ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Госпіталь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Госпіталь
Відвідувачі у бійців бувають різні. Родичі, знайомі, друзі, бойові побратими – це основна обойма. Але є й інша публіка.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
От, скажімо, волонтери. Як правило на них ніхто не звертає уваги. А дарма. Бо праця їхня неоціненна. І те, чим вони займаються, людину незацікавлену може ввести в ступор. Їм до всього є діло, скрізь вишукують негаразди, намагаються заткнути кожну діру в людському недогляді. А такий величезний організм як медична установа їх має немало.
Багато поранених не мають у що вдягтися і взутися, потребують особливого піклування, урізноманітнення харчового раціону, просто людської уваги. А скільки вояків втратило здатність самотужки пересуватися!
Госпіталь – це живий організм зі своїми проблемами та негараздами, які не вирішувалися роками. Нікому не було діла до того, що у неврології та травматології не було пандуса та ліфта якими людей могли б доставляти в операційні та палати. Ніхто не подумав, що людям необхідно зробити з’їзд аби вони мали змогу спуститися на своїх колясках на прогулянку у внутрішній двір. З’явилися вперті волонтери, пригнали звідкілясь вантажівки з будматеріалами та будівельниками. І все зробили. За два місяці. Так само тихо щезли. Ні імен благодійників, ні фотографій людей, які долучилися до цієї благородної справи не залишилося.
У ваннній кімнаті собратчики миють бійця без ніг. Але допотопний дощик одірвано, через прокладки фонтанує вода, змішувач доводиться прокручувати плоскогубцями. Дивитися на цю катівню неможливо.
Телефоную керівнику мережі київських будівельних гіпермаркетів «Епіцентр». Пояснюю проблему, прошу подарувати військовому госпіталю дощик. У відповідь лунає «Ми з аферистами не працюємо. Єдина організація якій довіряємо - «Червоний хрест»». І поклав слухавку, попередивши аби більше не телефонував.
І я, і він знаємо, що ця поважна організація такими речами не займається. Тому відмовка рівнозначна словам «пішов ти на…».
Пішов... на «Шпалерний ринок», знайшов адміністратора. Пройшлися по рядах торговців. За півгодини торбу було набито всім необхідним. Вистачить облаштувати кілька відділень.
Скалічені на все життя люди потребують особливої уваги. Їх не можна залишати наодинці зі своїми похмурими думками про суїцид та безглуздість подальшого існування. Потрібно заміщувати ці думки іншими. Волонтери закупили стелажи для книжок, змонтували їх у кожному відділенні і почали збір відповідної літератури.
Попервах вони наповнювалися різноманітним літературним хламіттям: то віруючі несуть гори літератури про спасіння душі, кару господню, гріхи, спокути та іншу ахінею, яка ще більше роз'ятрює гнітючі думки. І майже все – російською мовою. Цей літературний кал доводиться щодня одфільтровувати. Починають переважати вірші, казки тощо.
Був запущений акваріум у якому плавало два найбільш витривалих сома, які чудом не здохли. А нині ця водойма – місце відпочинку та психологічної реабілітації. І все завдяки волонтерам.
Минулого тижня приїхали гості з політичної партії яку вголос до ночі називати не можна. Був сам керівник з кількома посіпаками. Привезли меду. Кажу, треба розлити по баночках і дати кожному окремо. Кажуть, не подумали, привезли два бідони. Пропоную один бідон віддати на фронт. Згодилися, залишили у волонтерському пункті. Можна не перевіряти: завтра машина повезе цей скарб на «передок».
Гаразд, купили баночки, розфасували. Веду благодійників в палату. І тут починається вистава: з'являється фотограф, керівник партії тисне руку безногому каліці, а іншою простягає медок. Лагідні посмішки, обійми з каліками в ліжку та завчені до автоматизму побажання якнайшвидшого одужання викликають відразу. Кожен потиск руки зафільмовано і я знаю, що завтра ці кадри будуть розмножені багатотисячними тиражами.
Блискавичний галоп закінчено, гості сідають в «Мерседеса» і хутко їдуть.
З палати вийшов молодий хлопець років двадцяти на костурах. Його підтримує побратим, оскільки парубок не тільки втратив ногу, але й залишився без ока. А назустріч сину бігли батько з матір'ю. Побачивши синочка матір зомліла і впала. Батько розгубився і сів поруч з нею на коліна. А син радісно посміхається, бо нарешті побачив своїх рідних. Йду приводити до тями сиву жінку.
У госпіталі розпочався новий день.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію