Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Щедрівка для Івана Гречка"
"ПЕГАСИ": музейні віншування на ювілеї і між ними
19 січня на Йордан у Надвірній в Івано-Франківщині народився цікавий для Львівської громади чоловік - колекціонер старожитностей українського етносу Іван Михайлович Гречко. На другий рік (у 2019) йому виповниться 90!
Моє знайомство з Іваном Гречком та його домашнім музеєм строїв, писанок, рукописних ікон на шклі, різної старожитньої утварі українців - трисвічників, посуду, різьби, ліпки, саморобних ялинкових прикрас - розпочалося в далекому 1988 році, коли я, як молодий працівник Львівського музею історії релігії, монтувала свою першу різдвяну виставку з приватної колекції Івана Гречка.
Скільки радості принесла мені (і в ті роки Львівському мистецькому товариству) ця пам'ятна виставка з елементами відтворення куточка сільської хати, прикрашеної до Різдва. На старому дерев'яному столі стояли: трисвічник із запаленими свічками, велика миска з кутею, власноруч приготована мною, глиняний розписаний посуд, наповнений пиріжками, яблуками та горіхами. На лаві, покритій веретою, поруч стола лежали українські давні сорочки, кептарі з коралями, кожухи з хустками.
А на стінах - унікальні ікони на шклі, що їх пан Іван Гречко носив на голові крутими гуцульськими горами-долами, аби не побити. Більшість їх власників, корінних гуцулів, за особливу прив'язаність до рідних серцю звичаїв та обрядів, радянська сталінська влада виселяла на "Сибірські гаразди́"...
Цю виставку приїхали подивитися Московські журналісти програми "Время" і знімали про неї сюжет, бо на той час такі сюжети були рідкістю!
З того часу Іван Гречко став постійним незмінним другом всіх музеїв Львова, особливо музею історії релігії, Національного та Львівського музею етнографії - саме там, де час-від-часу відчували потребу в його великому досвіді і знанні українського світського та духовного мистецтва.
Отож, коли приходить дата 19 січня, і пан Іван Гречко святкує уродини на Йордан (він по гуцульськи каже "на Ардан"!), то музейники всіляко вимудровують способи віддячити цій дорогій людині).
Пропоную Вам власний текст щедрівок для Івана Гречка, проспіваний йому під склепіннями комплексу Домініканського монастиря і собору, що тепер належить церкві Пресвятої Євхаристії, а у 80-90-их роках належав як єдиний архітектурний ансамбль Музею історії релігії у Львові. На фасаді Домініканського собору висічені слова латиною «Soli Deо honor et gloria», що в перекладі українською означає "Єдиному Богу честь і хвала".
Ми з віншівками до Гречка із музейного містечка.
«Soli Deo…», пане Гречко, несем тобі письменечко –
Про твої скарби душевні, про набутки твої ревні –
Про стежини Гуцулії, що за ними серце мліє,
Де Батьківська Віра бродить – Гречка за собою водить,
Де робітніх рук малярство, ще й родинне писанкарство,
де ікони в кожній хаті і трисвічники при святі…
Де жиють на Божі святки ялинкові янголятки,
Де мальовані тарелі – в них вареники веселі,
Де вкраїнці, в стрій убрані, знай, щедрують на Ардані!
«Як на річці на Йордані там Пречиста ризи прала,
Там Пречиста ризи прала – Йвану долю замовляла:
На дай Боже, тому Йванку - з Надвірної вишиванку!
На дай Боже, Гречку Йвану – Долю шовком вишивану…
На дай Боже, в ясен-чоли – щоб жили в душі янголи.
Щедри-ведри, на всі луки – щоб ішли ікони в руки.
Брала Діва святу воду – Гречку Йвану Древо Роду.
На тім Древі пташка піє – душка мами Євдокії.
Пташка зліва, орел справа – душка брата Ярослава.
А живая б’ється в стрісі – душка сестрінки Орисі.
А четверта в хаті стала – батька Міхала згадала,
Гречка Йвана Древо Роду – брала Діва святу воду…»
Чолом тобі, пане Йване, наш гуцульський отамане,
Що знайшов те Євшан-зілля, що дає душі привілля…
І привілля, і Обнову – пісню давню… колискову.
Наш гуцульський Патріарше, а щедруй собі як завше –
На морози-сніговії, під опікою Марії…
А щедруй собі охоче, як Пречиста Діва хоче,
Доки Бозя ласку сіє, а і з нев Свята Софія,
Із родинов, із братами, ще й музейними устами:
«Soli Deo…» - чара ллється, най пан Гречко засміється!
Гречка Йвана Древо Роду – нема йому переводу.
Дай же, Боже, зелен-бору – Василині й Теодору…
Дай же, Боже, зелен-цвіта – Гречку Йвану многа літа!
-Христос хрещається!
-В ріці Йордані!
https://zik.ua/news/2016/08/02/ivan_grechko_dolya_skerovuie_lyudynu_tudy_de_vona_maie_vykonaty_svoyu_malenku_741412
ДОВІДКА:Іван Гречко
Народився 19 січня 1929 р. у с. Рафайлова Станіславівського воєводства (тепер село Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області). Навчався у школі м. Надвірна. Родина Івана була пов’язана з українським націоналістичним підпіллям – батько та брат загинули в УПА, а маму і сестру в 1946 р. заарештували та етапували на Сибір. Після їх арешту хлопець змінив свої біографічні відомості та втік до м. Львів, де продовжив навчання у Політехнічному та Лісотехнічному інститутах. Упродовж 1950–1980-х рр. збирав найбільшу колекцію гуцульських та покутських ікон на склі. З кін. 1980-х рр. брав активну участь у діяльності низки громадських організацій. 2013 р. передав свою колекцію Українському католицькому університету. Мешкає у Львові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""Ота вода… о, та чудна́ вода…""
