ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.02.26 00:21
примітка***пісня написана на прохання виконавця Руслана Іщенко
I
Палає у небі зірниця...
Тривогою фронт зачаївсь...
Чи тепло, чи затишно спиться
Дружині і сину моїм?..
І я у холоднім спокої
Стискаю в руці автомат.

Лариса Пугачук
2018.02.25 23:13
і йти відкрито відкрившись небу
відкривши сенси відкрити світ
вознісши світу щемкий молебень
лягти стрілою на тятиві
польоту пісню вплести у гребінь

Читач:
- А пісня – «куві-ківі»?

Ірина Вовк
2018.02.25 20:43
Сьогодні Лесі Українці виповнються 147! Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами т

Олександр Сушко
2018.02.25 20:21
А ваговиті заздрісні таки.
Довбають дятли поетичну гілку.
З букета вівці смичуть пелюстки,
На дрова перепилюють сопілку.

З хазяїна у власному саду
Останній сік висотують прибульці:
-Ось тут не те, не так, не до ладу,

Іван Потьомкін
2018.02.25 18:11
Цап пасся над урвищем крутим.
«Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
Який же ти безпечний...
Так же можна зірватися й у прірву».
Цап начебто й не чує.
«Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
Немов на глум, цап підіймається ще вище.
«Трава густ

Світлана Майя Залізняк
2018.02.25 15:17
Солома, шовк, щириця -
У віршику Петра.
Стомилася правиця,
творіння - на ура...

Лисиця хвалить: "...любо...".
Скрекоче жабка: "...єс...".
Петро оближе губи,

Олександр Сушко
2018.02.25 15:13
Йдуть у владу тільки шахраї?
Ледарі брехливі та підступні?
Ну то й що? Хай гавкає зоїл,
Теж знайшовся - лицар непідкупний.

Хай мозолить рало бевзю длань,
Поціляє снайпер у аорти:
В час важкий сховає Іордань,

Ірина Вовк
2018.02.25 11:45
Такі змерзлі, холодні очі…
Що ти в них приховала? – муку
Незагоєну, незализану, не залиту хмільними чарами…
Сухо час відбиває годинник.
Зайшлий кіт жалібно муркоче.
О подай мені швидше руку,
Бо помру я під цими ударами…

Сергій Гупало
2018.02.25 10:32
Нещодавно у столичному видавництві «Український письменник» з’явилася нова книга Сергія Гупала. Роман «Люди і трафарети» – не тільки легенька сув’язь картин учорашнього життя українців як на рідній землі, так і за кордоном, на заробітках... Цей твір – св

Ольга Паучек
2018.02.25 08:54
Під ногами біла ковдра
Рип - рип,
В оборозі стара хвіртка
Скрип - скрип,
А собака з-поза хати
Гав - гав...
Що зима прийде я ,звісно,
Знав? Знав!

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас.
На себе звідти споглядатимо.
Найкраще буде олівцем...
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
З двох одне передсердя належить мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Пророст

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Поеми

 Роздвоєне серце
Дія третя

Лісові хащі, з яких видніється вхід у печеру. До входу добігає ледь помітна стежина. Ближче до глядача, праворуч, – невелика галявина. Похмуро. Закричала сова. Понеслося відлуння совиного голосу. З печери виглянула баба Євдокія, якийсь час дослухається до лісу, а потім виходить на галявину.

Баба Євдокія

Уміє ліс посіяти самотність,
що виростає вище яворів.
Тоді у неї рук довжезних – сотні,
сплітає павутину до зорі,
з усіх сестер найпершої над лісом.
Ні просвіту! Блукай собі, блукай…
(зітхнувши)
Не до блукання, бо чатують біси
на мене в сих гіллястих завитках…
Борюся з ними, світлом захищаюсь,
назбираним душею.
(стривожено)
Хто ж наслав?
Молюся. Пощу. Благо – кухоль чаю
і вістки не фарбовані з села…
(крокуючи галявиною)
Се до пори сліпі мої видіння…
Ще викриється той, хто осліпив.
А далі – битва… сонячного з тінню,
землею й небом зведені стовпи…

З –за дерев доноситься покашлювання Івана Чекана, а за хвилю парубок виструнчується перед бабою Євдокією.

Іван Чекан

Не впізнаю кмітливої бабуні…
Старієте, ослабнули, либонь.
Потрапили б ураз на око хруню.
А з рук його кривавих – у вогонь!

Баба Євдокія

Від Бога в тебе, хлопче, - хіснувати
усьому, що від сонця… Світлом будь
не тим кривим, не тим витіюватим,
яке заводить у найбільший бруд…

Іван Чекан

Я світло вмить в очах побачу ваших,
коли на царинку…

Баба Євдокія (скрикує)

Оксана тут!

Іван Чекан

Їй буде в лісі… з вами буде краще,
бо зневажають і нещадно б’ють.

Баба Євдокія

Оксано, де ти? Відізвися, внучко!
(побачивши Оксану)
Фелега окровавлена на ній!
А що ж Петро, сей викрутень маючий?
Сховався преч, мовчить на стороні.

Оксана

Ми розвіталися, бабуню, нині…

Баба Євдокія

Та слава Йсу!

Оксана

Ні, не довіку! Ні!

Іван Чекан

Кептар завідця віднайде у скрині
та й вирушить у мандри на коні.

Оксана

У сховку Федір, пані милостива
мого чекають князя…

Баба Євдокія (обіймаючи внуку)

Світе злий,
мої видіння зникли, з ними – сниво,
тому й не бачу, де твої вузли…
(з відчаєм)
Ви сватання задумали, безумці.
коли земля втікатиме з-під ніг…

Іван Чекан

У пані се давно було на думці.

Оксана

Вона, ся пані, гейби оберіг…

Іван Чекан

Дозволено за звичаєм гуцульським
удруге одружитися газді,
якщо газдиня в рабстві, бо на друзки –
літа його старі чи молоді…

Баба Євдокія

Не дотерпіла, внученько, покути
і сим її примножила, на жаль.
Яке ж воно тепер твоє майбутнє?
У потойбіччя грізний перевал…

Оксана

У лісі поживу. Минуться рани.
Нового війта, може, оберуть…
Тоді усе владнає наша пані:
для щастя грішних вибере пору…

Іван Чекан

І вас, бабуню, захистити зможе,
коли нарешті праведне – в серця!

Баба Євдокія

Ся жінка – клаптик сонця, божа
і не боїться панського кільця….

Іван Чекан

Загадка в сих словах… Незрозумілі…

Баба Євдокія

Усі ми, всі – продовження світил.
Хто сонячний – не служить божевіллю,
хто місячний… Шкода його зусиль…

Оксана

Важливо се…
(схвильовано)
Але зустріньмо кінних,
що поблизу… домчали до стежі.

Іван Чекан

Там трійко наших… Добрі переміни
(усміхаючись)
В сей день, бабуню, кревно не тужіть.

На галявину приходять пані Мазуркевич, Петро Стахів і Федір Когут, втомлені мандрівкою, проте усміхнені.

Пані Мазуркевич

О Богу дяка, є іще безлюддя,
приховане камінням і гіллям,
куди стежу не топче… кривосуддя,
а тільки оком кидає здаля.
(взявши за руки бабу Євдокію та Оксану)
Фамілія – разом! Се файно! Файно!
(грайливо)
Чи новий не потрібен фамільянт,
що проведе жінок крізь дні печальні?

Федір Когут (киваючи на завідцю)

Годиться сей. У сего є талант!

Пані Мазуркевич

Поета? Маляра? А чи музики?
Аби в душі довіку – осяйне…

Іван Чекан

Його талант великий, ох, великий –
кохати може!

Баба Євдокія

Не тужливим днем
сьогоднішній насправді.
(обійнявши Оксану)
Дивне, внучко,
те сватання… Що скаже сирота?

Оксана (радісно)

Я згодна! Відсвяткуємо не гучно,
бо в долях геть не сонячно… Слота…

Федір Когут

Не поспішайте. Сватають гуцули,
а тут не обійтися без хлібин.

Пані Мазуркевич

І хустку, й рушники ми не забули –
важливі для воз’єднання родин.

Федір Когут

А що, бабуню, недарма в бесагах
сюди дива умільців привезли?

Баба Євдокія

Я розумію… старости відвага
підкорює фортеці будь-коли….
Та сумніви мої, як ті ворони,
що відчувають подих небезпек.

Оксана

Бабуню, не знесу я заборони!
Ви розіб’єте долю, наче глек,
який напій цілющий умістив би.
Осколками не раньте, бо помру.
Я покохала і мені не стидно,
мов яблуні, за втрачену кору
в пору цвітіння.
(простягнувши руки завідці)
У крові щаслива
перед очима красеня Петра.
(рішуче)
Мій крок назад… єдиний крок – і диво
мене не порятує…

Баба Євдокія

Я стара
і духами відірвана од світу,
що вберегти уміє від падінь…
(трохи завагавшись)
Оксано, Петре, обійміться діти.
Рушник і хустку, старосто.

Федір Когут

Не лінь
такий наказ виконувати. Славно!
Беріть, бабуню. Ось вони. Беріть.
(усміхаючись)
В сім рушнику квітчастому, прадавнім
весілля відгуляю на горі,
коли запросять винуватці свята.
А хустку хай завідця збереже:
якщо вже пов’язали, благодаті
краса така початком…

Пані Мазуркевич

Ой, невже?

Федір Когут

Звичайно, пані. Тільки серця трішки
додати б до квітчастої краси…

Іван Чекан

Чийсь коник відв’язався… Піде пішки…
Біжу, щоб нюх не нагострили пси…

Тим часом баба Євдокія пов’язує рушник Федорові Когуту і хустку – Петрові Стахову.

Федір Когут

Хлібинами пора нам обмінятись.
(виконує ритуал разом з бабою Євдокією)
Отак! Отак! Цілуємось. Отак!
Петро наш мовчазний, неначе святість.
Ну, винуватцю, відімкни вуста…

Петро Стахів (кланяючись)

Моє пошанування тій родині,
яка моєю стане…

Федір Когут (нетерпляче)

Назавжди…

Петро Стахів

Пов'язаний сьогодні… На хустині
сім кольорів, узятих у звізди,
у кулка сонця, у висот небесних,
у розмаїття перших трав гірських,
у відблиску води, у перевесла,
у квітки, що здіймає пелюстки…
Сим кольорам не дам я потьмяніти,
а втішу ними ту, яку обрав
жінчовкою своєю, долі квітом,
бо вже на се нагода і пора…

Федір Когут

А ти, Оксано, славиш ту нагоду?
Порою задоволена?

Оксана

Повір,
удома поламала б загороду,
аби хутчіш коханий мій – у двір.
А тут у лісі, на такім роздоллі,
ніщо не спинить наших почуттів…

Федір Когут

Пошанували ритуал… Доволі!
Вертаємо в село, до тих ротів,
які погрози гублять і… здогадки
про сховок невпокорених жінок…

Пані Мазуркевич

Боюся в се повірити… О, падку!
Порив мій – як розхлюпане вино.
Жагу Оксани прагла вгамувати,
як і свою у юності жагу,
та світ гуцульський надто вузлуватий –
ти в Бога і у шатана в боргу!..

Федір Когут

Дорогою додому міркування
сховаємо у скриньку наших справ…

Пані Мазуркевич

Прощаємося. Голосом розстання
озвався ліс, що тишу обікрав
зі спільником старим – північним вітром.

Федір Когут

Пора! Пора!
(гукає)
Завідцю, - на коня!

Пані Мазуркевич

Натхнення плин… Мені б мою палітру,
то пензель би красу обороняв
шляхетних душ і мудрої природи.
Якби ж до ночі з пензлем у руці…

Баба Євдокія

Душа й удома, пані, колобродить…
Чуттями в ліс: вони – її гінці.

Федір Когут

Усі пішли. Наздоганяймо, пані.

Федір Когут кивком голови, а пані Мазуркевич потиском рук хутко прощаються з Оксаною і бабою Євдокією, залишаючи їх удвох.

Оксана

Шляхтянка ся до мене схожа чимсь…

Баба Євдокія

Очима нам послала віншування…
З добром до нас.

Оксана

А хто б не придививсь
до погляду небесного такого?..

Баба Євдокія

Перед палацом згасне погляд сей,
бо нелюбу добродійка з порогу
повинна догоджати, звук оси,
почувши з рота шляхтича глухого.

Оксана

Не хоче хвестуватися? Слабка?..
Так можна пану датися під ноги,
від батога втікати, від ціпка…

Баба Євдокія

Уміє пана стишити, розумна,
осанкою шляхтянською вона…

Оксана

Хай так… Усе ж борониться від глуму.
Сказала б… «не розхлюпує вина…».

Баба Євдокія

Засватав пан ще юною. За сорок
добігло Мазуркевичу в той день.
Заплакала…

Оксана

Ачей, ввижався морок…

Баба Євдокія

Родина, що збідніла, - ні телень…

Оксана

Відей, коханого втрачала, юна…

Баба Євдокія

Борги! Борги! Заставили батьки
перетворити мрії у відлуння
і – під вінець!

Оксана

Се ж мука – на роки!

Баба Євдокія

За тиждень до весілля десь у скелях
прощалася жагуче з юнаком,
коханням першим…
(помовчавши)
Віддали се хвилям?…

Оксана

Ага… утаємничили… Тако
неславу оминули й зубожіння.
Життя завулки творять, не шляхи…

Баба Євдокія

Сутужно пані, бо утрата тінню
скрадається за нею…

Оксана (здивовано)

Ой, птахи
над нами завмирають! Величенькі!

Баба Євдокія

То знак якийсь… Ади, лебідки дві…

Оксана

Тривожно так! Здається, серце тенькне…

Баба Євдокія

Вони, як стріли, що на тятиві,
готові вже пришвидшувати кари…

Оксана

Бабуню, ви змагаєтесь зі сном?

Баба Євдокія

Так не буває, внученько, у пари…
Дарує пара сонячний танок…

Оксана

Ходімо, рідна! Є у мене варя,
ще й молоко і бринза, і книші.
В печері почастую вас – примарне
відляже від стражденної душі.

Баба Євдокія

Боюсь за душу – пеленають біси
мольфара чорного…

Оксана

А де ж він? Де ж?

Баба Євдокія

Згадай судилище війтівське… Тісно
моїм видінням… Ох, не обманеш,
тих бісів, причарованих могутньо,
аби господар їхній показавсь…

Оксана

Він був присутнім?
(впевнено)
Був тоді присутнім…
Лягала карта війтові під масть…

Баба Євдокія

Прийде сюди! Мені вкоротить віку,
якщо я духів геть не розмету.

Оксана

Втікати знову…

Баба Євдокія

Є у горах ліки –
їх на земну й небесну висоту
підняв Господь, сховавши у рослини…
Моїм видінням повернули б зір!

Оксана

Шукаймо хутко!

Баба Євдокія

Серцем безневинним…
лишень таким візьмеш господнє в гір.

Схвильовані жінки зникають у лісових хащах. Звучить тривожна музика, гучнішає. Знову скрикує сова, але тепер совиний крик жахливіший, не відлунює. Скрадаючись, на галявину виходять Карпо Дудик і Гнат Рудзилович. За ними услід – Василь Качур.

Карпо Дудик

Заледве не вчепилася в крисаню
ся навіжена, ся дурна сова!

Гнат Рудзилович

Мене злякала! Думав – загорланю!
(кинувши погляд на Василя Качура)
А сей упертий! Я його не звав,
лиш оповів, куди іду й навіщо,
а він – як хвіст…

Карпо Дудик

Найважчий із хвостів!..

Василь Качур

Служу я катом…

Карпо Дудик

Геть, бо уперіщу!

Гнат Рудзидович (вказуючи на небо)

І ката ген судитимуть святі…

Василь Качур

Не зачіпайте! Я – недоторканий!
Я війту пожаліюся на вас!

Карпо Дудик

Та добре, добре… Се ж не так погано,
що тут ми з катом…

Присяжні віддаляються від Василя Качура, аби не почув їхньої розмови.

Гнат Рудзилович

Додамо гримас
і дурневі таки заб’ємо баки…

Карпо Дудик

Печера – та! Он поблизу хустки,
які були на відьмі…
(штовхнувши співбесідника)
Гнате, дяка!
Ти пересіяв через дні плітки
і злото правди віднайшов – піщину,
та нам вона наблизила мету.
(злякано)
А може відьма тут?

Гнат Рудзилович

Я бачив спини…

Карпо Дудик

Чиї? Коли?

Гнат Рудзилович

Тихіше! Не ґвалтуй!
(оглядаючись)
Старої та розпусниці-втікачки,
коли вони з поляни – під гору…

Карпо Дудик

І не схопив жінок?

Гнат Рулзилович

Я був обачним,
щоб відьму не образити стару,
аби не прокляла, не вбила оком…

Карпо Дудик (невдоволено)

Винагороду війт віддасть не нам…

Гнат Рудзилович

Ретельність відчайдушна лізе боком,
а вчасна хитрість – захисна стіна…

Карпо Дудик

Пусті слова… В кишені не відчутно…

Гнат Рудзилович (киваючи на печеру)

За сховок грішниць обдарує війт…

Карпо Дудик

Ну й голова! Хвалю! Надумав путнє,
аби біду за горло й мимо бід…
А з дурнем що?

Гнат Рудзилович

Ну, се вже дуже просто…
(гукає)
Сюди, Василю, хутко! Не тупцюй…
(вдавано серйозно)
Василь у нас не заєць куцохвостий…
Ведмідь могутній!

Карпо Дудик

Щонайперший збуй!

Василь Качур (зашарівшись)

О так, коли хапаюся за бука,
тремтять усі прив’язані!.. Ги-ги…

Гнат Рудзилович

Наказ послухай, збую…
(відвертаючись)
Фу, не пукай…

Карпо Дудик

Завчасно б не жахнулись вороги…

Гнат Рудзилович


Пильнуй у хащах: там, де на гілляках
розвішані файнющі ті хустки,
побачиш відьму…

Василь Качур

Ухоплю ломаку !..
А як гамлесити? Кінцем тонким?..

