ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях про муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Віктор Кучерук
2019.01.21 07:57
Мені б лише не збитися з дороги,
Моя любове – вічно молода, –
І я вкраду із терема чужого
Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
Звільню ураз безклопітно з полону,
Мальованих в уяві почуттів, –
І шанувати буду, як ікону
Всі віруючі люди, у житті.

Олександр Сушко
2019.01.21 07:44
Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, м

Ярослав Чорногуз
2019.01.21 00:56
Ти думаєш, тебе я спокушав
Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
І що твоя прекрасная душа
Позбутись хоче цього божевілля?

Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
І у небес очищення прохаєш…
Я умлівав од пестощів твоїх

Ігор Деркач
2019.01.20 21:53
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

  "Ставай, Дідух, на покуті..." (етноміфологія Зимових свят)
«Мати Сина виряджала,
Місяцем підперезала,
А Зорею застібнула,
А Долею обгорнула:

-Стрінь, Боже, ти моє Дитя,
На високім порозі,
У великій дорозі».

Роде наш, вслухайся: то співає Мати-Берегиня колискову новонародженому Сонцю, виряджаючи його в далеку дорогу по Зодіакальному Небу.

«Межи трьома дорогами, рано-рано,
Межи трьома дорогами, ранесенько.
Там здибався князь з Дажбогом, рано-рано,
Там здибався князь з Дажбогом, ранесенько.

-Ой ти, Боже, ти Дажбоже, рано-рано,
Зверни ж мені з доріженьки, ранесенько.
Бо ти Богом рік од року, рано-рано,
Бо ти Богом рік до року, ранесенько.
А я князем раз на віку, рано-рано.
А я князем раз на віку, ранесенько.
Раз на віку в неділеньку, рано-рано,
Раз на віку в неділеньку, ранесенько».

Спалахує Вечірня Зоря-вістунка, розносячи по всій старожитній Україні-Русі знаменну подію: щойно (вночі на 25 грудня) Годувальниця Світу, Берегиня-Лада породила Даж-бога, зимове новорічне Сонце і Воно вже ввійшло у володіння сузір’я Стрільця-Перуна.
Радіє Мати, радіє і Батько – древній Сварог-Зодіак появі Сина-Сварожича, і на його честь святкує Небесна Родина укупі з усім слов’янським світом Різдво протягом 12 священних ночей (з 25 грудня по 6 січня за старим стилем), сповняючи магію єднання Неба і Землі, прилучаючи нові покоління до заповітних міфів та легенд їх далеких предків.
Бо інакше, як розповісти людям, що 12 різдвяних ночей – це 12 космічних епох творення Світу, кожна з яких тривала (за уявленням етрусків) 1000 років. А число 12 відповідає божественним сузір’ям Сварога-Зодіаку, кожному з яких Господиня-Русь готувала жертовну страву. А коли Господар у ролі хатнього жерця виходив з хлібом на двір і обертався на місці супроти годинника, то тим самим виконував ритуал сонячного культу, бо так летить через усі 12 сузір’їв Зодіаку Дажбог-Сварожич…
Славить старожитній світ Новонароджене Сонце і його люблячу Матір, Зорю-Берегиню, що оберігає людей, посилає їм мир і злагоду. У Матері Сонця багато імен, що свідчить про щедрість її натури, а ще про ті образи-символи, у якихз’являлася богиня слов’янській людності. На свято Різдва Світу виходила вона на простори Неба яскравою Зорею-«Колядою» (від наймення «Кала» чи «Колєта» у давніх шумерів, бо ж Небесним світилам поклонялися усі розвинені цивілізації Стародавнього світу)…
Символом Звізди-Коляди, а отже, Матері-Берегині, що заховала Землю під свій небесний покров, рятуючи від нищівного проміння палючого Сонця, стала восьмикутна зірка колядників. Вона ще й досі зорить нам у хаті у ніч під Різдво.

«Ішла Коляда та й по вулиці,
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
-А чи спиш, чи лежиш, пан-господарю?
А коли ж ти спиш, то здоровий спи,
А коли не спиш – відчини вікно,
Відчини вікно, подивись у двір!
На твоїм дворі та й що діється:
Ходили-гуляли колядники,
Коляда, Коляда!
Та й приходили на багатий двір.
Двір господаря – на семи стовпах,
Стовпи точені, позолочені.
На самім дворі – тереми стоять:
Як у першому – тепле сонечко,
В другім теремі – світлий місяць-пан,
В третім теремі – часті зіроньки.
Тепле сонечко – господинечка,
Місяченько-пан – господаренько,
Часті зірочки – малі діточки».

Зоря-Коляда скликає за спільний стіл Господаря, Господиню, малих діточок. Усіх земних і небесних родичів на Різдвяну Вечерю. На честь Небесної Сім’ї вечеряє земна родина. За легендою, в ніч під Різдво Світу сходять на Землю з небесних райських лук Сварога-Зодіаку душі померлих предків. Народ називає їх «святками» і шанує на рівні з богами.
Сьогодні вони при нас за святвечірнім столом, добрі духи – хоронителі роду, що несуть у нашу хату цілунок богині Лади і дари її Сина – «Дай-бога». Ми частуємо їх обрядовою їжею – кутею і запалюємо священний вогонь з 12-ти полін, аби так палало Сонце в усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку. А потім збираємо їм у далеку дорогу вираю їстівну офіру-коляду, а вони у гомінливих масках ряджених колядників щедро посівають світлицю зерном, віншуючи:

«Зароди, Боже,
жито-пшеницю
на всяку пашницю:
корінь-коренистий,
колос-колосистий.
З колоса – жменьку,
зі снопа – мірку,
з копички – візок,
А з візка – стіжок».

Віншують від «Світлого» Вечора до Вечора «Щедрого». Коли Дажбог-Сварожич увійде в центральні «зоряні ворота» Стрільця-Перуна, народиться Місяць-Молодик і старий Сварог святкуватиме ще один Щедрий вечір – 1 січня (за старим стилем). Сварог-Зодіак «розщедриться» так, що подарує землянам дарунок із чистого золота – «Золотий Плуг».

Погляньте цікавими очима в цей вечір на високе зоряне склепіння і ви неодмінно побачите, що сузір’я Плуга-Оріона немовби «лежить» над горизонтом і Плуг ось-ось впаде з Неба на Землю. Тому і вечір називається Щедрим, що приніс слов’янину-землеробу найважливіше знаряддя праці; отож і назвався наш предок «ру-сином», «сином бога Сонця», бо з прароду став при Золотому Плугові орачем!
Так відзначив Сварог-Зодіак народини Місяця-Молодика, якого народ нарече «Василем» і на його честь приготує на щедрий Вечір пироги рогаті, як і він сам:

«Свята Василля діжу місила,
Пироги пекла букатії, рогатії».

Укине пироги в борщ, такий же тьмяний, як небо вночі.
Український народ уявляв собі Місяця-Молодика в образі ясноликого«пана Василя», що воскрес щойно із Духа Діда – Дідуха. А що приходив «пан Василь» не один, а з Золотим Плугом та «святками» в масках ряджених посівальників, то господарі зарані (ще з осені) готували йому житло: сніп необмолоченого жита, що стояв усі 12 священних ночей у святому куті – «на покутті».

«Ставай, Дідух, на покутті,
На покутті, та й на злоті,
Будем тебе частувати,
Мед-горілку попивати».

Дивився Місяць-Молодик з небесних лук бога Сварога, дивився Дідух з покуття, як ходили люди на Щедрий Вечір за плугом, промовляючи магічні слова, аби дістати за минулий рік прощення, а на майбутній благословення. Дивився Дідух, невмирущий Дух Прадіда нашого, як святкують на Землі його іменини, - і сумував за полем, залитим сонцем, за рікою, що вийшла з берегів, за предковічним буйно зеленим лісом…

Українська загадка каже:

«З бородою народився,
Богу вгодився,
А святим бути не може…».

Як добре подумаєте – зметикуєте, що то – Цап (чи Козел). Проте загадка не зовсім права: у давніх слов’ян Місяця-Молодика порівнювали з Цапом, бо Місяць, як і Цап, був «рогатим». А роги у старожитньому світі завжди були символом святості. Отож, про Місяця казали: «Он де Цап на полі басує з цапенятами», або « Місяць – Цап, а зірки – то його рідня».
За слов’янським міфом, була у «небесного Цапа» земна дружина – Коза, що вигодувала Стрільця-Перуна. Коза щедро розливала своє молоко і богам, і людям, не даремно ж давні слов’яни називали себе «козиним народом», або «народом пастухів». Коза стала для пращурів наших священною твариною, а що надто вона полюбляла пасовища, то про неї в народі казали:

«Коза – Душа Ниви у подобі тварини,
що всеньке літо пасеться,
а на осінь рогами б’ється».

Ото «Житня Коза» через весну зеленіє, через літо спіє, на осінь паліє, а на зиму за Дідухом мліє!
Як угледить Коза з поля завзятих женців, так і тікатиме від них аж до останнього снопа і в ньому житиме через усю зиму. А тільки-но ввійде до хати господарів Місяць-Молодик чи то «Цапом рогатим», чи «Василем багатим» з «золотим плугом» у руках, звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів та сівачів:

„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем...

