ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.01.17 23:53
Леся Миронюк- Ви , напевно, за сандалями скучили... (з коменту під викладеним мною на Фейсбуці "літнім" фото)))

Поетам чоботи носить не до лиця.
Ми генерали іншого взірця.
Завжди розуті... Долею сприйняв,
Як босі душі ріже навмання
Брехні спокуса

Василь Кузан
2018.01.17 23:29
Зима, як жінка, міняє позу,
Морочить душу, туманить розум.
То хоче глибше у сніг зарити
Вчорашніх вражень дереворити,
То хоче ззаду поцілувати,
Обводить пензлем важливі дати,
А то, як дівка у сні дволикім –
Її лякає раптова близькість.

Сергій Гупало
2018.01.17 20:39
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Надія на чисті, стрімкі заметілі,
Що вибілять душу і ніченьку чорну.

Якось паралельно йде правдошукання,
І так популярні оті, що невинні…
І пнуться незграбно одні запитання –

Сонце Місяць
2018.01.17 20:36
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Вікторія Лимарівна
2018.01.17 20:30
Життя смугасте і мінливе.
Нема зупину, вороття.
Щасливе, іноді жахливе.
Грайливе, начебто дитя.

На зебру схоже – її смуги,
Чергуючись, ідуть до нас.
На що чекати: радість , тугу?

Іван Потьомкін
2018.01.17 17:40
Постаріла кішка. Хазяїв нема.
А голод триклятий вже кишки вийма.
Десь там у коморі жиріє мишва,
А вона на призьбі лежить ледь жива.
«Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
А що залишилось – так це тільки хитрість.
Хай сміються миші. Я таке підс

Лілея Дністрова
2018.01.17 16:31
Лунарний блік нависнув повновидо,
Даруючи осяяність землі.
Розцвічення нічного колориту,
Соната світла у німій пітьмі.

Гігантський блік, припливи і відпливи...
У лабіринтах снів чи наяву,
Падінь і злетів диво-переливи,

Олександр Сушко
2018.01.17 15:53
Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,

Олександр Сушко
2018.01.17 10:42
Кацапоязичіє - це гріх.
Де воно - там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова - роду оберіг,
Захист від лукавого ординця.

На вустах огидні матюки,
Кожне слово, як сичання змія.
Зрадиш мову, смерде боязкий,-

Олена Багрянцева
2018.01.17 10:38
А я не сердита. Це просто настали морози.
Дме вітер суворо. Не клеїться наша розмова.
Вдягає метелиця вулицю в сукню махрову.
Не вірить зима у мої несподівані сльози…

А я не сердита. Це крига накрила озера.
Даремно двірник замітає дорогу похмуру.

Леся Геник
2018.01.17 09:33
І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .

І б'ється об дах пташина, сховатися у незм

Марґо Ґейко
2018.01.17 09:12
Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
«Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

Закрути у спіралі чуттєвої пагоди злети.
Не дозвол

Ярослав Чорногуз
2018.01.16 23:52
Темноти навалився огром,
І небесна імла загуса.
Чарівливі вогні над Дніпром –
Дивовижна вечірня краса.

Вітер віти колише сумні,
Я милуюсь, милуюсь, іду…
Як же хороше, Боже, мені,

Серго Сокольник
2018.01.16 23:40
абсолютно новаторський еротичний вірш. Авторські знахідки***

Ми "розслабляємось" у ванні.
Я- скорпіон на полюванні.
-ах ти ж-бо гусене безкрила!
Твого оголення жагу я
Мисливським поглядом фіксую...
Як опиратися несила

Володимир Бойко
2018.01.16 21:34
Що ти по собі, друже, залишаєш
У цьому не найкращому з світів,
Коли душа у вирій відлітає,
Неначе ключ осінніх журавлів?

На кого залишаються турботи,
І версти недопройдених шляхів,
І вічна, недороблена робота,

Марта Январская
2018.01.16 21:07
И вот повалил, тот который меня вдохновляет.
Хоть тот и не валит – он тихо и робко идет.
Как чёрными чайки порой на лимане бывают -
Январской вороне стать белой везде повезёт.