Карпо Дудик

Хоч головою пишною… Затримай
злочинну бабу і відтак зв’яжи.

Гнат Рудзилович

А за одне й Оксану, галатине.

Василь Качур (віддаляючись)

Біжу до сховку.

Карпо Дудик

Сей аж до сніжин
сидітиме в кущах у позі ревній...

Гнат Рудзилович

Аби не так! Вже стрімголов – назад.

Василь Качур (важко дихаючи)

Наїдки привезіть мені печені
та копчені, та смажені. Підряд
усе згребіть, що маєте удома!

Карпо Дудик

Чекай, Василю, на війтівський віз,
а що на возі тому – всім відомо…

Василь Качур

Усе – мені!
Щоб подали під ніс!

Присяжні виходять. Василь Качур потирає живіт і йде у засідку. У закутку звелися на повен зріст Іван Чекан і Федір Когут, одягають маски з мішковини.

Іван Чекан

Повернення надумали ми вчасно
і хутко як домчали в хащі ці!

Федір Когут

Коли маленький вогник щастя гасне,
його несуть дбайливо у руці…
Отак своєю дужою рукою
хотів би я жінкам допомогти.

Іван Чекан (простягаючи руку)

Тримай мою! Моя бува швидкою.

Федір Когут

Я пам’ятаю… Зводили хрести
лишень удвох…

Іван Чекан

Ті різьблені, високі…

Федір Когут

Тепер вони – окрасою шляхів!

Іван Чекан

А нині руки наші… Чую кроки…
Гайда ловити збирача гріхів!..

Парубки накидаються на Василя Качура, що вибрався зі сховку, і зв’язують його. Товстуна охоплює жах.

Розбійники у масках! Душогуби!
Рятуйте чоловіка! Ай-я-яй!

Іван Чекан жестом підказує побратимові, щоб мовив зміненим голосом.

Федір Когут

Не стулить пельку сей товстун без буби…
Ану, мій дрине, добре погуляй!

Василь Качур

Не бийте! Я такий… богоугодний!

Іван Чекан

Ти ба!

Федір Когут

Ти ба!

Іван Чекан

А чим се доведеш?

Василь Качур

Я можу їсти зранку борщ холодний,
до бринзи невибагливий я теж…

Федір Когут

Ну, се не жертва… А поїв би сажі,
якою піч підмащують?

Іван Чекан (погрозливо)

Поїж!

Федір Когут

Од неї утікають духи вражі.

Василь Качур

Та добре, добре… Заховайте ніж!

Товстун силоміць ковтає сажу, знайшовши її у вузлику, який подав йому Федір Когут. На вимазаному сажею обличчі – гримаса страху і огиди.

Іван Чекан

Ні, не кривися… Чорним, чорним духів,
аби, шалені,– врозтіч та невлад!

Василь Качур

Я їх, здається, у собі наслухав –
полізли кляті духи через зад…

Федір Когут (вдивляючись у хащі)

З непроханими в сій місцині – густо…

Іван Чекан

В кущі! В кущі негайно товстуна,
опісля… пригадаємо Прокруста,
що жах на подорожніх наганяв…

Парубки виводять Василя Качура, а на галявину, кумедно ховаючись за спини один одного, вичовгають Шиммель і Авраам.


Шиммель

Я шо вперед, я шо таки спритніший!

Авраам

А так! А так! У Шиммеля нога,
котра від місця грішного лівіше,
гнучкіша від любого батога!

Шиммель

А праву – тягну! Права – кривуляка!
Не треба, Аврааме, - гав, гав. гав!-

Авраам

А шо то є?
(замислившись)
Як «гав», то я собака!
Аби ж була та права, як дуга!..

Шиммель

Се так мені бажаєш, Аврааме?

Авраам

Сказав би так: підказую святим…

Шиммель (з люттю)

Сюди! Вчеплюся в пейсики зубами!

Авраам

А шо – волоссям жертвуєш густим?..

Жиди зчиняють бійку. Схопивши один одного за волосся, падають на діл. В цей час до них підходять парубки в масках розбійників. У руці Івана Чекана – палиця.

Федір Когут

Се хто тут до розбійників у гості?

Шиммель

Святі почули Авраама… Вай!

Авраам

Вай-вай! Перестаралися зі злості…
Буде ще й пика в Шиммеля крива…

Шиммель (киваючи на парубків)

А на твою хлопи сі будуть дути?
А, може, й так, бо Авраам – багач…

Авраам

Замовкни, жиде! В полум’ї майбутнє!
Сльозу пусти… Се нашій долі – харч.