Де Коза ходить,
там жито родить".


*
«- Ой Див, Див та Ладо,
Та повідай, Козле, правду!
-А ми просо сіємо, сіємо,
Ой Див, Ладо, сіємо, сіємо»…
І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитні символізувала Прадерево Світу, з корінням захованим глибоко під землею, а кроною розкиданою геть по всій Зоряній Галактиці, і чекатиме Коза першої борозни на святі Овсяни Малої :
«Ой у борі, борі
Там сосна стояла,
Зелена, кучерява,
Ой овсень!
Їхали бояре,
Та й сосну зрубали,
Дощечки пиляли,
Мостики мостили,
Сукном застеляли,
Цвяхом забивали.

-А кому ж там їхать,
Їхати мостами?
-Їхать Овсеньо́ві
Та Новому року»!

Пронесуть бистроногі коні сосновими мостами Новий рік і піднімуть до Неба білу віхолу. Тоді ж озирнеться прощально новорічне Сонце на остання зорі в сузір’ї Стрільця-Перуна і Годувальниця Світу- Лада сповиє останнє немовля – животворну Воду-Лелю. Тоді слов’янський люд рубатиме на річці ополонку і рядитиме Водосвяття (6 січня за старим стилем). Від цього дня на устах в усіх буде наймення богині Води, а п’ятий день на тижні – стане святим днем її творчої праці.

«Ой на річці, на бистринці,
Плинуть листи написані:
-Господинейко, одчиняй двері,
Маєш гостойки в свойому дворі.
Одчиняй двері все тисовії,
Стели килими та все новії,
Маєш гостойки вельми світлії.

До тебе йде свята П’ятінка,
Дарує тебе, як та матінка.
В комори іде замиканії,
Одчиня скрині мальованії.
У одну кладе тонке прядиво,
У другу кладе біле полотно,
У третю кладе добреє сукно.

Свята П’ятниця дари дарувала,
Бо господинею мудрою була,
Що у п’ятницю кужіль не пряла,
Хустя не прала, в золу не клала»

У народі кажуть, що на саме Водосвяття і опісля, щоп’ятниці, на можна прати на річці білизну, бо в цей день божа Леля творить «живу» воду і змагається з брудною талою «мертвою» водою – Мореною . А відтак, хто перешкодить Лелі, той накличе на себе її гнів. Господиня-Україна назове Лелю «Меланкою, вродливою панянкою».
«Меланка, вродлива панянка» скликатиме з рідних осель розчулені душі «святок»і накаже їм збиратися узворотню дорогу на небесні луки бога Сварога. О, на тих райських луках є де розвернутися Золотому Плугу! Там теж святкуватимуть Овсяну. А щоб добрим був урожай, земляни проводжатимуть своїх родичів «Голодною Кутею»: з пшеничного зерня, мовляв, не перевелося ще у нас «сій»-зерно; маку – пам’ятаємо про тих, що сплять сном солодким, вічним; і меду – живемо у статку, «з медом по вінця»! А що у нас «голодна кутя» - не здивуйте, бо після багатих та довгих свят, то ваша послідня їжа…
І не здивують «святки», подякують Господарю за шанування, а його Господині – за частування, а їх діточкам – за дзвінке щедрування:

«Ой над Дунаєм, над береженьком
Стоїть там, стоїть світлонька нова,
Світлонька нова, гей, оріхова.
А в тій світлоньці сама ґаздиня.

Ой знати, знати, що за ґаздиня,
В неї челядка вся в золоті ходить,
В неї коники все воронії,
В неї возики все кованії.

А в тій світлоньці саме столове.
Поза столове видять особе,
Все ремісники, самі шевцове.
Ой ладять, ладять червін-сап’янець
Ой ґаздиненці, преясній Пані.

На Дунаєчку, край бережечку
Преясна Пані там чаші мила.
Гей мила, мила та й говорила.

-Гей, чаші мої горіховії!
Гей, чаші мої дрібні, злотії!
Не буду ж я вас так дуже мити,
Бо буде із вас Пан ясний пити.

*

-Уставай, Муже,
Не спи байдуже,
Дали нам свята
Добра багато –
Будемо жити,
Добро ділити!

Посвітліють від щастя за нащадків своїх душі предків – « святок» і знову засяють на Небі зоряні світила, поселені на усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку.

З авторських матеріалів "За нашим звичаєм Бога величаєм:Зима"
(у рукописі,1996)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-03 17:21:11
Переглядів сторінки твору 200
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.102 / 5.5  (4.943 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2019.01.15 12:16
Автор у цю хвилину відсутній