Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Публіцистика
"Внутрішній нахил до колоніального існування" (В. Липинський)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Внутрішній нахил до колоніального існування" (В. Липинський)
Здається, у якийсь момент своєї історії українці почали себе комфортно почувати в напівколоніальному існуванні. Їх це стало влаштовувати. Це правда, що як мешканця колонії тебе не поважають, утискають, з тебе глузують, часом карають за спротив, але зате ти не приймаєш ніяких рішень, не мучишся сумнівами, не несеш ніякої особистої відповідальності, тільки оплакуєш свою долю і нарікаєш на те, що "нема правди на світі".
Незалежність -- це тягар. Вона вимагає високої внутрішньої дисципліни, дорослого ставлення до життя, відповідальності за свої вчинки. Чи дійсно українці хотять незалежності?
В’ячеслав Липинський колись писав про слабкість українства, яку він називав «бездержавністю», як про «внутрішній нахил до колоніального існування», «фатальну для українців проблему влади й політичного росту — проблему, об яку розбиваються українські зусилля».
В одному фільмі вчитель і його вже дорослий учень холодного осіннього дня прогулюються вздовж берега озера, розмовлячи про необхідні зміни в житті, на які учень ніяк не може зважитись. Раптом вчитель зриває з голови учня капелюха і жбурляє його в озеро. Остовпілому учню він пояснює, що для того, щоб бути готовому до змін, треба час від часу позбавляти себе відчуття комфорту.
Здається, навіть війна й загибель співвітчизників не позбавили значну частину мешанців України прагнення до звичної комфортної емоційно-психологічної колоніальної залежності. І чим сильніше лунають заклики отямитись і усвідомити усе, що відбувається, тим цупкіше вони за неї тримаються.
Незалежність -- це тягар. Вона вимагає високої внутрішньої дисципліни, дорослого ставлення до життя, відповідальності за свої вчинки. Чи дійсно українці хотять незалежності?
В’ячеслав Липинський колись писав про слабкість українства, яку він називав «бездержавністю», як про «внутрішній нахил до колоніального існування», «фатальну для українців проблему влади й політичного росту — проблему, об яку розбиваються українські зусилля».
В одному фільмі вчитель і його вже дорослий учень холодного осіннього дня прогулюються вздовж берега озера, розмовлячи про необхідні зміни в житті, на які учень ніяк не може зважитись. Раптом вчитель зриває з голови учня капелюха і жбурляє його в озеро. Остовпілому учню він пояснює, що для того, щоб бути готовому до змін, треба час від часу позбавляти себе відчуття комфорту.
Здається, навіть війна й загибель співвітчизників не позбавили значну частину мешанців України прагнення до звичної комфортної емоційно-психологічної колоніальної залежності. І чим сильніше лунають заклики отямитись і усвідомити усе, що відбувається, тим цупкіше вони за неї тримаються.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
