку поправиться і прийде в норму: Ви ще не старі, поздоровшаєте тільки й легко буде наздогнати втрачене. Бажаю Вам від душі одужати, піднести духа й знову завоювати те високе становище, на якому Ви лише достойні бути і з якого Вас зштовхували брудними руками нахаби й негідники. Вірте, що я тільки порадуюсь Вашому відродженню.
Щиро відданий Вам Марко Кропивницький.
9 квітня 1898 року.

УРСР. Наркомосвіти. Державний Драматичний Театр імени М. Заньковецької.
Вельмиповажна Марія Костянтинівна!
Вітаємо Вас з сьомою річницею існування нашого театру й з початком сезону 1928/1929 рр.
Одночасно повідомляємо Вас, що в порозумінні з Народним Комісаріатом Освіти Ви, яко патронеса нашого театру, зараховуєтесь до його складу почесною актрисою.
Сердечно просимо Вас не відмовити нам в цьому глибокому бажанні мати серед наших імен Ваше почесне та поважане для нас ім’я.
Перебуваємо з щирим побажанням всього найкращого, а голівне, здоров’я.
За дорученням театру
Директор (підпис)
16/ІХ 1928 р. №7/4
М.Луганськ
Донбас

На фото: Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським, 90-і роки ХІХ ст.

ДАЛІ БУДЕ.

За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-27 17:09:57
Переглядів сторінки твору 1353
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній