Ефект Даннінга-Крюґера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності

Індивіди, від природи позбавлені почуття гумору, полюбляють розповідати анекдоти. Водії, ледь здатні триматись у своїй смузі, обожнюють вчити інших керувати автомобілем. Менеджери без фундаментальних уявлень про сферу, в якій працюють, дозволяють собі викликати на килим фахівців і картати за помилки та нерозуміння суті роботи. Чому ж вони при цьому не помічають власної кричущої некомпетентності?

Це пов’язано з ефектом Даннінга-Крюґера, який полягає в тому, що люди із невисоким рівнем інтелекту, недостатньою кваліфікаційною підготовкою та вузьким кругозором не мають здібностей для того, щоб зрозуміти: рішення, які вони приймають, — помилкові, а талантів, якими вони себе наділяють, у них немає.

Ось чому вони вважають, що мають рацію у всіх своїх діях і краще за інших розуміють ситуацію.

Згодом таке світовідчуття набуває в обмеженої людини рис психологічного захисту. Вона приймає рішення відстоювати свою позицію, бо відчуває: як тільки я допущу думку, що дію неправильно, мене відразу потіснять із насидженого місця більш талановиті індивіди.

Натомість у талановитих людей спостерігається зворотний ефект: вони добре розуміють, наскільки складними є закони реальності та наскільки широким є поле знань, які у перспективі можна опанувати. І це приводить їх до заниження власних здібностей та недооцінки своєї ролі в суспільстві. «Я знаю, що нічого не знаю», — казав мудрець Сократ, який вів більш аніж скромне життя і постійно терпів нападки дурнів, упевнених у своїй правоті. Чи здатен хтось із обмежених людей зізнатися собі в необізнаності? Схоже, що ні.

Такий ефект був теоретично передбаченим, а потім експериментально підтвердженим (у 1999-му році) працівниками кафедри психології Корнелльського університету (США) Девідом Даннінгом (David Dunning) і Джастіном Крюґером (Justin Kruger).

Теоретичною основою для їхньої гіпотези були спостереження великих учених і мислителів.

«Невігластво частіше народжує впевненість, аніж знання» – Чарльз Дарвін.

«Одна з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, — дурні, а ті, хто володіє хоч якимись уявою та розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості» – Бертран Рассел.

Практичним джерелом натхнення, хоч як це дивно, став злочин, причому з елементом курйозу. Авторів зацікавив випадок зі злодієм Макартуром Вілером, який, перш ніж відправитись пограбувати два банки, намазав собі обличчя лимонним соком, бо подумав, що цей сік протидіє відображенню в камерах відеоспостереження.

Психологи захопилися глибиною некомпетентності людини, яка навіть не намагалася перевірити правильність свого уявлення, хоча помилка загрожувала їй в’язницею.

Зібравши в одному залі людей із різних сфер діяльності та з абсолютно різними рівнями знань, автори експерименту попросили їх спочатку заповнити анкету, вказавши рівень своєї компетентності у сфері, в якій вони працюють, а потім відповісти на запитання, які допомагають визначити дійсний рівень професіоналізму.

За результатами тестів було складено графік, на якому демонструвалося відношення реальних знань людей до їхньої впевненості в тому, що вони добре розуміються на своїй сфері діяльності.

Графік мав вигляд недосконалої параболи. У лівій частині, де були представлені відповіді найменш компетентних учасників, вона досягала апогею — стовідсоткових значень їхньої упевненості у власних знаннях. Потім лінія стрімко падала: згідно з відповідями переважної більшості людей, які непогано розбиралися у своїй справі, їхні оцінки власних умінь і досвіду були дуже низькими.

Ближче до кінця крива знову піднімалася: на цьому її відрізку були представлені відповіді справжніх експертів у своїй справі, які не могли не відчувати, що розуміються на ній дуже добре. При цьому впевненість експертів становила на шкалі близько двох третин від переконаності повних профанів у високому рівні своїх умінь і знань.

Як установили Даннінг і Крюґер, профани не тільки переоцінюють свою компетентність, але й демонструють нездатність адекватно оцінити фахівців із високим рівнем кваліфікації в такій самій сфері діяльності.

До того ж профани щиро не вірять, що неправильно відповідають на питання, які стосуються їхньої професійної діяльності, — більшість із них залишилася при своїй думці навіть після того, як їм вказали на помилки та логічно обґрунтували їхню неправоту.

Ефект Даннінга-Крюґера неодноразово підтверджувався іншими дослідниками. Зокрема, його було перевірено опитуваннями студентів відділення акушерства та гінекології Університету Флориди, а також великої кількості терапевтів-практиків.

Те, що для перевірки висновків, зроблених психологами, взялися насамперед за лікарів, насторожує. Але є надія, що сліпці, які виявляються нездатними побачити безодню свого невігластва та сяючі вершини знань, досягнуті іншими людьми, можуть прозріти.

Даннінг і Крюґер запропонували профанам навчальний курс, яким було передбачено не тільки опанування знань, необхідних для їхньої професії, але й формування уявлень про методи, за допомогою яких можна вийти на реальні показники компетентності та визначити рівень професіоналізму — як чужого, так і власного. У результаті профани усвідомлювали рівень своєї колишньої некомпетентності — зокрема й ті, компетентність яких після навчання не підвищувалась.

Оксана Колосовська
для "Народного Оглядача"