Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Публіцистика
/
Присвяти творчим побратимам (на ювілеї і не тільки)
Миколі Петренку: "ЛЬВІВСЬКІ ПЕГАСИ" до 90-ліття і далі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Миколі Петренку: "ЛЬВІВСЬКІ ПЕГАСИ" до 90-ліття і далі...
Микола Євгенович Петренко знав мене ще нескладним дівчатком у косичках, «гидким каченям», що полюбляло писати вірші – і топтало стежечки до знаменитої у творчих колах Львова школи №28, де вчилися діти Петренків, Лучуків, Ступків, Стригунів... Те, що «гидке каченя» (читайте: «вовченя»!) перетворилося чи то у «лебедівну», чи швидше всього у «зубасту літературну вовчицю» великою мірою спричинилася його надзвичайно тепла, батьківська опіка. Це Микола Євгенович завжди був поруч у цікавих подорожах дорогами Львівщини із творчими бригадами Клубу Творчої Молоді, а також на поетичних фестивалях, таких як незабутня «Львівська поетична весна», що у часі переросла у «Галицьку літературну осінь». Це ж той самий Микола Петренко, поруч із Оксаною Сенатович (укупі із Володимиром Лучуком) і Миколою Ільницьким благословили мій прихід у Спілку письменників, не кажучи вже про творчу співдружність із моїми театральними побратимами із Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що продовж 80-90-их років відроджував традицію різдвяних вертепних ходів вулицями Львова, Купальських забав у мальовничих куточках природи (львівсько-карпатської і не тільки), а також національно окреслених вистав «опальних» класиків української літератури і обов’язкового вечора поезії на «останній сторінці» театрального року. Пам’ятаю презентацію першого видання «Молитви отця Зенона» Миколи Петренка у виконанні акторів «МЕТи» (і себе серед них) у холодних зимових стінах Домініканського костелу…
Микола Євгенович, жартуючи, каже, що ми з ним розминулися у часі і просторі, на що я з радістю заперечую, що, Богу дякувати, таки не розминулися – у тому і щастя, адже відбувся спадкоємний ланцюг поколінь.
МИКОЛІ ПЕТРЕНКУ
«От жив. Нічого. Скупо та убого,
І все ж - нічого. Рай там, чи не рай.
Аж тут душа стає з києм на Бога -
Давай мені завіщене. Давай!
Давай мені в цім пеклі Україну,
а чи мене до неї відпусти.
Лицем у сніг. А снігу - по коліна,
А снігу вище над усі світи.
Годуєш снігом долю нетерплячу.
А що ж іще... А що? - не знаю сам.
Вхоплю сокиру. І пущу в Авачу.
Давай мені Вкраїноньку.
- Не дам».
Микола Петренко.
(Зі збірки «Молитва отця Зенона»)
Давай мені Вкраїноньку, Миколо!
Як не сьогодні, то уже й ніколи.
А як не даш – візьму кия, та й годі –
Давай мені Вкраїноньку у згоді!
А як не даш – вхоплю мерщій сокиру –
Давай мені Вкраїноньку із миром!
Вирує, повноводиться Авача –
Химерна, бачу, у Миколи вдача.
Ріка бурхлива як Душа Поета –
З перепустками в рай не спішно, де там…
Микола посміхається у вуса:
- Таку, як є, бери її, Ірусю!
Ірина Вовк
За ювілейною книжкою "Микола Петренко. Життя і творчість". - Львів:Сполом,2015.
Микола Євгенович, жартуючи, каже, що ми з ним розминулися у часі і просторі, на що я з радістю заперечую, що, Богу дякувати, таки не розминулися – у тому і щастя, адже відбувся спадкоємний ланцюг поколінь.
МИКОЛІ ПЕТРЕНКУ
«От жив. Нічого. Скупо та убого,
І все ж - нічого. Рай там, чи не рай.
Аж тут душа стає з києм на Бога -
Давай мені завіщене. Давай!
Давай мені в цім пеклі Україну,
а чи мене до неї відпусти.
Лицем у сніг. А снігу - по коліна,
А снігу вище над усі світи.
Годуєш снігом долю нетерплячу.
А що ж іще... А що? - не знаю сам.
Вхоплю сокиру. І пущу в Авачу.
Давай мені Вкраїноньку.
- Не дам».
Микола Петренко.
(Зі збірки «Молитва отця Зенона»)
Давай мені Вкраїноньку, Миколо!
Як не сьогодні, то уже й ніколи.
А як не даш – візьму кия, та й годі –
Давай мені Вкраїноньку у згоді!
А як не даш – вхоплю мерщій сокиру –
Давай мені Вкраїноньку із миром!
Вирує, повноводиться Авача –
Химерна, бачу, у Миколи вдача.
Ріка бурхлива як Душа Поета –
З перепустками в рай не спішно, де там…
Микола посміхається у вуса:
- Таку, як є, бери її, Ірусю!
Ірина Вовк
За ювілейною книжкою "Микола Петренко. Життя і творчість". - Львів:Сполом,2015.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мавчине..."
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)"
Про публікацію
