ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.11.13 21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.

Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран

Євген Федчук
2025.11.13 19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г

С М
2025.11.13 19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей

багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві

Сергій СергійКо
2025.11.13 19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!

«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно

Іван Потьомкін
2025.11.13 18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,

М Менянин
2025.11.13 13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.

Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця

Тетяна Левицька
2025.11.13 08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.

Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі

Борис Костиря
2025.11.12 21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.

Володимир Бойко
2025.11.12 20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.

В Горова Леся
2025.11.12 18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?

І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,

Микола Дудар
2025.11.12 10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться

Віктор Кучерук
2025.11.12 08:53
Пам'яті сестри
Людмили

Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто

М Менянин
2025.11.11 23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.

Борис Костиря
2025.11.11 22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.

С М
2025.11.11 19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай

Цей нестямний час(4x)

Тетяна Левицька
2025.11.11 19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Публіцистика / Присвяти творчим побратимам (на ювілеї і не тільки)

 Миколі Петренку: "ЛЬВІВСЬКІ ПЕГАСИ" до 90-ліття і далі...
Микола Євгенович Петренко знав мене ще нескладним дівчатком у косичках, «гидким каченям», що полюбляло писати вірші – і топтало стежечки до знаменитої у творчих колах Львова школи №28, де вчилися діти Петренків, Лучуків, Ступків, Стригунів... Те, що «гидке каченя» (читайте: «вовченя»!) перетворилося чи то у «лебедівну», чи швидше всього у «зубасту літературну вовчицю» великою мірою спричинилася його надзвичайно тепла, батьківська опіка. Це Микола Євгенович завжди був поруч у цікавих подорожах дорогами Львівщини із творчими бригадами Клубу Творчої Молоді, а також на поетичних фестивалях, таких як незабутня «Львівська поетична весна», що у часі переросла у «Галицьку літературну осінь». Це ж той самий Микола Петренко, поруч із Оксаною Сенатович (укупі із Володимиром Лучуком) і Миколою Ільницьким благословили мій прихід у Спілку письменників, не кажучи вже про творчу співдружність із моїми театральними побратимами із Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що продовж 80-90-их років відроджував традицію різдвяних вертепних ходів вулицями Львова, Купальських забав у мальовничих куточках природи (львівсько-карпатської і не тільки), а також національно окреслених вистав «опальних» класиків української літератури і обов’язкового вечора поезії на «останній сторінці» театрального року. Пам’ятаю презентацію першого видання «Молитви отця Зенона» Миколи Петренка у виконанні акторів «МЕТи» (і себе серед них) у холодних зимових стінах Домініканського костелу…
Микола Євгенович, жартуючи, каже, що ми з ним розминулися у часі і просторі, на що я з радістю заперечую, що, Богу дякувати, таки не розминулися – у тому і щастя, адже відбувся спадкоємний ланцюг поколінь.

МИКОЛІ ПЕТРЕНКУ

«От жив. Нічого. Скупо та убого,
І все ж - нічого. Рай там, чи не рай.
Аж тут душа стає з києм на Бога -
Давай мені завіщене. Давай!

Давай мені в цім пеклі Україну,
а чи мене до неї відпусти.
Лицем у сніг. А снігу - по коліна,
А снігу вище над усі світи.

Годуєш снігом долю нетерплячу.
А що ж іще... А що? - не знаю сам.
Вхоплю сокиру. І пущу в Авачу.
Давай мені Вкраїноньку.

- Не дам».

Микола Петренко.
(Зі збірки «Молитва отця Зенона»)

Давай мені Вкраїноньку, Миколо!
Як не сьогодні, то уже й ніколи.
А як не даш – візьму кия, та й годі –
Давай мені Вкраїноньку у згоді!
А як не даш – вхоплю мерщій сокиру –
Давай мені Вкраїноньку із миром!

Вирує, повноводиться Авача –
Химерна, бачу, у Миколи вдача.
Ріка бурхлива як Душа Поета –
З перепустками в рай не спішно, де там…

Микола посміхається у вуса:
- Таку, як є, бери її, Ірусю!


Ірина Вовк

За ювілейною книжкою "Микола Петренко. Життя і творчість". - Львів:Сполом,2015.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-30 10:25:48
Переглядів сторінки твору 1270
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / 0  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Довкола відомих персон
Автор востаннє на сайті 2025.08.05 11:53
Автор у цю хвилину відсутній