Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2017.10.05
2016.02.29
2014.12.11
2014.04.27
2007.07.15
2006.12.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Огляди прози
Роздуми про Різдво
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздуми про Різдво
Дорогі Друзі, вітаю Вас із надзвичайним Днем Народження! Як казав Афанасій Великий, «Бог олюднився, щоб людина обόжилася».
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
