Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк „Приречені на успіх:„ЗАГАДКОВІ ВАРІАЦІЇ” Е.-Е. ШМІТТА”
Мова піде про вистави „Загадкові варіації” Е.-Е.Шмітта, що йдуть (чи йшли до недавна) на сценах різних театрів України – у Львові та Києві, не кажучи вже про чудову виставу Театру Вахтангова „Посвята Єві” за участю Василя Ланового і Євгенія Князева. Усі постановки „Загадкових варіацій”, неодноразово бачені мною упродовж попередніх 7 років - приречені на успіх, це вистави із „золотого фонду” режисерських підходів та незабутніх акторських втілень. Мабуть, спричинилася до цього унікальна за жанром і темою п’єса Еріка Еммануеля Шмітта.
Не знаю, чи такі постановки порівнювані, кожна з них – і Львівського академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької, за участю н.а. України Богдана Козака та Олега Стефана (артиста Театру ім. Леся Курбаса), режисура Вадима Сікорського, і Київського академічного Молодого театру, за участю н.а. України Станіслава Боклана та н.а. України Олексія Вертинського, режисура Андрія Білоуса, авторський переклад Неди Неждани – оригінальна акторськими непересічними постатями, що вносять в характеристики персонажів Шмітта щось від своєї психофізики, портретності, органіки тіла, манери спілкуватися з партнером. Нема акторського стереотипу на бачення двох персонажів «Загадкових варіацій» - Абеля Знорка і Еріка Ларсена, тому все в них, окрім заданого автором тексту, (а звідси і певна стабільність їх сценічних мотивацій), все інше – це акторство у чистому вигляді. Під таким кутом зору глядач, який вже знає сюжет п’єси, іде подивитися на акторські дуети, які мають рівноцінні шанси в дуельному просторі Шміттового тексту.
Абель Знорко (і н.а. України Богдан Козак - Театр ім.Заньковецької, Львів, і н.а. України Станіслав Боклан – Молодий театр, Київ) – дивиться на світ дещо цинічно, він самотній геній, який втік від метушливої суєти життя у створений собою ж світ (за сюжетом – острів), і йому так комфортно. Комфортно… але все ж нудно, час-від-часу він потребує спілкування – жінки, журналісти, обслуга, лікарі… У нього вже відбувся сильний спалах пристрасті, тепер він спочиває на лаврах Нобелівського лауреата, заліковує «краба», що потихеньку нищить його легені, і живе багатолітньою перепискою на відстані з коханою жінкою – Геленою Меттернах, таким чином підтримуючи тліючі жарини почуття. Переписка з нез’ясованих обставин припинилася, тому виник задум помсти, вірніше, бажання скинути із пліч непосильний тягар давніх стосунків – така передісторія написання нової книжки у несподіваному для героя жанрі. Недавно опублікована його книжка, де цитується ніби вигадана переписка двох закоханих, приваблює до нього несподіваного гостя – «журналіста» Еріка Ларсена (Олег Стефан – Львів; н.а. України Олексій Вертинський – Київ). Це початок, експозиція дії п’єси Е.-Е. Шмітта.
За нею починається справжня дуель двох чоловіків, що були закохані в одну і ту ж жінку. То ж хто – кого…
Ерік Емануель Шмітт вклав у руки Абеля Знорка рушницю як сценічний реквізит – і він у п’єсі кілька разів за власним ритуалом гостинності стріляє повз Еріка Ларсена, але за розвитком сюжетної дії навпаки Ерік Ларсен, приїхавши до Абеля Знорка, поступово розкручуючи драматичну колізію «Загадкових варіацій», раз-по-разу вистрілює по своєму опоненту, наносячи йому сильні душевні рани. Спочатку Абель Знорко дізнається про те, що перед його очима не журналіст, а чоловік Гелени Меттернах, а згодом про те, що Гелена померла, і врешті, що померла 10 років тому. Ці постріли набагато отрутніші, ніж «ритуальні» постріли Зноркової рушниці. Тому для Еріка Ларсена драматургія Шмітта таїть несподівану нагороду - перемогу в сюжетній дуелі. Тим паче, що за задумом автора п’єси, Ерік Ларсен молодший за Абеля Знорка.
У Львівській версії «Загадкових варіацій» так і є – Ерік-Стефан молодший за Знорка-Козака, а от у Київській вони зорово одного віку…І тому, у версії Молодого Театру шанси на дуель персонажів зрівнюються. Хочу сказати, що Ларсен-Вертинський переважає Знорка-Боклана не тільки за сюжетним задумом п’єси, він перетягує увагу глядача своєю постійною емоційною динамікою гри, його обличчя постійно реагує на текстовий матеріал – до того ж міміка така багатомовна, що інколи за нею відкривається велика глибина підтексту: без слів, зіграна емоція за промовчанням… В Боклана емоційність на другому плані – у нього переважають зорові портрети-характеристики персонажа: стан сп’яніння («щось у горлі деренчить…»), лінивство, що змінюється бажанням дії (до слова, коли оживає динаміка Знорка-Боклана дует артистів стає віртуозним!), одомашнений, «халатний» зовнішній вигляд.
У Львівському варіанті, правда, в одязі персонажів відсутній натяк, що дія відбувається на острові Розваньо, неподалік від Північного полюса, якраз коли полярний день переходить в полярну ніч; у Київському варіанті про це свідчить хутрова шапка і шкіряне пальто на щойно прибулому Еріку Ларсені, та білий хутровий верхній одяг Абеля Знорка, в якому він готовий вирушати в подорож.
Зате Абель-Козак одягнений в якусь чудернацьку мантію, що свідчить про особливий вишуканий смак відлюдника-аристократа. Взагалі, Абель Знорко в баченні Богдана Козака більш трагічний герой, ніж Абель-Боклан. Кожен постріл нових відомостей про Гелену приводить його в стан душевного сум’яття, що виражається в емоційно-зоровому малюнку його ролі – при звістці про смерть він згортається в клубок , натягаючи на себе плащ, наче ковдру, і тремтячи всій тілом, до того ж в очах актора жевріє чуттєва сльоза.
Те ж саме чуттєве прочитання притаманне і Олексію Вертинському – Еріку Ларсену, особливо в розповіді про те, як Гелена вмирала і як його персонаж доглядав її, смертельно хвору. В голосі актора відчувається такий емоційний трем, а очі наповнені слізьми, що мимоволі розумієш: у ці хвилини Олексій Вертинський як людина зливається воєдино з Вертинським-актором.
Отож, дуель так визначає переможців – Абель-Козак глибший і чуттєвіший від Абеля-Боклана… Щодо Ларсенів – Олексій Вертинський і Олег Стефан зовсім різні.
Олег Стефан грав Еріка Ларсена з 1999 року, в інтернеті збереглися записи «Загадкових варіацій» ще тих часів. Він був юним, але глибоким Еріком Ларсеном – виваженим, розсудливо-логічним, отож «поціляв» у Абеля Знорка влучно, методично і без промаху.
В обох постановках – і Львівській, і Київській – звучить музика «Enigma» Едварда Елгара, правда у різних варіаціях. Так, як і власне задумав сам автор – Ерік Еммануель Шмітт.
У Театрі Вахтангова Абель Знорко – Василь Лановий чимось нагадує манеру гри Богдана Козака, своєю монументальністю пози, своєрідною «аристократичністю» в подачі тексту, у вмінні слухати і чути інформацію, що йде від Еріка Ларсена (Євгенія Князєва), і ранимо реагувати на неї.
Дуже цікаво спостерігати над акторською персоналізацією героїв «Загадкових варіацій», адже кожна із портретний версій героїв Шміттової п’єси по-своєму притягальна і неповторна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк „Приречені на успіх:„ЗАГАДКОВІ ВАРІАЦІЇ” Е.-Е. ШМІТТА”
Мова піде про вистави „Загадкові варіації” Е.-Е.Шмітта, що йдуть (чи йшли до недавна) на сценах різних театрів України – у Львові та Києві, не кажучи вже про чудову виставу Театру Вахтангова „Посвята Єві” за участю Василя Ланового і Євгенія Князева. Усі постановки „Загадкових варіацій”, неодноразово бачені мною упродовж попередніх 7 років - приречені на успіх, це вистави із „золотого фонду” режисерських підходів та незабутніх акторських втілень. Мабуть, спричинилася до цього унікальна за жанром і темою п’єса Еріка Еммануеля Шмітта.
Не знаю, чи такі постановки порівнювані, кожна з них – і Львівського академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької, за участю н.а. України Богдана Козака та Олега Стефана (артиста Театру ім. Леся Курбаса), режисура Вадима Сікорського, і Київського академічного Молодого театру, за участю н.а. України Станіслава Боклана та н.а. України Олексія Вертинського, режисура Андрія Білоуса, авторський переклад Неди Неждани – оригінальна акторськими непересічними постатями, що вносять в характеристики персонажів Шмітта щось від своєї психофізики, портретності, органіки тіла, манери спілкуватися з партнером. Нема акторського стереотипу на бачення двох персонажів «Загадкових варіацій» - Абеля Знорка і Еріка Ларсена, тому все в них, окрім заданого автором тексту, (а звідси і певна стабільність їх сценічних мотивацій), все інше – це акторство у чистому вигляді. Під таким кутом зору глядач, який вже знає сюжет п’єси, іде подивитися на акторські дуети, які мають рівноцінні шанси в дуельному просторі Шміттового тексту.
Абель Знорко (і н.а. України Богдан Козак - Театр ім.Заньковецької, Львів, і н.а. України Станіслав Боклан – Молодий театр, Київ) – дивиться на світ дещо цинічно, він самотній геній, який втік від метушливої суєти життя у створений собою ж світ (за сюжетом – острів), і йому так комфортно. Комфортно… але все ж нудно, час-від-часу він потребує спілкування – жінки, журналісти, обслуга, лікарі… У нього вже відбувся сильний спалах пристрасті, тепер він спочиває на лаврах Нобелівського лауреата, заліковує «краба», що потихеньку нищить його легені, і живе багатолітньою перепискою на відстані з коханою жінкою – Геленою Меттернах, таким чином підтримуючи тліючі жарини почуття. Переписка з нез’ясованих обставин припинилася, тому виник задум помсти, вірніше, бажання скинути із пліч непосильний тягар давніх стосунків – така передісторія написання нової книжки у несподіваному для героя жанрі. Недавно опублікована його книжка, де цитується ніби вигадана переписка двох закоханих, приваблює до нього несподіваного гостя – «журналіста» Еріка Ларсена (Олег Стефан – Львів; н.а. України Олексій Вертинський – Київ). Це початок, експозиція дії п’єси Е.-Е. Шмітта.
За нею починається справжня дуель двох чоловіків, що були закохані в одну і ту ж жінку. То ж хто – кого…
Ерік Емануель Шмітт вклав у руки Абеля Знорка рушницю як сценічний реквізит – і він у п’єсі кілька разів за власним ритуалом гостинності стріляє повз Еріка Ларсена, але за розвитком сюжетної дії навпаки Ерік Ларсен, приїхавши до Абеля Знорка, поступово розкручуючи драматичну колізію «Загадкових варіацій», раз-по-разу вистрілює по своєму опоненту, наносячи йому сильні душевні рани. Спочатку Абель Знорко дізнається про те, що перед його очима не журналіст, а чоловік Гелени Меттернах, а згодом про те, що Гелена померла, і врешті, що померла 10 років тому. Ці постріли набагато отрутніші, ніж «ритуальні» постріли Зноркової рушниці. Тому для Еріка Ларсена драматургія Шмітта таїть несподівану нагороду - перемогу в сюжетній дуелі. Тим паче, що за задумом автора п’єси, Ерік Ларсен молодший за Абеля Знорка.
