
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Публіцистика
/
Присвяти творчим побратимам (на ювілеї і не тільки)
Миколі Петренку: "ЛЬВІВСЬКІ ПЕГАСИ" до 90-ліття і далі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Миколі Петренку: "ЛЬВІВСЬКІ ПЕГАСИ" до 90-ліття і далі...
Микола Євгенович Петренко знав мене ще нескладним дівчатком у косичках, «гидким каченям», що полюбляло писати вірші – і топтало стежечки до знаменитої у творчих колах Львова школи №28, де вчилися діти Петренків, Лучуків, Ступків, Стригунів... Те, що «гидке каченя» (читайте: «вовченя»!) перетворилося чи то у «лебедівну», чи швидше всього у «зубасту літературну вовчицю» великою мірою спричинилася його надзвичайно тепла, батьківська опіка. Це Микола Євгенович завжди був поруч у цікавих подорожах дорогами Львівщини із творчими бригадами Клубу Творчої Молоді, а також на поетичних фестивалях, таких як незабутня «Львівська поетична весна», що у часі переросла у «Галицьку літературну осінь». Це ж той самий Микола Петренко, поруч із Оксаною Сенатович (укупі із Володимиром Лучуком) і Миколою Ільницьким благословили мій прихід у Спілку письменників, не кажучи вже про творчу співдружність із моїми театральними побратимами із Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що продовж 80-90-их років відроджував традицію різдвяних вертепних ходів вулицями Львова, Купальських забав у мальовничих куточках природи (львівсько-карпатської і не тільки), а також національно окреслених вистав «опальних» класиків української літератури і обов’язкового вечора поезії на «останній сторінці» театрального року. Пам’ятаю презентацію першого видання «Молитви отця Зенона» Миколи Петренка у виконанні акторів «МЕТи» (і себе серед них) у холодних зимових стінах Домініканського костелу…
Микола Євгенович, жартуючи, каже, що ми з ним розминулися у часі і просторі, на що я з радістю заперечую, що, Богу дякувати, таки не розминулися – у тому і щастя, адже відбувся спадкоємний ланцюг поколінь.
МИКОЛІ ПЕТРЕНКУ
«От жив. Нічого. Скупо та убого,
І все ж - нічого. Рай там, чи не рай.
Аж тут душа стає з києм на Бога -
Давай мені завіщене. Давай!
Давай мені в цім пеклі Україну,
а чи мене до неї відпусти.
Лицем у сніг. А снігу - по коліна,
А снігу вище над усі світи.
Годуєш снігом долю нетерплячу.
А що ж іще... А що? - не знаю сам.
Вхоплю сокиру. І пущу в Авачу.
Давай мені Вкраїноньку.
- Не дам».
Микола Петренко.
(Зі збірки «Молитва отця Зенона»)
Давай мені Вкраїноньку, Миколо!
Як не сьогодні, то уже й ніколи.
А як не даш – візьму кия, та й годі –
Давай мені Вкраїноньку у згоді!
А як не даш – вхоплю мерщій сокиру –
Давай мені Вкраїноньку із миром!
Вирує, повноводиться Авача –
Химерна, бачу, у Миколи вдача.
Ріка бурхлива як Душа Поета –
З перепустками в рай не спішно, де там…
Микола посміхається у вуса:
- Таку, як є, бери її, Ірусю!
Ірина Вовк
За ювілейною книжкою "Микола Петренко. Життя і творчість". - Львів:Сполом,2015.
Микола Євгенович, жартуючи, каже, що ми з ним розминулися у часі і просторі, на що я з радістю заперечую, що, Богу дякувати, таки не розминулися – у тому і щастя, адже відбувся спадкоємний ланцюг поколінь.
МИКОЛІ ПЕТРЕНКУ
«От жив. Нічого. Скупо та убого,
І все ж - нічого. Рай там, чи не рай.
Аж тут душа стає з києм на Бога -
Давай мені завіщене. Давай!
Давай мені в цім пеклі Україну,
а чи мене до неї відпусти.
Лицем у сніг. А снігу - по коліна,
А снігу вище над усі світи.
Годуєш снігом долю нетерплячу.
А що ж іще... А що? - не знаю сам.
Вхоплю сокиру. І пущу в Авачу.
Давай мені Вкраїноньку.
- Не дам».
Микола Петренко.
(Зі збірки «Молитва отця Зенона»)
Давай мені Вкраїноньку, Миколо!
Як не сьогодні, то уже й ніколи.
А як не даш – візьму кия, та й годі –
Давай мені Вкраїноньку у згоді!
А як не даш – вхоплю мерщій сокиру –
Давай мені Вкраїноньку із миром!
Вирує, повноводиться Авача –
Химерна, бачу, у Миколи вдача.
Ріка бурхлива як Душа Поета –
З перепустками в рай не спішно, де там…
Микола посміхається у вуса:
- Таку, як є, бери її, Ірусю!
Ірина Вовк
За ювілейною книжкою "Микола Петренко. Життя і творчість". - Львів:Сполом,2015.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мавчине..."
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)"
• Перейти на сторінку •
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років (Продовження10)"
Про публікацію