ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2017.12.12 06:10
Заблукавши в часу океані
і безмежних світлових роках,
я живу в свинцевому тумані
на летючих ртутних островах
досі невідкритої планети,
вдалині від різнобарв’я стріх,
космодромів, бань і мінаретів.
Вдалині від спогадів твоїх.

Світлана Майя Залізняк
2017.12.11 23:17
А домінанта котячих -
вгризтися в горло чи бока.
Лисці смугастенький м'ячик
любо котити... й навтьоки...

Шерсть облизати - і ніжно
муркнути просьбу край тину.
Сила несе центробіжна

Мирослава Шевченко
2017.12.11 23:03
Стліває тихо на світанні
Далеке сяйво зір останніх...
Серед розкиданих світів
Я не знайшов свого пристанку
І в самоті блукав до ранку,
І пове

Олександр Сушко
2017.12.11 17:43
Я - скалозуб. Весела птаха.
Усяке скаче з-під пера.
Пішов на фронт - вернувсь без даху:
Життя людське не сміх - жура.

Щасливих мало в морі хворих.
Той - одинокий, той - сліпий.
А дзвони вперто б'ють на сполох:

Ігор Шоха
2017.12.11 16:23
Погоду роблять мороз-енк-и,
аж репає моя земля:
ті самі «антитимошенки»
і «противсіхи»-одноденки
пандороящика кремля.

***
Нувориші – і ґазди, і ґаздині

Олександр Сушко
2017.12.11 16:00
Гризуться пси. Вояки терті.
Уміють вкласти у гроби.
Ми ж - пішаки на дошці смерті,
Усі заляжем під горби.

"Вперед!", "Ура!" , "Ату!" і "Слава!"
Ревуть розчахнуті роти.
А я кажу, що ця потрава

Олександра Христич
2017.12.11 14:58
Прийшла зима у місто,
Перемела шляхи.
Тепер все біле чисте,
Засніжені дахи.

Хурделиця пустує,
Гойдає ліхтарі.
Сьогодні заночує

Маркіяна Рай
2017.12.11 14:11
Білим маревом вкрита дорога -
То не сніг, - то моя душа.
Я стелюсь навпростець до Бога,
Щоб ласкаво мене втішав.

Ох, сьогодні я геть охляла.
Лей, лей, лей, лиш би хто не взрів.
По мені чиясь ніжка гуляла,

Микола Соболь
2017.12.11 09:19
Пошили біле чорними нитками.
Не прижилося. Неугодне Богу.
Лишило у душі глибокі шрами
На до і після зломлену дорогу.
До надвечір’я ще не били дзвони,
Омило хмари красною зорею.
Ішли на Київ москалів загони…
Святою українською землею.

Олександр Сушко
2017.12.11 07:03
Глибочінь

Іду в офензиву.
Маркітні песиголовці
Здирають шагрань зі своїх думок.

Кучуру тут немає місця:
Його шия не пристосована до вирла,

Сонце Місяць
2017.12.11 06:02
Примітивний такий наїв
чиркати запальничкою
черкати рядки за
стійкою будь-яким
час у відставку
ранкова злива
стерті кути
розплетене сяйво

Ярослав Чорногуз
2017.12.11 04:08
Минулася любов, мов листя облетіло
Із дерева жаги, не збуджує мене.
Вуста мої байдужі, не шепочуть: «Мила,
Яви мені, благаю, личенько ясне!»

Для тебе я чужий. І став таким тоді ще,
Відколи уколов пером твоє єство.
І істина із гір співала птахом в

Володимир Бойко
2017.12.10 23:37
Коли ти справжня є людина,
Роби добро для України.
Як чиниш ти народу шкоду,
То ти є нелюд і скотина.

Ти будь Вкраїни патріотом,
Та мудрим, а не ідіотом.
Роби добро і радість людям –

Олександр Сушко
2017.12.10 22:51
Ох, і надудлився вина!
Аж пити вже не хочу!
Стрічає, начебто, жона,
Пригледівсь – потороча.

Шерепа сварить рогачем,
Наводить, мабуть, порчу.
У шпарці шкрябаю ключем –

Ольга Паучек
2017.12.10 21:22
Сон в отчому домі,
У батьківській хаті
Зірково-прозорий,
Казково-багатий...

Дитинство солодке
Озветься луною
Тривоги розтануть

Ігор Шоха
2017.12.10 20:11
Хто не трудиться, той – п’є.
А куди діватись?
Все людині Бог дає,
особливо не своє
їсти і …сміятись.

***
Научене – терте,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)

(Марія Заньковецька у листуваннях і спогадах сучасників)

П.РУЛІН «Акторський образ М.Заньковецької»,1929, с.74-75.
«…Хоч і не мала Україна своїх театральних закладів, хоч і не сприяли самі умовини театрального життя на Україні утворенню виразних, цілком уже усталених акторських традицій, раз-у-раз з’являлися на її грунті талановиті актори…що безперечно мали вплив на утворення характерної маніри гри. Почуття міри, знання тих меж, що їх не слід переступати, щоб не порушити художнє вражіння – одна з найкращих рис акторської вдачі Марії Заньковецької».
Вигляд Марії Костянтинівни – її струнка та рухлива постать, врода, очі,надзвичайно виразний голос, і перш за все, молодий і жвавий темперамент, - усе це з першого виступу привабило публіку. Голос був не тільки приємний та мелодійний, спершу мецосопрано, потім контральто, але, як стверджують критики: мав «здібність схопити глядача з усіма його почуттями, глибоко передавати відтінки власного почуття, примусити глядача жити життям дійової особи…».

А.СУВОРІН, с.86 / «Одесский вестник», 1892, №329.
«Голос її був надзвичайно гнучкий. Нерідко вона вживає шепоту. Це той шепіт, що зворушує душу; слухаючи його ви відчуваєте острах, передбачаєте якусь страшну грозу, якийсь фатальний кінець. Від такого шепоту мороз пробирає по шкурі…».

ВЛАДИСЛАВ ЄРМИЛОВ/ «Артист» №15, 1891.
«Міміка Заньковецької не має собі нічого рівного. На її обличчі з дивовижною швидкістю відбиваються найменші душевні рухи. Воно не знає спокою на сцені і тоді, коли артистка говорить, і тоді, коли вона мовчить; дивлячись на її обличчя, чуєте ви, розумієте те, що в цей момент вона думає, що вона переживає. І ці різноманітні мімічні комбінації не дозволяють глядачеві відірвати очей од сцени; вони захоплюють його та примушують душею бути там – на сцені…».

С.158 Листи Марії Заньковецької до:
Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:
«…Я довго не могла зібратися з духом, щоб написати до тебе. Насамперед. Я не знаю: «чи я на сім світі, чи на тім?». Так у мене все перекрутилося, так я одуріла од всього пережитого, що не можу нічого зміркувати. Скажу тільки, що Коля (Микола Садовський) хворий і лікар мені особисто сказав, що його треба поберегти, він не хороший. Не втаю від тебе, що я ще люблю Колю, і його серйозна хвороба примушує мене забути все і всіх – і нема в світі такої жертви, якої я не принесла б для нього. Тепер, я думаю, тобі зрозуміла моя відсутність у твоїй трупі?
Мені було добре в тебе… щохвилини згадую мого доброго, ласкавого брата Фушу, за яким я скучаю; та що робити – серцю не закажеш… Я кінчаю тут дев’ятого, і якщо я тобі потрібна, то приїду – куди напишеш. Цілую тебе, мій хороший.

Любляча тебе сестра Маня Адасовська.
(без дати)

С.159 Панаса Карповича САКСАГАНСЬКОГО:
«… Прости, дорогий мій Фаню, що так довго не відповідала тобі на твій милий лист і не подякувала тобі й Нінуші (по батькові не знаю)* за привітання. Повернувшись із Кавказа, весь час я боролася з хворобами й думка про смерть не відходила від мене. Тепер я вже почуваю себе настільки добре, що, хоч з трудом, - можу писати, гуляти по хатах і навіть на балкон до сонця. Та сонце не хоче проглянути на довго, мабуть противні йому люди і їх вчинки. Та й правда, моторошно жити на світі, боязко. А з другого боку, подумаєш – прекрасне життя: скільки дивних відчуттів може зазнати серце людське до іншого серця, одне недобре – «все проходить». А втім, я вірю, що навчаться люди берегти свої почуття і іншого, зрозуміють вони, що почуття любові повинно охоронятися пильно, що не можна, не вірно думати, що любов – все видержує. І ось тоді буде рай на землі, тоді перестануть люди страждати, стогнати, тоді всі будуть поважати й любити одне одного, що нікому не захочеться принижувати й зневажати іншого.
А тепер, поки інші не навчилися, ми, братику, з тобою складемо дружбу справжню.
Звичайно, тепер я грати не можу: бо я так ослабла, що вся трушусь – стомилася. Цілую тебе й Нінушу. Дуже прошу Вас приїхати до мене, я страшенно буду рада, тай не тільки я буду рада, он моя стара мама, яка з захопленням згадує тебе, Фуша, і Аня теж – ми всі будемо раді й зустрінемо Вас як своїх близьких, рідних. Цілую і жду Вас.
Ваша Марія Адасовська.
Чи розбереш моє дряпання?
Ніжин, 7 жовтня 1911 року.