Іван Чекан

Про намірами сказали б… Поживитись?
Що ж, мовчите….
(глумливо)
Та ви такі ж, як ми!

Федір Когут

Розбійники! За шматом соковитим
ганяєтесь од ранку до пітьми…

Іван Чекан

Лежати нерухомо! Маю мірку
для тих, кого приваблює розбій.
(вимірявши лежачих жидів палицею)
Ви – куці! Куці! Боляче та гірко:
куди подіну зріст високий мій?

Федір Когут

Сих зайшлих ми розтягнемо за хвилю:
за руки – ти, за ноги я візьмусь…

Іван Чекан

Гармонії досягнемо зусиллям!..
Подовжати – годиться і на мус.

Шиммель (боязко)

У Авраама злото у кишені.

Авраам

У Шиммеля каблучка дорога.

Федір Когут

Худобу ви забрали у газдині…

Шиммель

Се так… Се так… Бо жид не ловить гав,
коли судом покарані гуцули…

Іван Чекан

Платити злотом за худобу вам!

Авраам

Вай-вай! Беріть! Хіба ми не почули,
шо тут пташині у жидів права…

Шиммель

Не розтягайте!.. Маю цінне дещо…
привласнений… забувся… бранзолєт

Федір Когут

Ого, шикарний! Віддаємо решту
товстющим мурином - в кущах лежить…

Іван Чекан приводить вимазаного сажею Василя Качура і штовхає його до жидів.

Федір Когут

Ану всі троє геть, бо в око стрельну,
як вивірці у лісі сім торік!

Авраам

Я роблю ноги!..

Шиммель

Тиша я могильна…

Василь Качур

А я до лісу не піду повік…

Відпущені хутко зникають. Іван Чекан і Федір Когут, знявши маски, регочуть. В цей час повертаються баба Євдокія та Оксана.

Баба Євдокія

Тихіше, парубки!

Оксана

Чому веселі?

Баба Євдокія

Видіння ожили… Дивлюсь углиб…

Іван Чекан

Бабуню, не гойдайте дару хвилі…
Худобу вашу щойно продали…

Федір Когут

Митарства ваші у взутті міцному:
ходитимуть услід чимало літ.
У чужині вклонятися вам дому…
(кладе на долоню старої відібране в жидів)
Візьміть, бабуню, злото се. Візьміть!

Баба Євдокія (вкрай стривожено)

Ховайтеся в печеру і – ні кроку,
поки мольфара чорного сліди
на царині не вичахнуть, глибокі –
до потойбіччя…

Оксана

Хто він? Хто?

Баба Євдокія

Іди!

Оксана і парубки ховаються в печері. Тиша. Стара мольфара завмирає. Навпроти неї з’являється і теж стає нерухомою постать у крисані. Крисанею прикрито майже усе обличчя постаті. Нараз жінка зриває капелюх з голови ворога і наштовхується на погляд хижака, якому дали відсіч…

Баба Євдокія

Вважав мене беззахисною, Стаху…
Тому й відкрився… Посланці твої
не привели моїх видінь до краху…
Озброєна! Намарно час гаїв.

Стах Кавуляк

Сконаєш нині. В горах нам затісно…
Ти оминула пастку, але ж я…

Баба Євдокія

Почав убивчу потойбічну пісню…
Не міг раніше… Отвором зіяв
у пекло для одурених, негрішних,
а на заваді – міць, яка дана
мені старезній, все-таки утішній…

Стах Кавуляк (несамовито)

Йдемо на гору – наша там війна!

Мольфарка і мольфар вирушають різними стежками. На галявині знову – парубки і Оксана.

Федір Когут

Послухались бабуні! Слабодухи!
Кавуляка злякалися!

Оксана

Мольфар…

Іван Чекан

Та чув я: чорний…
(скептично)
Жвава чорна муха,
що буцімто прилипла до почвар…

Оксана

Бравада шкодить… Зрозуміймо більше…
Про щось мовчання лісу мовить нам…
(тремким голосом)
Вершини хутко не сягає піший –
чому ж мені відчутна бистрина
потоку небезпеки?
(здригається)
Грім ударить!..

Парубки жахаються несподіваного грому, а коли він минається, зупиняють погляди на жінці.

Федір Когут

Як передбачила, Оксано, се,
бо ж небо чисте?..

Іван Чекан

Ми тут бранці марев…

Оксана

Ні, свідки яви, що біду несе!
Зненацька Кавуляк пішов у напад…

Федір Когут

Вітри гарцюють! Зойкнула гора…


Оксана

Я відчуваю: не рука, а лапа,
у чорного… Він духів підібрав
з усіх заглибин… Дерево свічею
вказало на бабуню… Знову грім…

Новий, потужніший окрик неба спонукає парубків і жінку обійнятися.

Федір Когут

Найдужчий вітер між берізок виє.

Оксана

Його впіймали зблиски на корі,
які ось-ось розбудять громовицю –
від заходу до сходу!

Федір Когут

Як се так?

Оксана

Я не скажу… Ти, Федоре, змирися:
у таємницях – світу нагота…

Стемніло. Зблиснуло доокола. Парубки, вражені розмахом громовиці, не одразу зможуть прийти до тями, коли вона припиниться, - раптово, як і почалась.

Оксана

Видніється. І тиша, тиша, тиша…

Федір Когут

Що на горі чекатиме на нас?

Оксана (знеможено)

Ідіть! Побачте, хто вцілілий вийшов…
Хапайтеся за тишу і за час…
(наодинці)
Я дух переведу. Такі напасті!
Ослабла тілом і душа болить.
(побачивши жінку в лахміттях)
Якась жебрачка заблукала… Настя!
О, Боже! Боже! Убиває мить!..
На голову мою – невпинні кари,
а ся, остання, відбере Петра…
(віч-на-віч)
Торкнися, Настю… Може, ти… примара
чи лісових фантазмів хитра гра?
О ні! Реальна! Звідтіля… з полону…
Та не мовчи… Прости або ж карай...

Настя

В той день шукала шлюбного… Ікону
взяла з собою і – у бердо! Край,
покласти край хотіла тим утіхам,
яким Петро віддався… Знала все…

Оксана

Жахливо… Здогадалася… У стріху
кохання не сховати й манівцем
не донести його на берег райський…
А я чомусь гадала: донесу…

Настя

У бердо не було вас… Ой, покайся! –
кричала я Петрові, щоб ясу
послати з вітром…

Оксана

Не продовжуй, Настю…
Ховаю очі… Ні, не відведу…

Настя

Що далі – знаєш. Татарва… Нещастя…
Та де ж там, де… Хіба тобі вузду
татари надівали на обличчя?
Хіба ти біле тіло прокляла,
коли звивалося на пограниччі
загибелі та сорому?..
(надривно)
Зола
була колись для тебе сонцем чорним –
від мертвого в утробонці твоїй?..

Оксана

Заплач, гуцулко, – голосом валторни…
Хай чорне сонце утече з-під вій…
Я обійму твої худенькі плечі –
здригаються, мов сосни на вітрах.

Настя

А чи Петрові мила моя втеча
з ординських рук, мій пережитий страх?..

Оксана

О Настю дивна… Він мене засватав…
Яке ж то щастя!

Настя

Вірю… Знаю… Ах!..

Оксана

Простила війту, панові та кату
криваві рани і цвяхи в словах…
Все нібито складалось… По закону
могли з Петром шляхи свої сплести…
(наблизивши Настю)
Вертайтеся обоє під ікону –
під ту, що в бердо приносила ти…

Настя

Заплач, гуцулко. Бо ж самотня знову…
Пів серця губиш і кривавиш пів…
(звівши очі та руки)
О Боже, ти її не випробовуй…
Ніколи! В неї радощі скупі...
(зі смутком)
Такими ж будуть у Петра до смерті,
як на покутті сядемо удвох…
(гарячково)
Танцюй, гуцулко! Зможу я зітерти
ілюзію мою… Поможе Бог!

Оксана

Його я крала в тебе! Божевільна!
Украдене вертаю… у сльозах…

Настя

Хай вирішить Петро, кому натільний
зніматиме він хрестик на ніч…

Оксана (збентежено)

За…
За деревом коханий наш, повитий
розмовою цією, як плющем…

Петро (монотонно, наблизившись)

Не виберу тепер, з котрою жити…
Бесаги надавили у плече…

Оксана

Він – мій!

Настя

Він – мій! Ділитися не хочу!

Оксана

Ой, боляче! Я в полум’ї немов,
в якому душу спалено жіночу!

Настя

Над прірвою, Оксано, стоїмо…

Оксана

Бабусин дар відчула я сьогодні…
Така снага в мені! Така снага!
Я можу руки… руки сі холодні
крильми здійняти –так, щоб пилюга
не доторкалась їх у літню днину
і все земне осипалося з них…

Настя

Щось у тобі, Оксано, лебедине…

Оксана

Лебідкою стаю…

Настя

Я днів сумних
з отим… не рідним
(вказує на Петра)
не забарвлю щастям.
Здійми й мене у височінь свою!

