ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Огляди прози):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Огляди прози):
2017.10.05
2016.02.29
2014.12.11
2014.04.27
2007.07.15
2006.12.10
2006.07.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Огляди прози
Роздуми про Різдво
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздуми про Різдво
Дорогі Друзі, вітаю Вас із надзвичайним Днем Народження! Як казав Афанасій Великий, «Бог олюднився, щоб людина обόжилася».
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію