Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.09
23:07
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.09
03:55
Летовиська душа - наскрізний протяг,
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Публіцистика
"Внутрішній нахил до колоніального існування" (В. Липинський)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Внутрішній нахил до колоніального існування" (В. Липинський)
Здається, у якийсь момент своєї історії українці почали себе комфортно почувати в напівколоніальному існуванні. Їх це стало влаштовувати. Це правда, що як мешканця колонії тебе не поважають, утискають, з тебе глузують, часом карають за спротив, але зате ти не приймаєш ніяких рішень, не мучишся сумнівами, не несеш ніякої особистої відповідальності, тільки оплакуєш свою долю і нарікаєш на те, що "нема правди на світі".
Незалежність -- це тягар. Вона вимагає високої внутрішньої дисципліни, дорослого ставлення до життя, відповідальності за свої вчинки. Чи дійсно українці хотять незалежності?
В’ячеслав Липинський колись писав про слабкість українства, яку він називав «бездержавністю», як про «внутрішній нахил до колоніального існування», «фатальну для українців проблему влади й політичного росту — проблему, об яку розбиваються українські зусилля».
В одному фільмі вчитель і його вже дорослий учень холодного осіннього дня прогулюються вздовж берега озера, розмовлячи про необхідні зміни в житті, на які учень ніяк не може зважитись. Раптом вчитель зриває з голови учня капелюха і жбурляє його в озеро. Остовпілому учню він пояснює, що для того, щоб бути готовому до змін, треба час від часу позбавляти себе відчуття комфорту.
Здається, навіть війна й загибель співвітчизників не позбавили значну частину мешанців України прагнення до звичної комфортної емоційно-психологічної колоніальної залежності. І чим сильніше лунають заклики отямитись і усвідомити усе, що відбувається, тим цупкіше вони за неї тримаються.
Незалежність -- це тягар. Вона вимагає високої внутрішньої дисципліни, дорослого ставлення до життя, відповідальності за свої вчинки. Чи дійсно українці хотять незалежності?
В’ячеслав Липинський колись писав про слабкість українства, яку він називав «бездержавністю», як про «внутрішній нахил до колоніального існування», «фатальну для українців проблему влади й політичного росту — проблему, об яку розбиваються українські зусилля».
В одному фільмі вчитель і його вже дорослий учень холодного осіннього дня прогулюються вздовж берега озера, розмовлячи про необхідні зміни в житті, на які учень ніяк не може зважитись. Раптом вчитель зриває з голови учня капелюха і жбурляє його в озеро. Остовпілому учню він пояснює, що для того, щоб бути готовому до змін, треба час від часу позбавляти себе відчуття комфорту.
Здається, навіть війна й загибель співвітчизників не позбавили значну частину мешанців України прагнення до звичної комфортної емоційно-психологічної колоніальної залежності. І чим сильніше лунають заклики отямитись і усвідомити усе, що відбувається, тим цупкіше вони за неї тримаються.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