Всей сажи не хватит, чтоб вымазать каждые двери.
И только снежинок у бог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гренуіль де Маре / Проза

 У світ заячий
Образ твору Лежала я оце на дивані та спостерігала бездумно, як у струмені теплого повітря, що йде від батареї, ворушиться і зблискує райдужними іскрами «дощик» на новорічній ялинці. Аж тут підходить до мене корова і каже:
- Ходімо додому-у-у…
І такими сумними очима дивиться… Погладила я теплий опуклий коров’ячий бік:
- Та куди ж нам іти, корівонько? Де той дім? У цій ось хаті я вже мало не тридцять років живу – і жодного дня не відчувала себе вдома… А та хата, що в селі – сама знаєш, давно не моя, та й взагалі нічия, скоро валитися почне, бо хаті живі люди потрібні, а не тіні безтілесні… Та й там я щасливою ніколи не була, то чи ж моя то домівка?

Дійових осіб стає більше

Сіла тут корова просто на лінолеум та й заплакала гіркими слізьми. А я, часто моргаючи, щоб і собі не заридати, перевела погляд під ялинку (котра насправді сосна, бо ялинок ми вже років двадцять не купуємо – осипаються дуже). Відволікаючий маневр, правда, не вдався, бо не виглядала з-поміж хвої біленька котяча мордочка: уперше за останні шістнадцять років не примостила я під ялинкою килимок, щоб м’яко сиділося котикові у сховку – більше не було для кого мостити… І чого б я тільки не віддала, аби знову те вреднюче створіння було коло мене…
Тут я заревла не згірше корови, зарилася в подушку - та й давай відхлипувати.
Раптом поруч щось важко ворухнулося, тріснула гілка, закалатали-задзвонили глухо іграшки на ялинці. Підхопилась я, дивлюся – корова кудись щезла, а на ялинці (котра сосна) сидить здоровецький ворон і насмішкувато зирить на мене.
- Оце, - каже, - скільки живу, стільки дивуюся тонкосльозості жіночій. А скільки ж це я, власне, живу вже?..
Тут ворон підняв ліву лапу і, балансуючи на правій, заходився пошепки лічити, загинаючи кривуваті пальці:
- П’ятдесят, сто, сто п’ят…
На цьому лік урвався, бо ворон (видать, таки давно вже не молоденький), не втримавши рівноваги, схитнувся і судорожно залопотів крильми. Деревце під ним захиталося, іграшки знову забряжчали, а одна (давня, бабусина ще!) зірвалася з гілки, по дорозі цокнулася об ребро батареї – і на долівку посипалися дрібні осколки. Мені аж дух забило, бо ж така славна була іграшка: клаповухий песик з темно-рожевими (чомусь) боками, колись блискучий, а тепер уже потьмянілий, подекуди облізлий – але від того не менш милий…
- Слухай, ти! – потяглась я за макогоном, що (якраз дуже до речі) лежав на столі. – Тій іграшці було трохи менше років, ніж тобі! Ану подінься туди, звідки взявся, бо як запущу ось макогоном, то не буде більше чого рахувати!

Телекінез, телепатія і ще казна-що

Ворон, сторожко косуючи на макогін, хутенько затулився сусідньою гіллякою (хитрий – не буду ж я, справді, по іграшках лупити!) і примирливо пробурмотів:
- Ну, і чого розходилася? Логіка де? Тільки що ладна була все віддати, щоб кота вернути, а через хвилину вже якоїсь парш… пардон, старої іграшки жаліє. Айн момент, щас ми все поправимо…
Птах клацнув дзьобом, війнув легенько крилом – осколки швиденько сповзлися докупи, і ось уже іграшка, ціла і неушкоджена, висить на своєму місці.
- Ну що, попустило? – явно розраховуючи на захват і подяку, гордо спитав ворон.
- Ні, - відрізала я, оглядаючи песика. – Сяє, наче тільки-но з конвеєра зійшов – це ж зовсім не те, що було!
- Тю, - розчаровано видихнув птах, - хочеш як краще, а вона ще й вередує.
Ворон хукнув на іграшку – і та знову потьмяніла. Затим перелетів на стілець і всівся на ньому майже по-людськи, вальяжно закинувши лапу на лапу і згорнувши крила на грудях. Чомусь захотілося запропонувати йому сигару. І віскі. Втім, ні того, ні іншого в моєму хазяйстві не водилося зроду, так що я бовкнула перше, що спало на думку:
- Кави?
Ворон подавився смішком, потім удавано суворо прокашлявся і помотав заперечливо головою.
- То що, додому збираєшся? – діловито спитав він.
- І ти туди ж? – огризнулась я, вмощуючись на дивані зручніше та замотуючись у ковдру. – Сказано ж: нема у мене дому.
- Так-таки й немає? Навіть у мріях і снах? – птах примружився хитрувато, далі й зовсім заплющив очі і, погойдуючись, тихо завів:
- Ген дім, що на схилі стоїть –
У ньому ночують вітри.
У комині – сажа століть.
Прийди та хоч шиби протри…
Он липа – край стежки, в снігах,
Он гілля ялин голубе
Край ґанку, що в смутку зачах…
Твій дім - він чекає тебе.

А тепер запрошуємо на кіносеанс

Вдруге за вечір мені забракло повітря.
- Ну звідки… звідки ти знаєш?! – ледве вичавила з себе.
А ворон, не розплющуючи очей, провадив далі (правда, вже прозою, і за те спасибі):
- Хата з дерева складена: от це у тебе звідки? Хай би поліщучка, тоді ясен пень, а так – подолянка як є, а туди ж: хату їй подавай дерев’яну… За хатою, догори по пагорбу – бір сосновий…
Тут я не стерпіла, підхопила, і далі вже плуталися-мішалися і мої, і воронові слова і думки, а ще далі – і видива, бо одна зі стін кімнати чи то щезла раптом, чи обернулася на кіноекран.
…А стовбури в сосен тих жовто-рожеві, і на сонці дурманно пахне живиця…
…А вниз від ґанку по схилу збігає стежина, огинаючи старезну крислату липу, і далі біжить аж до самісінького озера – до кладки, де з весни до пізньої осені між очеретами колишеться прив’язаний човен…
…А взимку у відлигу, коли сніг під ногами м’яко і податливо просідає, а в повітрі чи то мряка, чи водяний пил - якщо стати під тою липою, під низько навислими гілками, то можна язиком обережно знімати з червонуватих бруньок прозорі тремтячі краплі – холодні та солодкі…
…А влітку, стоячи під липою, хати не побачиш за листям – бо хата вище по схилу, а гілки на дереві починаються низько і спускаються шатром ледь не до трави…
…А от озеро побачити можна, воно ж унизу - тільки треба сісти на землю та притулитися спиною до стовбура липи – шорсткого і теплого…
…А ти в курсі, що та липа ночами часом блукає десь? Бо якщо виглянути у місячну ніч у вікно, то не завжди її побачиш… але вранці вона як штик на місці…
…А літо там буває рідко, тільки коли висипляюсь як слід, а так усе більше – зима, і сніги довкола глибоченні, і тиша, і ніч – і я сплю чи просто дрімаю, і чую, як випаровуються і щезають, вилітаючи у комин, всі давні страхи і болі, але їх стільки, що спати мені ще і спати…
…А дрова у грубці потріскують так затишно…
…Так ти ж наче камін хотіла?
…І камін, і піч, і лежанку – все, що гріє, досить з мене холоду…
Тут картинка на екрані стала швидко блякнути, і стіна повернулась на своє законне місце – стіна як стіна, тільки з намальованим недбало величезним знаком питання.
- Ну і що мені толку з тих мрій? – повернулась я до ворона. – Куди мені йти, щоб знайти оце все?
- Як – куди? – здивовано звів неіснуючі брови той. – Звісно куди – у світ заячий! Чи ти забула вже?
І підсміхнувся, і підморгнув хитро. Я й собі осміхнулась мимоволі: хіба ж таке забудеш?

(Далі має бути)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-13 18:48:59
Переглядів сторінки твору 226
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.868 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.854 / 5.64)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.01.18 00:15
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2018-01-13 19:46:31 ]
далі! далі!