Оксана

Танцюй, гуцулко! З небом привітайся!

Жінки кружляють у танку, зникаючи з очей. З-за сцени доносяться їхні голоси:

- Злітаємо!
- Злітаю! Не боюсь!

Перед очима завідці – силуети двох лебідок, що набирають висоту. Охопивши голову, падає навколішки.
Завіса

Словник старовинних гуцульських слів

Хіснувати – бути корисним;
цАрина – галявина;
фелега – драна свитина;
маючий – заможний;
розвітатися – розпрощатися;
фамілія – родина;
фамільянт – родич;
жінчовка – дружина;
хвестуватися – неприязно перемовлятися;
варя – варена страва;
бЕрдо - западина поміж гір;
свіча дерева - гілляка-приріст, яку вважали витівкою чорта (шатана).

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-25 09:17:42
Переглядів сторінки твору 416
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Композиції для сцени
ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2018.02.24 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-01-25 09:47:50 ]
Щоб прочитати, сказати думку ( якщо варта), виправити, -без сто грам ніц...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 11:55:56 ]
Моя дружина, з якою користує одним комп'ютером, прочитала цю драму і тонко натякнула, що певно я на свята забагато випив... )). Насправді ж довелося опрацювати великий пласт краєзнавчого матеріалу і дати вільну дорогу фантазії. Дякую за візит!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 19:32:08 ]
Користуємося - виправив одруківку


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2018-01-25 14:15:49 ]
Майстерно, Богдане. І захопливо. Філігранне володіння словом. Нестандартне, живе римування, розірване паузами чи персонажами. Таке враження, що, читаючи, сам перебував там – на місці дійства.
(зауважив, здається, деякі одруківки: «Прощаємося. Голосом розСтання озвався ліс…», «Сутужно пані, бо утрата тінню скраДАється за нею…», «(наблизивши Олену (?)). І , як на мене, слово «негр» випадає з поданого лексикону (мої батьки, хоч не гуцули:), вживали «мурин»)

Щасти!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 15:36:22 ]
Мирославе, дякую за уважне прочитання!. Скрадається, розстання, наблизивши - слова, які відповідають нормам української мови (заглядав в "Академічний словник укр. мови)Ти, напевно, мав на увазі загублені букви... Перевірю. Щодо негра мав певні сумніви, бо не знайшов ніде інформації, як таких називали в Карпатах у 17 - му столітті. Слово "мурин" виглядає симпатичніше...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2018-01-25 16:50:35 ]
Саме пропущені букви я і мав на увазі. А стосовно "наблизивши" -тут все ОК, але Олена ? (серед персонажів Оксана і Настя, а хто така Олена?):). Чи я чогось не второпав?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 17:16:53 ]
О дякую, Мирославе! Напевно, подумав у той час про знайому Олену... Вже виправляю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-01-25 19:52:38 ]
Це ж треба... Люди стільки пишуть!.. А я навіть дочитати не можу!))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 21:22:18 ]
Дякую! Знаєте, часом бувають пришвидчення з огляду на вік і життєві обставини, які чекають попереду... Друге мене бентежить більше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-01-25 22:01:27 ]
Нехай усім все зверне на щастя. Адже ми стільки для цього робимо! Хіба ні?..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-26 09:16:21 ]
Згоден з Вами. Нехай буде саме так!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-01-25 23:00:56 ]
Богдане, підозрюю, що ці драматизовані поеми тільки етюди до задуманого роману, в якому раптовій з'яві і відльоту головної героїні Насті передуватиме історія виникнення цього загадкового трикутника з Петром і Оксаною, поки-що не дуже виявленими, один - як достойним заводіякою між парубків і друга - юною характерницею між ворогуючих мольфарів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-01-26 09:24:39 ]
Не нам вирішувати, Богдане, як воно буде: нам змагатись та вдосконалюватись, а Доля хай там вже сама мудрує!.. ))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-26 09:34:50 ]
О так - хай доля мудрує!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-26 09:27:55 ]
Пане Ігорю, дякую! Все може бути. Наразі задумав прозовий роман, матеріали для якого збирав багато років. Після "Карпатських бранзолєтів" займуся написанням цього роману.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-01-26 09:44:56 ]
А як помилиться, тоді... оберемо іншу! ))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-26 13:54:27 ]
... отже - далі не буде - буду читати усе...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-01-26 22:38:52 ]
Дякую, Ярославе! Сподіваюся, що ти впізнаєш характери деяких наших спільних знайомців...