Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2017.10.05
2016.02.29
2014.12.11
2014.04.27
2007.07.15
2006.12.10
2006.07.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Огляди прози
Роздуми про Різдво
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздуми про Різдво
Дорогі Друзі, вітаю Вас із надзвичайним Днем Народження! Як казав Афанасій Великий, «Бог олюднився, щоб людина обόжилася».
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