я страшенно люблю таке, ще й тому - що сам не вмію...

а тут і весело, і лячно...

дяка, Грену


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 00:31:16 ]
Дякую, Домініку )) Буде й далі, ось лише голова трохи попустить, бо ці зміни погоди для мігренозників - ціла біда. Та хай би вже і мороз, але ж щоб і сніг - а то он кружляють поодинокі сніжинки, притрушують землю злегка, та я і їм рада ))
Я теж не дуже вмію, Домініку, але воно ж не питає - просто приходить і починає нарізати кола: то за спиною постоїть, то в очі загляне... І так уже часом обридне, що не витримуєш і здаєшся - сідаєш та записуєш ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 01:03:13 ]
о... література - то і є власне автотерапія...
часто читач тут і ні при чому...

тоді щось і виходить варте...

вітання від почесного кавалєра ордена мігренозників :о)
(попиваючи амігрен...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 01:44:25 ]
Ох, то ми ще й Geschwister по нещастю? Мої співчуття (( І хвала тому, хто суматриптан синтезував, бо коли номігрен перестав допомагати, я вже всерйоз про вірьовочку думала :(
(Дістає коробочку антимігрену (діюча речовина - той же сукцинат суматриптану, що й в амігрені), наливає в склянку води):
- Ну, шоб нам голівоньки не боліли... Цирк: хоч бери та на брудершафт оце пий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 02:20:19 ]
Гре_де_Ма, в природі є ще невеличкі пірамідки з картону, лікують все, що іще лікується. Точніше - повертають до початкового здорового стану.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-17 23:11:21 ]
О, РМ, дякую щиро за турботу - ті пірамідки таки творять невеличкі (в моєму випадку) дива. Минулого літа зробила собі дві такі, одну просто поставила в кімнаті (так би мовити, для гармонізації простору), а другу коло узголів'я щоночі мостила. Сама не знаю толком, чого я чекала, але результат був таким: практично до норми налагодився сон, а головне - прокидатися почала спокійно, без відчуття безпричинного жаху. На жаль, на цьому чудеса закінчилися - чи то організм захламлений безнадійно, чи то просто пірамідки перестали діяти, бо зроблені були з тонкого картону і від постійного волочіння туди-сюди погнулися. Спробую зробити нові та ще "полікуватися" ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 03:51:45 ]
*милується*

Exit Корова
Enter Ворон...
далі має бути...

кіносеанс у прозовій тенденції цього Різдва
це багатообіцяючий ангажеман

*витягає нізвідки пакет попкорнової суміші
всяких часів, світлих, похмурих, ніяких етц.*

ей, Вороне, камон, ціпу-ціпу, ніштяки вже

тут....



*вмощується собі якнайзручніше*


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-17 23:21:01 ]
(Накидає на коліна шановному глядачеві плед):
- Перепрошую, другої серії ще трохи доведеться почекати, у нас технічна заминка - все та ж клята мігрень, занадилась, наче їй тут медом намазано, ніяк не дає дописати...
(Ставить на столик поруч із кріслом тацю з кавою і пундиками):
- А це замість попкорну, бо ворон його вже он додзьобує... а під шумок (я ж бачила) цілий пакет сємок під крило запхав ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-01-17 23:34:55 ]
*трохи гладить пташинку*

мігрень це паршиво ((

останніми днями якось перебор із
веселощами, ну і від попкорну вже щелепи зводить
але що ж робить, Різдво на дворі....


*о класна кава!*


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-14 08:07:58 ]
Судорожно варто поміняти на конвульсивно, як гадаєте?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-17 23:27:28 ]
Наскільки я розумію, при виборі котрогось із синонімів кожен автор керується якимось власними, йому одному відомими резонами )) Для мене слово "конвульсія" занадто страшне, бо прямо асоціюється з епілепсією - а то штука жахлива.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2018-01-16 09:41:42 ]
Тобто, все решта - гут,- так скажіть...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2018-01-14 15:25:54 ]
Зайченятам привіт)))!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2018-01-17 23:27:59 ]
Обов'язково передам, дякую ))