У Львівській версії «Загадкових варіацій» так і є – Ерік-Стефан молодший за Знорка-Козака, а от у Київській вони зорово одного віку…І тому, у версії Молодого Театру шанси на дуель персонажів зрівнюються. Хочу сказати, що Ларсен-Вертинський переважає Знорка-Боклана не тільки за сюжетним задумом п’єси, він перетягує увагу глядача своєю постійною емоційною динамікою гри, його обличчя постійно реагує на текстовий матеріал – до того ж міміка така багатомовна, що інколи за нею відкривається велика глибина підтексту: без слів, зіграна емоція за промовчанням… В Боклана емоційність на другому плані – у нього переважають зорові портрети-характеристики персонажа: стан сп’яніння («щось у горлі деренчить…»), лінивство, що змінюється бажанням дії (до слова, коли оживає динаміка Знорка-Боклана дует артистів стає віртуозним!), одомашнений, «халатний» зовнішній вигляд.
У Львівському варіанті, правда, в одязі персонажів відсутній натяк, що дія відбувається на острові Розваньо, неподалік від Північного полюса, якраз коли полярний день переходить в полярну ніч; у Київському варіанті про це свідчить хутрова шапка і шкіряне пальто на щойно прибулому Еріку Ларсені, та білий хутровий верхній одяг Абеля Знорка, в якому він готовий вирушати в подорож.
Зате Абель-Козак одягнений в якусь чудернацьку мантію, що свідчить про особливий вишуканий смак відлюдника-аристократа. Взагалі, Абель Знорко в баченні Богдана Козака більш трагічний герой, ніж Абель-Боклан. Кожен постріл нових відомостей про Гелену приводить його в стан душевного сум’яття, що виражається в емоційно-зоровому малюнку його ролі – при звістці про смерть він згортається в клубок , натягаючи на себе плащ, наче ковдру, і тремтячи всій тілом, до того ж в очах актора жевріє чуттєва сльоза.
Те ж саме чуттєве прочитання притаманне і Олексію Вертинському – Еріку Ларсену, особливо в розповіді про те, як Гелена вмирала і як його персонаж доглядав її, смертельно хвору. В голосі актора відчувається такий емоційний трем, а очі наповнені слізьми, що мимоволі розумієш: у ці хвилини Олексій Вертинський як людина зливається воєдино з Вертинським-актором.
Отож, дуель так визначає переможців – Абель-Козак глибший і чуттєвіший від Абеля-Боклана… Щодо Ларсенів – Олексій Вертинський і Олег Стефан зовсім різні.
Олег Стефан грав Еріка Ларсена з 1999 року, в інтернеті збереглися записи «Загадкових варіацій» ще тих часів. Він був юним, але глибоким Еріком Ларсеном – виваженим, розсудливо-логічним, отож «поціляв» у Абеля Знорка влучно, методично і без промаху.
В обох постановках – і Львівській, і Київській – звучить музика «Enigma» Едварда Елгара, правда у різних варіаціях. Так, як і власне задумав сам автор – Ерік Еммануель Шмітт.
У Театрі Вахтангова Абель Знорко – Василь Лановий чимось нагадує манеру гри Богдана Козака, своєю монументальністю пози, своєрідною «аристократичністю» в подачі тексту, у вмінні слухати і чути інформацію, що йде від Еріка Ларсена (Євгенія Князєва), і ранимо реагувати на неї.
Дуже цікаво спостерігати над акторською персоналізацією героїв «Загадкових варіацій», адже кожна із портретний версій героїв Шміттової п’єси по-своєму притягальна і неповторна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" "Ставай, Дідух, на покуті..." (етноміфологія Зимових свят)"
• Перейти на сторінку •
""На горі, на крутій, сивий Дух-Прометей…""
• Перейти на сторінку •
""На горі, на крутій, сивий Дух-Прометей…""
Про публікацію