Листи до Марії Заньковецької від

Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:
«…Так, Марія Костянтинівна, тільки в моєму товаристві Ви повинні найти той духовний світ, яким Ви колись так безрозсудливо (вибачте за різкий вираз) знехтували; я був і залишусь служителем святого мистецтва, і кожен, вступивши в храм моїх богів, відчує себе оновленим, задоволеним і відродженим, бо воно тільки, святе мистецтво, живить натури виняткові, до яких я Вас завжди зачисляв, і тому моє ставлення до Вас часто було обожненням, ідолопоклонством…
Так, Ви повинні були написати мені і сказати: «або до Вас, або нікуди!» Я й чекав цього листа, він надійшов, і Ви приїдете до мене.
Слово, дане Вами Панасу Саксаганському, Ви можете обміняти на багато слів, які Вам давала вся фамілія Тобілевичів: купно, компаніями, групами й поодинці. Марія Карповна стільки ж була винна перед Вами, скільки Ви перед нею. Тепер Ви мені необхідні, тому що від мене пішли: Маркович і Ліницька; залишилась Немченко, для якої Ви потрібні як учителька і повірте, що вдячнішої учениці Ви не зустрінете. Мені ж Ви потрібні для того, щоб я міг зійти зі сцени зі свідомістю, що храм моїх богів вищий усіх життєвих сутолок і перетурбацій.
Глибоко люблячий Вас М. Кропивницький
15 травня 1891 року

Марка КРОПИВНИЦЬКОГО:
«Вельмишановна Марія Костянтинівно!
На станції Крути я просидів 16 годин і перед тим, як Ви мали приїхати, нечиста сила понесла мене спати в вагон; тільки в Чернігові, вийшовши з вагона, я зустрівся з Володею Карнауховим, від якого я дізнався, що Ви проїхали в Ялту. Не можу Вам переповісти, як я страшенно був опечалений тим, що не побачився з Вами. «Маня буде дуже шкодувати», - сказав Володя.
…Повірте ж мені, що Ви для мене завжди були тією ясною «зірочкою» на українській сцені, якою Вас назвав Н.Н.Каразін колись за дружньою вечерею у квартирі вашого покійного брата Явтуха, мого незабутнього, дорогого друга.
Вірте, що всі малоприємні й печальні чутки про Ваше гірке життя-буття, які доходили до мене, яких я намагався не слухати, від яких затикав вуха і тікав, щоб не дослухувати до кінця, - лягали кривавим болем на мій мозок і на мою душу. Клянусь, мені тоді здавалось, що ось-ось у Вас наболить до неймовірного і Ви крикнете «Марко Лукичу, рятуйте мене!» - і я ні хвилину не задумався б і кинувся б Вас рятувати. Так, знали б Ви мене, Ви б крикнули. Жорстокі егоїсти, подлі експлуататори, нахабні промисловці вбивали, систематично вбивали Ваш талант! Я ж тільки спостерігав з тяжким почуттям, з безконечним сумом і тугою всю цю ГРУ. У Вас я завжди уособлював всю мою любиму Україну і ніколи ні одної з артисток я не поставив навіть на перший підніжок того п’єдесталу, на якому Ви завжди стояли у моїх мріях... В душі Ви були для мене: Дузе, Беланчіоллі, Сарра Бернар – Ви були для мене вся Україна.
Оповідання власника готелю «Золотой якорь» в Орлі про Ваше розходження з Миколою (Садовським) і про приїзд з цього приводу Вашого покійного брата з Петербурга довело мене до того, що я пролежав усю ніч з відкритими очима…
Отже, Ви чудово зробили, що нарешті залишилися самітньою, знаю, що Вам це багато і дорого коштує, та, бог дасть, все потрошку поправиться і прийде в норму: Ви ще не старі, поздоровшаєте тільки й легко буде наздогнати втрачене. Бажаю Вам від душі одужати, піднести духа й знову завоювати те високе становище, на якому Ви лише достойні бути і з якого Вас зштовхували брудними руками нахаби й негідники. Вірте, що я тільки порадуюсь Вашому відродженню.
Щиро відданий Вам Марко Кропивницький.
9 квітня 1898 року.

УРСР. Наркомосвіти. Державний Драматичний Театр імени М. Заньковецької.
Вельмиповажна Марія Костянтинівна!
Вітаємо Вас з сьомою річницею існування нашого театру й з початком сезону 1928/1929 рр.
Одночасно повідомляємо Вас, що в порозумінні з Народним Комісаріатом Освіти Ви, яко патронеса нашого театру, зараховуєтесь до його складу почесною актрисою.
Сердечно просимо Вас не відмовити нам в цьому глибокому бажанні мати серед наших імен Ваше почесне та поважане для нас ім’я.
Перебуваємо з щирим побажанням всього найкращого, а голівне, здоров’я.
За дорученням театру
Директор (підпис)
16/ІХ 1928 р. №7/4
М.Луганськ
Донбас

На фото: Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським, 90-і роки ХІХ ст.

ДАЛІ БУДЕ.

За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-27 17:09:57
Переглядів сторінки твору 78
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.909 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.746 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.12.10 19:22
Автор у цю хвилину відсутній