ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
В усього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Госпіталь
Відвідувачі у бійців бувають різні. Родичі, знайомі, друзі, бойові побратими – це основна обойма. Але є й інша публіка.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-25 07:40:06
Переглядів сторінки твору 743
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.158 / 5.5  (5.038 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.042 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2020.01.18 18:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-25 07:55:02 ]
Можна було б вказати у творі і прізвища, проте волонтери мені це зробити заборонили. А жаль.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-01-25 09:23:01 ]
Незнаю про волонтерів... а читачу можна було б і абзацы залишити...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 09:29:12 ]
Як саме? Табуляція не спрацьовує. Хоча, якщо йдеться про інші абзаци - душевні - то так. Хай дописують, багатьом є що сказати на цю тему.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-26 06:19:15 ]
Та досить просто - поміж абзаці поставити пустий рядок і все. (у віршах ми ж робимо саме так)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-26 17:46:38 ]
... слів не маю - мокро лиш...