
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Госпіталь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Госпіталь
Відвідувачі у бійців бувають різні. Родичі, знайомі, друзі, бойові побратими – це основна обойма. Але є й інша публіка.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію